ТРАНСФОРМАЦІЯ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ І ПРОГНОСТИЧНИЙ ВИМІР :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обгрунтовано вибір і актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження, методи дослідження, хронологічні рамки дисертації, вказана джерельна база дослідження, розкрита наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, подано апробацію результатів роботи.

У першому розділі “Загально-теоретичний і політологічний дискурс функціонування системи міжнародних відносин” проаналізовано концептуально-теоретичну інтерпретацію міжнародних відносин з моменту розвитку теорії міжнародних відносин на початку ХХ ст. - початок ХХІ ст. З’ясовано динаміку розвитку наукової думки з питань сутності й значення міжнародних відносин і систематизовано відповідні концепції. Окремо розглядається теоретико-методологічна база дослідження міжнародних систем. Представлено базові складові системи міжнародних відносин: елементи, структура, зовнішнє середовище, і доведено їхня взаємообумовленість та єдність. Здійснено концептуальний дискурс з питань особливостей функціонування та закономірностей трансформації сучасної міжнародної системи.

Відзначається, що міжнародні відносини охоплюють будь-які види стосунків, які виникають у процесі людської життєдіяльності, що пов’язана з міжнародним середовищем та географічним простором. Визначено, що головною метою теорії міжнародних відносин є: створення на основі синтезу знань усього комплексу наук, що досліджують міжнародні відносини, науково-обґрунтованої, високого рівня абстракції інформаційної моделі міжнародних відносин як особливого соціального явища; вивчення механізмів взаємодії між різними учасниками міжнародних відносин та виявлення загального характеру залежностей тенденцій розвитку міжнародних відносини від багатьох факторів.

Аргументовано, що, незважаючи на достатньо динамічний розвиток теорії міжнародних відносин, її досягнення не встигають за подіями в реальній системі взаємодій між її учасниками і не можуть пояснити усіх явищ та процесів у зовнішньому середовищі, також як і механізмів його взаємодії з міжнародною системою. Це пов’язано не тільки з її відставанням в осмисленні глобальних міжнародних політичних тенденцій, але й зі специфікою сфери суспільних відносин, де особливо важко виявити повторюваність подій і процесів. Тому основні ознаки як законів, так і закономірностей міжнародних відносин виявляються у їхньому відносному та вірогіднісному характері. Відсутність єдиної понятійно-категоріальної системи, загальноприйнятої типології міжнародних систем і проблема класифікації наукових концепцій істотним чином гальмують розвиток теорії міжнародних відносин. 

Аналіз явищ і процесів, які постійно відбуваються в системі міжнародних відносин ускладнюється тим, що вона характеризується неоднорідністю, різнорівневістю та функціональною неоднозначністю. Зазначається, що система міжнародних відносин може змінювати характер та конфігурацію своєї структури, видозмінювати організацію своїх внутрішніх взаємозв’язків залежно від зрушень у світовому розвиткові на усіх її рівнях. Змінюючись, вона постійно переходить зі стану в стан, від одного типу до іншого. Руйнування однієї міжнародної системи приводить до виникнення іншої, яка, у свою чергу, з часом руйнується й дає початок формуванню нової.

Дослідження глобальної структури відіграє ключову роль в пізнанні закономірностей функціонування міжнародної системи. Питання про ґенезу та еволюцію глобальної структури є найважливішим для наукового аналізу трансформації міжнародних відносин. Погляд з вищого глобального структурного рівня дає можливість проаналізувати кардинальні трансформаційні процеси минулого і знайти відповіді на актуальні питання щодо майбутніх її перетворень. Встановлено, що глобальне структуроутворення є постійним процесом, який проходить певні стадії самоорганізації та формується під впливом зовнішнього середовища. Беручи участь у якості одного з важливих механізмів трансформації суспільства, глобальна структура сама піддається трансформації з боку більш глобальної системи, яким є загальноцивілізаційний процес. Вона відображає розташування сил головних учасників міжнародних відносин, конфігурацію їх військово-політичних, економічних, ресурсних, соціокультурних та інших можливостей. Зазначається, що нова історична епоха підносить міжнародні відносини на вищий щабель структурного устрою. На глобальному рівні зростає цілеспрямованість їх організації, а на регіональному і нижчих диференціація. Стійкість структури, що укріплюється, загалом відповідає зростаючій гнучкості її адаптації до мінливих умов світового процесу.

У другому розділі “Трансформація системи міжнародних відносин в умовах глобалізації” наголос робиться на дослідженні тенденцій глобальних трансформацій та основних взаємопов’язаних чинниках глобалізації та інформаційно-технологічної революції, що впливають на кількісні та якісні зміни в міжнародній системі та визначають напрямок її подальшої трансформації.

Розглянуто визначальні ознаки системи міжнародних відносин, які характеризують сучасну міжнародно-політичну та соціально-економічну ситуацію в світі. Доведено, що суперечливі тенденції на шляху до більшої інтеграції та більшої фрагментації будуть зростати прискореними темпами. Політична влада на всіх рівнях у всьому світі має тенденцію до дедалі зростаючої децентралізації. Нова епоха формується під впливом багатьох факторів, і на даному етапі розвитку науки про міжнародні відносини неможливо отримати відповіді на питання про те, що рухає перебігом подій. Наразі немає достатніх підстав стверджувати, що події глобального масштабу скеровуються США, глобалізацією, чи “світовим капіталізмом”.

Доводиться, що глобалізаційні процеси зумовлюють зростання кількості учасників різної зовнішньополітичної орієнтації і комунікацій між ними. Це призводить до їх сталої взаємозалежності, різноманітності, неоднорідності та значно ускладнює характер, структуру і прогнозування напряму трансформації міжнародної системи. Міжурядові організації та інститути дедалі активніше втручаються в такі внутрішньополітичні питання, як врегулювання внутрішньодержавних конфліктів (зокрема, НАТО, ОБСЄ, ООН); дотримання прав людини; визначення фінансової політики держав (МВФ). Іноді нарівні з державою внутрішньодержавні регіони прагнуть до діяльності у зовнішній сфері, що часто викликає занепокоєність огранів центральної влади.

 Встановлено, що глобалізаційні процеси, разом з інформаційно-технологічними інноваціями, сприяють формуванню нового “мережового” суспільства, призводять, з одного боку, до уніфікації різноманітних соціумів, а, з іншого, до їхнього різноманіття та диференціації. Набувають нового значення такі поняття, як кордони, збір, обробка, аналіз, сприйняття інформації та спосіб комунікацій. Вчені, які досліджують феномен інформаційного суспільства, не дивлячись на розходження в поглядах, приділяють особливу увагу “вибухові знаків” і говорять про інформацію як головну ознаку сучасного світу.

Глобальне та національне інформаційне середовище, в рамках яких діють системи прийняття зовнішньополітичних рішень, під впливом інформаційно-технологічних перетворень постійно трансформуються. Сукупність варіативних інформаційно-комунікаційних структур складає змістовну основу сучасної міжнародної системи та формується в процесі зовнішньополітичних взаємодій. Після комплексної оцінки наявного масиву зовнішньополітичної інформації актори вносять зміни до зовнішньополітичних доктрин. Згідно з ними приймаються плани зовнішньополітичних заходів, які мусять бути орієнтовані на здійснення стратегій впливу держави на розвиток міжнародних процесів і, відповідно, на створення позитивного впливу на міжнародне оточення з метою задоволення її потреб. Ці зміни впливають як на зовнішньополітичну позицію держави, так і на трансформацію її зовнішньополітичного курсу. Все це позначається і на змісті зовнішньополітичних концепцій, які в політологічному контексті відображають міжнародне положення країни і евентуально визначають її місто та роль у міжнародному співтоваристві.

Всесвітнє відкриття кордонів та ліквідування бар’єрів на шляху до розповсюдження у світовому масштабі ідей, образів, норм поведінки, цінностей, культури, споживання товарів, послуг, винаходів вигідне, насамперед, глобальному трансформатору - США, які більше за інших отримують від процесів глобалізації. Практично весь науковий розвиток людства відбувається під впливом інформаційної гегемонії західного світу. Він відіграє визначальну роль у світовому розвиткові, обумовлює трансформацію світобачення, сприйняття реальності і цінностей, що призводить до змін в поведінці людини. Інформаційні технології виступають як засіб маніпулювання та контролю за людиною шляхом формування в ній свідомості, яка може бути змодельована з метою досягнення будь-яких інтересів, вигідних “центрові розповсюдження інформаційних імпринтів”.

У третьому розділі “Прогностичний вимір трансформації сучасної системи міжнародних відносин” досліджуються проблеми та перспективи глобального управління міжнародною системою в контексті трансформації інституту національних держав. Розглядаються ймовірні мегатенденції системи міжнародних відносин ХХ1 ст. В контексті проблеми збереження глобального лідерства США аналізується концептуальна ієрархія багатополярності та перспективи звеличення інших центрів сили. Зокрема аналізуються західноєвропейський та азійський виклики США та дискурсивно розглядаються взаємовідносини ключових акторів на політичній арені світу зі США. Принагідно вивчається проблема адаптування України до формування сучасної міжнародної системи та нового світового порядку.

Наявність різноманітних глобальних проблем порушують питання їх ефективного вирішення за участю всіх країн, міжнародних організацій, громадських рухів світу. Еволюція ООН не поспіває за кардинальними змінами в міжнародному середовищі. Поява численних недержавних акторів потребує упорядкування та вироблення чітких правил їх поведінки на світовій арені. Задля координації та злагодженості їх дій особливої актуальності набуває питання реформування ООН і можливості створення нового авторитетного регулюючого та відповідального глобального органу, який діятиме більш ефективно, справедливо і з більшими  політичними повноваженнями.

Аргументовано, що суперечливий характер глобальних процесів ставить на порядок денний питання про свідоме керування їх розвитком. Головним питанням у цьому зв’язку є характер відносин між існуючими суверенними державами та глобальними наднаціональними інститутами. Як наймогутніша держава світу, США несе відповідальність за забезпечення стабільності на глобальному рівні. Виступаючи у якості “локомотиву” світової спільноти, США управляють еволюцією міжнародної системи на основі цінностей євроатлантичної цивілізації. Це дає підстави вважати, що стратегічний курс США, спрямований на глобалізацію, вестернізацію і модернізацію світу, в осяжній перспективі є безальтернативним.

Цілком ймовірно, що у ХХ1 ст. процес структурного оновлення триватиме за рахунок становлення позаєвроатлантичних центрів сили. За умови означеного перебігу подій США та євроатлантична цивілізація збережуть до 2015 р. своє лідерство та матимуть шанси для його зміцнення. Прогноз подій в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) обтяжується тим, що вони мають нелінійний та стохастичний характер. Для США важливо продовжити зміцнення позицій НАТО в АТР та залучити до лав альянсу своїх союзників - Австралію, Південну Корею та Японію. Це дозволить США зберегти вплив на ці країни, контролювати та уповільнити зміцнення Китаю, який спільно з ісламським світом здатен кардинальним чином змінити напрямок трансформації сучасної системи міжнародних відносин.

 Після краху біполярної системи РФ, не зважаючи на тимчасову неможливість створити власний полюс сили, має значний природний, енергетичний та військовий потенціал і залишається потенційним партнером, здатним змінювати баланс сил на користь як “Заходу” так і  “Сходу”. Відтак у цьому столітті слід чекати посилення боротьби за геополітичний потенціал Росії, зокрема, її територію та природні ресурси. Автор схиляється до думки, що РФ буде консолідуватися в цілому навколо Європейського, тобто “Західного” полюсу. Це обумовлюється перш за все цивілізаційною спорідненістю народів та їх бажанням консолідуватися з країнами, які мають багато спільних історичних і культурних коренів.

В аналізі міжнародно-політичного структуроутворення автор виходить з припущення, що все, що можливо уявити стосовно форм і характеру міжнародно-політичних перетворень, може бути реальним. Отже, для побудови моделей майбутнього світоустрою, з’ясування сутності, напряму трансформації сучасної системи міжнародних відносин вважаємо доцільним застосувати поняття “можливі фактори трансформації міжнародної системи”. Тобто фактори, які ще не існують, чи не впливають на її трансформацію, але в майбутньому, якщо їх можливо уявити зараз, можуть набути реальності. Класифікація і аналіз цих факторів, їх вплив на структурні елементи міжнародної системи необхідні для прогнозування розвитку подій, зокрема, виявлення ймовірних перешкод стабільності та сталому розвитку міжнародної системи. За авторською класифікацією такими “можливими факторами” є науково-технологічні, соціально-економічні, політичні, природно-екологічні (катастрофічні) та низка інших як ендогенного, так і екзогенного характеру.