РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУТІВ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ МІЖЕТНІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУТІВ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ МІЖЕТНІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

 ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет, об`єкт, мету і завдання дослідження, окреслено його хронологічні рамки, вказано на наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію.

Перший розділ „Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження”  присвячений аналізу наявної літератури і джерел по темі дисертації, а також висвітленню використаних методів і принципів дослідження.

У першому параграфі “Ступінь наукової розробки проблеми” звертається увага на те, що впродовж останнього десятиріччя в Україні зросла увага до дослідження проблем етнонаціонального розвитку суспільства, відбувається подальша теоретична та концептуальна розробка етнополітології та етнодержавознавства. Цей комплекс проблем активно розробляється в працях І. Кураса, О. Майбороди, О. Рафальського, Ю. Римаренка, Л. Шкляра, а також І. Варзаря, М. Вівчарика, Я. Дашкевича, В. Євтуха, О. Картунова, Т. Клинченко, В. Котигоренка, І.Кресіної,  В. Кулика, Ю. Левенця, Л. Нагорної, В. Панібудьласки, П. Панченка, М. Панчука, С. Римаренка, Ф. Рудича, В. Смолія, В. Солдатенка, М. Шульги, Б.Чирка та ін.

У роботах вищевказаних вчених досліджуються фундаментальні питання етнонаціонального та етнополітичного поступу українського суспільства, окреслюються умови становлення етносоціальних суб`єктів, визначаються напрямки їх формування, переосмислюється традиційне уявлення щодо ролі етнічності в політиці, обгрунтовується система міжетнічних та міжнаціональних відносин, характеризуються їх форми, створюються нові підходи, вільні від ідеологічної заданості, у грунтовному осмисленні загальнотеоретичних етнонаціональних проблем.

Безумовно, використовуючи набутки сучасних українських дослідників, дисертант спирався і на праці вітчизняних вчених попередніх поколінь, які торкалися етнонаціональної царини людського буття. Це, насамперед, роботи Д. Антоновича, В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Донцова, М. Драгоманова, М.Костомарова, В. Липинського та ін.

Вагому цінність для даного дослідження становили праці відомих зарубіжних дослідників, а саме: Д. Ареля, Р. Арона, Е. Вілсона, А. Перотті, Е. Сміта та ін.              

Роботи названих авторів послугували фундаментальною теоретико-методологічною базою для даного дослідження, яке присвячено висвітленню процесу формування культури міжетнічного спілкування в Україні на сучасному етапі.

Для усвідомлення суті та змісту культури міжетнічного спілкування важливе значення мали праці, в яких здійснювався її загальнотеоретичний аналіз, визначалася роль у державотворчих процесах.

Варто зазначити, що розроблення проблеми культури міжетнічного спілкування розпочалося в останні роки існування Радянського Союзу. Серед робіт, які з`явились у цей період, можна назвати наукові доробки Ю. Бромлея, Т. Бурмістрової, Ф. Горовського, Р. Грдземідзе, О. Дмітрієвої, Л. Дробіжевої, Л.Когана, Л. Лаврової, І. Сєрової та ін. Позитивно оцінюючи здобутки цих авторів, варто зазначити, що більшість праць, по-перше, побудована на марксистсько-ленінському підході, по-друге, процес формування культури міжетнічного спілкування дослідники розглядають тільки на рівні держави, відкидаючи активну участь у цьому процесі різних етно- та соціально-політичних суб`єктів.

Важливий внесок у концептуальне осмислення проблеми культури міжетнічного спілкування зроблено в працях, підготовлених уже в період оновлення всієї системи суспільних відносин, впливу нового політичного мислення на аналіз теорії етнополітики. Авторами  цих робіт є вітчизняні вчені: І. Курас, Ю. Римаренко, Н. Горбач, Т. Клинченко, В. Скуратівський та інші, а також дослідники так званого “ближнього зарубіжжя”, зокрема, Р. Абдулатіпов, С. Арутюнов, Н.Гасанов, Т. Сапаргалієв, М. Сужиков та ін.

