ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ “Теоретичні аспекти дослідження інформаційної глобалізації” виділено з метою розкриття методологічної основи дослідження та детального аналізу політичної думки з даної проблематики.

В підрозділі 1.1 „Компаративний аналіз політичної думки часів „холодної війни” автор здійснює аналіз теоретичних розробок в основному американських і радянських дослідників періоду “холодної війни”. Причому, що стосується американських авторів, то їхні праці відзначалися більшою критичністю, тому деякі з них було видано в колишньому СРСР. Праці радянських авторів цінні передусім фактичним матеріалом, тому що їх висновки базувалися на класовому підході, що порушувало об’єктивність наукової логіки.

Американські вчені вже тоді акцентували увагу на можливостях впливу на світову спільноту психологічними засобами. Так, було видано працю американського фахівця з питань “психологічної війни” П.Лайнбарджера, який прагнув узагальнити досвід, накопичений у цій сфері з тим, щоб визначити характер і напрямки, форми і методи пропагандистської діяльності на майбутнє.

Праця Дж.У. Фулбрайта присвячена аналізу американської зовнішньої політики за ХІХ-ХХ ст., в якій він особливо критично оцінює зовнішньополітичні акції Вашингтону післявоєнного періоду. У 1980 р. в СРСР було видано праці Г. Шіллера, де розглядаються основні аспекти впливу засобів масової інформації на масову свідомість, вводиться в обіг термін “інформаційний” та “електронний” імперіалізм.

Радянські автори також присвятили велику кількість досліджень такому явищу як “психологічна війна”. Однією з перших побачила світ праця Г.Новочильського, згодом з’явився збірник статей польських міжнародників “Психологічна війна”. Та найбільш ґрунтовну працю з даної проблеми видав Д.А. Волкогонов, де розглядаються сутність, цілі і засоби психологічної війни, розповідається про центри, апарат, органи цього виду війни країн НАТО, і передусім США, та їх збройних сил. Роль західних засобів масової інформації в час “комунікаційного вибуху” початку 70-х років знайшли своє відображення у працях С.І. Бєглова. Б.Г.Баннов і Г.Н. Вачнадзе ставили за мету розпізнати прийоми і методи пропаганди проти СРСР з боку таких центрів американської пропаганди як Рада національної безпеки, Інформаційне агентство США (ЮСІА), Управління з міжнародних зв’язків та ін.

У середині 80-х рр. відбувається деяке зміщення акцентів, предметом дослідження стає “інформаційне суспільство”. За приклад тут слугують праці Ю.Б. Кашлєва, в яких розглядаються питання інформатизації суспільства. В цей же ряд можна поставити праці М.І. Скуленка присвячених розгляду взаємозв’язків та взаємовпливів пропаганди та журналістики.

В підрозділі 1.2 „Концептуальні засади американського чинника інформаційної глобалізації” розглядаються дослідження вчених 90-х рр. ХХ ст. і початку ХХІ ст., для яких предметом вивчення стали процеси глобалізації, їх інформаційна складова.

Праці З. Бжезинського, Г. Кіссінджера, С. Хантінгтона, П. Д’Аньєрі носять загальний характер і присвячені, в основному, аналізу зовнішньої політики США та геополітичної ситуації в сучасному світі.

Вплив комунікаційних технологій на політичні системи, економіку, на прийняття і виконання людьми рішень вивчають у своїх працях Л. Гроссман, Н.Мур і Дж. Стіл, Д. Гомперт, Г. Суссман і С. Роселл.

Процеси глобалізації, їх значимість для України знайшли відображення в публікаціях цілого ряду українських авторів. Серед них вирізняються роботи Б.О.Парахонського, В.Г.Андрійчука, С. Біляцького, В.Олефіра, Є.Тихомирової, В.К. Гури, С. Пролєєва, В. Котигоренка. Підтверджує значимість цих процесів і діяльність Міжнародної літньої філософської школи “Глобальні трансформації сучасного світу”.

Наступну численну групу джерел становлять роботи присвячені проблемам світових інформаційних потоків і аналізу ролі США у здійснені світової інформаційної політики. Найбільш плідно в Україні в цьому напрямку працює О.В.Зернецька. У своїх дослідженнях вона розглядає революційні зміни у сфері масової комунікації, визначає місце і роль новин, новинних передач в інформаційних потоках та аналізує складові елементів цих потоків, загалом складові елементи міжнародного інформаційного потоку. В царині комунікаційної політики працюють й інші науковці України: Є.А.Макаренко, А.І. Наджос, І. Немчинов, О.Литвиненко, В.Парфенюк, Н.П.Кравченко та ін.

