ПОЛІТИЧНІ ІМПЕРАТИВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ (НА ПРИКЛАДІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ, РЕСПУБЛІКИ ІТАЛІЯ І УКРАЇНИ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено актуальність, сутність наукової проблеми і сучасний стан її дослідження, сформульовано мету та завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт та предмет, методологію та методику, визначено хронологічні рамки, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, ступінь та характер апробації і подано загальну характеристику роботи. Обґрунтовано, що формування інформаційного суспільства є одним з ключових пріоритетів реалізації зовнішньої та внутрішньої політики держав, стратегій та програм міжнародного співробітництва в рамках міжурядових організацій, які забезпечують ефективну участь політичних акторів міжнародних відносин в постіндустріальному розвитку.

У Розділі 1 – «Інформаційне суспільство у світових інтеграційних процесах» – обґрунтовано концепцію наукової проблеми; подано класифікацію та критичний аналіз теоретичних та методологічних підходів до політичної природи та характеру міжнародної, регіональної і національної інформаційної політики та інформаційного суспільства, з’ясовано специфіку процесів, явищ і понять, що характеризують сферу дослідження. На компаративному рівні охарактеризовано особливості та відмінності сучасних аналітичних досліджень про вплив глобальних комунікаційних процесів на тенденції розвитку людства за напрямом впливу високих технологій на політичні, економічні та соціальні сфери міжнародного співробітництва. Доведено, що інформаційна парадигма цивілізаційного поступу визначає характерні особливості та диференціацію регіональних і національних моделей інформаційного суспільства, впливає на трансформацію політичних систем та демократичних інститутів. У розділі розглянуто еволюцію та динаміку наукової думки з проблем постіндустріального суспільства, зокрема, проаналізовано погляди італійських науковців на політику формування інформаційного суспільства в умовах євроінтеграції. Аналіз зарубіжних (Й. Масуда, Е. Тоффлер, М. Порат, Т. Стоуньєр, Р. Катцhttp://nethistory.ru/biblio/1042577178.html - 24, А.Тойнбі, Ф. Фукуяма, А. Турен, Г. Кан, Ф. Бродель, У. Ростоу, Д. Белл, Ж. Бодрійяр, М. Постер, Р. Арон, Ж. Еллюль, М. Кастельс, Г. Шiллер, З. Бжезинський, П. Дракер, Д. Гелбрайт, Е. Гідденс, Ю. Хабермас, М. Маклюен та ін.) та вітчизняних (Ю. Пахомова, О. Білоруса, Ю. Павленка, Л. Дашкевича, Є. Камінського, Б. Канцелярука, О. Зернецької, О. Сосніна, М. Ожевана, А. Гончаренка, С. Кримського, В. Трощинського, М. Згуровського, В. Бебика, Г. Почепцова, Є. Макаренко, Є. Тихомирової, В. Парфенюка, О. Флюр, та ін.) наукових досліджень, дискусійний характер оцінювання впливу високих технологій на систему міжнародних відносин, свідчить про такі важливі переваги суспільства знань, як універсальність, гнучкість і багатовимірність. Провідні російські теоретики еволюційного розвитку людства Ю. Мелюхін, О. Панарін, Р. Абдєєв, В. Коган, С. Вартанова, Ю. Денисов, В. Виноградов, В. Іноземцев та інші характеризують інформаційне суспільство як принципово новий рівень в історії цивілізації, підкреслюючи такі чинники, як глобалізм інформаційного простору, розвиток комунікаційних мереж, вільний потік інформації через кордони держав. В свою чергу, італійські дослідники Л. Спаланга, К. Массаріні, В. Амбріола, С. Бертаніні, Л. Пратезі, Дж. Ваттімо, Р. Луперіні, У. Еко, В. Конфорті, А. Лабелла, Н. Балестріні, М. Балестріні, Дж. Ферроні, Р. Чезерані, Дж. Фалетті, П. Тонделлі, А. Барікко, П. Вольпоне, А. Табуккі, Т. Віпраіо визначають інформаційне суспільство як пріоритет сучасного світу, в якому інформація стає важливим стратегічним ресурсом, а відсутність його призводить до суттєвих втрат у політиці, економіці та суспільстві загалом. У першому розділі увагу акцентовано на аналізі міждержавного співробітництва в рамках таких організацій, як ЄС та ЦЄІ, який уможливлює принципові висновки про визначення пріоритетів держав-членів європейських інституцій у нових геополітичних реаліях, необхідність політичної, науково-технологічної, економічної та культурної співпраці країн-членів на основі концепції інформаційного суспільства, практики європейських країн у його формуванні. Тенденції європейської інтеграції в контексті реалізації стратегій Всесвітнього саміту з інформаційного суспільства 2003-2005 обумовлюють диференційованість та структурованість інформаційної політики акторів міжнародних відносин європейського регіону, які активно впливають на регіональні та національні політичні рішення і програми міжнародного співробітництва.

