ПІЗНАВАЛЬНІ ПОЧУТТЯ ЯК ЧИННИК ДИНАМІКИ ОБРАЗУ «Я» ОСОБИСТОСТІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, визначено його теоретико-методологічні засади, розкрито сутність методів дослідження, викладено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо апробації дисертації та впровадження її результатів у практику.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи вивчення феномену образу «Я» як психологічної категорії та роль пізнавальних почуттів у його структуруванні» – проведено аналітичний огляд теоретичних та експериментальних досліджень з проблеми вивчення феномену образу «Я» особистості, уточнення психологічних механізмів та особливостей прояву пізнавальних почуттів як чинників особистісної динаміки, розкрито психологічне значення та особливості впливу пізнавальних почуттів на диференціацію, інтегративність та артикульованість образу «Я» особистості.

Образ «Я» у структурі Я-концепції є предметом активних досліджень на сучасному етапі розвитку психологічної науки. Насамперед він  розглядається як один з показників розвитку самосвідомості та регулятор поведінки осіб різних вікових та соціальних груп (С.І. Болтівець, Т.В. Говорун, А.О. Кацеро, С.Б. Кузікова, В.А. Пушкар, В.В. Шульга та ін.). Категорія образ «Я» розглядається дослідниками з позицій: психологічного параметру процесів самосвідомості (А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський та ін); когнітивного компоненту, що характеризує пізнавальні процеси особистості (М.Й. Боришевський, Л.В. Волинська, П.Р. Чамата та ін); когнітивної складової фізичного «Я» людини (П. Екман, М. Малтц, Р.В. Моляко, О.Т. Соколова та ін); комплексного відображення системи особистісних ставлень (О.Г. Асмолов, О.В. Скрипченко та ін).

Узагальнення даних наукової літератури з досліджуваної проблеми свідчить про те, що Я-концепція – це сприйняття індивідом самого себе та його роздуми з приводу свого «Я», організовані у цілісний та інтегральний феномен, що має велике пояснювальне значення і містить у своїй структурі множину образів «Я».

Багато аспектів сфери «Я» є об’єктами досліджень, при цьому різні теоретичні концепції та методологічні підходи вносять різноманіття поглядів на дану категорію, її структурне та змістове наповнення. З філософських позицій «Я» виступає як гіпотетичний об’єкт, який взаємодіє з об’єктивною реальністю. У психологічній науці образ «Я» є когнітивною складовою Я-концепції як цілісного уявлення людини про себе. У сучасних поглядах на категорію образ «Я» домінують холістичні тенденції, які, в свою чергу, сформувалися на основі більш ранніх елементаристських підходів. Отже, багатоаспектність та варіативність образу «Я» доцільно розглядати у межах системного підходу, який дозволяє фіксувати його базову структуру та процесуальні особливості.

Аналізуючи наведені у наукових психологічних джерелах аспекти вивчення емоцій та почуттів (Б.Г. Додонов, Г.В. Дьяконов, Є.П. Ільїн, Б.Ф. Ломов, А. Маслоу, К.К. Платонов, К. Роджерс, С.Л. Рубінштейн, П.А. Рудик, Б.Ф. Скіннер, З. Фрейд, К.Г. Юнг та ін.), можна констатувати можливість вищих почуттів взаємодіяти з інстанцією «Я». При цьому пізнавальні почуття тісно пов'язані з когнітивною сферою особистості.

Дискурс основних психологічних напрямків свідчить про те, що пізнавальні почуття майже не диференційовані у психологічних концепціях, при цьому характерні ознаки пізнавальних почуттів, їх функціонування та значення включені у погляди науковців, минаючи чітку визначеність та номінацію понять. Разом з тим чітко окреслений зв'язок почуттів зі сферою «Я» особистості.

Інстанція «Я» особистості за допомогою пізнавальних почуттів концентрується на об’єкті. Пізнавальне почуття виникає саме тоді, коли людина спостерігає за подіями і реконструює їх у сфері «Я». Факторами, які спричинюють прояв пізнавальних почуттів, є нові факти, явища, створення нової гіпотези для їх пояснення, нові способи рішення задач, нова точка зору на певні питання, нова теорія, зміна парадигм сучасної науки та інше. Пізнавальні почуття спонукають до пошуку та встановлення істини, до чіткої та вірної, адекватної реконструкції об’єктивної реальності. Регулюючи пізнавальну діяльність людини, надходження інформації із зовнішнього світу, пізнавальні почуття певним чином регулюють змістове наповнення пізнавального образу. Пізнавальні почуття відповідають за точне відтворення як образів зовнішньої дійсності, так і образів, які зберігаються у пам’яті. Почуття визначають ступінь подібності, тотожності реконструкції та первинного образу. Отже, пізнавальні почуття грають значну роль у встановленні рівноваги між особистістю та зовнішньою реальністю. Функціонально це проявляється у спрямовуванні особистості до самозаглиблення, відсторонення від зовнішніх ситуативних факторів.

У другому розділі – «Концептуальні засади побудови емпіричного дослідження» – обґрунтовуються теоретико-методологічні позиції та методичне забезпечення емпіричного дослідження ролі пізнавальних почуттів у динаміці образу «Я» особистості, пояснюється вибір адекватних меті та завданням дослідження методик з їх системним описом та науковими основами.

Ґрунтовний та системний аналіз методологічних основ емпіричного дослідження свідчить про наступне: пізнавальні почуття є психологічним чинником ефективного функціонування особистості, саме тому необхідно створити методичний комплекс для їх вивчення.

Для оптимізації процесу вивчення психологічних особливостей пізнавальних почуттів у динаміці образу «Я» був визначений комплекс методів дослідження, орієнтований на особистість як цілісне утворення (проективна методика Урсули Аве-Лаллемант «Зірки та хвилі», авторська методика «Шкали переживання пізнавальних почуттів», авторська методика «Самооцінка пізнавальних почуттів», каузометрія Є.І. Головахи, О.О. Кроніка, репертуарні решітки Дж. Келлі). Дослідження сплановане поетапно.

Первинна інформація визначається за допомогою проективного методу. Графічний тест «Зірки та хвилі» У. Аве-Лаллемант, який використовується  у нашому дослідженні відноситься до рисункових методів, є перспективним щодо визначення психологічних особливостей пізнавальних почуттів. Рисункові методи серед інших проективних технік є більш верифікованими та запобігають наявності у протоколах дослідження соціально бажаної продукції.

У процесі дослідження відбувається фіксування експресивних слідів, які, у свою чергу, підлягають наступному символічному аналізу. В методиці використовується просторова символіка, розроблена психологом лейпцизької школи М. Пульвером. Психодинамічний напрямок, що визначає основну схему тесту «Зірки та хвилі» орієнтує дослідників на такий зміст домінуючих стимулів: вода і море символічно виражають несвідомі потяги, бажання та імпульси, емоційні сплески; небо і зірки – наміри, цілі, цінності, задуми та ідеї, які усвідомлюються. При  цьому кожний малюнок реєструє особливості взаємодії «Я» і почуттів. Отже, методика потенційно спроможна виявляти психічні стани, внутришньоособистісні конфлікти, основні засоби саморегуляції особистості тощо. Тест «Зірки та хвилі» за класифікацією є експресивним, графічним проективним тестом. У його методологічну основу покладені дослідження експресії людини, елементів характерології та досягнення глибинної психології. Наведені положення дають змогу вважати цей рисунковий тест інструментом дослідження особистості, спрямованим на виявлення особливостей перебігу процесів взаємодії сфери мислення (ідеї, задуми, цілі тощо) та емоційної сфери (переживання, емоції, почуття). На межі взаємопроникнення обох сфер функціонують пізнавальні почуття особистості.

У тесті «Зірки та хвилі» встановлення тематики рисунку викликає у досліджуваного потребу відобразити власні почуття, індивідуальну оцінку внутрішніх взаємодій. У даному контексті людина не ідентифікує себе із певним об’єктом, а зображує власний світ, елементи особистісного досвіду, особливості сприйняття первинних елементів простору, які суб’єктивно ототожнюються зі структурою власного «Я». Загалом, використання даної техніки дає можливість виявляти два основних аспекти особистості, це формальний аспект, у якому розкриваються індивідуальні афективно-когнітивні стилі та способи контролю і змістовий аспект, який передбачає прояснення актуальних почуттів, сприйняття власного образу «Я» та світосприйняття.

Маючи за мету дослідження факторів актуалізації пізнавальних почуттів особистості, ми обрали методику Каузометрії, авторами якої є Є.І. Головаха, О.О. Кронік. Пізнавальні почуття, їх функціональні складові включені у процеси структурування досвіду, тому основним завдання стає дослідження психологічних особливостей та закономірностей структурування життєвого шляху особистості. Отриманий контент відображає також суб’єктивні інтерпретації певних ситуацій, а, отже, свідчить про індивідуальний спосіб відображення світу, що співвідноситься з образом «Я» досліджуваного.

Каузометрія насамперед побудована на принципі реконструкції значущих подій, ієрархізаціі їх у причинно-наслідковій послідовності, та з’ясуванні впливу їх на особистість. У процесі збору біографічної інформації набуває особливого значення феноменологічний контент, саме він має найбільшу пояснювальну цінність. Процес становлення особистості передбачає асиміляцію досвіду, його ієрархізацію та структурування. Чітка система опанованого досвіду може слугувати показником усвідомлення власної ідентичності, внутрішньої узгодженості, тобто гармонійності «Я». У такому разі образ «Я» стає регулятором поведінки, детермінантою індивідуальних проявів. Отже, адекватна реконструкція життєвих подій дозволяє конструювати ефективні моделі та метамоделі інших значущих ситуацій.  Життєвий шлях, побудований на домінанті ситуативних чинників, вочевидь, говорить про неусвідомленість власного «Я», підпорядкованість зовнішнім подіям, і навпаки, особистісно зорієнтована автобіографія свідчить про відповідальність за власний вибір, дієвість механізмів цілепокладання, чітку Я-концепцію. Таким чином система виборів при виділенні суб’єктивно важливих подій та емпіричне визначення їх значущості дозволяють нам робити висновки щодо артикульованості конструкту «Я» особистості. Міра значущості подій, які досліджуваним було необхідно виділяти, визначалась через почуттєву сферу — в інструкції ключовими стимулюючими словами були подив, зацікавленість, бажання зрозуміти, розібратися. Дані поняття відповідають опису пізнавальних почуттів, що є вищими почуттями та супроводжують когнітивні процеси.

Метод репертуарних решіток, який був використаний у нашому дослідженні, запропонував Дж. Келлі, автор оригінальної концепції особистісних конструктів. Ґрунтовний та послідовний опис базових положень цього підходу створює методологію репертуарного методу. Отже, кожна людина прогнозує події шляхом їх суб’єктивної реконструкції через власні інтерпретації. Подія певним чином структурується та позначається з використанням операцій протиставлення та узагальнення. Подібність та протилежність характеризують конструкти, система яких формує інтегративний категоріальний апарат. Він подібний до семантичних дерев, але може реалізуватися і на несвідомому рівні.

Важливим для подальшого аналізу є суб’єктивний вибір одного з полюсів конструкту, який вважається більш прогностично потенціальним. При цьому людина обирає таку альтернативу, яка може розширити, розвинути систему конструктів, виконуючи вимогу збереження цілісного «Я». Досвід людини збагачується у відповідності з накопиченням інтерпретацій, їх постійними рекомбінаціями задля прогресивних змін. Важливо зазначити, що спостереження без особистісного включення у зміст подій не поповнює досвід, визначним є саме оцінювання, індивідуальна зацікавленість в асиміляції нової інформації. Тобто актуалізація пізнавальних почуттів є пусковим елементом щодо артикуляції конструктів і оновлення образів «Я».

Дж. Келлі акцентує увагу на циклічності у хронології подій, вона задає організацію та впорядкованість дійсності. Так, у протоколах нашого дослідження часто виділяються цикли досвіду у сфері навчання, професійного становлення та зростання, соціальних інституціях тощо.

Ще одною властивістю конструктів є ступінь їх проникності. Під проникністю необхідно розуміти асиміляцію нових елементів або ступінь абстрагованості системи. Вона безпосередньо залежить від локалізації дихотомії позначень в ієрархії системоутворюючих конструктів. Такі дефініції близькі до розуміння сфери «Я» з її ядром та периферійною складовою, де периферія є більш змінною, ніж ядро. Мінімальний контекст конструкту складається з трьох елементів, які вступають у відношення подібності та протиставлення, локалізуючись при цьому на певних полюсах єдиного виміру. При цьому існує емерджентний полюс, він наділяється більшим значенням, адже містить переважну концентрацію контексту. Протилежним є імпліцитний полюс, який іноді може бути навіть не номінованим. Важливо зазначити, що конструкт є динамічним утворенням, адже використовується для переключення з однієї системи значень до іншої. Таким чином, у репертуарних решітках враховується динамічний аспект образу «Я» як системи особистісних конструктів певного рівня.

Поєднання каузометрії та репертуарних решіток у єдиний методичний блок підвищує їх діагностичний потенціал, робить процедуру дослідження більш витонченою та чутливою до особистісних змінних, дозволяє простежити диференціацію образу «Я» особистості у динамічному аспекті.

Маючи за мету створення методик, які б розкривали психологічні особливості пізнавальних почуттів, необхідно сконструювати психометрично адекватні шкали. Для спрощення процедури виявлення необхідних показників досліджуваним було запропоновано діяти у режимі суб’єктивного вимірювання з використанням стандартизованих самозвітів. Так зміст методики «Самооцінка пізнавальних почуттів» передбачав  ранжування наданого списку емоційних компонентів, серед яких були: подив, інтерес, сумнів, впевненість у вірному рішенні, цікавість, бажання розібратися, інсайт, допитливість, пошук (знаходження) нового у вже відомому, почуття системи. В методиці «Шкали переживання пізнавальних почуттів» досліджуваним пропонується визначити характер перетікання пізнавальних почуттів за допомогою чотирнадцяти шкал з пойменованими полюсами. Полюси запропонованих шкал номінувались наступним чином: виникають спонтанно – виникають поступово, швидкоплинні – довготривалі, визначені – неясні, негативно забарвлені – позитивно забарвлені, типові – різноманітні, прості – складні, інтенсивні – слабко виражені, глибокі – поверхові, усвідомлюються – майже не усвідомлюються, спрямовані на себе – спрямовані на об’єкт, експресивні – мало експресивні, легко номінуються – важко номінуються, посилюють динаміку сприйняття – не впливають на динаміку сприйняття, мотивують – не провокують до дій. Створені методики дозволяють виявити змістові та процесуальні особливості пізнавальних почуттів особистості і, таким чином, розширюють цю предметну область.

Комплекс вказаних методів є релевантним щодо визначення емоційних компонентів пізнавальних почуттів і диференційованості образу «Я» особистості. Особливістю обраних методів є те, що вони дозволяють врахувати динамічний аспект образу «Я» особистості. Таким чином, процедура дослідження побудована за рівневою стратегією, завдяки чому відбувається послідовна діагностика характеристик самосвідомості особистості і даних, що виявляють взаємозв’язок пізнавальних почуттів і образу «Я».

Третій розділ – «Емпіричне дослідження пізнавальних почуттів у динаміці образу «Я» особистості» містить обґрунтування і опис констатувального експерименту, принципи дослідження, виклад емпіричних даних, а також порівняльний та статистичний аналіз всіх отриманих результатів.

У досліджені взяли участь 174 особи віком від 17 до 43 років, середній вік становить 25,4 роки. З них 59% складали особи жіночої статі, 41% – чоловічої.

На першому етапі дослідження здійснювався аналіз даних за тестом «Зірки та хвилі». Були виділені стилі взаємодії чуттєвої та пізнавальної сфер (конфліктний, діалогічно-конвенціональний, партнерський, продуктивний, дистанційний, комплементарний, недиференційований). За показниками дисперсійного аналізу актуалізація пізнавальних почуттів у процесі зближення когнітивного та емоційного елементів позитивно впливає на відтворення змісту інстанції «Я» досліджуваних. Віддаленість і сепарація почуттів і думок на малюнку виражаються через акцентування значного проміжного простору між зірками і хвилями, а у сюжеті твору визначається відсутністю будь-якої взаємодії. У такому разі функціональний потенціал пізнавальних почуттів ігнорується досліджуваним.

Показники факторного аналізу стилів афективно-когнітивної взаємодії відтворюють циклічність функціональних проявів пізнавальних почуттів. У межах нашого дослідження цикли досвіду розкривають динаміку образу «Я» досліджуваних. Цикл досвіду починається з актуального образу «Я», ступінь диференційованості якого вже не пояснює нові пласти інформації, які надходять з об’єктивної реальності. Зміщення балансу провокує конфлікт всередині «Я», який реалізується у збентеженні думок та почуттів.

Наступний етап циклу визначається дистанціюванням почуттів та думок. При цьому почуття дисоційованості елементів досвіду продовжує стимулювати динаміку образу «Я» досліджуваних. Конструктивні зрушення продовжуються у діалогічно-конвенціональній позиції. Інтерпретації подій розумовою та почуттєвою сферами зближуються для встановлення можливих узагальнюючих параметрів, які дозволять альтернативній моделі адекватно репрезентувати дійсність. На даному етапі відбувається децентрація, зміщення точки зору для пошуку нової площини перетворення змісту образу «Я».

Досягнення певного рівня узгодженості та налагодження контакту між почуттями та думками характеризує партнерський стиль. Енергетичний потенціал тривожності та внутрішньої напруги спрямовується на формування єдиної, цілісної картини подій та образу «Я», який здатен ефективно їх асимілювати. Відбувається визначення щодо єдиної пояснювальної моделі, яка задовольняє наявні потреби особистості у збереженні власного ядра.

Підтвердження ефективності єдиної позиції почуттів та думок знаходить вираження у продуктивному стилі. Утворення нових конструктів всередині особистості збагачує образ «Я», розширює його регулятивні можливості. Відбувається перехід на новий рівень самореалізації. За Дж. Келлі даний етап відповідає циклу креативності, коли з’являється невизначена вільна конструкція, яка потребує нового способу структурування.

Комплементарність почуттів і думок є перехідним етапом між опрацьованими моделями інтерпретації досвіду та новими варіантами. У цій позиції образ «Я» достатньо структурований, його когнітивні та емоційні елементи диференційовані.

Такі цикли складають динаміку образу «Я» особистості, вони відбуваються постійно і регулюються пізнавальними почуттями, які сигналізують про актуальний стан центральних структур.

На другому етапі дослідження проведений категоріальний аналіз життєвого шляху досліджуваних, що мав за мету встановлення основних базових категорій подій, які ініціюють актуалізацію пізнавальних почуттів та впливають на динаміку образу «Я». Було встановлено, що структурування досвіду при актуалізації пізнавальних почуттів відбувається за основними категоріями, які є загально значущими. Найбільш суттєво ініціюють актуалізацію пізнавальних почуттів події, пов’язані з інтимно-особистісними переживаннями, становленням соціального «Я» та травматичним досвідом. Актуалізація пізнавальних почуттів співвідносяться з постійним оновленням системоутворюючих конструктів образу «Я» досліджуваних.