ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СПРИЯННЯ ДОВГОТЕРМІНОВОЇ РЕМІСІЇ ПРИ НАРКОЗАЛЕЖНОСТІ



Название:
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СПРИЯННЯ ДОВГОТЕРМІНОВОЇ РЕМІСІЇ ПРИ НАРКОЗАЛЕЖНОСТІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано наукову новизну й практичне значення роботи, наведені дані щодо апробації, впровадження та публікацій, що висвітлюють результати дослідження.

У першому розділі «Теоретичний аналіз виникнення ремісій при наркозалежності, динаміки мотиваційних процесів, чинників прогнозування якості ремісії» здійснено теоретичний огляд існуючих в сучасній психології уявлень щодо мотиваційної структури особистості (Б. С. Братусь, В. К. Вілюнас, Б. В. Зейгарник, Є. Т.  Соколова, В. Г. Асєєва, А. Г. Асмолова та ін.) і надані загальні характеристики стану та особливостей ремісій при наркозалежності (Б. У. Петровський, І. І. Лукомський, I. Paulus, R. Halliday та ін.). Змістовний аналіз першоджерел, присвячених процесам мотивації, дозволяє зробити висновок про недостатню наукову розробку даної проблеми. У вітчизняній психології фундаментальні дослідження процесів мотивації були проведені Л. С. Виготським, А. М. Леонть’євим, Б. В. Зейгарник, С. Л. Рубінштейном і цілим рядом їх послідовників.

Аналіз різних поглядів на стан ремісії при наркозалежності, дає можливість визнати недостатню дослідженість даної проблеми, особливо з точки зору формування мотивації, розрізненості існуючих знань і відсутності загальної концепції дослідження психологічних чинників, що здатні протидіяти рецидивам наркотизації. Ремісія – це невід’ємний етап хронічного захворювання, коли візуальні та поведінкові прояви хвороби зникають або значною мірою, або повністю, але продовжують існувати у прихованій формі, готові знову з’явитися за відповідних умов. Зловживання іншими, не властивими для особистості психоактивними речовинами в період стриманості є чинником, дестабілізуючим ремісію і провокуючим розвиток рецидиву (А. І. Мінко, І. В. Лінський, Л. А. Артамонов, Е. Г. Матузок).

Різняться погляди на механізми виникнення ремісій. Так, на думку R. G. Smart, спонтанна ремісія – це ремісія, що виникає без втручання медиків і без госпіталізації. B. S. Tuchfield виникнення спонтанних ремісій пов’язує з діяльністю клубу анонімних наркоманів «АН», де, на думку автора, відбувається поетапна психологічна перебудова особистості хворого в суспільстві колишніх наркозалежних. Р. І. Гольдштейн відзначає появу спонтанних ремісій після стресів, перенесених хворими наркозалежними. M. Kreek, F. Vocci висловлюються не тільки про вплив товариства «Анонімні Наркомани», про допомогу рідних і близьких, але і про такі психологічні чинники, як надзвичайні події в житті хворого. S. Peele і L. Brodsky вважають, що люди можуть подолати залежність, підсилюючи переживання, властиві їхньому природному життю.

Таким чином, існуючі чисельні розрізнені знання не пояснюють всебічно психологію виникнення і стійкість якісної ремісії при залежності від психоактивних речовин, не дозволяють прогнозувати тривалість та якість ремісії з високим ступенем вірогідності, спираючись на особливості особистості. Саме даний факт робить цю роботу актуальною.

У другому розділі «Програма емпіричного дослідження психологічних чинників, здатних впливати на стан ремісії при наркозалежності» розкривається зміст емпіричного дослідження, охарактеризовано процедуру і методики, які були використані для реалізації поставлених завдань. Надані соціально-демографічні характеристики досліджуваних респондентів, їх відношення до вживання ПАР, освітлені тривалість і якість ремісії.

До загальної вибірки увійшли досліджувані у віці 25-35 років, в кількості 260 осіб, з них 63 жінки та 197 чоловіків. Контрольну І групу склали 130 залежних від ПАР осіб (16 жінок та 114 чоловіків), які на момент дослідження знаходились у фазі формування ремісії з терміном утримання від вживання наркотиків від 1 до 6 місяців, прагнули позбутися своєї залежності і мали в анамнезі чисельні, але короткочасні або невдалі спроби припинити наркотизацію. Основну ІІ групу склали 130 осіб (47 жінок та 83 чоловіки), які раніше вживали наркотики протягом 3-7 років, але на момент обстеження знаходились у тривалій ремісії протягом 3-10 років.

