СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність наукової проблеми та її значущість, обґрунтовується її актуальність, встановлюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається її предмет та об’єкт, формулюються мета і завдання дослідження, окреслюються його хронологічні межі, висвітлюються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів‚ а також апробація висновків дисертації і наукові публікації‚ у яких викладені результати дослідження.

У першому розділі – „Методологія, джерельна база дослідження та стан наукової розробки теми” – визначено загальну методику дослідження, проаналізовано його джерельну базу, розглянуто стан наукової розробки теми.

Методологічною основою даної роботи послужило поєднання системного підходу до аналізу становлення і розвитку українсько-південноафриканського співробітництва, методів геополітики та геоекономіки, поряд із застосуванням загально-логічного, проблемно-історичного і аналітико-прогностичного підходів. З метою дослідження окремих аспектів теми були задіяні методи і засоби концепції діалектичного взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої політики, а також аналіз процесів формування та здійснення зовнішньої політики держави.

Суттєву допомогу автору в розробці методології дослідження надали праці О.А. Коппель та О.С. Пархомчук („Міжнародні системи. Світова політика”), П.О. Циганкова („Теория международных отношений”), Л. фон Берталанфі (“General Systems Theory”), О.В. Лазоренко та О.О. Лазоренко („Теорія політології”).

Основу для вивчення засад розвитку українсько-південноафриканського співробітництва становлять офіційні документи двосторонніх відносин та зовнішньої політики України та Південно-Африканської Республіки. Це, насамперед, міждержавні договори, міжурядові й міжвідомчі угоди, офіційні комюніке, інші документи двосторонньої дипломатії, укладені між Україною та Південно-Африканською Республікою на різних рівнях, нормативно-правові акти, що фіксують цілі та завдання, основні пріоритети і принципи міжнародної діяльності України, у тому числі на південноафриканському напрямку – Конституція України, Постанова Верховної Ради України „Про основні напрямки зовнішньої політики України”, Концепція національної безпеки України, а також виступи президентів і високих посадових осіб двох держав (Президента України Л.Д. Кучми, Міністра закордонних справ України А.М. Зленка, колишнього Міністра Кабінету Міністрів України В.П. Пустовойтенка, Президента ПАР Т. Мбекі, Посла ПАР в Україні Д. фан Тондера тощо) з питань просування українсько-південноафриканського діалогу. В ході написання дисертації також було вивчено широке коло архівних документів та матеріалів МЗС України та ряду офіційних установ ПАР.

Важливим для розкриття наукової проблеми дисертації стало опрацювання офіційних документів Організації Об’єднаних Націй, прийнятих у контексті співпраці України та Південно-Африканської Республіки, зокрема, резолюцій Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН, рішень Спеціального комітету ООН проти апартеїду тощо. Реалізації завдань, поставлених у дослідженні, сприяло також вивчення архівних матеріалів Міністерства закордонних справ України довідкового та аналітичного характеру, рівно як і документів та матеріалів, наданих Посольством ПАР в Україні, а також опублікованих Департаментом закордонних справ та Департаментом статистики ПАР.

У розділі здійснюється огляд основних публікацій вітчизняних авторів, що торкалися проблематики становлення і розвитку відносин України з країнами Африканського континенту, у тому числі з ПАР. У цьому контексті, необхідно зазначити, що питання співробітництва України та Південно-Африканської Республіки, рівно як і українсько-африканських відносин, взагалі, до цього часу не стало предметом окремого дослідження. Абсолютна більшість праць українських науковців, що була опублікована до набуття Україною незалежності, розглядає українсько-африканські взаємини крізь призму співробітництва України та країн, що розвиваються, в цілому, не виділяючи їх у самостійну ділянку міжнародних відносин України. Сучасна ж українська політологічна думка, на жаль, приділяє недостатню увагу проблематиці розбудови українсько-південноафриканського співробітництва. Окрім кількох наукових праць, зокрема, робіт Т.В. Ладиченко з історії країн Африканського континенту, захищеної у 2002 році в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка дисертації П.М. Ігнатьєва на тему „Співробітництво України з державами Співдружності Націй: проблеми становлення та розвитку”, в якій розглядалися, у тому числі, деякі питання відносин України з державами Африки-членами Співдружності, а також ряду публікацій у періодичних виданнях та нечисленних наукових статей, дослідницькі роботи з цього питання, видані в Україні, нам не відомі.

Праці вітчизняних науковців радянського періоду значно прислужилися в ході аналізу ролі української дипломатії у міжнародних зусиллях, спрямованих на демонтаж режиму апартеїду та ліквідацію конфлікту на Півдні Африки, з точки зору політичних надбань для відносин України та ПАР на сучасному етапі, а також при дослідженні потенціалу українсько-південноафриканської співпраці в галузі економіки, науки і техніки на прикладі народногосподарських зв’язків України та африканських держав. Зазначені питання висвітлюються у монографіях таких авторів, як В.Я. Андрущенко, В.В. Вахрушев, О.І. Воробйов, І.О. Гуржій, О.В. Звєрєв, Ю.М. Кочубей, О.М. Левіщенко, О.І. Лукаш, В.Н. Мартиненко, В.М. Мохуренко, В.М. Ревякін, М.П. Стрепетова, Г.Й. Удовенко.

Проблематика становлення політичних, економічних, науково-технічних та освітянських зв’язків незалежної України з державами Африканського континенту, зокрема з ПАР, порушується у ряді публікацій у вітчизняних періодичних виданнях. Для реалізації завдань даної дисертації корисним було ознайомлення з доробком С. Лебедька, І. Жданова, О. Токарева, С. Шевченко, І. Литвина, М. Махінчука, А. Суходольського, В. Пустовойтенка, Є. Руденка, М. Макаревича, Д. Конопка, В. Бадрака, які розглядали окремі аспекти розвитку українсько-південноафриканського діалогу на сучасному етапі. Опрацювання робіт вітчизняних вчених-фахівців з питань зовнішньої політики України, аналізу її інтересів у рамках системи міжнародних відносин, зокрема, Г.М. Перепелиці та Б.О. Парахонського, дало авторові змогу більш чітко окреслити коло зовнішньополітичних пріоритетів України на південноафриканському напрямку, визначити перспективні вектори розвитку співробітництва України і ПАР.

Під час роботи над дисертацією було використано цілу низку досліджень зарубіжних вчених. Так, для вивчення проблематики, пов’язаної із поступом інтеграційних процесів на Півдні Африки, ролі і місця у них Південно-Африканської Республіки, перебігом реформування її економіки, а отже, перспективами зростання її геополітичних та геоекономічних амбіцій і потреб, значно прислужилися праці російських науковців І.В. Черкасової, Г.Н. Вачнадзе, Л.В. Гончарова та Ю.Н. Черкасова.

Питання вироблення зовнішньополітичної стратегії пореформеної ПАР у міжнародних відносинах, визначення пріоритетів для її дипломатії в регіоні та у світі, а також вибору зовнішньополітичних і зовнішньоторговельних партнерів детально розглядається у статтях та монографіях південноафриканських фахівців В. Малана, Г. Міллза, Т. Маннінга, К. Страусса, Р. Еванса, П. Макгоуена, Д. Віллерса, Ш. Дізей, В. Карлснеса, М. Мюллера, В. Бірда, Ф. Мелі.

В ході роботи над дисертацією було опрацьовано широке коло архівних і поточних документів та матеріалів зовнішньої політики України, наданих Міністерством закордонних справ України, документів і матеріалів зовнішньої політики ПАР, наданих Посольством цієї держави в Україні, а також опублікованих Департаментом закордонних справ та Департаментом статистики ПАР, багато з яких вперше введено або поновлено у науковому обігу.

У другому розділі – „Українсько-південноафриканське співробітництво в політичній галузі” висвітлюється проблематика становлення і розвитку політичного діалогу України і Південно-Африканської Республіки, визначаються його етапи і основні напрямки.

З’ясовано, що внесок української дипломатії періоду до набуття Україною незалежності до зусиль світового співтовариства та антирасистських сил ПАР, спрямованих на ліквідацію режиму апартеїду, припинення руйнівного впливу його агресивної зовнішньої політики на регіон та врегулювання конфлікту на Півдні Африки, став важливим політичним надбанням України з точки зору зміцнення її міжнародного авторитету та розвитку її співробітництва з пореформеною Південно-Африканською Республікою.

На основі вивчення еволюції зовнішньополітичної стратегії ПАР після демонтажу системи апартеїду та завершення періоду міжнародної ізоляції доведено зацікавленість Південно-Африканської Республіки у розбудові політичних контактів з Україною у світлі нових геополітичних можливостей та інтересів сучасної ПАР. Розглядаючи Україну в якості „країни середнього класу”, тобто держави, яка, володіючи достатньою економічною, технологічною і військовою потужністю, намагається відігравати важливу роль у своєму регіоні та помітну у світі, розробники зовнішнього курсу ПАР вважають, що Україна є подібною до ПАР і тому може ефективно співпрацювати з нею при вирішенні певних проблем сучасності.

Визначено, що відносини України та ПАР у політичній галузі виконують ряд важливих функцій у контексті просування українсько-південноафриканської співпраці в цілому. Показано, що політичний діалог України і ПАР є важливим системоутворюючим чинником, що використовується сторонами як інструмент встановлення базових принципів, векторів та орієнтирів співробітництва, окреслення нормативно-правової бази, а також управління їх поступом.

На базі аналізу діяльності дипломатії України в Організації Об’єднаних Націй у 1992 – 1994 роках доведено конструктивну роль України в розблокуванні міжнародних зв’язків ПАР по мірі просування демократичних реформ всередині Республіки. Визначено, що Україна, разом із іншими країнами світу, надала сприяння ПАР у відновленні статусу повноправного члена міжнародної спільноти, мінімізації руйнівних наслідків політичних, економічних та інших санкцій, накладених на ПАР у попередній період.

Здійснено узагальнення досвіду українсько-південноафриканської співпраці у форматі багатосторонньої дипломатії, насамперед, у рамках ООН. Проаналізовано процес становлення координації зовнішньополітичних позицій двох держав з актуальних проблем міжнародних відносин сьогодення, зокрема, у сфері безпеки і збереження миру, охорони довкілля та забезпечення сталого міжнародного розвитку. Розкрито взаємозв’язок розвитку двостороннього політичного діалогу та ефективності діяльності української і південноафриканської дипломатії в ООН, доведено позитивне значення українсько-південноафриканського співробітництва для підтримання миру та стабільності на Африканському континенті.

У третьому розділі – „Українсько-південноафриканські відносини в економічній, науково-технічній та освітянській галузі” висвітлюються актуальні питання поступу співробітництва України і ПАР у зазначених сферах, аналізуються їх проблеми та надбання, окреслюються їх перспективи.

Доведено, що південноафриканська економіка, попри певні труднощі, пов’язані як з окремими проблемами процесу реформ, так і з зовнішньою кон’юнктурою, знаходиться на стадії зростання. Дана тенденція посилюється успіхом інтеграційних зусиль у субрегіоні, спонсором та основним генератором яких виступає ПАР. Зазначені фактори в сумі зумовлюють не тільки зростання торговельних, виробничих та інноваційних можливостей ПАР, зміцнення її народногосподарського потенціалу, але й нарощення реального підґрунтя для проведення нею незалежної, самобутньої зовнішньої політики, розширення її геополітичних та геоекономічних амбіцій. Показано, що в руслі даної тенденції відбувається активізація економічного співробітництва ПАР із зовнішнім світом, що може бути використано в національних інтересах України.

Визначено наявність ряду істотних відмінностей між економікою Південно-Африканської Республіки та інших африканських держав. На основі вивчення структурних особливостей південноафриканського національного господарства доведено, що поміж інших держав Африканського континенту ПАР є більш прийнятним контрагентом України з точки зору відповідності критеріям платоспроможності, довіри та бізнесової культури, присутності ділової інфраструктури тощо.

Здійснено огляд діяльності української дипломатії з питання просування економічних інтересів України на південноафриканському напрямку, проаналізовано розвиток українсько-південноафриканського співробітництва у торговельно-економічній, науково-технічній та освітянській галузях. Визначено, що, попри перспективи двосторонніх відносин у цій сфері, нинішній їх стан не віддзеркалює ні наявні можливості, ані загальний рівень довіри та налаштованості на співпрацю, досягнутий в діалозі України та ПАР. Окреслено коло найбільш важливих проблем, що справляють стримуючий вплив на поступ торговельно-економічного співробітництва України та Південно-Африканської Республіки, запропоновано шляхи розблокування процесу нарощення українсько-південноафриканських народногосподарських контактів.

З’ясовано, що характер викликів, які постали перед Південно-Африканською Республікою після переходу до нерасового суспільства, визначає специфіку запитів ПАР на світовому ринку послуг. Десятки років політики і практики апартеїду та сегрегації у даній сфері викликали появу глибокого розриву у рівні розвитку людських ресурсів у залежності від расової класифікації. Зберігаються істотні відмінності у соціально-економічному становищі різних етнічних груп та районів країни, що накладає свій негативний відбиток на політичні та економічні процеси в ПАР. В якості засобу подолання згаданої ситуації властями ПАР розглядається комплекс національних програм розвитку, спрямованих на досягнення паритетності між расовими общинами у сфері освіти, професійної підготовки, умов життя та доступу до робочих місць. Важливою складовою цих програм є використання можливостей міжнародного співробітництва, насамперед у формі задіяння потужностей зарубіжних країн у плані надання освітянських послуг, чим доцільно скористатися Україні, запропонувавши себе в якості контрагента ПАР.

Доведено, що переконаність політичного керівництва та ділової еліти ПАР у необхідності розвитку науково-технічного потенціалу країни з метою технологізації національного господарства, підвищення його конкурентоспроможності в умовах вільного світового ринку є причиною активізації зусиль ПАР у напрямку забезпечення власної економіки притоком сучасних наукових розробок, інновацій та ноу-хау. В якості одного із засобів досягнення даної цілі розглядається залучення південноафриканською наукою інтелектуальних ресурсів ззовні шляхом налагодження коопераційних або підрядних зв’язків із закордонними науково-дослідними центрами, що створює об’єктивне підґрунтя для перспективного українсько-південноафриканського співробітництва на даному напрямку.

За результатами аналізу, здійсненого в рамках розділу, підготовлені рекомендації з інтенсифікації українсько-південноафриканського співробітництва у сфері торгівлі, народногосподарських зв’язків, науки, техніки і освіти.

У висновках автор підбиває підсумки дослідження та робить відповідні узагальнення.