РОЛЬ ООН У БОРОТЬБІ ПРОТИ МІЖНАРОДНОГО ТЕРОРИЗМУ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено наукове значення роботи, розкрито її зв’язки з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт та предмет, обґрунтовано наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, висвітлено методологічні засади та структуру дослідження, наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі – «Концептуально-теоретичні засади та джерельна база дослідження» - проаналізовано концептуальні засади діяльності ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму, досліджується джерельна база дисертаційної роботи, а також стан наукової розробки проблеми в українській та зарубіжній політичній науці.

Джерела, які були використані при написанні дисертації, за походженням, формою та змістом, науковою та інформаційною цінністю умовно можна поділити на наступні групи:

1. Документи та матеріали ООН;

2. Документи та матеріали міжнародних міждержавних регіональних організацій (НАТО, ЄС, ОБСЄ та РЄ);

3.Законодавчі акти України щодо боротьби з тероризмом;

4.Офіційні документи та матеріали, які містять виступи, заяви, прес-конференції  керівників та посадових осіб України, США, європейських країн.

  5.Дослідження та публікації науково-дослідних центрів, що мають не стільки академічний, скільки рекомендаційно-прикладний характер.

6.    Джерела особистого походження: монографії та статі посадовців ООН, в яких  подається офіційна позиція ООН щодо міжнародного тероризму, зокрема, колишнього Генерального секретаря Кофі Аннана, заступника Генерального секретаря ООН з питань ОПМ (1974-1986) Б.Уркхарта, виконавчого директора Управління ООН  з наркотиків та злочинності (ЮНОДК) П.Арлаккі,  виконавчого директора ВДКТК РБ ООН Дж.Рупереза, в яких подається офіційна позиція ООН щодо міжнародного тероризму.

7.    Довідкові та статистичні видання.

В розділі проаналізовано та систематизовано існуючі наукові розробки з проблематики тероризму та антитерористичної діяльності ООН. Зазначено, що, проблема діяльності ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму ще не стала об’єктом спеціального дослідження, а стан розробленості даної теми в сучасній вітчизняній та зарубіжній політичній науці можна оцінити як початковий. Окремі аспекти проблеми досліджувались в роботах західноєвропейських та американських (Ж.Альварез, С.Д.Бейлі, Дж.Болден, Р.Бредель, Т.Дж. Вейс, М.А.Вілсон., Ж.М.Грей, Р.Зілек, А.Кордесман, Д.Кортрайт, Х.Кьохлер, Е.Лак, Дж.Лауренті, А.Прандлер, К.В.Стайлз) російських (С.В.Глотова,  І.Кукліна, Є.М.Примаков, А.І.Уткін) та українських (В.С.Бруз) вчених. Особливе значення для розкриття теми мали роботи Б.Бузана, С.Лобелла, С.Мюррея, Л.Ньюмана, Р.Паріса, Б.Посена, А.Стейна, А.Сурке, Г.Токатлієна, К.Уолтца, Б.Хансена, П.Чолка, в яких аналізуються концептуально-теоретичні підходи ООН до проблеми тероризму та антитерористичні стратегії.

Значний інтерес викликають висновки та узагальнення, що містяться в працях американських та західноєвропейських (Т.Арнольд, М.Баскаран, А.Бернгард, П.Брукс, А.Йохан, Дж.Камерон, А.Кассіс, В.Кротті, Х.Кушнер, У.Лакер, Я.Лессер, Н.Лівінгстон, Х.Мюнклер, А.Д.Ротфельд, Дж.Сімпсон, М.Ханне, К.Хірщман, Б.Хоффман, П.Шульт), російських (В.П.Голубєв, С.В.Гутчель, Л.Дробіжева, В.Іноземцев, В.Й.Кривохижа, В.Н.Лукін, В.В.Маргелов, М.В.Назаркін, С.А.Нариков, Е.Паїн, Є.Соловйов, В.В.Устінов, А.В.Фьодоров М.Н.Шахов) та вітчизняних (В.Ф.Антипенко, А.Г.Міщенко, Г.В.Пророченко, М.М.Рижков, І.В.Шкурат) дослідників, присвячених аналізові  понять „тероризм” та „міжнародний тероризм”, їх трансформації під впливом об’єктивних чинників глобалізації та  появи нових форм і видів тероризму.