Для реалізації поставлених мети і завдань було досліджено 260 респондентів. Проводились анкетування, бесіда – для  структуризації формальних даних і оптимізації формулювання випадку, з’ясовувались анкетні дані – рік народження, сімейний стан, освіта, професійна спеціалізація, стаж роботи за фахом, а також соціальні чинники – стан сім’ї, кількість її членів, характер міжособистісних відносин і ступінь емоційної близькості між найближчими родичами, з ким досліджуваний проживає на одній площі. Передбачалося, що саме кількісна різниця вимірюваних психологічних та соціально-демографічних параметрів в кінцевому рахунку призводить до якісної різниці в рівні життя членів досліджуваних груп і становленню тривалої та якісної ремісії в ІІ групі. Значна увага приділялась інтересам досліджуваних у сфері цілеспрямованості їхнього життя, рівню їх бажання змінити існуючий стан речей, комунікативним особливостям і відкритості для нової інформації, а також рівню повсякденної тривожності і бажанню йти на контакт. Оцінювався наркологічний анамнез досліджуваних – з’ясовувались причини, з яких суб’єкти вживали наркотичні речовини, за яких обставин це відбувалось, що провокувало, а також думки та емоції з приводу власної наркотизації.

Вік досліджуваних мав велике значення, цей чинник є одним з найбільш важливих для саморозвитку і самореалізації людини. Саме на 25-35 років, за І. Г. Малкіною-Пих, доводиться криза «тридцятиріччя», коли відбувається переоцінка існуючих цінностей і можлива зміна світогляду і перебудова життєдіяльності, переживається кризовий стан, перелом в розвитку, пов’язаний з тим, що уявлення про життя, які склалися між двадцятьма і тридцятьма роками, не задовольняють людину. Аналізуючи подоланий шлях, переважна більшість наркозалежних визнають свою особистість недосконалою, жалкують, що багато часу і сил витрачено даремно, вони мало зробили в порівнянні зі своїми потенціальними можливостями. Відбувається переоцінка цінностей, критичний перегляд свого «Я». Г. Шихи також особливо відзначає кризу 28–32 років, коли йдуть процеси переоцінки життєвих цінностей і цілей, пошуку місця у суспільству. Тому для дослідження були обрані наркозалежні у віці 25 – 35 років.

Особливостями членів контрольної групи було те, що всі вони на час дослідження знаходились у медично-реабілітаційних центрах не менше 30 діб, пройшли процедуру УШОД (швидку детоксикацію), від 1 до 2 - 3 сеансів лікувального плазмаферезу, знаходилися поза зоною больового синдрому, зберігали ясну свідомість і адекватно орієнтувалися в навколишньому оточенні, а також добровільно і усвідомлено дали свою згоду на участь в дослідженні. Разом з тим, досягнутий досліджуваними I групи задовільний фізичний стан не дозволяє констатувати значимих змін у психічній сфері, які могли б сформуватися за такий короткий термін і відрізняти їх від діючих наркозалежних, що було підтверджено результатами тестування.

Надана характеристика відібраним методикам, що дозволяють чітко оцінити якісну та кількісну різницю сукупності психологічних чинників в досліджуваних вибірках. Відображені методи математичної статистики та критерії, що дозволяють вірно оцінити досліджуване явище, використовуючи кластерний, кореляційний та дисперсійний аналіз.

У третьому розділі «Психологічні та соціально-демографічні властивості особистості з якісною ремісією» проаналізовані виявлені психологічні та соціально-демографічні характеристики обстежених. Встановлено, що процеси життєспрямованості та цілепокладання значимо відрізняються в обох групах (p<0,01). Члени II групи мають сенс життя (p<0,01), усвідомлюють себе господарями свого життя (p<0,01), ставлять більш значимі цілі (p<0,01) і, відповідно, відчувають підвищену задоволеність прожитим етапом життя  (p<0,01). Доведено – рівень тривожності в II групі значно нижчий, ніж в I групі (p<0,01), що проявляється покращенням настрою та психоемоційного стану у досліджуваних II групи. Відзначена більша відкритість для комунікації і встановлення міжособистісних  стосунків в II групі. Це виявляється достовірно підвищеним прагненням бути прийнятим групою (p<0,01) і зниженим страхом відвернення (p<0,01) в порівнянні з I групою.

Дані результатів дослідження реагування на фруструючі ситуації виявили підвищені відчуття провини і власної відповідальності в II групі (p<0,01), бажання і спроби подолати фруструючу ситуацію (p<0,01); зростання зовнінаправленої агресії (p<0,01); пошук допомоги в іншої особи, віра в цю допомогу (p<0,01). Досліджувані I групи, навпаки, заперечують персональну відповідальність за ситуацію, уникають засудження (p<0,01), схильні недооцінювати фруструючу ситуацію, видаючи її за сприятливу або бажану (p<0,01). Загальний показник соціальної адаптованості характеризує II групу як більш соціально адаптовану, таку, що наближається за своїми показниками до середньостатистичних значень (p<0,01).

Виявлені результати мотивації та відношення до вживання наркотиків виявили значущі відмінності в 3 з 9 шкал тесту МВН, а саме: а) 2 шкала (субмісивні мотиви) – більше значення в I групі свідчить про те, що активні наркозалежні більшою мірою зв'язують вживання психоактивних речовин з тиском інших людей або референтної групи (p<0,01); б) 5 шкала (атарактичні мотиви) - більше значення в II групі свідчить про визнання психоактивних речовин з позиції тверезості потужним атарактичним, нейтралізуючим негативні емоції засобом (p<0,01); в) 8 шкала (адиктивні мотиви) – більше  значення в II групі свідчить про визнання усвідомленої пристрасті до ПАР, фіксації у свідомості потягу до них, «жадання» наркотичного сп'яніння (p<0,01).

