| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються загальна мета та конкретні завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна, практична значущість дисертації та питання її апробації.
У першому розділі „Концептуальна парадигма дослідження української національної свідомості” розглядаються теоретичні й методологічні проблеми інтерпретації феномена національної свідомості, варіанти її змістовного наповнення і структури, місця в ній національної психології.
У підрозділі 1.1. „Наукові концепції походження феномена національної свідомості. Аналіз джерел” аналізуються доробки з дослідження національної свідомості. В сучасній науці немає єдиної думки щодо цього поняття, відповідно, у такому ж стані перебуває й осмислення феномена української національної свідомості. Дискусії точаться з позицій модернізму (Б.Андерсон, Е.Ґеллнер, Е.Гобсбаум) і примордіалізму (Д.Ллобера, Е.Сміт). Кожна з теорій має як слабкі, так і сильні сторони. Спроби примирення позицій не усувають принципових розбіжностей, але створюють ґрунт для нових досліджень. Автор вважає, що оскільки представники обох течій погоджуються щодо основних складових національної свідомості, то найліпшим вирішенням проблеми буде підхід, який синтезує обидва напрями. Автором запропоновано власну дефініцію національної свідомості. Національна свідомість - це складний духовний, соціально-психологічний феномен раціонального та ірраціонального походження, який є головною властивістю нації і притаманний індивіду, групі, або спільноті людей. Основними складовими національної свідомості є національна ідентичність з історичною пам’яттю, лояльністю до мови і культури, відданістю до цілісності території, патріотизмом, національна психологія.
У підрозділі 1.2. „Структура національної свідомості” розглядаються варіанти змістовного наповнення і структурування національної свідомості. Стосовно структури цього феномена в сучасній науці також немає спільної думки. Наводиться точка зору щодо проблеми співвідношення між наявністю у людській психіці несвідомого і свідомого компонентів: психічна діяльність у формі несвідомого мислення може впливати на формування національної свідомості та її передачу з покоління у покоління, оскільки, як засвідчує проведений у підрозділі аналіз, несвідома психічна діяльність є важливим чинником для функціонування людської свідомості загалом. Однак встановленого (і доведеного) факту, що несвідоме формує національну свідомість, ми не можемо знайти у сучасній літературі, за винятком творів психоаналітичного напрямку. Автор вважає найбільш змістовною і адекватною темі дисертації структуру національної свідомості, запропоновану І.Кресіною, зосереджуючись насамперед на таких складових, як національна ідентичність, національна ідея, національний менталітет, національні психологічні комплекси.
У підрозділі 1.3. „Національна свідомість і національна психологія” розглядається змістовне наповнення поняття національної психології і зіставляється з поняттям національної свідомості. Обидва поняття не мають загальноприйнятого змісту і різними авторами трактуються по-різному. На наш погляд доречно буде розмежовувати вищезазначені поняття як самостійні. Проте розмежування цих понять не означає відсутності між ними взаємодії. На думку автора, національна свідомість є основою формування національної психології. Відзначається, що своєрідність національної психології - одна з важливих ознак нації, й риси національної психології змінюються разом зі змінами умов існування нації. Зростання національної свідомості, її становлення особливо бурхливо відбувається в переломні періоди життя народу, прикладом чого є сучасний стан суспільної свідомості в Україні. Процеси, викликані перебудовою соціального, економічного та політичного життя країни призвели до зростання національної свідомості, хоча воно і відбувається суперечливо, часом хворобливо, що пов’язано з самою суперечливою природою національної свідомості.
У другому розділі „Чинники формування національної свідомості українців у процесі державотворення” розглядаються чинники впливів на формування української національної свідомості та їхнє функціонування у суспільстві.
У підрозділі 2.1. „Психологічна спадщина радянського періоду у свідомості населення України” розглядається психологічний тип „радянський українець”, який сформувався в результаті сплаву рис типового українця і так званої „радянської людини” за часів існування української республіки у складі СРСР, і який обумовив психологічний стан населення України під час розпаду СРСР. „Радянський українець” демонструє мінливий рівень національної свідомості; серед унікальних характеристик типу зустрічаємо патерналізм, але при цьому бачимо тяжіння до ліберальних цінностей завдяки високому рівню толерантності. Аналіз суспільних настроїв українського населення після референдуму у грудні 1991 р., на якому за незалежність проголосувало 90,3% його учасників, але вже наступного року тільки 41,1% респондентів вважали себе перш за все громадянами України, а 12,7% ідентифікували себе громадянами неіснуючого СРСР, дозволяє стверджувати, що історичний вибір на користь незалежності був зроблений не як реалiзацiя прагнення до національного визволення i розбудови нової соціальної перспективи у вигляді громадянського суспільства, а як реалiзацiя прагнення до достатку i безпеки, які на мінімальному рівні забезпечувалися у радянські часи.
У підрозділі 2.2. „Внутрішньосистемна трансформація в Україні та її вплив на національну свідомість” розглядаються трансформаційні зміни у посткомуністичній Україні, під впливом яких відбувається формування нової суспільної свідомості, - докорінна зміна державної і політичної системи, економічних засад суспільства, духовних цінностей і пріоритетів, лібералізація суспільного середовища, приватна власність, конкуренція, нова структура економіки та ринків, суспільна аномія, демократизація, посткомуністична соціальна нерівність тощо. Український варіант перетворень полягає, зокрема, у переході від денаціоналізації та деетнізації до проекту націотворення на основі поєднання громадянської єдності з поліетнічністю. Особливості реформування в перехідному періоді країни внесли певні зміни в психологію пересічних українців. Аналізуючи соціологічні дані, автор робить висновок, що вже в перші роки постсоціалістичного розвитку під впливом глибокої економічної кризи, падіння рівня і якості життя, невиправдання надій на швидке зростання добробуту, населенню України довелося пережити різкі зрушення в соціальних і політичних настроях у бік масового розчарування (у 1992-2006 рр. індекс аномійної деморалізованості становив відповідно 13,59 і 13,77 бали за 18-бальною шкалою, індекс авторитаризму - 8,58 і 8,69 бали за 14-бальною шкалою, індекс соціального цинізму - 8,81 і 10,0 бали за 14-бальною шкалою), що негативно позначилося на національній інтеграції.
