ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ США ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

         У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність проведення дослідження, викладено його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету дисертаційної роботи та її задачі, визначено об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, обґрунтовано наукову новизну роботи, показано її практичне та теоретичне значення, надано відомості про апробацію результатів дисертації та структуру роботи.

Перший  розділ – “Концептуально-методологічна база дослідження та історіографія” присвячено аналізу джерел та літератури з проблематики дисертації, з’ясуванню стану наукової розробки теми, формулюванню методологічних підходів та основного напрямку дослідження.

Використані автором джерела за походженням, формою та змістом можна умовно поділити на декілька груп:

1) Офіційні документи та матеріали органів державної влади США.

2) Офіційні документи і матеріали управління інформації й преси Північноатлантичного альянсу, установ ЄС, Конференції ООН з торгівлі та розвитку.

3) Міжнародні угоди та декларації, укладені між США і ЄС, країнами ЄС та між країнами-членами НАТО.

4) Офіційні заяви вищих посадових осіб європейських країн та інституцій.

5) Закони та інші офіційні документи органів державної влади України.

Для аналізу європейської політики із першоджерел виокремлено матеріали аналітичний, що відображає погляди та підходи безпосередніх авторів державної політики, та фактичний. Документальні першоджерела стали основною складовою дослідження американської зовнішньої політики й дозволили автору звести до мінімуму використання інформації, поданої через “призму” аналізу інших вчених-теоретиків.

Наукові матеріали, використані автором в процесі проведення дослідження, умовно можна розділити на такі групи:

1) Роботи радянських фахівців з міжнародних відносин, з яких слід виділити монографії Г.М. Цвєткова, С.О. Аппатова, І.М. Коваля, О.В. Єгорової та фундаментальні колективні праці, присвячені зовнішній політиці (під ред. Г.О. Трофименка) та історії (під ред. Г.М. Севостьянова) США. Вони допомогли автору закласти підвалини аналізу динаміки процесу формування й реалізації європейської політики США.

2) Дослідження українських та російських науковців: Є.Є. Камінського, А.В. Дашкевича, Б.І. Канцелярука, Б.М. Гончара, В.А. Дубовика, А.І. Уткіна, В.А. Кременюка, Ю.П. Давидова, І.Я. Кобринської, Т.А. Шаклеїної та ін. Ґрунтовне теоретико-фактологічне наповнення цих робіт сприяло відстеженню автором загальних тенденцій та окремих аспектів зовнішньої політики США в постбіполярний період, шляхів її розробки та реалізації.

3) Публікації американських дослідників з проблем концептуально-теоретичного оформлення й практичної реалізації європейської політики США. Ці джерела дозволили автору провести комплексне дослідження проблем європейської політики США. В роботах концептуально-теоретичного напрямку слід відзначити монографії та статті в періодичних виданнях З. Бжезинського, У. Уолфорса, Дж. Муравчика, Р. Арта, П. Б’юкенена, Ч. Капчана та К. Капчана, Р. Аллмана.

Американськими вченими А. Гарднером, Дж. Стейнбергом, К. Фезерстоуном та Р. Ґінзбергом, М. Ван Хеувеном, М. Бронстоуном було проведено найбільш глибокі та комплексні дослідження різних аспектів реалізації європейської політики США.

Проте, в сучасній історіографії відсутнє комплексне дослідження європейської політики США після холодної війни. Враховуючи все це автором досліджується трансформація європейської політики США за умов формування нової міжнародної системи у період після завершення холодної війни.

         У другому розділі – “Концептуальні засади європейської політики США після холодної війни” – проаналізовано концептуально-теоретичні погляди представників американської політичної науки на проблему забезпечення національних інтересів США в європейському регіоні після холодної війни, проведена їх систематизація та класифікація. Визначено варіанти зовнішньополітичної стратегії країни або за термінологією американської політологічної науки “великі стратегії”. Це великі стратегії американської гегемонії, вибіркового залучення, неоізоляціонізму та коопераційної безпеки. Обсяг та характер заходів із забезпечення національних інтересів США в європейському регіоні відбивають “оптимальний” рівень загального американського залучення до міжнародної системи, в межах певної великої стратегії.

Велика стратегія американської гегемонії узгоджує безпеку США та безпеку і стабільність міжнародної системи. На думку гегемоністів, оптимальне забезпечення американських інтересів полягає в збереженні однополярності побудованої навколо США міжнародної системи шляхом широкого залучення. Велика стратегія вибіркового залучення застерігає від "імперського перевиснаження" США, визначає більш виважену роль США в міжнародних відносинах. Згідно з великою стратегією неоізоляціонізму США мають обмежити залучення до міжнародної системи, а звільнені ресурси спрямувати на вирішення внутрішніх американських проблем. Прихильники коопераційної безпеки пропонують забезпечувати міжнародну безпеку та стабільність  під проводом глобальних та регіональних міжнародних організацій.