Визначені статеві та гендерні особливості між досліджуваними в обох групах, які свідчать, що в останні роки жінки все активніше звертаються по психологічну допомогу при наркозалежності і більш послідовні в своїх установках на тверезий спосіб життя за сприятливих соціальних обставин. В II групі є відносна перевага жінок і зниження кількості чоловіків (p<0,01). В II групі вік учасників достовірно нижче (p<0,05). Достовірних відмінностей за критерієм зайнятості між I і II групами немає (p>0,05).

Першорядного значення для якісної терапевтичної ремісії набувають соціально-демографічні чинники, такі як: сімейний стан і сімейний мікроклімат, професійна і соціальна зайнятість, рівень освіти, гендерні відмінності, вік. Встановлено, що соціальний стан одруження і наявності повної та повноцінної сім’ї достовірно (p<0,01) впливає на формування стійкої та якісної ремісії. В II групі є достовірна перевага вищої і середньої освіти і зниження середньої спеціальної освіти (p<0,05).

В результаті проведення порівняльного аналізу щодо ряду соціальних чинників між I і II групами був отриманий комплекс достовірних відмінностей. Результати підтверджують уявлення про те, що зміни психологічних чинників, які спираються  на соціально-демографічні обставини, істотно підвищують вірогідність формування тривалої та якісної ремісії при наркозалежності.

В четвертому розділі «Розробка методики прогнозування тривалості і якості терапевтичної ремісії у осіб, залежних від психоактивних речовин, та оцінка її прогностичної спроможності в процесі апробації» представлені результати дослідження і кореляційного, дисперсійного та кластерного аналізу здобутих показників, як основи для створення процедури прогнозування терміну та якості ремісії у наркозалежних, що базується на врахуванні особистісних властивостей наркозалежних. В основу новоствореної методики були закладені результати психічних і соціально-демографічних досліджень, здобуті в процесі порівняльного аналізу комплексу мотиваційних чинників, проведеного у двох досліджуваних групах. За 22 пунктами з досліджених 33 (тобто 66,7%) існують значні, різного ступеню достовірності (p<0,05) відмінності в психологічних і соціально-демографічних чинниках між I та II групами. Отримані відмінності взаємодіючих психологічних та соціально-демографічних чинників були закладені в основу запропонованої процедури прогнозування якості і тривалості ремісії при наркозалежності, яка була апробована в медичних установах «Ваше здоров’я», «Віта», «Медінар» м. Одеси.

Отримані дані з виявленими відмінностями свідчать про те, що досліджені взаємодіючі психологічні і соціально-демографічні чинники мають найбезпосередніший вплив на процес формування тривалої та якісної ремісії при наркозалежності і можуть бути використані в якості прогностичного інструментарію для прогнозування тривалості та якості ремісії при наркозалежності, а також вказувати напрямки для психокорекційної роботи з наркозалежними.

Кореляційний аналіз показників впливу досліджених психологічних та соціально-демографічних чинників виявив достовірні (p<0,01) прямі (позитивні) кореляційні зв'язки різної сили між представленими психологічними чинниками в II групі. Виявлені позитивні кореляційні зв'язки між шкалами «Ціль», «Результат», «Процес» і «Локус контролю» всередині кожної групи. Є також зворотні (негативні) кореляційні зв'язки між шкалами «Результат» II групи і «Ціль», «Процес», «Результат», інтернальним «Локус контролю Л (Я)» і загальним показником тесту СЖО I групи (p<0,01); між шкалами «Локус контролю Л (Я)» в I та II групах (p<0,01). Це свідчить, що неадекватно знижені процеси цілепокладання також знижують задоволеність прожитим відрізком життя і досягнутими результатами.

Простежується достовірний (p<0,05) зворотній (негативний) кореляційний зв’язок між прагненням до прийняття в I і II групах – чим вище дійсне прагнення до прийняття соціумом у наркозалежного, тим імовірніша його готовність до формування тривалої та якісної ремісії.

Встановлено, що самодостатність, впевненість у власних силах, активна життєва позиція, зайнятість і прагнення до досягнення власної мети, а також уміння протистояти тиску референтної групи є прогностичними чинниками готовності до тривалої та якісної ремісії при наркозалежності.

На основі дослідження реакцій на фруструючі ситуації встановлені прямі (позитивні) та зворотні (негативні) кореляційні зв'язки різної сили між досліджуваними чинниками. Аналіз виявлених зв’язків визначає наступне: чим нижче прагнення звести фруструючу ситуацію до мінімуму і зняти відповідальність із залучених до неї осіб, а відповідно, чим вище власна відповідальність за ситуацію, що склалася і конструктивний підхід до її подолання, а також здатність звернутися за допомогою і готовність до її прийняття, тим вище готовність до формування тривалої та якісної ремісії при наркозалежності.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины