„ТАЙВАНСЬКА ПРОБЛЕМА” В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКОГО РЕГІОНУ :



Название:
„ТАЙВАНСЬКА ПРОБЛЕМА” В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКОГО РЕГІОНУ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

Основний зміст роботи

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет, мету і завдання дослідження, окреслено його хронологічні рамки, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі “Ступінь наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” автор враховував науковий доробок вчених СРСР, вітчизняних, російських та зарубіжних політологів й істориків з проблеми трансформації дипломатичного статусу Тайваню в конструкції системи міжнародних відносин АТР.

Дослідження міжнародних проблем, існуючих на політичному просторі  Азіатсько-Тихоокеанського регіону, збільшуються у радянській науковій літературі в 50-60-х роках у зв’язку з формуванням основних вимірів повоєнного механізму міжнародних відносин на глобальному рівні, головними принципами якого було біполярне протистояння між військово-політичними угрупуваннями, очолюваними СРСР та США. Головна увага приділяється таким питанням, як аналіз конструкції створюваних систем національної безпеки Радянським Союзом на Сполученими Штатами Америки на політичному просторі АТР. У зв’язку з цим особливого значення набула характеристика структурних елементів механізму регіональної безпеки США, зокрема “тайванської проблеми” та її впливу на формування відносин США-КНР. Ця проблематика знайшла своє відображення у роботах Боженко А.М., Іванова О., Нікітіна М., Лещенка Л.О..

Міжнародний політичний розвиток у 60-70-х роках був позначений налагодженням політичного діалогу між Радянським Союзом та Сполученими Штатами Америки. Суперництво за світове лідерство перейшло з площини жорстокого політичного протистояння між Сходом та Заходом у площину процесу політичних переговорів, суперництва двох економічних систем та культурного співробітництва. Одночасно посилюється „регіональне протистояння” в різних частинах світу, внаслідок цього відбулася зміна акцентів у історичних дослідженнях, до наукового обігу було введено широке коло нових джерельних матеріалів, розширився спектр досліджуваних питань, що обумовило певні зміни у трактуванні концептуальних засад зовнішньополітичного курсу США.

Зазначені тенденції знайшли своє відображення у тогочасних фундаментальних  працях радянських істориків Капіци М.С., Сергійчука С., Кузьміна В.В., Воронцова В.Б..

Період 1980-1985 рр. характеризується появою значної кількості робіт, у яких тайванська проблема розглядалась як один з важливих елементів американської системи національної безпеки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Така підвищена увага щодо проблеми Тайваню була пов’язана із зростанням конфронтації у відносинах між СРСР та США й початком процесу нормалізації відносин між Москвою та Пекіном.

Суспільно-політичні зміни в радянському суспільстві після 1985 року ознаменували новий етап у розвитку науки, для якого характерним стало розширення джерельної бази, відхід від попереднього схематизму та догматизованих концепцій. З початку 90-х років стався своєрідний дослідницький сплеск щодо з’ясування сучасної ролі “тайванського фактору” в системі відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону та його впливу на переорієнтацію відносин США-КНР-РФ.

Системний аналіз тайванського досвіду з реформування політичної та економічної системи суспільства є предметом наукової уваги російських дослідників Островського А.В., Єгорова К.А., Гудошнікова Л.М..

Окремим напрямом дослідження науковців, на сучасному етапі політичного розвитку, стали можливі межі та перспективи співробітництва між Росією та Тайванем. Ці питання є об’єктом уваги Циганова Ю.В.,
Ларіна А.Г., Іванова П.М..

У нових суспільно-політичних умовах стало можливим опублікування робіт, присвячених тематичному дослідженню політичних біографій державних діячів Тайваню.