Отже, європейський регіон став об’єктом уваги всіх чотирьох великих стратегій США, проте кожна з них відводить йому різні місце та роль, відповідно до загальних стратегічних цілей та методики їх досягнення.

 Автор приходить до висновку, що наявність альтернативних концепцій дозволяє Вашингтону, в разі необхідності, коригувати  європейську політику. Аналіз європейської політики США демонструє наявність тісного зв’язку між офіційною лінією США й американською політичною наукою. Для подальшого аналізу концептуальних засад європейської політики США  автором з’ясовано, які цілі та пріоритети Сполучених Штатів в європейському регіоні офіційно задекларовані в Стратегіях національної безпеки президентів У. Клінтона та Дж. Буша-молодшого і визначено, які з вищерозглянутих великих стратегій  були покладені в основу американського зовнішньополітичного курсу після холодної війни.

На підставі аналізу “Стратегій національної безпеки” президентських адміністрацій США після холодної війни зроблено аналітичне осмислення офіційно проголошених ключових цілей та пріоритетів в європейській політиці США. Визначено, що в основу американського зовнішньополітичного курсу в означений період покладено великі стратегії гегемонії та вибіркового залучення, з поступовим зростанням ролі стратегії гегемонії.

У третьому розділі – “Політика США щодо Європейського Союзу” – визначається структура американських національних інтересів в умовах європейських інтеграційних процесів та досліджуються особливості її реалізації. У постбіполярний період погляди США та ЄС на власну роль в системі міжнародних відносин стали все більш різнитися, рівень близькості та гармонії між ними повільно, але неухильно знижується. Забезпечення національних інтересів США за таких умов вимагає недопущення перетворення ЄС на повноцінного й незалежного актора. Попри розвиток інтеграційних процесів в рамках ЄС, в тому числі в галузях оборони та зовнішньої політики, США просувають ідею збереження за НАТО функцій основної інституції з підтримання безпеки в Європі. Вашингтон розглядає НАТО, доктринально пристосоване до постбіполярних умов, в якості якоря американської присутності в Європі.

В процесі реалізації проекту спільної зовнішньої політики та політики безпеки проявилися традиційні розбіжності в національних інтересах членів ЄС та відсутність ефективних оборонних механізмів Союзу. Тоді як США,  завдяки участі під егідою НАТО у врегулюванні балканських криз досягли своїх стратегічних цілей, продемонстрували необхідність присутності США в Європі та ефективність НАТО.

Проте, не у всіх аспектах відносин з європейськими державами США виступають з домінуючих позицій. Наприклад, в економічній сфері  відносини між США та ЄС позначилися тривалими торговельними конфліктами, що не завжди розв’язувалися на користь Вашингтона.

Попри зазначені непорозуміння, США та ЄС продовжують залишатися найближчими союзниками. На порядку денному трансатлантичних відносин  поставлені проблеми сприяння поширенню миру та демократії у Євразії, розвиток системи глобальної торгівлі, спільне вирішення  глобальних та регіональних проблем.

У четвертому розділі – “Політика США стосовно країн Центральної та Східної Європи” розглянуто причини підтримки США вступу країн Центральної та Східної Європи до НАТО та ЄС. Відстежується кореляція між декларованими та реальними цілями Сполучених Штатів. Офіційна підтримка США кількісного збільшення складу ЄС демонструє, що розширення території, геополітичного впливу та силового потенціалу іншого актора міжнародних відносин, який володіє другою за потужністю економікою у світі, відповідає американським національним інтересам. Причини цього безпосередньо пов’язані з реалізацією Сполученими Штатами ідеї просування Північноатлантичного альянсу на схід.

З низки військово-політичних та економічних здобутків європейської політики США від процесу розширення НАТО, на яких не наголошено офіційно, слід виділити отриману важливу стратегічну перевагу США над ЄС: з просуванням на схід до ЄС приєднуються проамериканськи налаштовані держави, що вже стали членами НАТО. Це ускладнить реалізацію зовнішньополітичних та оборонних ініціатив ЄС, небажаних для США.

Визначено, що український напрям європейської політики США періоду після холодної війни формувався й реалізовувався з урахуванням наявності на території України ядерної зброї та геополітично важливого розташування країни. На початку 1990-х років США визнали однією з першочергових проблем на європейському континенті ядерне роззброєння України. В результаті, США відносно малою ціною досягли цієї мети. З 2000 року, через зміну в характері загроз американській безпеці та очевидне ослаблення Росії, зацікавленість США в Україні як факторі геополітичного стримування стала слабшати.