У висновках до розділу зазначається, що ефективність європейської інтеграції та спільної зовнішньої політики ЄС визначаються великою кількістю різноманітних внутрішніх чинників як самого Співтовариства, так і держав-членів, серед яких - вдосконалення нормативної бази в інформаційній сфері, професійність політичних еліт щодо реалізації зазначених стратегій інформаційного суспільства, економічна стабільність на основі інтелектуальних ресурсів, забезпечення спільної інформаційної безпеки, збереження самобутньої європейської спадщини та ступінь розвитку національного інформаційного простору.

Розділ 2 – «Політичні імперативи інформаційного суспільства в програмах європейської інтеграції» – присвячено аналізу становлення та правовим засадам функціонування європейського інформаційного суспільства, зокрема, взаємодії та взаємовпливу політик інформаційного суспільства ЄС, ЦЄІ та Республіки Італія (члена-співзасновника ЄС та ЦЄІ). В узагальненій формі представлено концептуальні засади формування інформаційного суспільства в Європі, які полягають у визнанні ключової ролі інститутів європейських міжурядових організацій по реалізації спеціалізованих програм інформаційного розвитку, а також характеристиці базових напрямів національної інформаційної політики європейських країн.

Визначено, що найбільш принциповою концептуальною моделлю інформаційного суспільства Європейського Союзу є політична та економічна стабільність поєднана з різноманітними національними формами інформаційного розвитку. Європейський Союз як міжнародна інституція підтримує доктрину європейської інформаційної економіки, впровадження нових технологій у традиційні сектори промислових галузей, спрямовує розвиток «інтелектуальної» торгівлі для зростання економічної стабільності та конкурентоспроможності Європи на світових ринках. Такі програми, як «Електронна Європа – 2002», «Електронна Європа – 2005» та «Ініціатива – 2010», свідчать про еволюцію зовнішньої та внутрішньої політики ЄС у сфері інформаційного суспільства. Постійна співпраця Європейського Союзу та країн-членів організації з іншими європейськими міжурядовими інституціями, зокрема, ЦЄІ, створюють позитивні умови для поглиблення і реалізації європейської програми інноваційного розвитку. Аналіз стратегії та практики Італійської Республіки в контексті побудови єдиного європейського інформаційного суспільства дає підстави стверджувати, що Італія відіграє дедалі вагомішу роль в процесах європейської інтеграції з огляду на заявлену пріоритетну соціальну спрямованість інформаційної політики. У розділі увага приділена дослідженню основних положень та принципів інформаційної політики уряду Італійської Республіки, власне критеріям та інструментам формування італійської соціально спрямованої моделі інформаційного суспільства, питанням подолання інформаційної асиметрії північних та південних регіонів Італії, практичному впровадженню електронного врядування, впливу італійських медіакорпорацій («Медіасет», «РАІ») на забезпечення національних інтересів Італії на інформаційному ринку ЄС. Підкреслено, що політика уряду Італійської Республіки має на меті впровадження електронної демократії, ефективну лібералізацію телекомунікацій, створення необхідних умов для розвитку електронної торгівлі, забезпечення загального і рівного доступу до інформаційних ресурсів, впровадження електронної освіти на загальнонаціональному рівні, (особливо при вирішенні проблеми «цифрового розриву» між Півднем та Північчю Італії). Встановлено, що Європейський Союз як політична, економічна, соціальна структура намагається поглибити та консолідувати політику інтеграційного співробітництва через оптимізацію спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також через координацію інформаційного законодавства та інформаційної політики держав-членів, зокрема, підкреслено, що Італія виробила свої власні механізми прийняття й впровадження політичних рішень та визначила ієрархію інститутів та обов’язки органів влади стосовно взаємодії з Євросоюзом щодо формування інформаційного суспільства.

Зміст Розділу 3 – «Прогностичні тенденції співробітництва України та ЄС у сфері політики інформаційного суспільства» – присвячено аналізу інформаційної політики України в умовах європейської інтеграції, зокрема, характеру співробітництва України з Республікою Італія через європейські міжурядові інституції задля ефективності інтеграції України в європейський інформаційний простір та європейське інформаційне суспільство на основі преференційної моделі асоціативного членства. У розділі досліджуються сучасна динаміка розвитку інформаційного суспільства України, обґрунтовуються стратегічні і тактичні цілі України в процесі інформаційної інтеграції до європейських структур, політичні імперативи національних інтересів в інформаційній сфері та розглядається формування національного інформаційного законодавства. Проте, враховуючи сучасні політичні реалії по реалізації Україною курсу євроінтеграції, з’ясовано, що він, зокрема, у сфері інформаційного суспільства, не був системно прорахованим, не було передбачено можливості гальмування процесу розширення ЄС щодо України, а також не враховані проблеми перманентної політичної нестабільності в державі та неоднозначне ставлення до процесу інтегрування України в ЄС як самого Співтовариства, так і української влади, тобто чинники соціально-економічні, політичні та технологічні. Попри вищезазначене, українські урядові інститути координують зусилля по реалізації проголошеного євроінтеграційного курсу, про що свідчить низка прийнятих та перспективних документів, а також конкретних заходів, спрямованих на вирішення доленосної програми, зокрема, План дій «Україна – ЄС» за напрямом «інформаційне суспільство», Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», новий базовий договір між Україною та ЄС тощо