В ракурсі досліджуваної проблеми в українській політичній науці можна виокремити наступні вузлові проблеми, які нині найбільш ґрунтовно досліджено:

·        тероризм як проблема міжнародної безпеки,  суперечності та складнощі формування широкої міжнародної антитерористичної коаліції. Ці питання, зокрема, розглядаються у роботах В.С.Вознюка, С.М.Дмитренка, І.Д.Дудка, М.Г.Капітоненка, В.Каспрука, Я.Ю.Кондратьєва, В.Ю.Константинова, О.А.Коппель, О.П.Кучмія, В.Майбороди, В.А.Манжоли, О.Ніколаєнка, М.Ожевана, В.Остроухова, О.С.Пархомчук, А.Платонова, Г.М.Перепелиці, І.І.Погорської, Б.І.Тарасюка, Г.В.Токаревського, О.Шевченка.

·        співробітництво ООН з міждержавними регіональними організаціями в сфері підтримання міжнародного миру та безпеки: праці  О.Ф.Бантишева, В.О.Глушкова, В.В.Деречина, В.П.Журавльова, Р.А.Калюжного, В.В.Коваленко, В.В.Колоскова, Я.Ю.Кондратьєва, І.О.Мінгазутдінова, Д.Й.Никифорчука, О.С.Полторацького, М.М.Руденка,  О.Л.Семенюк, Л.П.Токара.

·        ймовірність виникнення осередків тероризму в Україні: дослідження В.Ф.Антипенка, В.Ю.Баркова, О.С.Бодрука, В.М.Вакулича, В.О.Врадія, О.М.Гончаренка, Ю.В.Землянського, В.В.Крутова, В.А.Ліпкана, Є.М.Лисицина, Н.П.Маслової-Лисичкіної, С.І.Пирожкова, С.Телешуна, О.В.Шехова.

Вагомий внесок в загальне бачення обраної дисертантом теми мали праці В.С.Бруза, Ю.М.Мацейка, Ю.С.Скорохода, об’єктом яких є теорія та практика миротворчої діяльності ООН. Також авторові прислужилися для розкриття теми роботи А.Т.Грушової, в яких досліджується проблема захисту прав людини в діяльності ООН.

У другому розділі – „Діяльність ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму” досліджено характерні риси міжнародного тероризму як глобальної проблеми сучасності, простежено становлення та еволюцію позиції ООН щодо міжнародного тероризму, вивчено формування та функціонування механізмів протидії загрозі та розглянуто проблемні аспекти теми, такі як  застосування сили при розв’язанні міжнародних конфліктів та порушення прав людини у контексті боротьби проти міжнародного тероризму після подій 11 вересня 2001 р.

Після подій 11 вересня 2001 р. чільну позицію в ієрархії глобальних проблем посіла проблема тероризму. Особливостями міжнародного тероризму як глобальної проблеми сучасності є: об’єктна орієнтованість на цивілізаційні основи людського життя, завдання максимальних збитків та досягнення максимальної кількості жертв, непередбачуваність та  широка географія атак, мережний тип організації, якій притаманні  складність структури, відсутність чіткої ідеологічної позиційності, що, в свою чергу, унеможливлює ідентифікацію організаторів  та виконавців терористичного акту та захищає їх від справедливого покарання, загроза використання радіологічної, біологічної та хімічної зброї масового знищення. Крім того, небезпеку посилює той факт, що глобалізація та інформаційні досягнення зробили можливим активне функціонування терористичних угрупувань різноманітної спрямованості, серед яких нерідко до практики тероризму прибігають психічно неврівноважені особи, як розглядають тероризм як спосіб привернути до себе увагу.

Проблема тероризму як один із головних пунктів порядку денного почала розглядатися в  ООН з середини 1960-х рр. ООН займає чітку, однозначну та послідовну позицію щодо різних форм тероризму, в тому числі і міжнародного, яка ґрунтується на положеннях Статуту, концепції колективної безпеки та нормах гуманітарного права. ООН рішуче засуджує різні прояви тероризму як злочинні акти, що загрожують міжнародному миру та безпеці та порушують цінності, за які виступає ООН: повага до прав людини, верховенство права, демократичний розвиток, мирне врегулювання конфліктів, терпимість між націями і т.д.

Після закінчення холодної війни активізується діяльність Організації  щодо вироблення політики протидії міжнародному тероризму: були прийняті символічні Декларації про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму 1994 р. та 1996 р., оголошено Усаму Бен Ладена та рух „Талібан” поза законом, застосовано проти них санкції та створено Спеціальний комітет для розробки всеохоплюючої конвенції. Визначальний вплив на формування позиції та розробку політики ООН у боротьбі проти тероризму мали події 11 вересня 2001 р. та прийняття Резолюції Ради Безпеки ООН №1373,  яка закріпила політико-правову основу формування широкої міжнародної антитерористичної коаліції, закликавши рішуче протидіяти тероризму як глобальній загрозі.

В розділі зазначається, що механізми протидії міжнародному тероризму, сформовані в рамках ООН, можна умовно поділити на наступні групи:

1)    міжнародно-правові (13 конвенцій, 8 декларацій, Резолюція РБ ООН №1373 тощо);

2)    інституційні (КТК, ВД КТК, СПТ, ЮНОДК);

3)    процедури (санкції, моніторинг);

4)    ініціативи (розвиток діалогу, взаєморозуміння та терпимості між націями та народами).

В дисертації наголошується, що тільки їх сукупне поєднання та неухильне виконання дозволить якщо не подолати, то, принаймні, зменшити ризики проблеми тероризму. Ключову і координуючу роль у системі  протидії ООН тероризму відіграє спеціально створений Резолюцією РБ ООН №1373 Контртерористичний комітет, головним завданням якого є зміцнення контртерористичних можливостей держав, шляхом надання їм консультацій та рекомендацій стосовно якнайшвидшої адаптації національного законодавства до міжнародно-правової бази антитерористичного співробітництва та зміцнення міжнародного співробітництва з регіональними та субрегіональними організаціями у сфері протидії міжнародного тероризму.

В розділі наголошується, що воєнні акції США під гаслами боротьби з міжнародним тероризмом в Афганістані та Іраку актуалізували проблеми як  чіткого правового регулювання умов та випадків застосування сили при вирішенні міжнародних конфліктів, так і порушення прав людини при здійсненні антитерористичних операцій. Зазначається, що операція „Підтримка свободи”, яка розпочалася 7 жовтня 2001 р. в Афганістані та війна в Іраку 2003 р. вказали не тільки на загрозу використання боротьби проти тероризму для  прикриття  власних геополітичних інтересів окремими акторами міжнародних відносин, але й призвели до ослаблення авторитету ООН як гаранта міжнародного миру та безпеки.

Автор наголошує, що  важливим аспектом боротьби з міжнародним тероризмом є дотримання  прав людини як під час реалізації превентивних заходів, спрямованих на запобігання поширенню та зародженню осередків тероризму, так і під час безпосередньої боротьби проти загрози. В документах ООН акцентується увага на неприпустимості такого явища. Неухильне дотримання прав людини є однією з ключових позицій антитерористичної політики ООН, виконання якої вона вимагає від усіх учасників міжнародного співтовариства.

У третьому розділі – „Міжнародне співробітництво ООН у боротьбі проти тероризму” досліджено основні напрямки співробітництва ООН з міждержавними регіональними організаціями (на прикладі НАТО, ЕС, ОБСЄ та РЄ) та участь України у антитерористичній діяльності ООН.

В розділі зазначається, що співробітництво ООН з міждержавними регіональними організаціями (зокрема, ОБСЄ, РЄ, ЄС та НАТО) у боротьбі проти міжнародного тероризму базується на принципах кооперації та транспарентності, які поширюються на сфери запобігання фінансуванню тероризму, пересування терористів та їх екстрадицію, дотримання режиму санкцій і передбачає консультації, взаємний обмін інформацією та  практичним досвідом.

Основою міжнародного співробітництва як для ООН, так і для досліджуваних організацій є положення Резолюції РБ ООН №1373 та 13 універсальних конвенцій,  інструментом реалізації – КТК, під егідою якого було проведено ряд зустрічей та консультацій з метою зміцнення міжнародного співробітництва, особливо з ЄС, ОБСЄ та РЄ.

ЄС,  НАТО,  ОБСЄ та РЄ одностайні з ООН у своїй позиції щодо тероризму, що підтверджується беззаперечним осудом терористичних актів 11 вересня 2001 р. та приєднанням до Резолюції РБ ООН №1373. Однак, у своїй позиції щодо механізмів протидії між ними існують певні розбіжності. Зокрема, позиція ЄС, РЄ та ОБСЄ щодо протидії тероризму схожа з позицією ООН, а саме носить превентивний характер та орієнтована на запобігання. На відміну від ООН та ЄС, НАТО займає більш жорстку позицію, а саме не виключає можливості застосування сили, що і було продемонстровано участю у військових діях в Афганістані та Іраку. 

В розділі наголошується, що  Україна   рішуче засуджує тероризм як злочинну практику, яка суперечить основним людським цінностям, нормам міжнародного права та демократичному і вільному розвитку. Наша держава займає чітку позицію щодо міжнародної боротьби проти тероризму, а саме, вважає, що дії держав, спрямовані на боротьбу з міжнародним тероризмом, повинні здійснюватися у цілковитій відповідності з положеннями Статуту ООН та відповідних міжнародних конвенцій. Зокрема, щодо участі в силових акціях, то офіційна позиція України полягає в наступному:

·                         будь-які дії, спрямовані на застосування сили, мають відбуватися за наявності повної та достовірної інформації про розташування баз терористів;

·                         військова операція країн антитерористичної коаліції може бути проведена лише за згодою країни, територія якої може стати місцем антитерористичної операції, або за наявності санкції Ради Безпеки ООН;

·                         військові дії проти терористичних організацій не можуть бути застосовані для досягнення супутніх цілей, зокрема, встановлення нового політичного режиму, зміни керівництва держави та втручання у внутрішні справи відповідної держави чи сусідніх держав;

·                         антитерористичні операції мають відбуватися під міжнародним контролем;

·  будь-які антитерористичні операції не повинні призводити до порушень прав людини.

На сьогодні в Україні існує достатня розгалужена мережа правових та інституційних механізмів протидії міжнародному тероризму. Зокрема, Україна ратифікувала 13 антитерористичних конвенцій ООН, прийняла Закон про боротьбу з тероризмом (2003 р.). Основні виконавчі функції у боротьбі проти тероризму покладено на Антитерористичний центр при Службі Безпеки України (1998 р.) , дорадчі - на Антикризовий центр (2003 р.). Крім того, Кримінальний кодекс України (ст. 258) передбачає кримінальну відповідальність за здійснення терористичних актів, а затверджена Програма антитерористичних заходів на 2005-2007 рр. передбачає застосування широкого спектру заходів превентивного характеру, спрямованих на посилення захисту та здоров’я фізичних осіб, охорони особливо важливих об’єктів та запобігання виникненню проявів тероризму на території України.

Поряд з цим, наша держава вважає, що заходи з ліквідації міжнародного тероризму можуть бути ефективними лише в тому разі, якщо спрямовуватимуться на подолання першопричин цього явища, в тому числі збройних конфліктів, різних форм і проявів нерівності, гноблення, бідності тощо. Україна дотримується позиції, що центральна роль у здійсненні комплексу згаданих заходів має належати Організації Об’єднаних Націй. В умовах, коли масштаби і характер терористичних актів починають становити загрозу підтриманню міжнародного миру та безпеки, Україна визнає відповідальну роль Ради Безпеки в цьому питанні, яка, не підміняючи Генеральну Асамблею та інші органи ООН, повинна взаємодіяти з ними на основі своїх статутних повноважень.