ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РЕЛІГІЙНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

     У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання роботи, розкрито методологічні основи і методи дослідження, висвітлено його наукову  новизну, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі – «Історія та сучасний стан дослідження індивідуальної релігійності особистості» – розкрита сутність поняття «індивідуальна релігійність» як предмету психологічного дослідження, розглянуто існуючі підходи до його визначення, проаналізовано концептуальну базу поняття, оцінено стан досліджень форм прояву, витоків і психологічних наслідків індивідуальної релігійності.

Наведений у даному розділі стислий огляд філософських підходів до концептуалізації поняття «індивідуальна релігійність» показав, що релігійність розглядається як «механізм цілепокладання та формування смислу життя, який дозволяє раціоналізувати діяльність людини» (М. Вебер), як «сила, що компенсує соціальні та особисті втрати» (К. Маркс), як «допомога у здоланні людиною життєвих криз» (Б. Малиновський), як «система дій і переживань, які дарують душі спасіння» (П. Флоренський). Результати розглянутих філософських поглядів на індивідуальну релігійність оцінено як початок усвідомлення філософами психологічного аспекту релігійності. Підкреслюється цінність робіт У. Джемса «Багатоманітність релігійного досвіду», з якої почалася наукова психологія релігії ХХ сторіччя, В. Вундта «Психологія народів», що містить тлумачення релігійності як невід’ємної складової еволюційного процесу людства. Підкреслюється важливість трактування Е. Фромом гуманістичних релігій як таких, що спрямовані на розвиток найвищих людських потенцій.

У даному розділі роботи розглянуто проблему типології індивідуальної релігійності, проаналізовано критерії розрізнення двох типів релігійності: внутрішньої і зовнішньої, розроблених Г. Олпортом і доповнених сучасною дослідницею Т. Шнель.

На підставі проведеного у першому розділі роботи аналізу інших наявних в літературі підходів до визначення форм прояву індивідуальної релігійності зроблено припущення, що внутрішню і зовнішню релігійність можна розглядати як різні рівні прояву автентичної, істинної релігійності, на відміну від неавтентичної, невротизованої релігійності та псевдорелігійності (М. Аргайл, Б. Бейт Халамі, S. Aterbu
, J. Felton). Обраним для завдань дослідження двом формам прояву індивідуальної релігійності – внутрішній і зовнішній – протиставляється атеїзм, тобто усвідомлена суб’єктом відсутність релігійних переконань (В. Г. Пивоваров, Д. М. Угринович, І. М. Яблоков).

Представлений у першому розділі аналітичний огляд досліджень дозволяє констатувати, що для вирішення завдань визначення психологічних наслідків індивідуальної релігійності не існує єдиного системного методологічного підходу. Висновки авторів щодо психологічних наслідків індивідуальної релігійності переважно базуються на результатах емпіричних спостережень, на підставі яких індивідуальна релігійність розглядається переважно як адаптивний ресурс особистості (Ю. М. Зенько, О. Г. Сафронов, L. Anciaux та ін.).

На підставі досліджень О. О. Войнівської, проведених під керівництвом Н. Ф. Каліної, виявлено, що при дослідженні психологічних наслідків індивідуальної релігійності необхідно враховувати як фактор психологічне здоров’я людини. Так, у дослідженні О. О. Войнівської встановлено, що за  умов наявності у суб’єкта певних індивідуально-психологічних особливостей релігійність може виявлятись у акцентуйованих формах: шизоїдній, істероїдній, депресивній та у формі нав’язливих станів. У серії досліджень, проведених під керівництвом сучасного зарубіжного дослідника В. Сароглоу, встановлено, що за умов наявності у суб’єкта особистісних ознак авторитаризму та конформності релігійність може підсилювати антисоціальні прояви і виявлятись у формі релігійного фанатизму.

Проте, більшість дослідників підкреслюють сприятливі для особистості психологічні наслідки індивідуальної релігійності: підвищення стресозахисного потенціалу людини, її адаптивності до змінюваних умов життєдіяльності, відчуття соціально-психологічної безпеки, ефективність подолання складних життєвих ситуацій та соціальних страхів (Ю. П. Тоболов, Л. М. Грошева та ін., О. В. Сучкова, А. М. Зимакова,  А.Хомаюні та ін.).

Перший розділ роботи завершується формулюванням основного завдання даного  дослідження, яке визначається як необхідність розробки єдиного систематизованого підходу до виокремлення психологічних наслідків індивідуальної релігійності за ознаками змін, що відбуваються в основних характеристиках підструктур особистості під впливом релігійної картини світу та формування релігійної самосвідомості. 

У другому розділі – «Методологічні підходи до визначення психологічних наслідків індивідуальної релігійності особистості» – обґрунтовано доцільність спирання на ідеї генетико-моделюючого методу (Г. С. Костюк, С. Д. Максименко) для розкриття впливу релігійної віри на формування специфічної релігійної самосвідомості як найважливішого психологічного наслідку індивідуальної релігійності.

У даному розділі дослідження підкреслюється, що при вивченні динамічних психологічних ознак структури особистості, таких як внутрішній світ людини, її характер та психічні стани, що характеризують особистість у цілому, можна прослідкувати явище самопроектування вищих психічних функцій релігійною людиною в унікальному просторі обраної для аналізу соціальної ситуації розвитку, пов’язаної із становленням релігійної віри. Стверджується, що витоком особистісної релігійної активності можна вважати один з корелятів поняття «нужда» (у тому тлумаченні змісту останнього, що запропоновано у роботах С. Д. Максименка). Таким достатньо близьким корелятом є, на його думку, «базові потреби людини» як соціальної істоти, зокрема, потреба у безпеці, прийнятті, підтримці і визнанні з боку інших людей, а також потреба у повазі і любові (А. Маслоу).

Конкретизується специфіка Я-переживань людини, породжених релігійною самосвідомістю, номенклатура яких включає переживання типу: «син Божий», «діти Божі», сприйняття єдиновірців як «братів і сестер», гіпотетичними психологічними наслідками яких можна вважати відчуття захищеності, спокою, надію на допомогу Вищої сили і єдиновірців в успішному подоланні проблем життя і спроби наслідувати видатні риси Бога – загальнолюдські цінності, моральні принципи, риси характеру; переживання типу «раб Божий, раба Божа», що відбиває гіпертрофоване захоплення релігійної людини видатною постаттю Ісуса і готовність присвятити життя служінню його справі, беззаперечне прийняття на віру постулатів релігії, гіпотетичними психологічними наслідками чого можуть бути: «зсув» життєвих настанов з досягнення світських цілей на служіння вірі; переживання «сполучальності» (термін Г. С. Костюка) релігійної людини з оточуючим світом, а також власної відмінності, гіпотетичними психологічними наслідками яких можна вважати надання переваги в ієрархії загальнолюдських чеснот таким чеснотам як трансцендентність, поміркованість, гуманність; зниження (у порівнянні з нерелігійними особами) негативних екзистенційних переживань з приводу «буття-небуття»; диференціація світу «навколо мене» від світу «навпроти мене», психологічним наслідком чого є, з одного боку, підвищення проявів доброзичливості по відношенню до єдиновірців і зниження рівня активності у ситуації афіліації з представниками, що не поділяють релігійну віру; постійне віртуальне спілкування релігійної людини з «Вищою силою», психологічним наслідком чого є високий рівень адаптивності, моральної нормативності, позитивного самосприйняття, психологічного благополуччя.

Другий розділ завершується обґрунтуванням вибору методичних засобів для емпіричної перевірки адекватності розглянутих прогнозів щодо вірогідних психологічних наслідків індивідуальної релігійності.

Таким чином, у реферованому розділі представлені основні теоретичні передумови визначення психологічних наслідків індивідуальної релігійності, сформульовано гіпотетичні припущення щодо характеру очікуваних відмінностей релігійних і нерелігійних осіб і обґрунтовано методичні засоби для емпіричної перевірки достовірності теоретичних засад дослідження. 

          У третьому розділі – «Емпіричне дослідження психологічних наслідків індивідуальної релігійності особистості» – представлено результати емпіричної перевірки гіпотез дослідження щодо можливості ідентифікації наслідків індивідуальної релігійності за ознаками динамічних підструктур особистості: «внутрішнього світу», «характеру» та «психічних станів».

Емпірична перевірка гіпотетичних припущень дослідження здійснювалась із застосуванням квазіекспериментального плану для трьох нееквівалентних груп досліджуваних, що відрізнялись за рівнями сформованості індивідуальної релігійності. Представниками найвищого рівня індивідуальної релігійності (внутрішньої релігійності) вважались студенти духовного училища; середнього рівня (зовнішньої релігійності) – студенти Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, що звернулись до релігії у пошуках підтримки у вирішенні життєвих проблем та ускладнень, і «нульового» рівня релігійності –студенти університету, які визнали відсутність в них релігійних переконань. Додатковим критерієм для розрізнення рівнів індивідуальної релігійності слугували показники тесту структури та інтегрального рівня індивідуальної релігійності Ю. В. Щербатих. Розбіжності між обраними групами виявились статистично значущими як за всіма 8 показниками тесту, так і за показником інтегрального рівня індивідуальної релігійності за критерієм F-Фішера при р<0,001.

Особливості самосвідомості як найважливішого психологічного наслідку індивідуальної релігійності виявились у розбіжностях між групами з різними рівнями індивідуальної релігійності, перш за все, за ознаками  рівня сформованості чесноти «трансцендентність» (таблиця 1).

Як видно з таблиці 1, у осіб з внутрішньою релігійністю рівень сформованості трансцендентності є найвищим, і вона займає перше місце в ієрархії шести загальнолюдських чеснот. У групі досліджуваних із зовнішньою релігійністю трансцендентність займає друге рангове місце в ієрархії, а у нерелігійних – третє, з найнижчою з трьох порівнюваних груп величиною середньогрупового показника рівня сформованості даної чесноти (= 138,38).