ГЕОПОЛІТИКА ТА ГЕОСТРАТЕГІЯ ФРАНЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність проведення дослідження, викладено зв’язок із науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету дисертаційного дослідження та його завдання, визначено об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, обґрунтовано наукову новизну роботи, показано її теоретичне та практичне значення, надано відомості про апробацію результатів дисертації та структуру роботи.

У першому розділі – «Концептуально-теоретична та джерельна база дослідження» – обґрунтовано концептуальні засади дослідження, понятійно–категоріальний апарат, визначено відповідну методологічну базу, представлено огляд джерел роботи та висвітлено стан наукової розробки обраної теми дослідження.

Комплексне дослідження геополітики та геостратегії Франції базується на всебічному аналізі теоретичних аспектів геополітики як науки. Дисертант виходив з того, що геополітика переживає сьогодні новий етап. Важливо, що Франція традиційно демонструє власний підхід як до визначення геополітики як науки, так і до імплементації геополітичного виміру у реалізації зовнішньополітичної стратегії.

Тріада геополітичної думки – геополітичний простір, геополітичний інтерес, геостратегія виступає центральним категоріальним ядром даного дослідження.

Геополітичний простір, геополітична структура світу, виявлення залежності політичних рішень та їх наслідків від географічного розташування країн та народів, яких ці рішення стосується доволі часто визначається головним завданням геополітики. Здатність держави використовувати переваги наявних силових та несилових чинників геопростору для досягнення своєї зовнішньополітичної мети є передумовою її ефективної діяльності на міжнародній арені. Інтересом будь – якого суб’єкту міжнародних відносин є створення сфери впливу - силового поля. В рамках силового поля здійсню­ється вплив суб'єкта геополітики з метою забезпечення своїх геополітичних інтересів. В роботах французьких науковців категорія геопростору виділяється низкою особливостей, що відрізняють її від німецької та англо-американської школи. В основу досліджень покладений принцип взаємодії людини та простору, концепції регіоналізму, визначена особлива роль комунікацій та ядерного фактору.

В центрі геополітичного аналізу – категорія інтересу. Під геополітичними інтересами розуміють ті національні інтереси, які безпосередньо пов’язані з геополітичним розташуванням держави чи прагненням подолати його природні недоліки. Потенціал реалізації геополітичних інтересів визначається ступенем впливу одного суб’єкту геополітики на зовнішню та внутрішню політику іншого, що визначається ієрархічною структурою міжнародних відносин.

Геополітика виступає у якості основи для вироблення зовнішньополітичної стратегії держави. Ідея щодо переваги державних інтересів у міжнародних відносинах стала теоретичною платформою політики активного зовнішньополітичного націоналізму Франції. Відповідно до французьких зовнішньополітичних традицій, національні інтереси лежать в трьох основних площинах: це європейське будівництво, це «зона глобальної відповідальності» Франції, яка включає Середземномор’я та Африканський континент  і нарешті це відносини з великими державами, які визначають співвідношення сил на міжнародній арені.

Геополітичний аналіз виступає основою для геостратегії. Спираючись на геополітичні концепції, держави, групи держав та інші транснаціональні угрупування розробляють механізм стратегічного управління своїми  геополітичними та геоекономічними інтересами. Геостратегія створює основу для комплексного геополітичного дослідження просторів та їх політичної організації, для визначення факторів, які можуть бути ефективно використані при організації геополітичного простору. Вона є невід’ємною частиною доктрини національної безпеки, яка включає технологію поведінки держави для досягнення своїх цілей у геополітичному та геоекономічному просторі.

Геостратегія спрямована на розробку геополітичних кодів (чи кодексів). Геополітичні кодекси складаються з оцінки геополітичного простору за межами суб’єкта геополітики з точки зору їх стратегічної важливості й потенційних загроз. Геополітичний кодекс Франції є прикладом подвійної спрямованості. З одного боку зовнішньополітичні дії Франції локалізуються переважно в межах європейського геополітичного середовища, а з іншого Франція проводить активну глобальну політику в масштабі світового геопростору. Створений Шарлем де Голлем, він заклав основи зовнішньополітичної стратегії V Республіки. Дослідження основних принципів та фундаментальних настанов «геополітичного кодексу голлізму» дозволяє з’ясувати механізм та особливості формування зовнішньополітичної стратегії Франції.

Джерельну базу дослідження склали документи та матеріали зовнішньої та воєнної політики Франції: офіційні заяви, промови, інтерв’ю та прес-конференції президентів, прем’єр – міністрів та міністрів закордонних справ. Для вирішення завдань дослідження цінними джерелами виявилися Білі книги з національної оборони, видані у 1972 та 1994 роках. 

Важливу групу джерел складають збірники промов і виступів, статті, книги і мемуари видних державних і політичних діячів Франції, які виконують функцію «офіційних» зовнішньополітичних теоретиків  та ідеологів генерала Ш. де Голля, М. Кув де Мюрвіля, Ж. Помпіду, В. Жискар д'Естена, Л.Жоспена, Ф. Міттерана, Ж. Делора, Ю. Ведріна, Ж-П. Шевенмана, Ж. Ширака та інших.

Одним з найбільш цінних джерел слід вважати мемуари Шарля де Голля, які охоплюють його діяльність у воєнні роки. Періоду свого президентства він присвятив «Мемуари надій», де у главах «Європа» та «Світові проблеми» він розглянув зовнішню політику Франції, її  місце у європейському та світовому геополітичному просторі. Предметом особливої уваги дисертанта стали роботи президентів Франції В. Жискар
д' Естена «Влада та життя» та Франсуа Міттерана «Роздуми про зовнішню політику Франції», які висвітлюють  основні засади зовнішньої політики Франції у 1970 – х та  1980 – х роках.

Характеризуючи французьку наукову теоретико-концептуальну літературу з питань геополітики та геостратегії, необхідно підкреслити, що вона заснована на методологічних підходах вироблених представниками французької школи геополітики. Переважна більшість робіт французьких науковців виділяється низкою особливостей, що відрізняє її від німецької та англо-американської наукової літератури з даної проблематики. В основі більшості досліджень, представлений аналіз  фактору людини у французькій школі геополітики, особлива роль комунікацій, регіональна проблематика та роль геополітики в сучасному політичному та економічному житті держав. В першу чергу слід виділити дослідження, в яких обґрунтовано роль людини у процесі формування та активізації геополітичного простору. Основоположником даного напрямку у французькій геополітиці став Поль Відаль де ла Бланш. У своїх роботах ««Картина географії Франції» та «Принципи географії людини» він стверджував, що географічно-просторове положення лише створює потенційні можливості розвитку людини в певному напрямі, а історична актуалізація того чи іншого сценарію залежить від вільного вибору людини. Послідовником Відаля де ла Бланша став Ж. Брюн. У своїх роботах «Географія людини», «Географія людини у Франції», та «Географія історії» , він представив  основні принципи географії людини, закладені де ла Бланшем, як єдину гнучку систему.

Автором також проаналізовано великий масив наукової літератури, присвяченої аналізу регіональної геополітики у Франції. Аналіз причин зниження ролі Європи у світових процесах та методи подолання геополітичного занепаду Європи представлений в роботі французького дослідника А. Деманжона «Занепад Європи». Геополітика, орієнтована на формування Великого європейського простору на основі принципу «континентальної долі Європи» втілена в статтях та численних публікаціях французького філософа й публіциста А. де Бенуа, який на початку 1960 – х років очолив у Франції рух європейських «нових правих». Окремої уваги заслуговують дві наукові праці відомих французьких дослідників  Ж. Анселя «Геополітика» та М. Фуше «Фронти та кордони», присвячені дослідженню кордонів. Автори робіт зосереджуються на багатьох аспектах регіональної геополітики, проте, основна увага досліджень присвячена кордонам, які склалися сьогодні у світі та визначенню їх функцій у геополітиці.

Під час роботи автор зупинився на аналізі ролі комунікацій в еволюції французьких геополітичних концепцій. У цьому контексті основними джерелами інформації стали роботи Ж. Готтмана «Політика держав та їх географія» та І. Лакоста «Питання геополітики» й «Географія, її служіння в першу чергу справі війни» Робота Ж. Готтмана представляє найважливіші для сучасної геополітики концепції «циркуляції» (circulation) –  напрямок та характер комунікаційних потоків, що формують геополітичний простір, та «іконографії» (iconografique) – втілення уявлень про картину оточуючого світу як окремого самоорганізованого простору, що сформувався під впливом релігійної, національної, культурної та соціальної історії цього простору. В дослідженні І. Лакоста увага зосереджуються на механізмі формування геополітичного уявлення під впливом інформаційних систем.

Праці присвячені осмисленню ролі геополітики в сучасному політичному та економічному житті подані в роботах П. Галлуа «Геополітика. Джерела могутності» та Ж. Атталі «Лінія обрію»  й «Коротка історія майбутнього». Вивчення концепцій цих авторів дозволяє проаналізувати розвиток французької геополітичної думки на сучасному етапі. У  Франції вони вийшли за рамки науково – теоретичних дискусій і стали здійснювати реальний вплив на зовнішню політику держави.