З кожним роком з’являється все більше публікацій присвячених сучасним інформаційним війнам. Методологічну основу щодо розуміння суті цього явища заклали публікації М.О. Попова та А.Г. Лук’янця, В.О. Фоміна та А.О. Рося. Спробу всебічного аналізу інформаційних воєн здійснив Г.Г. Почепцов. Також над цією проблемою працюють С.В. Сьомін, І.І. Лікаренко, В. Роговець, М. Ожеван.

Проблеми культурного імперіалізму у світі й в Україні, питання постмодернізму розглядають у своїх працях Л.І. Кормич та В.В.Багацький.

Документальні джерела, такі як матеріали ООН, ЮНЕСКО, уряду США, мемуари історичних і політичних діячів та дипломатів використовувались для аргументації і підтвердження конкретних положень та висновків.

Другий розділ “Інформаційна глобалізація як складова світових глобалізаційних процесів” включає три підрозділи.

В підрозділі 2.1 „Інформаційна парадигма сучасної глобалізації” зроблено загальний аналіз процесів глобалізації, акцентовано увагу як на позитивних, так і негативних факторах процесів глобалізації. Так, до позитивних належать такі фактори як розвиток економічного співробітництва, освіти, науки, поширення знань, обмін інформації, а до негативних – економічні ризики багатьох країн пов’язані з безробіттям, банкрутством підприємств. В культурній сфері – це космополітизація культури, домінування утилітарних цінностей. Домінування негативних сторін глобалізації викликає спротив її поширенню, породжує таке явище як антиглобалізм.

Поки що позитивними наслідками глобалізації користуються в основному розвинені країни і в першу чергу США, які в умовах однополюсного світу стали, за висловом З. Бжезинського, першою глобальною державою. Концепції американських політологів (З. Бжезинський, С. Хантінгтон, Е. Латтвак та ін.) свідчать про те, що США прагнуть зберегти і закріпити таке становище. Політична думка інших країн (КНР, Росія, Україна) прагне довести перспективність концепції багатополюсного світу, до якої схиляється Г.Кіссінджер.

Сполучені Штати стали однією з перших країн, яка здійснила перехід до інформаційного суспільства. У цій країні зрозуміли, що забезпечити провідне становище у світі можливо лише за умови оперативного, своєчасного і правильно організованого забезпечення інформацією. Інформаційна сфера у цій державі стала визначальним фактором у досягненні геополітичних переваг. Тому наприкінці ХХ ст. США своє світове лідерство у економічній, політичній, військовій сферах доповнили повномасштабним пануванням у галузі інформації.

В підрозділі 2.2 „Стратегічні виміри інформаційних технологій США” зроблено аналіз розвитку інформаційних технологій, які стали пріоритетом у діяльності військово-політичного керівництва США.

Основу інформаційних технологій часів інформаційного суспільства становить новий вид – метатехнології. Особливістю цього виду є те, що суспільство яке лише споживає їх, автоматично втрачає можливість конкурувати із суспільствами - виробниками цих технології. Наступні революційні зміни в розвитку інформаційних технологій пов’язані з еволюцією інформаційних супермагістралей, які на основі інформаційної інфраструктури покликані постачати велику кількість інформації її споживачам, озброєним ПК, надавати комунікаційні та інформаційні послуги.

Така передача інформації не є простий механічний процес, тому що метатехнології є технологіями впливу на масову свідомість. Засобам масової інформації тут відводиться найголовніша роль, бо саме вони забезпечують рух інформаційних потоків. Але інформаційний потік стає ефективним лише тоді, коли забезпечено дієвість всіх його стадій, а саме виробництво і поширення повідомлень, які з’єднуються комунікаційним хардвером (супутники, ретрансляційні станції тощо) і софтвером (змістовне наповнення програм). США забезпечили дієвість всіх вказаних компонентів, чим і пояснюється їх провідна роль у міжнародних інформаційних потоках. У цій країні склалася своєрідна інформаційно-промислова лобіююча група, яка здійснює інформаційну підтримку реалізації зовнішньополітичного курсу США провідними американськими ЗМІ. За приклад можна взяти газету “Нью-Йорк таймс”, яка має репутацію найбільш впливового та інформованого органу правлячих кіл країни.

Та найбільшого значення у процесі поширення міжнародної інформації відіграють глобальні телевізійні агентства новин, що породжує нечувану концентрацію в сфері провайдерів міжнародних теленовин. Так, частка США в усіх інформаційних потоках складає біля 60 %.

Підрозділ 2.3 „Специфіка глобального інформаційного протистояння” доводить, що інформаційні технології не могли не вплинути на таку сферу міжнародних відносин як інформаційне протистояння, створивши якісно новий рівень ведення інформаційних воєн. Щодо визначення цього поняття серед дослідників немає єдиної точки зору, про що, серед іншого, засвідчила дискусія між українськими фахівцями з цього питання М.О.Поповим та А.Г.Лук’янцем, з одного боку, і В.О.Фоміним та А.О.Рось , - з іншого.

