ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕГОЦЕНТРИЗМУ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОДИ ЖИТТЄВИХ КРИЗ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об΄єкт, предмет, мету та завдання дисертації, а також сформульовано гіпотезу та теоретико-методологічні основи дослідження, наведено відомості про теоретичну та практичну значущість роботи, особистий внесок автора, наукову новизну, апробацію, впровадження та структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі – «Теоретичний аналіз проблеми дослідження егоцентризму особистості» - розкрито основні положення теоретичних та експериментальних робіт щодо вивчення егоцентризму та історії його дослідження як психологічного феномену, починаючи з філософських праць 17 століття і до теперішнього часу, уточнено його структуру, пояснено відмінності в розумінні психологічного змісту егоцентризму. Теоретичний аналіз праць таких філософів, як І.Ф.Гегеля, Р.Декарта, І.Канта, Дж.Локка, Ж-Ж.Руссо, О.В.Соловйова, І.Фіхте, М.Хайдеггера, К.Ясперса та ін., а також психологічних концепцій Л.С.Виготського,  М.Доналдсон,  Д.Елкінда, Д.Б.Ельконіна, Р. Енрайта, Л.Ф.Обухової, Т.І.Пашукової, Ж.Піаже. Ж. Піаже був одним з перших, хто працював над експериментальними дослідженнями когнітивної сфери та ґрунтовно описав феномен «егоцентризму», користуючись науковими методами. Ж.Піаже та його послідовники (М.Доналдсон, Д.Елкінд, М. Х’юз) визначали егоцентризм як пізнавальну позицію мислення, що виражається в неспроможності змінити власну точку зору і диференціювати її з точкою зору інших. Подальші дослідження виявили багатозначність та полісемантичність у змісті саме терміну, а не феномену, що призвело до виникнення суперечливих поглядів на природу егоцентризму, особливості функціонування, чинники формування, значення в структурі особистості. В результаті теоретичного аналізу нам вдалося виділити декілька основних підходів до трактування егоцентризму. В психологічній науці його презентують як позицію мислення, захисний механізм особистості, крайню форму прояву егоїзму в якості моральної категорії, рису характеру, компонент спрямованості та особливий компонент смислової сфери особистості.

Детальний аналіз основних підходів до вивчення егоцентризму показав, що ключові питання щодо структури, класифікації видів і форм егоцентризму, його місця і функцій в структурі психіки ще далекі від вирішення. Основною перепоною на шляху до зменшення суперечливості в поглядах на його природу являється методологічна невизначеність статусу егоцентризму як психологічного терміну. По-перше, дослідники називають цим терміном зовсім різні явища, а, по-друге, споріднені психологічні феномени, які б мали називатися «егоцентричними» отримують зовсім інші назви (еготизм, нарцисизм, егоїзм, центрованість, тощо).

Не дивлячись на це, домінуючим в психологічній науці залишається підхід до розуміння егоцентризму як нездатності змінити пізнавальну позицію мислення, започаткований Ж.Піаже. Важливим також є пізніше розширення кола ознак егоцентризму завдяки роботам М.Доналдсон, Д.Елкінда, Р.Енрайта, Л.Ф.Обухової, Т.І.Пашукової, в результаті чого егоцентризм став поділятися на когнітивний та особистісно-афективний. Р.Енрайт розділяв особистісно-афективний вид егоцентризму на дві форми поведінкових проявів – «Особистий міф», що трактувався як почуття власної унікальності, неповторності переживань, в результаті чого оточуючі не можуть зрозуміти їх в повній мірі, та «Уявна аудиторія», що виражається в наданні своїй персоні перебільшеного значення, коли людина вважає, що інші настільки ж переймаються її життям, як і вона сама. Пізніше Д.Елкінд додав до цих форм «Сфокусованість на собі», основним показником якої являється надмірна зайнятість власними переживаннями, що знижує цікавість до проблем  та переживань інших людей.  

Дискусійним до цього часу залишається питання про значення егоцентризму в процесі розвитку дитини, а також можливість представленості основних його форм у дорослих. В експериментах М.Доналдсон та М.Х΄юза було доведено, що егоцентризм має значну вираженість і у деяких дорослих,  хоча в цих дослідженнях не були виділені чинники, що детермінують подібне явище.

Особливу проблему, яку нам вдалося виділити з теоретичного аналізу досліджень егоцентризму, складає дискусія про значення цього явища в онтогенезі особистості. Спочатку егоцентризм розглядався як феномен когнітивної сфери, тому його вплив саме на когнітивні здібності людини і потрапив в поле зору таких авторитетних дослідників, як Л.С. Виготський і Ж.Піаже. Основу дискусії склали погляди на конструктивність-деструктивність егоцентризму та його подальшу трансформацію у психіці людини (рух від індивідуального до соціального мислення та мовлення чи, навпаки, від соціального до індивідуального).

Ключовою проблемою багатьох психологічних феноменів, в тому числі й егоцентризму, є вирішення питання про те, являються вони стійкими властивостями особистості чи реакціями на певні умови середовища. Розв΄язання цього питання має вирішальне значення для діагностичної та корекційної роботи психологів-практиків. Щодо наявних психологічних підходів, то погляди на цю проблему розділили дослідників на дві групи. Представники першої вважають егоцентризм стійкою властивістю, яка за наявності певних умов виховання (частіше несприятливих) формується в дитинстві і корекція якої потребує певних зусиль (В.В.Абраменкова, Є.В.Андрієнко, Л.П.Буєва, Т.Н.Данилова, В.П.Критська, Дж.Мід, Ж.Піаже, Л.Ф.Фрідман), а представники другої вважають егоцентричні прояви захисними реакціями, які проявляються ситуативно, в період переживання несприятливих  обставин (Д. Елкінд, Г.Лаффлін, Л.Ф.Обухова, Т.І.Пашукова). Останні два десятиріччя в психологічній науці відбуваються спроби зменшити гостроту протистояння цих двох позицій, тому в деяких класифікаціях види егоцентризму поділяються на вроджені та набуті (Є.В.Гейко, Т.Є.Гура, В.А.Недоспасова, Є.В.Чорний).

У другому розділі – «Методологічне обґрунтування емпіричного дослідження егоцентричних проявів в періоди життєвих криз особистості» – на основі теоретичного аналізу наявних досліджень егоцентризму та проблемних аспектів егоцентризму особистості, які ще потребують вирішення, нами були визначені основні етапи емпіричного дослідження та методичну процедуру.  Обґрунтована методологічна доцільність використання методів дослідження та доведена репрезентативність вибірки.

На підготовчому етапі була визначена основна вибірка досліджуваних (без урахування пілотажного експерименту, що включав 25 осіб) у кількості 372 особи, з них – 36 учнів 7-го класу, 15 учнів 8-го класу та  45 учнів 9-го класу Очеретинської ЗОШ, 59 учнів 7-го класу, 44 учні 8-го класу ЗОШ № 12 м.Донецьк, 55 студентів Донецького національного університету, 54 особи середнього віку (31-45 років), 66 осіб пенсійного та передпенсійного віку (від 52 до 63 років), які не працюють, а також вибірка хворих, що знаходяться на стаціонарному лікуванні, у кількості 68 осіб (віком від 27 до 62 років).

     Зазначимо, що для кожного вікового періоду застосовувався дещо різний пакет методик. Це обумовлено відмінностями в ознаках вікової кризи різних вікових груп. Відповідно до мети, гіпотези та завдань дослідження використовувався психодіагностичний інструментарій, що складався з таких методик:

-         для підліткового віку – методика «Соціально-психологічної адаптації» К.Роджерса, Р.Даймонда в адаптації А.К.Осницького, методика «Самооцінки емоційних станів» А.Уесмана, Д.Рікса, методика «Коефіцієнт переживання самотності» Д. Расела, М.Фергюсона;

-         для осіб юнацького і середнього віку - методика «Соціально-психологічної адаптації» К.Роджерса, Р.Даймонда в адаптації А.К.Осницького, «Опитувальник домінуючого стану» Л.В.Кулікова, «Індекс задоволеності життям» О.С. Копіна;

-         для осіб похилого віку - методика «Соціально-психологічної адаптації» К.Роджерса, Р.Даймонда в адаптації А.К.Осницького, «Опитувальник домінуючого стану» Л.В.Кулікова, «Індекс психоенергетичного спустошення» В.Л.Бакштанського, О.І.Жданова;

-         також обов΄язковими для всіх груп були методики - опитувальник «Індекс життєвого стилю» Р.Плутчика, Х.Келермана, Х.Конте  (LSI – Life Stile Index), тест егоцентричних асоціацій Т.Сцутрової, методика «Егоцентризм - соціоцентризм» Р.Енрайта в адаптації Т.В.Рябової, а також експертні оцінки вираженості вікової кризи з набором ознак окремо для кожної вікової категорії;

-         для діагностики наявності ситуативних кризових ситуацій в житті досліджуваних та визначення ступеню їх впливу на особистість ми використовували власну анкету та методику визначення стресостійкості та соціальної адаптації Холмса-Раге.

Спираючись на теоретичний аналіз підходів та за фактом наявності методик для подальшого емпіричного аналізу, ми визначили такі основні форми егоцентризму,  як «Еготизм» (мовленнєва форма егоцентризму, що була визначена Т.І.Пашуковою як егоцентрична спрямованість, але за змістом являється когнітивною формою егоцентризму, що визначається за показником відносної частоти вживання у мовленні слів «я», «мене», «мій» тощо) та три особистісно-афективні форми егоцентризму – «Особистий міф», «Уявна аудиторія» та «Сфокусованість на собі».

У третьому розділі – «Аналіз результатів емпіричного дослідження егоцентричних проявів в періоди життєвих криз» - проаналізовано результати емпіричного дослідження різновікових вибірок на предмет взаємозв΄язку егоцентричних проявів і наявних кризових станів особистості. Велика кількість різноманітних показників у процесі обробки даних дозволила здійснити аналіз у декількох напрямках, які тим чи іншим чином сприяють перевірці основних гіпотез дослідження.

На першому етапі дослідження був проведений статистичний аналіз достовірності відмінностей вираженості різних форм егоцентризму у вибірках різного віку – від підліткового до похилого. В результаті аналізу достовірності відмінностей  між групами досліджуваних за допомогою t-критерію Стьюдента виявилося нерівномірне вираження основних форм егоцентризму в різні вікові періоди. Стабільне зниження показників рівня вираженості з віком виявилося лише за шкалами «Еготизм» та «Уявна аудиторія», до того ж в межах підліткового віку (молодші, середні, старші підлітки) достовірних відмінностей показників не виявилося. У зв΄язку з цим, ми припустили, що невелика різниця у віці досліджуваних цих трьох вікових груп свідчить про повільну вікову динаміку цих форм егоцентризму.

Загострення показників «Особистого міфу» проявляється в юнацькому віці, що спростовує погляди авторів методики щодо притаманності високого рівня вираженості цієї форми виключно підлітковому віку. На більш пізніх стадіях онтогенезу відбувається неухильне поступове зниження цього показника. Щодо «Сфокусованості на собі», то зростання вираженості цієї форми егоцентризму в онтогенезі відбувається поступово і також поступово зменшується, тому в середньому віці показник за шкалою «Сфокусованість на собі» досягає рівня, який спостерігався у ранньому та середньому підлітковому віці.