На думку автора, на особливу увагу заслуговує робота Ж. Леві «Від геополітики до глобальної політики: французький підхід», яка розкриває глибинний зміст французької геополітики та геостратегії. Автор позитивно оцінює досвід попередників і дає власну оцінку закономірностей розвитку геополітики Франції.

Важливою складовою дослідження стали роботи американських та британських науковців С. Хофмана, М. Саттона, З. Бжезинського та К. Доддса. Особливу увагу дисертант приділив вивченню роботи, британського дослідника К. Доддса «Геополітика у світі, що змінюється», в якій міститься ґрунтовний аналіз геополітики та геостратегії Франції. Питання геостратегії Франції розкриваються у праці, виданої під редакцією американського дослідника С. Хофмана «Досвід політики Ф. Міттерана».

Різні аспекти дослідження геополітики та геостратегії Франції знайшли вивчення та висвітлення в російській історіографії. До таких досліджень можна віднести роботи Колосова В. А., Мироненко Н. С.  «Геополітика та Політична географія», В. А. Дергачова «Геополітика»,  А. Дугіна «Основи геополітики», Н. А. Нартова «Геополітика». Окремі аспекти зовнішньої політики Франції знайшли свою інтерпретацію у працях  А.А. Ковальова, І. А. Колоскова, В. П. Славенова, В.І. Антюхіної – Московченко, М. Ц. Арзаканян, Ю. В. Борисова, А. С. Дєєва, І. Г.  Тюліна, Є. О. Обічкіної, Ю. Г. Рубінського та інших. На першочергову увагу заслуговує монографія І. Г. Тюліна «Зовнішньополітична думка сучасної Франції». В монографії критично аналізуються основні теорії міжнародних відносин та концепції зовнішньої політики, ідейно – теоретичні основи зовнішньополітичного процесу у Франції, французькі теорії міжнародних відносин та зовнішньополітичні концепції висунуті в працях французьких політичних діячів, дипломатів, воєнних спеціалістів та політологів. В останні роки в російській історіографії була опублікована робота Є. О. Обічкіної «Франція в пошуках зовнішньополітичних орієнтирів в постбіполярному світі», в якій представлений аналіз основних напрямків зовнішньополітичного курсу Франції кінця XX – початку ХХІ століття у контексті глобальних та регіональних змін, пов’язаних з закінченням Холодної війни та становленням нової системи міжнародних відносин.

Основою для дослідження стали роботи українських науковців. У вітчизняній науковій літературі виокремлюється роботи та наукові статті В. А. Манжоли,  С.В. Андрущенко, В. Ю. Константинова, О. А. Коппель, О. С. Пархомчук, Г.М. Перепелиці, Б. І. Яценко, В.В. Копійки, Е. Е. Камінського, М. А. Шульги,   Б. О. Парахонського, В. А. Дергачьова та інших науковців.

 В першу чергу слід відзначити монографію професора В. А. Манжоли «Ядерна зброя та питання європейської безпеки», яка комплексно і ґрунтовно аналізує основні аспекти зовнішньополітичної стратегії Франції. Серед робіт молодих українських дослідників необхідно виокремити книгу С. В. Андрущенко «Україна в сучасному геополітичному середовищі», яка досліджує тенденції формування сучасного геополітичного середовища та методи формування й реалізації геостратегії сучасних суб’єктів геополітики.

Окрему групу досліджень складають наукові розробки дослідження та публікації здійсненні в рамках науково-дослідних інститутів та центрів, які представлені монографіями та  численними публікаціями в різних наукових виданнях.

Загалом слід зазначити, що в сучасній історіографії геополітика Франції не знайшла достатньо повного вивчення та висвітлення Вона досліджувалася фрагментарно в рамках загального вивчення геополітики.

У другому розділі – «Структура геополітичної думки Франції» автором визначено що, структура французької геополітичної думки складається з аналізу фактору людини у геополітиці, досліджень ролі комунікацій, регіональної геополітики , а також з глобальної геополітики та геоекономіки як особливих версій мондіаліської геополітики Франції.

В ході роботи було з’ясовано, що в основу геополітичної думки Франції було покладено завдання виявити та проаналізувати об’єктивні закони відносин між людиною та простором. Людина, її права та інтереси були у центрі уваги більшості французьких геополітичних досліджень протягом ХХ століття. Праці В. де ла Бланша, Ж. Брюна та К. Валло та інших науковців сприяли утвердженню людини як активного актора політичної історії та діяльності держави в просторовому середовищі. Від німецьких геополітичних висновків їх відрізняли не лише наукові висновки але й конкретні рекомендації, які випливали із здавалося б абстрактних наукових схем та міркувань. Поставивши у центр наукового аналізу дослідження відносин між людиною та простором, французькі науковці змогли довести, що людина відіграє провідну роль в активізації простору. Відповідно відбулась переоцінка простору як вирішального фактора, чітко окреслились гуманітарні пріоритети французької геополітики. Геополітика стала акцентувати увагу не на просторі, а  на людині, що володіє цим простором. Фактор людини, концепція «Поссібілізму» лягли в основу майбутньої доктрини національної величі Франції. Первісність людини, абсолютний пріоритет національного суверенітету як найвищих цінностей пустили глибокі коріння у французькому суспільстві і стали одним з основоположних принципів внутрішньої та зовнішньої політики Франції у період V Республіки.

В роботі досліджено процес формування регіональної геополітики Франції. Автором визначено що, французька геополітична думка відрізняється багатоваріантністю регіональних геополітичних концепцій та напрямків. Праці французьких науковців, починаючи з комплексного аналізу кордонів, географічної, економічної та політичної інтеграції регіону, внутрішньої геополітики, сприяли визначенню геополітичних інтересів Франції у контексті формування європейського геополітичного простору. Вони знайшли своє практичне застосування  та втілення у геополітичних концепціях французьких президентів, які прагнули забезпечити провідне місце Франції в Європі.  В цілому, концептуальний вимір регіональної геополітики Франції характеризується комплексним підходом до дослідження регіону  що вбирає у себе та синтезує багатоваріантне бачення розвитку європейського континенту.

Одночасно було встановлено, що французька школа геополітики відіграла важливу роль у визначенні комунікацій як самостійної геополітичної категорії. Геополітика комунікацій в рамках якої взаємодія таких політико-географічних процесів як „циркуляція” (комунікаційні лінії, потоки, системи та технології) та „іконографія”  регіональна іконографія” („спосіб життя” на даному просторі) становить механізм формування локальних районів, держав, регіонів, інтеграційних об’єднань, континентальних та глобальних цивілізацій.

Французькі дослідники показали, що комунікації в сучасному суспільстві грають вже не чисто допоміжну роль, як раніше, але стають наймогутнішим самостійним геополітичним фактором, здатним впливати на історичні долі народів. Тим самим комунікації та ЗМІ перетворилися у французькій геополітиці в один з найбільш значних геополітичних факторів. В результаті французька геополітика розширила горизонти традиційної геополітики. Сьогодні до її основних елементів додається дослідження ролі комунікацій у сучасному геополітичному середовищі.

Комплексний аналіз робіт П. Галлуа та Ж. Атталі дозволяє зробити висновок, що сучасна геополітика Франції акцентує увагу на глобальному геополітичному просторі. Вона орієнтована на подолання глобальних викликів військово-технології, інформаційної революції, сучасних інтеграційних процесів, фінансових потоків, загрози екологічної катастрофи та має на меті прогнозування світового розвитку.  Глобальна геополітика та геоекономіка у якості особливих версій мондіаліської геополітики Франції складають основу французької геополітичної думки останньої чверті ХХ століття.

Геополітична погляди, уявлення та концепції французьких дослідників створюють комплексну систему стійких геополітичних традицій, які мали безпосередній вплив на формування геостратегії та геополітичного кодексу Франції, які лягли в основу зовнішньополітичної доктрини та зовнішньополітичної стратегії V Республіки.

У третьому розділі – «Еволюція геостратегії Франції» досліджується механізм формування та реалізації геостратегії V Республіки.

В результаті дослідження визначено, що основним постулатом геостратегії Франції став геополітичний кодекс  голлізму. Він визначив принципи цілі та завдання геостратегії Франції, а також обґрунтував її діяльність на міжнародній арені.

Наріжним каменем геополітичного кодексу голлізму, витоки якого можна побачити у концепції «Поссібілізму» Відаля де ла Бланша, став безумовний пріоритет  національних інтересів як найвищої цінності. Такими інтересами було визначено ствердження національної величі, збереження національної незалежності й суверенітету, забезпечення національної безпеки. У процесі їх практичної реалізації здійснювалося завдання посилення ролі і впливу Франції на міжнародній арені, забезпечення її статусу великої світової держави.

Представлений геополітичний кодекс відображає зміст зовнішньої політики Шарля де Голля. Необхідно підкреслити, що всі концепції та настанови де Голля були підпорядковані вищій ідеї ствердження «величі Франції» у світі. Глобальне геополітичне мислення і переконання в тому, що у світових справах Франція повинна проводити «світову політику» і практична діяльність у цьому плані сприяли значному підвищенню ролі й авторитету держави у міжнародному співтоваристві.

Таким чином геополітичний кодекс, створений Шарлем де Голлем, мав кардинальний вплив на еволюцію геостратегії Франції. Він призвів до піднесення ролі Франції у світі та зміцнив її позиції у європейському геополітичному просторі.

Дослідження механізмів трансформації геостратегії Франції, дозволяє говорити, що за піввіковий розвиток історії вона зазнала істотних змін та перетворень. Було визнано, що Франція є державою середнього рівня, яка повинна стояти на чолі держав які безпосередньо йдуть за наддержавами,  проголошувалась відмова від конфронтації та укріплення атлантичного вектору зовнішньої політики Франції, відбулась заміна голлістського гасла величі Франції на лозунг її впливу. Проект «Тьєрмондізму», який передбачав залучення країн третього світу до світових процесів, де Франція виступала у ролі посередника міжцивілізаційного діалогу, був доповнений проектом «Франкофонії», який  передбачав об’єднання франкомовних країн навколо Франції на основі французької культури та цивілізації, орієнтований на західний спосіб життя.

Разом з тим основні положення геополітичного кодексу голлізму у доповненому та оновленому вигляді зберігають актуальність і в наші дні. Захист національних та геополітичних інтересів Франції, проведення активної європейської політики складають основу сучасної геостратегії Франції. Відтак,  основний зміст геополітичного кодексу голлізму врешті решт  не змінився. Він і сьогодні продовжує відігравати важливу роль у геополітичній та зовнішньополітичній стратегії Франції. 

У розділі наголошується, що ядерний фактор є одним з базових основ геостратегії Франції. З’ясовано, що створення ядерного потенціалу та його перетворення в один з найважливіших державних елементів призвели до появи  якісно нових досліджень у французькій геополітичній думці, спрямованих на аналіз значення силового та ядерного фактора у світовій політиці. Французькі дослідники визначили вплив ядерного фактора на структуру просторової ієрархії сучасних міжнародних відносин довели, що наявність або відсутність ядерної зброї у тієї або іншої держави рішуче впливає на положення цієї держави в системі міжнародних відносин, визначає характер міждержавних відносин й співвідношення сил на міжнародній арені. Вони показали, що ядерна зброя й відповідна стратегія ядерного стримування перетворюють територію тієї держави, що їм володіє у «санктуарій», у своєрідне «святилище», а ядерний фактор створює неоднорідність геостратегічних просторів в світовій політиці.   Крім того, французькі фахівці приділяють велику увагу питанням трансформації фактора сили в ядерну епоху, нової діалектики її економічного, військового, політичного, психологічного й іншого компонентів, пошуку шляхів найбільш ефективної й безпечної інтеграції ядерного фактора у світову політику, військову й зовнішньополітичну діяльність Франції.

 Дослідження ролі ядерного фактора в процесі становлення й розвитку геостратегії Франції із часів генерала де Голля до президентства Ж. Ширака свідчить про прихильність «ядерному мисленню» вищого політичного й військового керівництва Франції, а також про наявність ефективного механізму взаємозв'язку між військовою силою в її ядерному вираженні й зовнішньополітичною стратегією країни. Ядерна зброя представлялася керівництвом країни єдиним засобом, здатним з однієї сторони компенсувати більшу вразливість такої середньої країни, як Франція перед  ядерними наддержавами, а з іншої сторони скоротити розрив між великими зовнішньополітичними інтересами Парижа й порівняно скромними матеріальними можливостями й військово-економічним потенціалом країни. У ядерній зброї й стратегії стримування французьке керівництво бачила уособлення фактора сили в сучасних умовах, здатного захистити національні інтереси країни. Володіння ядерною зброєю й проведення самостійної ядерної стратегії були найважливішими передумовами й одночасно засобами досягнення основних цілей французької геостратегії: гарантування самого існування (виживання) і самобутності націй, забезпечення автономності прийняття політичних рішень і свободи дій на міжнародній арені, підтримки статусу великої світової держави й забезпечення лідерства на європейському континенті. Опираючись на широку й різноманітну концептуально-теоретичну базу, ядерний фактор глибоко інтегрується в геополітичний кодекс Франції, пустив глибокі коріння у зовнішньополітичному менталітеті політичного керівництва сучасної Франції. Ядерний фактор і ядерна стратегія набули власного політичного значення у визначенні й забезпеченні зовнішньополітичних інтересів, принципів, цілей і пріоритетів зовнішньої політики Франції.