Першим, хто вжив цей термін і висунув основні його концептуальні положення ще у 1976 р., вважається американський вчений Т.Рона. Збройні сили США на сьогодні володіють найбільш значними засобами щодо ведення інформаційної війни, які включають, в першу чергу, розгалужену мережу органів і апарату психологічної війни. У США понад сто наукових інститутів і центрів проводять фундаментальні дослідження у галузі психофізичних явищ, біополя і їх прикладного використання, в тому числі і воєнного.

Поширення інформаційних воєн пояснюється неможливістю в сучасних умовах ведення фронтальних агресивних бойових дій, застосування зброї масового ураження. Тому інформаційні війни забезпечують досягнення політичних цілей завдяки проведенню глобальних (стратегічних) психологічних операцій з метою формування позитивного ставлення міжнародної спільноти до таких дій, завдяки здійсненню психологічної обробки регіону конфлікту, якій піддаються військовослужбовці і населення противника та суміжних держав. Психологічній обробці піддаються і власні війська з метою підняття бойового духу, а також формування у них образу визволителів, носіїв демократичних цінностей тощо. Інформаційні війни в повній мірі були використані США та НАТО під час військових операцій в Югославії та Іраку.

Розділ третій “Основні етапи американізації інформаційного суспільства” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Витоки американізації світового інформаційного простору” розглядається зовнішня та внутрішня політика США ХІХ- першої половини ХХ століть, основні напрями якої допомагають зрозуміти прагнення цієї держави до світової гегемонії.

У ХІХ ст. США майже не втручалися в європейську, прагнучи при цьому бути зразком демократії й прогресу, не нав’язуючи при цьому іншим своєї волі. У першій половині ХХ ст. в США точилася внутрішня боротьба між прихильниками політики ізоляціонізму й експансіонізму. В цей період Сполучені Штати впливали на закордонні країни майже винятково. Першою підтриманою урядом спробою створення органу, покликаного займатися поширенням американських ідей за кордоном, було утворення в період першої світової війни Комітету громадської інформації, завданням якого було доносити до кожного куточка цивілізованого світу “безкорисливу” мету Америки. Але подальшого розвитку цей орган не отримав.

Переломним моментом в цьому плані стала Друга світова війна, під час якої США відмовились як від політики нейтралітету, так і від політики ізоляціонізму. В інформаційній сфері це означало створення цілого ряду органів, в першу чергу Управління військової інформації, покликаних здійснювати зовнішньополітичну урядову пропаганду США. Після закінчення війни цей процес значно прискорився, його основною метою стає спроба створення Pax americana, тобто світу за американським зразком, де б американська зверхність була незаперечною.

У підрозділі 3.2 „Особливості інформаційного процесу повоєнного періоду” зазначено, що “холодна війна” в наступні сорок років стала визначальним чинником міжнародних відносин. За своєю сутністю “холодна війна” була в першу чергу пропагандистською або психологічною війною. Вона велася двома тогочасними світовими лідерами – США і СРСР. Що стосується США, то вони прагнули нав’язати західноєвропейським країнам свою ідеологію, свій спосіб життя і не допустити відповідних радянських впливів. Чи не найголовніша роль тут відводилась масовій культурі, науці й освіті. Домагання “свободи інформації” або “вільної комунікації” стало важливою складовою інформаційного процесу повоєнного періоду, а Закон Сміта-Мундта офіційно визначив політику США у сфері обміну інформацією й освітою. Дієвість такої політики засвідчило рішення ЮНЕСКО у квітні 1948 р. про “вільний потік інформації”. Матеріальною підтримкою такої політики став “план Маршалла”.

Підрозділ 3.3 „Вплив політики США на інформаційне суспільство у добу “холодної війни” висвітлює конкретні кроки США щодо впливу на світову спільноту в галузі інформації під час протистояння з СРСР.

У 1953 р. створення Інформаційного агентства Сполучених Штатів (ЮСІА) започаткувало цілу епоху американської пропаганди. ЮСІА стало центральним відомством зовнішньополітичної пропаганди, що діяло на всі регіони світу, в самих же США поширення продукції ЮСІА було заборонено. Значна концентрація сил і засобів у рамках однієї зовнішньо-пропагандистської організації дозволили американському уряду ефективно використовувати цей апарат в справі обробки закордонної суспільної думки. “Голос Америки” стає головним пропагандистським органом ЮСІА.

Середина 50-х років позначилась “інформаційним вибухом”, коли вперше загальне число радіоприймачів перевищило загальний тираж щоденних газет. Але в сфері міжнародного інформаційного обміну склалася крайня нерівність, коли інформаційний простір контролювали декілька розвинених країн, а провідні позиції належали США. Це дало підстави до появи у середині 70-х років терміну “інформаційний імперіалізм”.

До середини 60-х років, політичний курс США визначався такими важливими принципами як обмеження зобов’язань певними країнами і певними цілями та їх колективним виконанням через ООН або спільно зі своїми союзниками. Так, США, маючи найбільшу у світі воєнну міць пішли на створення НАТО, як органу колективної оборони Європи і країн північноатлантичного регіону. Війна у В’єтнамі породила “азійську доктрину”, суть якої полягала у різкому відході від старого курсу і поклала початок політиці односторонніх дій, яка знайшла своє продовження й у 2003 році під час війни в Іраку.

Одночасно США розгорнули широкомасштабну психологічну війну, найважливішими факторами якої були глобальний характер (постійне розширення до масштабів діяльності, що охоплюють всю земну кулю), тотальність (максимальна активність), висока техніка (використання нових форм і методів пропаганди й удосконалювання її технічних засобів) і світогляд (агресивна пропаганда американської ідеології, спрямованої на ідеологічне розмивання, усунення й ослаблення протидіючих їй сил). Проте слід зазначити, що подібна психологічна війна проводилась і з боку колишнього Радянського Союзу.

Четвертий розділ “Соціально-політичні наслідки американської домінанти інформаційної глобалізації” містить три підрозділи.

У підрозділі 4.1 „Вплив інформаційного чинника на міжнародну спільноту” відстежується ускладнення соціуму у кінці ХХ ст., що призвело до трансформації механізмів соціального контролю. Інформаційні механізми соціального контролю набули статусу інформаційної влади, основу якої складає принципово новий тип світової еліти – “інформаційні номади”. Ця нова еліта є позанаціональною, вона породжена стандартизацією матеріальних та соціокультурних умов життя верхівки різних суспільств у процесі глобалізації. У сучасному світі відбувається поступовий процес злиття економічних та духовних механізмів соціального контролю. Сама економіка за таких умов стає все більш інформаційною та символічною. Вирішальну роль тут відіграють знову таки інформаційні технології, які тепер перенацілюються на суспільну й індивідуальну свідомість, тому що впливати на неї набагато ефективніше, ніж на якийсь фізичний матеріал.

Але найбільшу загрозу людству несе міжнародний тероризм, який змінив систему сучасних міжнародних відносин. Якраз використання сучасних телекомунікації продукує “терористичну свідомість”, дає можливість терористичним групам завдяки мас-медіа маніпулювати масовою свідомістю. Медіа-інформаційний тероризм став різновидом інформаційного тероризму, під яким розуміється зловживання інформаційними системами, мережами та їхніми компонентами. Так, в США руйнація інформаційної інфраструктури розглядається як рівнозначна завданню по країні ракетно-ядерного удару.

У підрозділі 4.2 „Масова культура в контексті інформаційної глобалізації” аналізується зв’язок між розповсюдженням масової культури та зростанням значення американського чинника в інформаційному процесі. Американська культура, яка сформувалася як національна, з другої половини ХХ ст. за допомоги масової культури має тенденцію перетворитися в наднаціональну, підпорядковуючи духовне життя народів країн світу ідейному впливу США. Це стало наслідком того, що інформаційний і культурний ринок країн світу знаходиться під контролем і потужним впливом американських інформаційних агентств, що дозволяє використовувати проникнення американської культурної продукції в якості знаряддя ідеологічного панування.

У підрозділі 4.3 „Україна як суб’єкт та об’єкт інформаційної глобалізації” особлива увага приділяється процесу трансформації України з тоталітарної держави з принципом „презумпції закритості” інформації у сучасну країну інформаційного суспільства, що стало стратегічною метою розвитку інформаційного простору української держави. Але шлях до цієї мети виявився довгим і складним. За дванадцять років державного існування інформаційна політика не була серед пріоритетів державного будівництва, що дає змогу говорити про втрату Україною власного інформаційного простору, в якому провідне місце займали іноземні виробники, вагому частку серед яких займали американські кампанії. Тільки в 2000-2003 рр. ситуація трохи змінилася на краще завдяки каналам Інтер та 1+1.

Як наслідок, відкритість інформаційного простору України носить однобічний характер: з Заходу в Україну вони не зустрічають перешкод, а з України в інші частини світу ці потоки практично відсутні. Тому в інформаційне поле країни вільно проникають повідомлення, коментарі та ідеї, які відбивають національні інтереси інших держав та суспільств. Такий стан речей деформує цінності нашого суспільства, його політичні орієнтації, хоча привнесення інформації може й збагачувати культуру й духовність, але за умови дії регулятивних й захисних механізмів, створення яких в Україні затягнулося. Ініціативу було втрачено, чим й скористалися більш сильні гравці – Росія та США, а Україні залишилось стати скоріше об’єктом, ніж суб’єктом інформаційної глобалізації.