У сучасній українській історіографії з’явилася низка досліджень, що присвячені ретроспективному аналізу політичних джерел тайванської проблеми, її значення в структурі взаємовідносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону, висвітленню факторів впливу на еволюцію системи міжнародних відносин у регіоні та аналізу перспектив й моделей розвитку об’єднавчого процесу КНР-Тайвань. Зокрема це праці Шергіна С.О., Івченка О.Г., Стадниченка В., Гончара Б.М., Камінського Є.Є., Проня С.В., Нікішенка С.О., Гайдукова Л.Ф., Перепелиці Г.М., Лещенка Л.О., спільна монографія
Коппель О.А. та Пархомчук О.С. .

Новий підхід до аналізу потенціалу економічного співробітництва України з новими індустріальними країнами Східної Азії застосований у дисертаційному дослідженні Кирієнка М.М..

Одним із напрямів дисертаційного дослідження Федоренка С.М. є аналіз концептуальних основ теоретичного постулату “одна держава – дві системи”, який був застосований у якості фундаментального принципу повернення під суверенітет КНР Сянгану (Гонконг) та Аоменю (Макао).

Протягом періоду, що досліджується, проблема безпеки Азіатсько-Тихоокеанського регіону, яка має особливе значення внаслідок причин геополітичного та геоекономічного характеру, привертає увагу представників американської та англійської політичної науки.

Своєрідний сплеск у дослідженні структурних елементів механізму відносин АТР відбувся на початку 70-х років. Процес налагодження відносин між США та КНР, пов’язаний із візитом Р.Ніксона до Пекіну у лютому 1972 р., забезпечив розвиток військово-політичного співробітництва між Вашингтоном та Пекіном. Така тенденція двосторонніх відносин вимагала концептуально нових підходів до висвітлення політичних коренів “тайванської проблеми” та її впливу на реформування відносин США-КНР.

У публікаціях американських політологів Дж.А.Кохена, Е.Рейвенала, М.Мейшера, М.Оксенберга, Р.Мак-Фаркара, спільній монографії В.Кінтера й Дж. Коппера розглядаються внутрішньополітичні чинники, які обумовили затвердження у зовнішній політиці США концепції про загрозу Китаю американським стратегічним інтересам й збереження Тайваню в якості одного з опорних пунктів системи національної безпеки США у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

У подальшому аналіз перспектив розвитку військово-політичного співробітництва США-КНР й впливу „тайванського фактора” на конструкцію американсько-китайських та регіональних взаємовідносин розглядається у роботах Х.Хардінга, Г.Гасса.

Американсько-англійські політологи дотримуються тієї думки, що процес трансформації системи безпеки АТР на рубежі ХХ-ХХІ ст., спричинений реформуванням механізму міжнародних відносин на глобальному рівні, матиме як негативні так і позитивні наслідки для стратегічних інтересів США в регіоні. Окремі аспекти даного аналізу знайшли своє відображення у роботах Дж.Фербенка, Дж.Блюма, Д.Лемптона, З.Бжезинського.

Джерельну базу дисертаційної праці умовно можна поділити на чотири основні рівні.

Перший рівень складають матеріали основного фонду архіву МЗС України. Основу цього фонду становлять різні за характером та змістом джерела: урядові телеграми, стенограми інтерв’ю, заяви, виступи провідних державних діячів СРСР, США, КНР, Великобританії й офіційних представників адміністрації Тайваню, довідки про засідання сесій Ради Північно-Атлантичного альянсу, політичні характеристики державних діячів США, стенограми засідань сенату та конгресу США й парламенту Великобританії та ін.

Другий рівень джерельної бази дисертаційного дослідження складають матеріали засідань Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй та нарад Ради Безпеки ООН. Ця частина матеріалів є важливим джерелом при з’ясуванні причин, що визначали зміну підходів країн членів ООН до питання подвійного представництва Китаю в Організації Об’єднаних Націй, необхідність чого незмінно відстоює тайванська адміністрація, а також висвітлення практичних результатів реалізації так званої “прагматичної дипломатії” Тайваню й офіційної позиції України відносно відновлення Тайваню у складі ООН.

До третього рівня джерел належать урядові документи Тайваню та державні документи, офіційні заяви, промови, інтерв’ю і матеріали прес-конференцій урядовців КНР. Порівняльний аналіз цієї групи джерел надає можливість визначити теоретико-політичний базис концепцій керівництва КНР та тайванської адміністрації з проблем розвитку об’єднального процесу, що дозволяє вказати на існуючі та можливі точки політичного контакту між Пекіном і Тайбеєм з приводу практичної реалізації програми національного об’єднання.

Важливу роль у розкритті теми дисертації відіграли збірники документів, політичні праці та спогади державних діячів США, КНР та СРСР, таких як Р.Ніксон, Г.Кіссінджер, З.Бжезинський, Дж.Буш, К.Янг, Дж.У.Фулбрайт, Р.Рейган, Ден Сяопін, М.Т.Федоренко, П.П.Владіміров, а також матеріали радянських, російських, вітчизняних та зарубіжних періодичних видань. Перерахований вище масив літератури становить четвертий рівень джерельної бази дисертаційного дослідження.

Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є системність й комплексність, які базуються на принципах об’єктивності та історизму. Поєднання цих фундаментальних засад дослідження зумовлено необхідністю, з одного боку, диференційованого вивчення окремих явищ, процесів, з іншого – їх узагальненого та цілісного висвітлення. Диференційоване вивчення еволюції дипломатичного статусу Тайваню – доцільно проводити як з’ясування зв'язку між окремими компонентами певної системи. На наш погляд, цією системою може бути така сукупність елементів політичної реальності, яка розкриває зміст поняття “тайванська проблема”.

Важливе значення серед методологічних засад системності має визнання здатності системи до змін, внаслідок чого стара система (концепція взаємовідносин Тайваню із світовим співтовариством) може трансформуватися у нову. Результатом встановлення дипломатичних відносин між США та КНР стала поява нової концепції відносин Тайваню з світовим співтовариством, яка увійшла до політичного обігу під назвою “прагматичної дипломатії”, стержнем якої є врахування нових реалій регіональної політичної ситуації й акцентування уваги на розвитку науково-технічного та економічного співробітництва при відсутності офіційних політичних відносин.

Системна основа у вивченні значення “тайванської проблеми” в структурі регіональних відносин дає важливі, але неповні знання про об’єкт дослідження. Адже вона спрямована на вивчення системної сторони політичної реальності. Вивчення її як цілісності можливе на основі комплексного підходу, що передбачає багатофакторність об’єкта дослідження.

У межах цього тайванську проблему можна водночас розглядати і як складову частину механізму міжнародних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону, і як важливий чинник процесу політичного протистояння між військово-політичними блоками, очолюваними СРСР та США, і як структурний елемент системи зовнішньополітичних відносин світового політичного простору, і як об’єкт тиску з боку КНР тощо.

Проблематика дисертаційного дослідження вимагає використання структурного та функціонального аналізу як методів дослідження. Структурний аналіз передбачає найпростішу кількісну обробку даних (підрахунки абсолютних величин, складання таблиць та ін.).

Функціональний аналіз проводиться для з’ясування характеру зв’язку не тільки між окремими системами, а й між функціональними системами (політична система суспільства, його соціально-економічна структура) та політичними умовами, подіями, державними діячами тощо.

Історико-порівняльний метод дозволяє розкрити зміст політичних процесів та явищ, що вивчаються, за схожістю або відмінністю притаманних їм ознак. Наприклад, порівняння змісту офіційних документів, які визначали напрями зовнішньої політики КНР, США та СРСР з їх практичною реалізацією.

Для висвітлення тематики дослідження дисертант використовував також хронологічний принцип та логічно-аналітичний метод, що дозволило викласти матеріал у чіткій послідовності та логічній завершеності.

У другому розділі – “Трансформація політичного статусу Тайваню в умовах становлення біполярного протистояння Схід-Захід” аналізується процес формування комплексу міжнародних відносин у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в повоєнний період, характерними рисами якого було започаткування утворення його чисельних підсистем – нових державних утворень, їхньої тісної взаємодії та протидії.

1 жовтня 1949 року у Пекіні була проголошена Китайська Народна Республіка. У свою чергу, лідер Гоміндану Чан Кайши 1 березня 1950 року проголосив себе президентом Китайської Республіки на Тайвані та головнокомандуючим збройними силами Китаю, сконцентрувавши в своїх руках всю повноту влади на острові. Місто Тайбей отримало статус “тимчасової” столиці “Китайської Республіки”.

Ці події викликали модернізацію механізму міжнародних відносин у АТР. Зміна векторів політичного розвитку засвідчила необхідність перегляду доктринального забезпечення міжнародної стратегії США та СРСР у азіатському регіоні й визначення рівнів, дієвих форм і методів впливу на характер розвитку політичного процесу в АТР.

Практична реалізація зовнішньополітичних концепцій США та СРСР  у повоєнний період засвідчила, що вони були спрямовані на попередження або ж мінімізацію загроз як “основній безпеці” (загрози стратегічним інтересам на глобальному рівні), так і поточній безпеці (загрози порушенню стабільності утворення політичних угрупувань на регіональному рівні).

Тому, виникнення на політичному просторі АТР ситуації “двох Китаїв” було одним із наслідків громадянської війни в Китаї і результатом розповсюдження на територію регіону стану “холодної війни”.

Формування системи міжнародних відносин, головним елементом якої було біполярне протистояння між СРСР та США, позбавило структуру міждержавних взаємовідносин здатності до динамічних перетворень та гнучкості.

Вразливість такої моделі відносин, як на глобальному так і регіональному рівнях, стала очевидною у постконфронтаційний період, коли одним з головних засобів зниження напруженості стало розширення інтеграції та формування правових механізмів для подальшого розгортання співробітництва.

Аналіз динаміки політичного процесу в АТР у повоєнний період доводить, що Радянський Союз та Сполучені Штати Америки дещо не точно оцінили здатність азіатського регіону реагувати на їх політику. Якщо політично й економічно знесилена Європа сприйняла встановлення стану ”холодної війни” на її території майже без опору, то в азіатському регіоні, зусилля наддержав встановити вигідний для них розподіл сфер впливу зіткнулись з протидією. Оскільки в Азії, одним із головних наслідків другої світової війни було зростання національно-визвольного руху, внаслідок чого низка країн отримали незалежність. Отже, середовище, що складалося з цих країн, було здатне чинити опір прагненню наддержав спроектувати на азіатський регіон здійснення зовнішньої політики на засадах “холодної війни”. В цьому, на думку дисертанта, було головне структурне джерело регіональної нестабільності, що знайшло своє відображення в дестабілізації “кодексу поведінки” біполярного протистояння. Зміст якого полягав в чіткому наслідуванні американськими і радянськими союзниками зовнішньої політики країн-керівників військово-політичних блоків – СРСР і США, а також узгодження союзницькими державами будь-яких зовнішньополітичних ініціатив з відповідною країною-лідером.

Позиція Великобританії щодо дипломатичного визнання КНР виявила недосконалість такого характеру побудови відносин. Більш важливим свідченням необхідності зміни внутрішніх взаємовідносин членів військово-політичних блоків стала Тайванська криза 1954-1955 років та 1958 року.

Третій розділ – “Нові політичні орієнтири розвитку відносин США-КНР-Тайвань” – присвячений багатомірному дослідженню зовнішньополітичних концепцій „центросилових” країн АТР – США, КНР, Японії, СРСР у 70-х – поч. 90-х рр.; при цьому особлива звертається на аналіз критеріїв їх ефективності в практичній реалізації та впливу на статус Тайваню в системі регіональних міжнародних відносин.

Класифікація національних інтересів США на “життєві”, “критичні” та “периферійні”, здійснена адміністрацією Р.Ніксона, вимагала перерозподілу відповідальності між Вашингтоном та його союзниками у справі протистояння з військово-політичним блоком на чолі з СРСР. З огляду на основі положення „доктрини Р.Ніксона” налагодження співробітництва між США та КНР на початку 70-х рр. було важливим інструментом „стримання” зусиль СРСР, спрямованих на заповнення політичного вакууму у випадку зменшення американської присутності в регіоні. Разом з тим, нездатність КНР самостійно подолати економічну та соціальну кризу, до якої призвела політика “культурної революції”, обумовлювала необхідність поліпшувати відносини з індустріально розвиненими країнами Західної Європи, а також Японією та Сполученими Штатами Америки. В якості обґрунтування зміни концептуального забезпечення зовнішньої політики КНР, виступала експансіоністська політика СРСР, ідейно-теоретичною основою якої було відстоювання права Радянського Союзу на військове втручання в інші соціалістичні країни для ліквідації загроз „справжньому” соціалізму. Практичним відображенням чого стала радянська реакція на події „празької весни” у Чехословаччині 1968 р. Крім цього, між СРСР та КНР, незважаючи на те, що вони пропагували спільну ідеологію, існували фактори роз’єднання, які були обумовлені часом та умовами здійснення їх революцій, рівнями економічного розвитку, військовою могутністю й політичним впливом у світі.

Процес налагодження взаємовідносин між КНР та США, започаткований візитом Р.Ніксона до Пекіну в лютому 1972 р., був продовжений адміністрацією Дж.Картера і завершився встановленням дипломатичних відносин між Вашингтоном та Пекіном з 1 січня 1979 р.

Трансформація зовнішньополітичного курсу США викликала зміни у системі відносин США-КНР-Тайвань, одним з наслідків яких була поява в політичній термінології нового поняття – “прагматична дипломатія”, для якої характерним був розвиток економічних, науково-технічних, культурних та ін. зв’язків з країнами світового співтовариства в умовах політичної ізоляції та відсутності офіційного визнання зі сторони країн партнерів. Адаптація зовнішньополітичної концепції Тайваню до нових тенденцій політичного розвитку внаслідок застосування “прагматичної дипломатії” дещо компенсувала негативні наслідки викликані дипломатичним визнанням США Китайської Народної Республіки.

Отже, модернізація зовнішньополітичних концепцій США, КНР, СРСР, Японії була викликана необхідністю адаптувати їх до нових реалій світового політичного розвитку. Динаміка розвитку регіональних міжнародних відносин засвідчила, що їх характер та спрямованість визначається взаємодією провідних держав регіону, а характер зв’язку між основними складовими системи безпеки детермінується насамперед силовими параметрами держав. Внаслідок чого, політичний трикутник США-КНР-Тайвань зберігається в якості важливого елементу структури міжнародних відносин у АТР.

У четвертому розділі “Проблема Тайваню в контексті політичних трансформацій кінця ХХ – початку ХХІ ст.” висвітлюється характер еволюції проблеми возз’єднання Тайваню з материковим Китаєм в умовах постбіполярного міжнародного розвитку.

Становлення нового механізму міжнародних відносин характеризується переходом від чіткої структуризації у протистоянні двох військово-політичних угрупувань до стану інтеграції та взаємозалежності. Стабільність якого, визначатиметься не наявністю чітких критеріїв співвідношення сил та жорстко обмеженого кола політичних інструментів, які у стратегічному протистоянні не мали тенденцій до гнучкості, що характеризувало часи “холодної війни”, а досягненням політичних угод з урахуванням інтересів, як національної, так і регіональної та глобальної безпеки.

Розпад СРСР ліквідував стратегічне значення військово-політичного співробітництва США з КНР, як стримуючого фактора зростання “радянської загрози”. Нові умови світового та регіонального політичного розвитку змінили базис американського лідерства, яке певною мірою перейшло з військової площини до політичних та економічних елементів. А саме в цій сфері США знаходяться у жорсткій конкуренції з Японією та Китаєм.

Враховуючи сучасний стан відносин у трикутнику Пекін-Вашингтон-Тайбей, можна припустити, що в майбутньому кожна із сторін буде наполягати на дотриманні мінімальних умов: тайванська сторона не погодиться на об’єднання під егідою комуністичного режиму, США не допустять нестабільності в АТР, Китай не погодиться на незалежність Тайваню, оскільки це є питання національного престижу.

Потрібно враховувати і те, що політична ситуація в Тайванській протоці відрізняється від політичної кризи 1991 року в Перській протоці та кризи в Косово 1999 року за своїми політичними витоками та змістом конфлікту. Тому, у Вашингтона немає ніякої морально-політичної основи, ні практичного засобу для організації будь-якого міжнародного союзу, головною метою якого буде “зупинити агресію” у випадку силового варіанту повернення Тайваню під юрисдикцію КНР.

Виходячи з цього, комплекс можливих проектів возз’єднання Тайваню з КНР може бути реалізований на основі спільної розробки системного підходу до проблеми, що базуватиметься на дво- та багатосторонніх угодах, які визначатимуть зобов’язання кожної країни щодо підтримання стабільності системи регіональних відносин.



Боженко А.М. Американская агрессия на Дальнем Востоке. – М.: Воениздат, 1959. – 72 с.

Іванов О. Хмари війни над Тайванською протокою. – К: Державне видавництво, 1958. –
31 с.

Никитин Н. Тайвань – неотъемлемая часть Китайской народной Республики. – М.: Госполитиздат, 1953. – 78 с.

Лещенко Л.О. Провал американскої політики ізоляції Китаю. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 137 с.

Капица М.С. КНР: три десятилетия – три политики. – М.: Изд-во политической литературы, 1979. – 576 с.

Сергейчук С. США и Китай. – М.: Международные отношения, 1973. – 238 с.

Кузьмин В.В. Китай в стратегии американского империализма. – М.: Международные отношения, 1978. – 271 с.

Воронцов В.Б. Китай и США: 60-70-е годы. – М.: Наука, 1979. – 172 с.

Мазуров В.М. США – Китай – Япония: перестройка межгосударственных отношений (1969-1979). – М.: Наука, 1980. – 214 с.; Капустин Д.Т. Тайвань и Южная Корея в китайско-американских отношениях. 1969-1979. – М.: Наука, 1980. – 197 с.; Уткин А.И. Стратегия глобальной экспансии. Внешнеполитические доктрины США. – М.: Международные отношения, 1986. – 287 с.

Островський А.В. Тайвань накануне ХХІ века. – М.: Восточная литература РАН, 1999. – 222 с.

Егоров К.А. Представительная система Китая: история и современность. РАН. Институт Дальнего Востока. – М.: Спарк, 1998. – 240 с.

Гудошников Л.М. Эволюция политического режима на Тайване // Проблемы Дальнего Востока. – 1993. – № 5. – С. 77-87.

Цыганов Ю.В. Российско-китайские отношения и Тайвань // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 3. – С. 122-128.

Ларин А.Г. Три модели российско-китайских отношений и место в них Тайваня // Опыт разделенных государств и отношения между двумя берегами Тайванского пролива: материалы конференции. – М.: ГНЦ РФ НИОПИК ЗАО «Искра», 1997. – С. 25-35.

Иванов П.М. Единство Китая и национальные интересы России // Опыт разделенных государств и отношения между двумя берегами Тайванского пролива: материалы конференции. – М.: ГНЦ РФ НИОПИК ЗАО «Искра», 1997. – С. 17-24.

Воронцов В. Судьба китайского Бонопарта. – М.: Изд-во политической литературы, 1989. – 336 с.; Ларин А.Г. Два президента или путь Тайваня к демократии. – М.: Academia, 2000. – 200 с.

Шергін С.О. Азіатсько-Тихоокеанський регіон: Історія і сучасність. – К.: Вища школа, 1993. – 91 с.; Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. – К.: РіЦ УАННП, 1998. – 688 с.; Стадниченко В. Тайвань: крок у ХХІ вік. Журналістські записки на рисовому папері. – К.: ХХ вік – Україна, 1998. – 238 с.; Гончар Б., Таран М. США – КНР і Тайвань: трикутник взаємодії і суперечностей в 90-і роки ХХ ст. // Наукові записки. Академія наук вищої школи України. Випуск другий. – К.: Хрещатик, 1999. – С. 22-31; Камінський Є. Формування нової системи міжнародних відносин на переломі тисячоліть у світлі проблем стабілізації розвитку України // Геополітичне майбутнє України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: ІОВ “Задруга”, 1998. – С. 154-166; Пронь С.В. Сан-Францисская система и страны Азиатско-Тихоокеанского региона (Япония, Китай, Корея ) 1951-1991 года. – М.: НТЦ Информтехника, 1992. – 106 с.; Нікішенко С.О. Україна – Китай: стелися шовковий шлях // Віче. – 1997. – № 4. – С. 134-142; Гайдуков Ф., Сін Лі. Основна на сьогодні тенденція. Українсько-китайські відносини: історія, сьогодення, перспективи // Політика і час. – 2001. – № 7. – С. 57-61; З “круглого столу”. Засади стратегічного партнерства // Політика і час. – 2001. – № 2. – С. 26-36;
Лещенко Л.О. Внутрішня і зовнішня політика КНР в контексті глобалізацій них процесів // Збірник наукових праць: Дослідження світової політики. Вип. 14. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. – С. 72-82; Лещенко Л.А. Воссоединение родины – приоритетная задача внешней политики КНР // Украина – Китай: Информационно-аналитической обозрение. – 2000. – № 1. – С. 12-14;
Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини. ХХ століття. – К.: Школяр, 1999. – 255 с.

Кирієнко М.М. Зовнішньоекономічні зв’язки України з новими індустріальними країнами Азії та їх маркетингове забезпечення: Дис... канд. екон. наук: 08.06.03. – К., 1997. – 168 с.

Федоренко С.М. Еволюція політичного курсу відкритості Китаю: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – К., 1998. – 20 с.

Cohen I.A. Recordnizing China // Foreign affairs. – 1971. – Vol. 50. – № 1. – P. 30-43.

Ravenal E.C. The Nixon doctrine and our Asia commitments // Foreign affairs. – Vol. 49. – № 2. – P. 201-217.

Meisher M. Mao’s China: A History of the People’s Republic. – N Y: Free Press: Lnd; Collier Macmillan. – 1979. – 416 p.

Oksenberg M. The strategies of Peking // Foreign affairs. – 1971. – Vol. 50. – № 1. – P. 15-29.

Mac Farguhar R. Sino-American Relations. 1949-1971 / Documents and introdund by R. Mac Farguhar. – N. Y. Wash.: Praеqer publishers, 1972. – 265 p.

William R.Kinter, John F.Copper. A.Matter of two China. The China – Taiwan Issue in U.S.Foreign Policy. – Foreign policy Reserch Institute, Philadelphia Pennsylvania, 1979. –
127 p.

Harding H. China and Nortneast Asia. The political demension. – N. Y.: University Press of America. – 1988. – 82 p.

Gass H.B. Sino-American Security Realitions. Expectations and Realitics. – Wash.: National Detence University Press, 1984. – 74 p.

Fairbank J.K. China A new history. Cambridge (Massachusetts), London (England): The Belkap Press of Harvard University Press, 1994. – 519 p.

Blum I.M. Years of Discord. American politics and society. 1961-1974. – N. Y. – London: W.W. Norton & Company, 1991. – 530 p.

Лемптон Д. Американо-китайские отношения: жизнь на краю обрыва: Пер. с англ. // Проблемы Дальнего Востока. – 1996. – № 1. – С. 20-27.

Бжезинский З. Великая Шахматная доска: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1999. – 254 с.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины