ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання дослідження, його теоретико-методологічні основи й методи; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні підходи до вивчення міжособової взаємодії дітей раннього віку, позбавлених батьківського піклування ” розглянуто теоретико-методологічні засади міжособової взаємодії як однієї з форм спілкування; визначено параметри міжособової взаємодії; розглянуто особливості розвитку дітей раннього віку, позбавлених батьківського піклування, що зумовлюють формування специфічної взаємодії; обґрунтовано доцільність соціально-психологічної підготовки потенційних усиновлювачів.

Результати лонгітюдних досліджень дітей, позбавлених батьківського піклування (Дж. Годжес, О’Конер, Б. Тізард та ін.), свідчать про те, що вік дитини і тривалість перебування в установі впливають на її подальший розвиток. Автори акцентують увагу на перших 3–6 місяцях перебування в будинку дитини і визначають їх як критичні, за якими починаються негативні та довготривалі наслідки, зокрема у сфері соціально-емоційного розвитку.

Доведено (Д. В.  Вінікот, Д. Б. Ельконін та ін.), що взаємодія із значущим дорослим має пряме відношення до розвитку особистості у дітей, оскільки у своїй безпосередньо емоційній формі призводить до встановлення зв’язків дитини з оточуючими людьми і стає першим компонентом соціальних взаємовідносин.
У своїй роботі для позначення взаємодії дітей раннього віку, позбавлених батьківського піклування, з вихователями та однолітками, ми ввели термін “міжособова взаємодія”, оскільки їхня взаємодія характеризується формальним і поверховим спілкуванням, на відміну від дітей, які виховуються в сім’ї, де взаємодія характеризується емоційно близькими міжособистісними стосунками.

На основі теоретичного аналізу наукових праць (К. Я. Гроарк, Р. Б. МакКол та ін.) були визначені параметри міжособової взаємодії дітей раннього віку, позбавлених батьківського піклування, які лягли в основу нашої експериментальної роботи.

Дослідження розвитку дітей, що перебувають в будинку дитини з народження (Н. Н. Авдєєва, Е. Піклер та ін.) показали, що вже в ранньому віці спостерігаються особливості, що відрізняють їх від дітей, що виховуються в сім’ї. У дітей, позбавлених батьківського піклування, відмічаються затримки фізичного (В. Деніс, Т. Д. Марцинковська, П. Наджар’ян та ін.), інтелектуального (Л. І. Божович, Н. М. Щелованов та ін.), мовного (Н. М. Аксаріна, Є. К. Каверіна, Г. М. Ляміна, М. І. Попова та ін.), емоційного (Дж. Боулбі, Р. Ж.  Мухамедрахімов, Н. А. Хаймовська та ін.) розвитку.

У наукових працях Е. Еріксона, А. Маслоу та ін. доведено, що в перші місяці після народження дитини у неї формується ставлення до світу: вона вирішує чи заслуговує цей світ довіри, чи він є небезпечним. Головну роль у цьому відіграє ставлення значущого дорослого. Дослідження дітей, позбавлених батьківського піклування (М. К. Бардишевскої, М. Ю. Кістяковської, Р. А. Шпітца та ін.), показали, що порушення взаємодії у сфері “дорослий-дитина” спричиняє у дітей раннього віку внутрішній дискомфорт у вигляді тривог і страхів. В умовах материнської депривації діти раннього віку проявляють психофізіологічну готовність до виникнення страхів, що впливає на гіперчутливість до новизни: мінливості навколишнього оточення, появи незнайомих людей, іграшок, тактильних, голосових, зорових стимулів. Тому першим психологічним параметром міжособової взаємодії дітей раннього віку, позбавлених батьківського піклування, ми визначили “почуття безпеки”.

Дослідження Н. В. Нікіфорова, О. І. Пальмова, К. Х. Зінах та ін. доводять, що умови у будинках дитини є несприятливими для формування близьких емоційних зв’язків. Разом з тим, наявність стійкого емоційного зв’язку дитини з близьким дорослим, який Дж. Боулбі визначав як надійна прихильність, є основою для всього її подальшого розвитку. Дефіцит спілкування з близьким дорослим та недостатня кількість емоційних контактів, призводить до серйозного дистресу, виникненню проблем, пов’язаних з психічним розвитком і поведінкою дитини (Д. Т.  Берлінгам, М. Р. Гунар, M. Ратер та ін.). Тому другим психологічним параметром міжособової взаємодії ми визначили прихильність.

Дослідження розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, показали, що вихованці будинку дитини демонструють стереотипну самостимуляцію (К. М. Вульф, Дж. Прескотт та ін.); часто плачуть без видимої причини та довго не заспокоюються (І. Лангмейєр, З. Матейчик та ін.); проявляють ознаки тривожності
(М. Дамборська, С. Ю. Мещерякова та ін.). Тому третім психологічним параметром ми визначили такі індивідуальні особливості як невротичність та тривожність.

Результати наукових досліджень (В. Н. Ослон, К. В. Солоєд, Т. В. Сохіна та ін.) дозволили визначити, що виховання дітей в перші місяці і роки життя в будинку дитини призводять до порушень у взаємодії з дорослими та однолітками.
У дослідженнях І. В. Дубровіної, А. Г. Рузської та ін. визначено, що в силу негативного і недостатнього досвіду спілкування з близьким дорослим діти, позбавлені батьківського піклування, часто займають по відношенню до інших людей агресивно-ворожу позицію. Відсутність позитивного досвіду взаємодії з дорослими негативно позначається й на розвитку соціальних контактів дітей з однолітками (І. Л. Залисіна, Т. М. Землянухіна, М. І. Лісіна, О. О. Смірнова, Л. М. Царгородцева та ін.). Вихованці інституційного закладу не вміють налагоджувати спілкування з оточенням, що призводить до дезадаптації у соціумі (Г. M. Прихожан, H. M. Толстих та ін.). Тому наступними соціально-психологічними параметрами міжособової взаємодії дітей раннього віку ми визначили: стосунки дитини з дорослими та стосунки дитини з однолітками.

Разом з тим, залишаються не висвітленими питання, що буде з дитиною, коли вона потрапить з будинку дитини в сім’ю та наскільки негативний досвід раннього періоду вплине на її подальший розвиток і поведінку. У цьому контексті підготовка майбутніх усиновлювачів до взаємодії з дітьми раннього віку, позбавлених батьківського піклування відповідно до особливостей їхньої міжособової взаємодії є умовою для успішної інтеграції дітей у сім’ю. Тому емпіричне дослідження включало вивчення як психологічних (прихильність, почуття безпеки, індивідуальні особливості) так і соціально-психологічних (стосунки дитини з дорослим, стосунки дитини з однолітками) параметрів міжособової взаємодії.

У другому розділі – “Емпіричне вивчення процесу міжособової взаємодії дітей раннього віку, позбавлених батьківського піклування” – проаналізовано методичні аспекти вивчення особливостей міжособової взаємодії дітей раннього віку, обґрунтовано вибір діагностичного інструментарію та наведено результати аналізу отриманих даних.

З метою вивчення особливостей міжособової взаємодії дітей раннього віку, позбавлених батьківського піклування (на основі теоретично визначених параметрів міжособової взаємодії), було проведено порівняльний аналіз результатів лонгітюдного дослідження взаємодії дітей раннього віку, які виховуються в сім’ї
(20 осіб) та дітей, позбавлених батьківського піклування (20 осіб).

Результати спостереження за взаємодією дітей раннього віку із значущим дорослим (у дітей, які виховуються в сім’ї у цій ролі виступала – мама; у дітей, позбавлених батьківського піклування – вихователь будинку дитини) показали значущу відмінність між дітьми із сімей та будинку дитини. Поведінка дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризувалася порушенням у системі “дорослий-дитина”. Вони не проявляли ініціативності по відношенню до вихователя: не прагнули допомогти, не просили про допомогу, не проявляли емпатію (р=0,01). Діти не шукали емоційного відгуку на свої переживання: коли їх ображали – не бігли скаржитися вихователю (р=0,04); негативно реагували на заборону (р=0,01): плакали, кричали, демонстрували гнів; проявляли надмірну нав’язливість, чіплялися за одяг (р=0,025). Діти, які виховувалися в сім’ї активно взаємодіяли з мамою: привертали її увагу до своєї діяльності, зверталися по допомогу, адекватно реагували на зауваження і заборони.

Результати спостереження взаємодії дітей з однолітками дозволили визначити, що діти, які виховуються в будинку дитини, значуще відрізняються від дітей із сімей. Вони не співпереживають одноліткам (р=0,009); проявлять до них агресивність (р=0,042), не проявляють до однолітків зацікавленості, не вступають з ними у взаємодію, граються наодинці (р=0,05). Постійне перебування серед однолітків викликає у дітей, позбавлених батьківського піклування, роздратування та агресію або поведінку уникнення. Натомість сімейні діти проявляють по відношенню до однолітків інтерес та бажання взаємодіяти.

Аналіз поведінки дітей раннього віку показав, що за психологічним параметром “індивідуальні особливості” діти, позбавлені батьківського піклування, значуще відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ї. Вихованці будинку дитини демонстрували невротичні реакції: смоктали пальця, розхитувалися (р=0,025); проявляли тривожність (р=0,001): часто плакали без причини. Дітям, які виховувалися в сім’ї, така поведінка була не притаманна.

Доведено, що у дітей, які виховуються в будинку дитини, на відміну від дітей із сімей за психологічним параметром “прихильність” переважали патерни небезпечної прихильності (р=0,009). Діти, позбавлені батьківського піклування, демонстрували у ситуації зустрічі з вихователем (методика М. Ейнсворт “Незнайома ситуація”) реакції опору, уникнення або амбівалентну поведінку; натомість діти із сімей – були раді зустрічі з мамою, про що свідчила їхня поведінка: прагнення контакту з мамою та бажання його утримати.

Результати емпіричного вивчення психологічного параметру “почуття безпеки” показали значущі статистичні відмінності (р=0,01) в розподілі рівнів “почуття безпеки” у дітей, які виховуються в будинку дитини, та дітей, які виховуються в сім’ях. Доведено, що 70 % дітей позбавлених батьківського піклування, при зіткненні з незнайомим відчувають страх, тривогу та невпевненість. Натомість у дітей, які виховувалися в сім’ях новизна викликала пізнавальний інтерес.

Разом з тим, результати дослідження показали диференційовану поведінку дітей, позбавлених батьківського піклування, всередині їхньої групи. Незважаючи на однакові умови перебування в будинку дитини, діти відрізнялися за психологічними та соціально-психологічними параметрами міжособової взаємодії.

Аналіз результатів дослідження за психологічним параметром “прихильність” показав, що діти відрізняються за своїм ставленням до вихователя, на що вказували різні патерни поведінки дітей. Визначено, що більше половини дітей проявляли патерни небезпечної прихильності, які відрізнялися за реакціями та типом поведінки дітей в епізодах зустрічі з вихователем та сторонньою людиною: діти, які не підходили до вихователя, відмовлялися з ним взаємодіяти та сторонилися незнайомої людини (уникаюча прихильність); діти, які проявляли по відношенню до вихователя одночасно поведінку опору та бажання отримати контакт, відмовлялися взаємодіяти з незнайомкою, влаштовували істерику із гнівними випадами в її бік (амбівалентно-опірна прихильність); діти, які використовували вихователя і сторонню людину в якості фігури прихильності: зверталися за розрадою, шукали фізичного контакту та чіплялися за дорослих (нерозбірлива прихильність). Разом з тим, третина дітей проявляла патерни безпечної прихильності: була рада зустрічі з вихователем, прагнула з ним контакту, виражала бажання його утримати по відношенню до незнайомки діти поводили себе стримано та відмовлялися з нею взаємодіяти.

Дослідження психологічного параметру “почуття безпеки” дозволило визначити три типи поведінки дітей, які харатеризували їх рівні почуття безпеки. До першого поведінкового типу належали діти, які спочатку проявляли до незнайомої іграшки настороженість, але потім, впевнившись за допомогою вихователя, що вона безпечна, починали її досліджувати (високий рівень почуття безпеки); до другого типу – діти, які уникали іграшку, не підходили до неї та ігнорували спроби вихователя зацікавити їх (середній рівень почуття безпеки); до третього типу – діти, які боялися підійти до іграшки, відверталися від неї, а спроби вихователя зацікавити їх іграшкою викликали панічний страх (низький рівень почуття безпеки).

Дослідження психологічного параметру “індивідуальні особливості” показало, що майже половина дітей, які виховуються в будинку дитини, проявляють невротичні реакції. Із них деякі діти часто перебували в поганому настрої, плакали без видимої причини, деякі проявляли агресивність по відношення до однолітків, перебували у збудженому стані.