У дослідженні культури міжетнічного спілкування, здійсненого в працях зазначених авторів, можна визначити такі особливості:

по-перше, розуміння того, що в сучасних умовах існування політичних суспільств одним з основних напрямів державної етнополітики повинна бути побудова гармонійної моделі міжетнічного співжиття на основі принципів національного патріотизму та етнічного плюралізму, особливу роль в якому виконує культура міжетнічного спілкування як важливий чинник оновлення та консолідації суспільства;

по-друге, розгляд культури міжетнічного спілкування, з одного боку, як окремої цілісної системи, яка має свою структуру, певні ознаки і функціональні складові, а з іншого, як одне з відгалужень загальної культури;

по-третє, визначення рівнів даної культури, доведення того, що у запобіганні міжетнічних протиріч та конфліктів, обстоюванні ненасильства, толерантності у стосунках між представниками різних національностей чільне місце посідає культура міжетнічного спілкування саме високого рівня.

Формування такої культури можливо лише за умови створення адекватної політико-правової бази. У дослідженні проблем державно-правового регулювання міжетнічних відносин автор дисертації крім першоджерел спирався й на аналітичні праці О. Антонюка, В. Євтуха, В.Нікітюка, С. Римаренка, Ю. Римаренка, В. Трощинського, Д. Шелеста, М. Юрченка та ін.

В публікаціях названих вчених констатується демократичний характер законодавчої бази, що є основою для формування культури міжетнічного спілкування, та визначається її відповідність міжнародним правовим стандартам.

Окреслюючи роль політичних партій у формуванні культури міжетнічного спілкування, дисертант творчо використовував наукові доробки В. Базіва, Є. Базовкіна, О. Гараня, В. Кременя, О. Майбороди, О. Рафальського, В. Шведа та ін.   

Важливе значення в утвердженні в українському суспільстві міжетнічної злагоди, гуманістичних норм і принципів культури міжетнічного спілкування мають Всеукраїнські і регіональні культурно-просвітницькі та національно-культурні об`єднання. Дослідженню їх діяльності присвячені праці М. Багмета, В. Євтуха, Г. Лозко, В. Наулка, О.Рафальського та ін.

Огляд наукової літератури засвідчує про те, що окремі грані теми були предметом дослідження вчених, але проблема системно не вивчалась і у її цілісному вигляді залишилась поза увагою. Тому на сьогоднішній день серед наукових доробок з певних об`єктивних і суб`єктивних обставин не існує комплексної роботи, де б всебічно розглядалась культура міжетнічного спілкування як феномен суспільного буття, аналізувалась діяльність політичних та громадських інститутів по її становленню та розвитку в Україні на сучасному етапі.

У другому параграфі “Джерельна база дослідження” окреслюється коло джерел, які  автор умовно поділив на декілька груп.

1. Основу джерельної бази дослідження становили міжнародні та вітчизняні нормативні документи, що регулюють міжетнічні відносини, забезпечують стандарти захисту як загальних прав людини, так і прав осіб, які належать до національних меншин, створюють норми гармонійного співіснування різних етносів; сприяють запобіганню протиріч і конфліктів у етнонаціональній сфері; окреслюють засади формування культури міжетнічного спілкування.

2. Важливим джерелом при написанні дисертації стали документи політичних партій та громадських об`єднань: програми, статути, передвиборчі матеріали, рішення з`їздів, конференцій, а також доповіді, промови, виступи, інтерв`ю керівників політичних партій, громадських об`єднань.

3. Виходячи з того, що дослідження проблеми окреслено хронологічними рамками, які охоплюють  більш ніж десятирічний період становлення та розвитку Української державності,   автором були ретельно вивчені архівні документи і матеріали центральних і регіональних державних архівів, а також поточних архівів органів державної влади та громадських організацій.

4. Вагому частину джерельнї бази дисертації становили періодичні видання, а саме:  офіційні бюлетені та вісники вищих органів державної влади, міністерств і відомств, їх відділів,  комітетів; періодична преса всеукраїнського значення; регіональні, обласні та інші місцеві газети; друковані видання політичних  партій і громадських організацій тощо.

Окреслена джерельна база й надала можливість визначити основні підходи до теоретичної розробки проблеми культури міжетнічного спілкування, всебічно, грунтовно проаналізувати роль політичних і громадських інститутів у її формуванні.

У третьому параграфі “Теоретико-методологічна основа наукової  роботи” розглядаються наукові принципи і методи пізнання, застосування яких у ході дослідження дозволили викласти матеріал у послідовній і логічно завершеній формі та об`єктивно відобразити процеси етнонаціонального розвитку українського суспільства. Серед методологічних засад філософського підходу були використані, насамперед, принципи історизму, об`єктивності, суперечностей, плюралізму, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки. З методів загальнонаукового плану дисертант використовував історико-хронологічний, історико-типологічний, системний, порівняльний, порівняльно-ретроспективний, а також метод структурно-функціонального аналізу тощо.

