ІНФОРМАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ США ТА РОСІЇ ЗА КРИЗОВИХ УМОВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються методологічні рамки дослідження, його цілі та завдання, фактологічна база, наукова новизна.

У першому розділі – “Інформаційна ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА стратегія ЗА КРИЗОВИХ УМОВ як об'єкт наукового ДОСЛІДЖЕННЯ” – проаналізовано теоретичні підходи дослідників, які вивчали проблеми масової комунікації, інформаційної політики та політичної стратегії, методологічні підходи й інструментарії, методики й процедури дослідження інформаційно-стратегічних аспектів зовнішньої політики та міждержавних відносин.

Зазначений аналіз засвідчив наступне: 1) Політика і стратегія суб’єктно й предметно розосереджені, оскільки “велика стратегія” (Grand Strategy) є вторинною й надає лише інструментарій для досягнення цілей, наперед визначених “великою політикою”; 2) Для опрацювання подібної стратегії характерним є алгоритм досягнення послідовних цілей, підпорядкованих перспективному баченню бажаного (належного) майбутнього із максимальним врахуванням ймовірних змін у внутрішній та зовнішній обстановці; 3) Алгоритм стратегічного мислення обов’язково включає: (а) аналіз стратегічних інтересів і формулювання стратегічних цілей; (б) об’єктивне оцінювання моментів власної сили та слабкості, наявних ресурсів та загроз; (в) формулювання альтернативних сценаріїв досягнення поставленої мети; (г) прийняття стратегічних рішень, які акумулюють результати дій на попередніх етапах; 4) “велика стратегія” є практичним найоптимальнішим за даних умов застосуванням засобів, що є у розпорядження “полководця” (управлінця) для досягнення поставленої мети.

Політична “Велика стратегія” сумірна із маркетинговим стратегічним підходом, що отримав назву SWOT-аналізу (від англ. Strengths – сили, Weaknesses – слабкості, Opportunities – можливості, Threats – загрози) і дозволяє виявляти і структурувати сильні і слабкі сторони суб’єкту, а також його потенційні можливості і загрози. Загальна схема такого SWOT-аналізу цілковито придатна для аналізу інформаційної безпеки держави, що має розпочинатися із усвідомлення існуючої ситуації й тих її складових, що призвели або можуть призвести до кризи.

Запропоновано розрізняти широке та вузьке розуміння такого політичного інструменту як “інформаційна стратегія”. Інформаційні стратегії у широкому розумінні поділено на стратегії “розтрощення” та “виснаження”. “Стратегія розтрощення” характеризується єдиним “порядком денним”, який централізовано встановлює відповідна структура керування, для оптимальної організації зовнішніх інформаційно-комунікативних потоків, здійснення потужного масованого інформаційного тиску на заданий об’єкт (країну-мішень тощо) через усі можливі канали комунікацій безперервно впродовж того часу, який потрібен для досягнення поставленої мети. Зазначене не виключає гнучкого реагування на впливи зовнішнього середовища. Однак, реалізація описаної стратегії у глобальному вимірі утруднена неможливістю змінити її “генеральну лінію” без істотних втрат (політичних, економічних тощо), з чим, власне, й зіштовхнулися США в процесі реалізації “Доктрини Буша” (спроб унілатерального розв’язання світових та локальних конфліктів в обхід ООН, НАТО та інших міждержавних та міжнародних інструментів впливу).

“Стратегія виснаження” має на меті здійснення впродовж тривалого часу впливу на процеси прийняття та виконання рішень у стані “супротивника”, поступове розхитування стереотипів та настановлень “супротивника”. До застосування цієї стратегії вдаються зазвичай за відсутності достатніх ресурсів для успішної реалізації стратегії розтрощення, яка вимагає більш потужного інформаційного ресурсу для всебічного скоординованого тиску на об’єкт впливу впродовж обмеженого періоду. Прикладом ефективного застосування стратегії виснаження є довготривалий період “холодної війни” (1946 – 1989 рр.). Планування великої інформаційної кампанії передбачає декілька “хвиль” розповсюдження інформації. Для стратегії виснаження характерним є неодноразове повернення до старої, відпрацьованої тематики на “оновлених засадах” та за наявності відповідного інформаційного приводу.

В процесі аналізу різноманітних інформаційних методів впливу на масову свідомість як основні об’єкти “інформаційно-психологічної безпеки” виокремлено консервативну та динамічну складові масової свідомості. Консервативна складова є сукупністю: 1) загальних інтересів (інтересів, що їх поділяє переважаюча більшість членів групи); 2) культурних, духовних та моральних цінностей, що визначають правила поведінки членів групи; 3) готовності до протидії факторам та діям, що загрожують цим інтересам та цінностям. Динамічну складову можна визначити як сукупність відображень в масовій свідомості інформації про соціально важливі події, яка відповідає за емоційну оцінку подій та вироблення лінії поведінки, адекватної консервативній складовій.

Загрози консервативній складовій масової свідомості можна звести до штучних модифікацій основних її елементів (насаджування чужих для даної групи інтересів та цінностей, зміну мотиваційних настанов членів групи, формування нових стереотипів поведінки, перекодування оточуючого світу) з метою спотворення, розмивання існуючих суспільних відносин; зміни пріоритетів діяльності та принципів взаємодії із зовнішнім середовищем; розпаду групи як єдиного цілого.

Загрози динамічній складовій полягають насамперед у маніпулюванні інформацією з метою формування необхідної емоційної оцінки певних подій та впливу на процеси прийняття та виконання рішень.

Запропонована авторська пояснювальна модель впливу на масову свідомість:

“робота” з динамічною складовою à дестабілізація соціально-політичної системи à зміни у консервативній складовій à модифікація суспільства за сценаріями “агресора” à закріплення нових елементів масової свідомості.

Зазначено, що прикінцевою метою інформаційної агресії є руйнація соціально-політичної системи. Зміни відбуваються наступним чином: від підсистеми (масова свідомість) – до системних якостей та самої системи (держава як соціально-політична система). За наявності такої дієвої “зброї” перед відповідними органами державної влади постає завдання відпрацювання певного інструментарію нейтралізації та протидії.

У другому розділі – “інформаційні стратегії В СТРУКТУРІ КРИЗОВОЇ зовнішньої політики Росії (НА ПРИКЛАДІ ЗАКАВКАЗЬКОГО ВЕКТОРУ)” – висвітлені медіа-інформаційні державні та позадержавні кризові стратегії Росії щодо країн Закавказзя наприкінці 1990-х років, проаналізовані комунікативні стратегії “незалежних” російських ЗМІ за кризових умов у сусідніх країнах.

Показано, що в Росії досліджуваного періоду склалася переважно олігархічна система влади, однією із складових якої були потужні інформаційні групи, які мали змогу значною мірою впливати на суспільну свідомість та процеси прийняття рішень. Досліджено діяльність медіа-імперій Б. Березовського, В. Гусинського (“Мост-Медіа”), “Газпром-Медіа”, “Проф-Медіа” (група ОНЭКСИМ), “Метрополіс” (Ю. Лужков), Державний медіа-холдинг. Показано, що контрольовані фінансовими групами ЗМІ за умов перехідного періоду не лише мають на меті не скільки отримання економічних прибутків (за рахунок видавничої діяльності, підтримки політиків тощо), скільки політичні іміджеві завдання.

Досліджувалося медіа-інформаційне реагування російських еліт на одну окремо взяту кризову ситуацію (подію) в кожній із трьох пострадянських країн Закавказького регіону. Об’єктами медіа-аналізу були обрані провідні російські видання, розраховані на елітні прошарки населення, які позиціонувалися як “об`єктивна преса” (“Известия”, “Независимая газета”, “Российская газета”, “Общая газета” тощо). Використана методика структурного та змістовного контент-аналізу, яка дала змогу зробити декілька висновків:

У своїй діяльності на міжнародній арені (на пострадянському просторі) російські фінансово-промислові групи використовують контрольовані ЗМІ для:

–       дискредитації міжнародного іміджу нових суверенних країн та їх репутації;

–       забезпечення прийняття необхідних РФ урядових рішень;

–       підтримки інтересів як власне російської політичної та фінансової еліт, так і закордонних, зацікавлених у проведенні проросійської внутрішньої та зовнішньої політики.

Як інструменти впливу еліт засоби масової інформації Росії часто вдаються до пропагандистських кампаній, які вирізняються жорсткістю висловлювань, термінами проведення, інтенсивністю та ознаками тенденційної спрямованості повідомлень. Такі кампанії можна навіть використовувати з метою “діагностики” справжніх інтересів фінансово-промислових груп, що є власниками досліджуваних ЗМІ.

Виявлено тенденцію до висвітлення подій в країнах Закавказзя лише у двох випадках: або за наявності кризових подій у цих країнах, або за наявності негативних для російських еліт тенденцій у політиці цих суверенних країн. Поза такими ситуаціями інформація до російської аудиторії практично не доводиться. Існує загроза перенесення зазначеної тенденції на висвітлення подій в Україні.

Доведена практична відсутність адекватного збалансованого представлення в російських ЗМІ точки зору офіційних кіл країн Закавказзя, у випадку якщо вона суперечить інтересам російських еліт, коли у ЗМІ наводяться лише такі офіційні висловлювання, які “демонізують” опонента або доводять вірність позиції російських урядових кіл.

У третьому розділі – “інформаційне забезпечення КризовОЇ зовнішньої політики США (на прикладі антитерористичної ОПЕРАЦІЇ)” – розглянуто тенденції у сфері забезпечення зовнішньополітичних інтересів США за допомогою інформаційно-комунікативних інструментів на час президентства Джорджа Буша-молодшого.

Використані елементи івент-аналізу, методика якого ґрунтується на спостереженні за розвитком та інтенсивністю подій з метою визначення тенденцій еволюції геополітичної обстановки на міжнародній арені. Дослідження проводилося на основі класифікованого підходу до збору інформації. Активно використовувався порівняльний аналіз, що дало змогу “картографувати” ступені впливу американських суб’єктів зовнішньої та інформаційної політики на зовнішньополітичний процес.

З точки зору аналітичної спільноти США сучасна інформаційна боротьба є чимось більшим, аніж видом забезпечення операцій збройних сил шляхом маніпуляцій інформаційними процесами в ході управління військами. “Strategic information warfare” (“стратегічне інформаційне протистояння”) визначається як використання державами глобального інформаційного простору та інфраструктури для проведення стратегічних військових операцій та зменшення впливу на власний інформаційний простір. Стратегічні інформаційні операції, на відміну від військового застосування інформації, реалізуються у всьому спектрі можливостей між миром та війною, а також містять всі елементи державної влади, а не тільки військові.

Показано, що новітні інструменти інформаційної стратегії США, на відміну від традиційних видів зброї, не позначені явними деструктивними атрибутами й часто не сприймаються як загрозливі не лише населенням, але й політичними елітами країн. Інформаційна боротьба здійснюється неявно, утаємничено, а її наслідки (навіть непередбачувані розробниками) можуть проявлятися лише через певний проміжок часу.

Згідно із законодавством США проведення інформаційних операцій спеціальними органами США передбачене лише у зовнішньому вимірі (тобто серед іноземних аудиторій). Тому відповідні рішення приймаються в рамках вироблення або зовнішньої політики, або військової стратегії США. Спеціальні інформаційні операції традиційно класифікуються як таємні операції розвідувальних служб, санкції на проведення яких дає особисто президент США.

За результатами аналізу інформаційної зовнішньополітичної стратегії США в рамках військових операцій на території Афганістану та Іраку дисертант дійшов висновку щодо опрацювання нових моделей роботи із аудиторією, які попередньо довели свою ефективність на внутрішньому комерційному інформаційному ринку.

Показано, що наявність “Євроновин” підірвало телевізійно-новинну монополію американської CNN та британської BBC у євроатлантичній зоні, а супутникові канали “Аль Джазіра” та “Аль Арабіа” стали фактором політико-психологічного впливу не лише на Арабському Сході, але й у світі в цілому. Зазначене радикально вирізняє ситуацію 2003-2004 років від Війни у Затоці 1990-1991 рр. та періоду війни НАТО проти Югославії у 1999 році. Але США, всупереч дії низки несприятливих для них інформаційно-комунікативних факторів, спромоглися вибудувати якісно нову систему роботи із аудиторією й забезпечили собі беззаперечну перевагу на внутрішньому інформаційному просторі, а втрату монополії на формування міжнародної громадської думки більш-менш вдало компенсували класичними дипломатичними засобами.

На прикладі епідемії “листів із підозрілою речовиною”, яка набула поширення після подій 11 вересня 2001 року, стала очевидною ефективність нових вимірів інформаційної зброї, що має на меті знищення відчуття безпеки, поширення паніки і страху. Сам факт наявності подібних листів уражав ключові точки масової свідомості, що знайшло відображення у новостворених термінах “зброя масової деконсолідації” (weapons of mass deconsolidation) та “зброя масового розбрату” (weapons of mass desruption) тощо. Доведено, що новим інструментом впливу на суспільно-політичні (й навіть економічні) процеси стала глобальна терористична кампанія, коли уже не тільки масова свідомість та політичні інститути, але й економічна, культурно-цивілізаційна та інші системи стають інформаційних впливів.

У прикінцевому підсумку йдеться про якісно нову систему міжнародних комунікацій як вагому складову динамічного процесу глобалізаційних перетворень, – формування “нового світового порядку” на тлі “нового світового хаосу”.