У підрозділі 2.3. „Зовнішні впливи на розвиток української національної свідомості” розглядається напрям трансформацій в Україні, який характеризується процесами перетворення, що є невід’ємною частиною процесів глобалізації ринків, інформаційних потоків та соціокультурного простору. Найбільші зовнішні впливи відчуваються з боку Росії, країн ЄС, а також США. Дані соціологічних досліджень показують, що уявлення різних груп українських громадян про оптимальний шлях своєї вітчизни при відповіді на запитання, які стосуються гіпотетичного приєднання України до того чи іншого міждержавного об’єднання, виглядають непоєднуваними. Протягом 1997-2006 рр. частка тих, хто позитивно ставиться до ідеї приєднання України до союзу Росії та Білорусі зросла від 53,6% до 61,0%, але при цьому і частка тих, хто позитивно ставиться до ідеї вступу України до ЄС залишилася доволі високою, хоча у 2000-2006 рр. дещо скоротилася - від 56,0% до 43,0%. Зростання плюралізму та мультикультуралізму з одного боку, та гомогенізації й тотальності глобальних ринків і моделей відповіді на них з іншого боку, створюють суперечливу ситуацію для формування національної свідомості населення України.
У третьому розділі „Національна свідомість населення України на зламі ХХ і ХХІ століть” розглядаються зміни в основних компонентах структури національної свідомості населення України в період незалежності.
У підрозділі 3.1. „Українські національні інтереси й цінності та їхнє суспільне усвідомлення” проводиться накладання матриці національних інтересів України на стан суспільних настроїв та преференцій. Соціологічні опитування населення протягом років незалежності показали, що традиційні інтереси і ціннісно-нормативна система громадянина Радянського Союзу з її ілюзіями соціальної рівності, спрощеними чи автоматично засвоєними цінностями якщо і зміщуються у бік засвоєння демократичних, то повільно. Поки що повного переходу від психологічного типу особистості „радянський українець” до психологічного типу особистості „демократичний українець” не відбулося. Серед основних показників відсутності цього переходу є слабка зацікавленість населення політикою, низький рівень політичної активності громадян України, критичне прийняття великим сегментом населення інститутів багатопартійності, приватної власності й підприємництва. Суперечливими є і геополітичні орієнтації українських громадян, причому ці орієнтації не завжди збігаються з електоральним вибором. Домінуючими цінностями українського населення є цінності виживання. Навіть після так званої „помаранчевої революції”, яка відбувалася під гаслами демократизації, 50,2% населення очікували від нової влади зупинення зростання цін, 25,3% - підвищення рівня життя, в той час як розвитку свободи слова - тільки 5,9%. Лише невеликій кількості громадян України бракує базових демократичних цінностей, які повинні в рівній мірі співвідноситися з прагненням матеріального добробуту. Вищезазначена ситуація ускладнюється тим, що при незадоволеності власним життям, протестний потенціал, який також міг би стати чинником національної солідарності, залишався вкрай низьким.
У підрозділі 3.2. „Українська національна ідентичність: потенціал психологічної консолідації українців” розглядаються стан і перспективи формування спільних для всіх регіональних, мовно-культурних, політико-ідеологічних сегментів суспільства ознак, які б свідчили про утворення української поліетнічної нації. Процес формування національної ідентичності не завершився, оскільки у свідомості населення України домінує територіальна ідентифікація і проявляється виражений регіоналізм. Аналізуючи численні аспекти міжрегіональних відмінностей громадян України, автор доходить висновку, що за роки незалежності відмінності між регіонами не тільки не знівелювалися, а й навіть посилилися. Стан загальнонаціональної ідентичності є розмитим, амбівалентним, і на цей момент має досить сумнівний психологічний потенціал консолідації. Рівень загальноукраїнської самоідентифікації мешканців України падає у напрямку від Заходу до Сходу і Півдня від 40,4% до 25,9%. Але при цьому відмінності досі не змогли переважити чинників, які все ж працюють на згуртування української поліетнічної нації. Попри всі розбіжності між регіонами, в українському суспільстві доцентрові сили діють не менш, а навіть більш потужно, ніж відцентрові, що убезпечує державу від розпаду і дозволяє їй залишатися основним націоінтегруючим чинником.
У підрозділі 3.3. „Етнонаціональні стереотипи у масовій свідомості” відзначається, що українські громадяни за своїми соціально-психологічними установками стосовно сфери міжнаціональних відносин характеризуються як досить неоднорідний контингент. Міжетнічна толерантність в Україні зміщена у бік деякого зростання інтегрального індексу національної дистанційованості (від 4,4 до 5,3 бали за 7-бальною шкалою протягом 1992-2006 рр.), що загрожує зростанням міжетнічної упередженості, яка може стати основою міжетнічних конфліктів. Водночас, існує потенціал для єднання країни, оскільки етнонаціональні стереотипи, вкорінені в масовій свідомості, поки що масово не матеріалізуються у насильницькі дії і, за умови послідовно демократичної етнонаціональної політики держави, утвердження загальноукраїнського національного „ми”, як неворожого відрізнення від інонаціонального „вони”, може стати об’єднуючим чинником української поліетнічної нації.
|