 У другому розділі “Культура міжетнічного спілкування як феномен суспільного буття” міститься теоретичний аналіз змісту поняття “культура міжетнічного спілкування”, визначається її роль і значення у консолідації українського поліетнічного суспільства, формуванні міжетнічної злагоди та толерантних взаємовідносин.

         Перший параграф “Культура міжетнічного спілкування: зміст, норми і принципи” присвячений розгляду різноманітних підходів щодо визначення суті культури міжетнічного спілкування. Їх автор умовно поділив на декілька напрямів. До першого були віднесені погляди вчених початку 80-х рр. ХХ ст., а саме: Л. Дробіжевої, Р. Грдземідзе, Л. Когана, Є. Крачковської та інших, які розглядали окреслену категорію лише як процес формування особистості у процесі спілкування з іншими людьми. Тобто акцент робився на ототожненні її з культурою поведінки, з нормами і правилами поведінки в суспільному житті.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. у працях  Т. Бурмістрової, Ф. Горовського, О.Дмітрієвої, Л. Лаврової  та інших дослідників культура міжетнічного спілкування визначалася лише з точки зору моралі та позитивних ідеалів. Такої думки дотримувалася й І. Сєрова. Дані концепції дисертант умовно відніс до другого напряму.

Третій напрямок автор пов`язує з появою наукових доробок сучасних вітчизняних вчених Т. Клинченко, І. Кураса, Ю. Римаренка та інших дослідників, які визначають культуру міжетнічного спілкування через поведінкові, моральні, етнічні й оціночні ознаки та вважають її виміром людської взаємодії.

Узагальнюючи вищеохарактеризовані підходи та напрями, дисертант кваліфікував культуру міжетнічного спілкування як таку, що включає в себе:

- узаконені нормативні вимоги, які регулюють відносини як між етнічними спільнотами, так і окремими індивідами, і обов’язкові для всіх членів суспільства;

- погляди, уявлення, звичаї, традиційні норми та правила спілкування, які склалися в процесі повсякденної взаємодії між представниками різних національностей;

-  моральні, етнічні, світоглядні, політичні цінності, що функціонують, взаємозбагачуються і творчо розвиваються у тому чи іншому соціально-економічному просторі;

- соціально-орієнтовану поведінку та діяльність окремих осіб і етнічних спільнот в умовах міжетнічного спілкування, які спрямовані або на “оптимізацію”, або навпаки, на “дезорганізацію” відносин у суспільстві.

Така систематизація надала автору змогу обґрунтувати висновок про те, що культура міжетнічного спілкування є способом, сферою і результатом формування та реалізації сутнісних сил людини у процесі взаємовпливу та взаємодії різних соціально-етнічних спільностей. Вона є сукупністю моральних, естетичних, світоглядних цінностей, створених у процесі спілкування, а також способом людського буття в поліетнічному суспільстві.

У першому параграфі даного розділу також зазначається, що в залежності від характеру етнонаціональної політики держави, ступеня розвитку національної свідомості і самосвідомості, наявності досвіду міжетнічного спілкування, інтенсивності міжособистісних відносин можна виділити високий, середній та низький рівні культури міжетнічного спілкування. При чому особлива увага звертається на те, що саме високого рівня культура міжетнічного спілкування включає в себе сприйняття досвіду міжетнічного спілкування як моральної цінності, розвинуту систему інтересів, потреб до міжетнічної взаємодії, застосування моральних норм у міжособистісному спілкуванні, терпимість, толерантність тощо.

Теоретичний аналіз змісту культури міжетнічного спілкування як феномену суспільного буття потребував не тільки визначення її сутнісних характеристик та рівнів проявлення, але й окреслення функціональних складових, що доводять роль даної культури в етнонаціональному розвитку суспільства. Все це знайшло своє відображення у другому параграфі “Основні функції культури міжетнічного спілкування”.

Автор, виходячи із розуміння культури міжетнічного спілкування як однієї з підсистем (або відгалужень) загальної культури, доводить, що вона виконує регулятивну, виховну, пізнавальну, ціннісно-нормативну, комунікативну і прогностичну функції.

Аналіз культури міжетнічного спілкування як окремої цілісної системи дозволив визначити специфічність її ролі як консолідуючого і стабілізуючого чинника українського поліетнічного суспільства. Зокрема, мова ведеться про те, що культура міжетнічного спілкування:

по-перше, зберігаючи історичну пам’ять та критично переосмислюючи досвід вирішення етнонаціональних питань, сприяє створенню нових парадигм міжетнічної взаємодії;

по-друге,  діалектично поєднуючи загальнолюдські та етнонаціональні цінності, впливає як на індивідуальне самоутвердження особи, так і на її національну ідентифікацію;

по-третє, спираючись на систему певних цінностей і норм, вироблених суспільством, формує вимоги і правила міжетнічного спілкування, які зумовлюють соціальний тип поведінки етноспільнот відповідно до вимог сучасного розвитку суспільного організму;

по-четверте,  долаючи негативні явища, такі як національний егоїзм, етнофобія, етноцентризм, які ведуть до загострення етнополітичної ситуації, забезпечує стабілізацію міжетнічних відносин.

Третій розділ “Політико-правові засади формування культури міжетнічного спілкування в Україні” присвячений аналізу законодавчої бази з питань регулювання міжетнічних відносин, а також характеристиці відображення проблем міжетнічної взаємодії у програмових засадах та інших нормативних документах політичних формувань сучасної України.

У першому параграфі “Державно-правове регулювання етнонаціональних відносин” звертається увага на те, що виходячи з позитивного міжнародного досвіду регулювання взаємовідносин між етносуб`єктами, утвердження рівності прав людини, плюралізму (у тому числі й культурного), протидіяння проявам нетерпимості, формування психології толерантності у поліетнічних суспільствах, в Українській державі створена і продовжує удосконалюватись адекватна політико-правова база. Основу її складають Конституція України, закони України “Про національні меншини в Україні”, “Про мови”, “Про громадянство”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Державна програма розвитку культур національних меншин в Україні, Національна програма патріотичного виховання, формування здорового способу життя та інші документи.

В Україні також розробляється ефективна технологія управління сферою міжетнічних відносин. Важливе значення має і підписання міжвідомчих і міждержавних угод про співробітництво у задоволенні потреб національних меншин і водночас захист українців, які проживають за кордоном.

Аналіз процесів державно-правового регулювання етнонаціональних відносин дозволив автору зробити висновок про те, що Українська держава намагається забезпечити поліетнічний характер українського суспільства на основі:

-                      проголошення  рівноправного співіснування людей незалежно від їх раси, мови, релігійних та інших переконань;

-                      створення умов для вільного розвитку національно-культурного життя як української нації в цілому, так і всіх етнічних спільнот, які проживають в Україні;

-                       підтримання атмосфери взаєморозуміння та взаємоповаги між представниками різних національностей;

-                      спрямування діяльності на виховання патріотизму, толерантного, шанобливого ставлення до культур різних етноспільнот, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;

-                      запобігання та протидія через покарання розпалюванню міжетнічної ворожнечі.

Все це сприяє утвердженню та розвитку високого рівня культури міжетнічного спілкування, подоланню негативних тенденцій у сфері міжетнічних взаємин.

У другому параграфі “Відображення проблем міжетнічних взаємин в документах політичних партій” висвітлюється роль політичних партій у формуванні культури міжетнічного спілкування, адже саме через цю інституцію виражається воля представників різних національностей.

У ході дослідження аналізуються не тільки програмові та інші документи політичних об`єднань, а й окреслюється те, як досягається реальне втілення задекларованих засад шляхом представництва в органах державної влади та структурах самоврядування.

З точки зору визначення норм міжетнічної взаємодії, утвердження основ і принципів культури міжетнічного спілкування сучасні дослідники пропонують розрізняти партії націонал-демократичного, націонал-радикального, неокомуністичного і соціал-ліберального спрямування. Спираючись на зазначену класифікацію політичних об`єднань і ретельно проаналізував концептуальні засади цих угрупувань, автор доходить висновку про те, що для суверенної демократичної Української держави, побудова якої можлива лише за умови, що всі етнічні спільності будуть жити в мирі й злагоді, велике значення має підтримка політичними об`єднаннями реальної поліетнічності та полікультурності, сприяння формуванню культури міжетнічного спілкування. Саме таких позицій дотримуються політичні формування націонал-демократичного і соціал-ліберального спрямування. Вони відстоюють ідею визнання вирішальної ролі національного, етнічного фактора у суспільному житті, а до основних положень їх програмових засад відносяться рівноправне співіснування всіх етносів, що проживають в Україні, протидія націонал-екстремізму, націонал-шовінізму та расизму, створення важливих передумов для національної й соціальної злагоди у державі, духовне відродження і розвиток поліетнічного українського суспільства, створення української політичної нації, необхідність ведення діалогу культур як демократичної форми міжетнічної взаємодії.

У четвертому розділі “Діяльність громадських організацій по утвердженню гуманістичних норм і принципів культури міжетнічного спілкування”  висвітлюється роль і значення Всеукраїнських та регіональних культурно-прсвітницьких й національно-культурних об`єднань у зміцненні міжетнічної взаємодії, сприянні розвитку міжкультурного та міжетнічного діалогу в українському суспільстві.

Перший параграф “Роль Всеукраїнських культурно-просвітницьких об`єднань у зміцненні міжетнічної взаємодії” присвячений характеристиці діяльності культурно-просвітницьких організацій, які мають загальнодержавний статус. Процес їх організаційного оформлення  розпочався в кінці 80-х рр. ХХ ст., і на сьогодні в Україні діє більше 30 таких об`єднань.

В ході дослідження автор особливу увагу зосереджує на діяльності таких організацій, як  Асоціація національно-культурних об`єднань України, Міжнаціональний конгрес “Злагода”, Асоціація “За міжнаціональний мир і злагоду в Україні”, Всеукраїнське товариство “Просвіта”, Товариство російської культури ім. О.С.Пушкіна, Українське товариство російської культури “Русь”, Єврейська Рада України, Всеукраїнський Єврейський Конгрес, Товариство “Україна – Білорусь”, Федерація польських товариств в Україні, Асоціація ромів України “Форумо-Ромен Україна – тар” та ін.

 Ці та інші об`єднання на сучасному етапі організовують різнопланову роботу, а саме: проводять з`їзди національних громад, координують культурологічну і просвітницьку діяльність національно-культурних товариств, підтримують зв`язки з історичними батьківщинами окремих етноспільнот України, проводять фестивалі національних культур, науково-практичні конференції з питань міжетнічної взаємодії, організовують видавничу справу тощо.

Аналіз різнопланових форм діяльності дозволив автору зробити висновок про те, що на сучасному етапі розвитку Української держави Всеукраїнські культурно-просвітницькі об`єднання сприяють подальшої демократизації етнонаціональних процесів, утвердженню міжкультурного та міжетнічного діалогу, консолідації як окремих етноспільнот, так і української нації в цілому, що, в свою чергу, впливає на зміцнення основ культури міжетнічного спілкування. 

Міжетнічна злагода і суспільна стабільність у державі можлива лише за умови регіональної стабільності, у забезпеченні якої велику роль відіграють місцеві національно-культурні товариства. Тому у другому параграфі “Сприяння регіональних національно-культурних товариств розвитку культури міжетнічного спілкування” автор намагався висвітлити діяльність даних об`єднань по збереженню громадської територіальної цілісності, подоланню міжетнічних протиріч, утвердженню гуманістичних принципів  у міжетнічному спілкуванні в різних регіонах України.

На основі ретельного вивчення статутів та інших документів, аналізу друкованих органів громадських об`єднань, дослідження архівних матеріалів, особистого ознайомлення з роботою окремих національно-культурних товариств та їх поточних архівів, проведення соціологічних досліджень, дисертант прийшов до висновку, що певний досвід по реалізації вищеокресленої мети нагромадили об`єднання етноспільнот Миколаївської, Одеської, Чернівецької, Закарпатської, Харківської областей, Автономної Республіки Крим та інших регіонів. Через організацію конкурсів, концертів, відкриття недільних шкіл, де вивчається як рідна, так і українська мова й культура, проведення зустрічей із представниками інших етноспільнот із різних регіонів України, відзначення національних свят, регіональні національно-культурні товариства сприяють відродженню і розвитку не тільки національних культур, традицій, мов окремих етноспільнот, а й української нації в цілому, забезпечують урегулювання міжетнічних конфліктів та протистоянь у регіонах, сприяють виробленню таких норм поведінки, які дозволяють не просто спвіснувати, але й плідно, конструктивно взаємодіяти, поважати, розуміти культуру представників інших національностей.

Отже, немає сумніву, що подальший поступ України по створенню демократичної правової держави з ефективною та соціально-спрямованою економікою стане найголовнішою підставою для гармонійних стосунків між етнічними складовими українського суспільства. Проте ця майбутність може бути досягнута не сама по собі, а через низку зусиль, впровадження виваженої загальнодержавної та регіональної політики, плідну й цілеспрямовану діяльність  політичних партій та громадських організацій, до участі в яких належить залучати представників всіх етноспільнот, а також представників творчої інтелігенції, науковців, вчителів та інших фахівців.  

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины