ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК ОСНОВА ФАХОВОГО ЗРОСТАННЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, міру її наукової розробленості, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи наводяться відомості про апробацію результатів, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження психологічного благополуччя особистості як основи її фахового зростання» розкрито головні підходи до проблеми психологічного благополуччя особистості як основи її фахового зростання, формування та зростання фахівця в контексті формування особистості; сформульовані положення, які розкривають характерні ознаки понять професія, фах.

З поняттям «психологічне благополуччя» співвідносять цілий ряд близьких, але не тотожних за своїм значенням понять, таких як: «психічне здоров’я», «норма», «нормальна особистість», «позитивний стиль життя», «емоційний ком­форт», «висока якість життя», «внутрішня картина здоров’я», «зріла особистість», особистість, що «самоактуалізується», «повноцінно функціонуюча особистість» та ін. (Б. С. Братусь, А. В. Вороніна, Ш. Бюлер, Дж. Бьюдженталь, А. Маслоу, Я. Морено, К. Роджерс, П. П. Фесенко, В. Франкл, Е. Еріксон, К. Юнг, М. Яхода).

Теоретичні концепції психологічного благополуччя у зарубіжній психології в основному створені у контексті екзистенціально-феноменологічного підходу до особистості.

У науковій літературі є дані про зв’язок психологічного благополуччя з наступними об’єктивними параметрами: станом фізичного і психосоматичного здоров’я (А. В. Вороніна, Е. Десі, Р. Райан, К. Ріфф, Б. Сингер, К. Фредерік), генетичними характеристиками (М. Аргайл, А. В. Вороніна, Д. Ліккен, А. Теллеген), зовнішніми обставинами життя: рівнем матеріального доходу, освітою, статусом, (Н. Бредберн, Е. Динер, Т. Кассер, Р. Райан), віком і статтю (М. Аргайл, Е. Динер, К. Ріфф, П. П. Фесенко), культурною належністю і геодемографічним середовищем (М. Лінч).

У зарубіжній психології найбільшою популярністю серед дослідників користується модель психологічного благополуччя К. Ріфф, яка продовжує традиції, закладені Н. Бредберном, та є переглядом його поглядів на психологічне благополуччя особистості як баланс між позитивним і негативними афектами та спирається на основні теоретичні концепції, орієнтовані на дослідженнях позитивного психологічного функціонування особистості (теорії А. Маслоу, К. Роджерса, Г. Олпорта, К. Г. Юнга, Е. Еріксона, Ш. Бюллер, Б. Ньюгартена, М. Яходи, Д. Біррена). Багатовимірна, інтеграційна емпірична модель психологічного благополуччя особистості включає: позитивне відношення до себе і свого минулого життя; наявність цілей і занять, що надають життю сенс; здатність виконувати вимоги повсякденного життя; відчуття безперервного розвитку і самореалізації; відносини з іншими, що пронизані турботою і довірою; здатність дотримуватись власних переконань.

Основним положенням концепції самодетермінації Р. Райана і Е. Десі є припущення про те, що особистісне благополуччя (personal well-being) пов’язане з базовими психологічними потребами: потребою в автономії, компетентності і зв’язку з іншими. Психологічні характеристики особистості, які сприяють її психологічному благополуччю: реальні відносини зі світом (Д. О. Леонтьєв), самоефективність (А. Бандура) тощо.

Психологічне благополуччя особистості вивчалося в контексті зовнішніх впливів, як міра задоволення основних потреб, характеру міжособистісних стосунків тощо. Серед внутрішніх детермінант є наступні: толерантність (Н. К. Бахарєва), ціннісні орієнтації і стратегії поведінки (О. Є. Бочарова), самоактуалізація (Г. Л. Пучкова), усвідомленість життя (П. П. Фесенко), суверенність психологічного простору особистості (О. М. Паніна), рівень домагань і самооцінка (Н. О. Растрігіна), життєві стратегії (А. Є. Созонтов); особливості зв’язку відповідальності з психологічним благополуччям особистості (Е. Л. Носенко).

У російській психології оригінальні і самостійні моделі психологічного благополуччя особистості розроблені А. В. Вороніною, П. П. Фесенко і О. С. Ширяєвою.

У вітчизняній науці проблема психологічного благополуччя має глибоке історичне коріння – традиції українців пов’язувати психологічне благополуччя особистості із провідною сферою їх життєдіяльності, які ще сформулював Г. С. Сковорода у своїй концепції «сродної праці». Праця – усеперемагаюча сила, без якої не може бути добра та щастя. Але вона приносить радість і задоволення лише тоді, коли є «сродною», відповідає індивідуальним природним нахилам людини.

 Психологічне благополуччя особистості у сучасному вітчизняному науковому розгляді є: неможливість визначення благополуччя для окремої людини в умовах абстрагування від благополуччя громади, до якої ця людина належить (Л. А. Найдьонова); погляд на психологічне благополуччя тільки як на благополуччя професійно зайнятої особистості (Г. В. Ложкін); наявність добрих комунікаційних навичок, екстраверсія або розвинене почуття гумору, яке буде формувати основу для позитивних стосунків з оточуючими і обумовлювати психологічне благополуччя особистості (Е. Л. Носенко).

У психології проблема особистості та її зростання представлена концепціями Б. Г. Ананьєва, Л. І. Анциферової, О. Г. Асмолова, І. Д. Беха, Л. І. Божович, М. Й. Боришевського, Б. С. Братуся, Л. С. Виготського, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименко, А. В. Мудрика, В. М. М’ясищева, М. М. Поташніка, С. Л. Рубінштейна, Т. М. Титаренко, Є. О. Ямбурга та ін.

Як відмічається в літературі, поняття «самоактуалізація» (А. Маслоу) є синонімічним термінам «інтеграція» (З. Фрейд), «індивідуація» (К. Г. Юнг), «компенсація» (А. Адлер), «персоналізація», «особистісне зростання» (К. Роджерс), «саморух» (Г. С. Костюк), «самоактивність» (М. Й. Боришевський) і позначає стійкі позитивні зміни в особистості, реалізацію її природного потенціалу. Цей підхід є центральним у всіх напрямках практичної психології: глибинному (З. Фрейд, А. Адлер, Е. Еріксон, Е. Фромм, К. Хорні, К. Г. Юнг, В. Райх, Е. Берн та ін.); біхевіористичному (Д. Уотсон, Б. Скінер, А. Еоліс та інш.); гуманістичному (Р. Перлз, К. Роджерс, В. Франкл, Д. Морено, А. Маслоу, С. Джугард, Ш. Бюллер, Дж. Олпорт, Р. Мей та ін.).

Проблемі фахового зростання особистості присвячені численні праці науковців, вона розглядається в контексті формування особистості у працях С. П. Бочарової, Л. О. Кандибовича, М. С. Китова, Л. Р. Кричевського, М. В. Левіта, Б. Ф. Ломова, К. К. Платонова, А. М. Столяренка, В. Д. Шадрикова, А. Б. Філіппова та ін. Становлення суспільно активної та гармонійно розвиненої особистості великою мірою залежить від особистих зусиль самої людини, орієнтованих на самовдосконалення та самореалізацію як неодмінну умову досягнення успіху у житті (Т. В. Говорун, Л. М. Деміна, С. Д. Максименко, М. І. Пірен).

Неповна реалізованість свого потенціалу фахівцями різних сфер суспільного виробництва ставить питання забезпечення цілісного становлення особистості у професії. С. Д. Максименко зазначає, що нині психологія не має теорії розвитку цілісної особистості через один суттєвий момент: утрачена «третя складова» розвитку, а саме саморозвиток.

Чим більш зрілою стає особистість, тим частіше вона зустрічається з проблемою вибору (О. Г. Асмолов). При цьому їй стає підвладним перестати бути продуктом власного досвіду. О. О. Леонтьєв підкреслював, що на межі зрілості докорінно змінюється «механізм» формування особистості. Д. О. Леонтьєв описав цей механізм як самодетермінацію – центральний механізм становлення особистісної зрілості, її головний ефект, що виявляється у володінні особистістю інструментами власного світогляду, у взаємоактивації свободи і відповідальності.

Важливим для розуміння фахового зростання є «професійна особистість» яка за К. Чарнецькі є тією особливою конкретизацією категорії «особистість», що характеризує людину як працівника, який має відповідні професійні знання, уміння, навички, професійну зацікавленість; професійний інтерес і професійні здібності; професійне ставлення і професійний підхід до своєї праці. Професійна особистість формується, розвивається, вдосконалюється і проявляється як безпосередньо у праці, так і в інших видах діяльності. Психологічне благополуччя і зрілість Ф. Перлз розглядає «як здатність перейти від опори на середовище і регулювання середовищем до опори на себе і саморегуляцію».

У другому розділі «Емпіричне дослідження психологічного благополуччя особистості як основи її фахового зростання» представлено результати дворівневої обробки даних та аналіз спільного простору показників дослідження з метою визначення співвідношення психологічного благополуччя і фахового зростання.

На першому етапі реалізоване комплексне дослідження оцінки показників психологічного благополуччя особистості і показників, пов’язаних з фаховим зростанням, саморозвитком і самореалізацією особистості. Використано наступні методики: Шкали психологічного благополуччя (К. Ріфф); Опитувальник визначення творчої активності особистості (М. М. Кашапов, О. М. Ракітська); Опитувальник професійної затребуваності особистості (Є. В. Харитонова, Б. О. Ясько); Опитувальник самоставлення (В. В. Столін, С. Р. Пантелєєв); Опитувальник САМОАЛ (А. В. Лазукін в адаптації Н. Ф. Каліної); Опитувальник суб’єктивного благополуччя.

На другому етапі здійснено експертне опитування для з’ясування змісту, який вкладають досліджувані у поняття «психологічне благополуччя особистості» та «фахове зростання» (система суб’єктивних індикаторів). На основі отриманих даних було побудовано контрольні переліки для суб’єктивного шкалювання за стобальною шкалою з індикаторів професійності та індикаторів психологічного благополуччя: контрольний список «Психологічне благополуччя», «Професійність» та «Почуття». Масиви первинних даних з самооцінок індикаторів благополуччя, професійності та емоційно-чуттєвої сфери оброблені засобами факторного аналізу. Результати обробки надали інформацію про системоутворюючі вектори у підпросторах індикаторів психологічного благополуччя, професійності, почуттів, які відобразили шляхи підтримки психологічного благополуччя особистості.

На третьому етапі здійснено дослідження базових рис особистості за опитувальником 16ЛФ Кеттелла (в адаптації О. Г. Шмельова). Обчислені оцінки факторів другого рівня були додані до масиву даних інтегральної обробки. Аналіз даних за тестом 16ЛФ Кеттелла дозволив виявити певні професійно орієнтовані зміни в особистості досліджуваних у формі модифікованих стратегій поведінки і соціальної взаємодії. Базові риси особистості в ході професійної діяльності істотно впливають на динамічно-ситуативне цілеукладання, обрання методів впливу, успішність досягнення цілей, на суб’єктивне сприйняття фахівцями їх психологічного благополуччя.

На четвертому етапі здійснено інтеграцію емпіричної інформації для з’ясування психологічних закономірностей фахового зростання за моделлю динаміки коливань стану психологічного благополуччя. Вся сукупність показників і оцінок латентних факторів у відповідних підпросторах були зведені у спільний масив для аналізу. Кінцевою метою нашого аналізу став пошук системних ефектів взаємодії чинників, які зумовили найбільше фахове і особистісне зростання. Для досягнення цієї мети ми поєднали у спільний масив всі необхідні показники з методик, оцінки факторів з відповідних підпросторів та здійснили кореляційний та факторний аналіз інтегрального масиву.

Масив даних оброблений методом головних компонент, після обертання методом «варімакс», проекції ранговано, видалені значення менші за 0,25. Виділено та описано 7 факторів, які складають емпіричну модель психологічного благополуччя фахівця як основи його фахового зростання. Перший фактор «Професійний авторитет» (10,2 % дисперсії; вага фактора 11,2) названий як результуюча майстерності професійних дій внаслідок тривалості професійної діяльності. З часом роботи у професіонала зростає віра в себе, компетентність, авторитетність, професійне благополуччя та одночасно зростає залежність від ставлення інших людей (зовнішнього оцінювання їх професійного рівня). Фактор відобразив, що для відчуття «професійного авторитету», необхідно соціальне оточення, яке б надавало адекватно підтримуюче стимулювання фахового зростання, що буде сприяти задоволенню від реалізації професійного потенціалу фахівця. Перша компонента дає відповідь на ключове питання теми дисертації: який внесок психологічне благополуччя робить у фахового зростання (+0,59). Другий фактор «Емоційно-стійке управління професійним середовищем, самоповага» (6,7 % дисперсії). Аналіз проекцій на від’ємному полюсом висвітлює тенденцію розподілу оцінок за цим фактором. Нейротична, напружена стратегія поведінки фахівця, яка супроводжується змінами настрою, схильністю до почуття провини, підозрілості веде до зниження самоповаги та психологічного благополуччя особистості та уповільнює його фахове зростання. На позитивному полюсі «Динамічна, емоційна стабільність», «управління середовищем», «самоповага», «позитивні відношення з оточуючим», які демонструють, що при невротичному стані «керованість», «самоповага» і «позитивність стосунків» знижуються. Третій фактор «Цілеспрямована автономність» (6,6 % дисперсії). В більшості професійних ситуацій у фахівців є потреба діяти, покладаючись на відчуття себе, гнучко та наполегливо позиціонувати себе у соціальному оточенні, професійному середовищі, з проявами меншої залежності від думки професійної групи, без страху втрати позитивних відношень, тяжіння до самодетермінації напрямків свого особистісного та фахового розвитку. Автономія виступає у процесі фахового зростання не тільки як тенденція особистості, але й універсальним критерієм і механізмом нормального, психологічно благополучного особистісного розвитку. Порушення автономії, через острах втрати належності до професійного співтовариства призводить до різних видів патології розвитку особистості, професійної деформації, професійного вигоряння. Четвертий фактор «Его-орієнтованість» (5,3 % дисперсії), як значна сконцентрованість фахівців на власній особистості. Фактор визначає чинники, які гальмують відчуття психологічного благополуччя особистості та вказують на потребу до самоприйняття, самоінтересу, самодетермінації, позитивних відносин з тими, що оточують, саморозуміння, позитивного самоставлення, особистого зростання, потребу у пізнанні. П’ятий фактор «Позитивне ставлення до себе» (5,0 % дисперсії) свідчить про велику значущість для загального відчуття емоційного благополуччя професіонала: аутосимпатії, саморозуміння, самовпевненості, самоповаги, автономності. Від’ємна проекція «самообвинувачення» виявляє ключовий чинник зниження відчуття психологічного благополуччя. Шостий фактор «Конформізм і нормативна еталонність» (4,6 % дисперсії) з великими проекціями «совісність», «самоконтроль поведінки», що веде до «емоційного благополуччя», від’ємна проекція «спонтанність» виявляє острах до вияву своїх емоційних реакцій та надмірного прояву чутливості. Сьомий фактор «Соціальний інтелект» (4,6 % дисперсії). Психологічне благополуччя особистості знижується заради збереження позитивних стосунків, що в свою чергу викликає послаблення мотивації до фахового зростання. Фактор виявляє механізм уникання процесу фахового зростання через орієнтацію на стосунки.

У структурі сприйняття психологічного благополуччя фахівцями виявлено: професійне благополуччя, сімейне психологічне благополуччя, психологічне благополуччя стосунків, економічне благополуччя, задоволеність технічним забезпеченням. Економічне благополуччя, яке на емпіричному рівні стало наскрізним, має найбільшу спільну дисперсію з усіма факторами та є істотною латентною проблемою фахівців, що знижує переживання психологічного благополуччя.

Психологічне благополуччя особистості фахівця – це, насамперед, міжособистісне благополуччя, яке частково зумовлене професійною майстерністю, але найбільшою мірою комунікативними вміннями та успішністю їх реалізації у взаємодії з представниками професійної групи. Через постійну професійну взаємно критичну взаємодію у фахівців відбувається «тренування» міжособистісної невразливості, зростання пристосованості до стресів, а також через обачливість, мобільність і оперативність, бездоганність і точність, методичність і ретельність ними досягається переживання відчуття психологічного професійного благополуччя. Психологічне благополуччя особистості фахівця – циклічний процес зміни позитивних і негативних фаз за вектором «благополуччя». Негативна фаза виникає при змінах детермінованих ззовні, що через структурний особистісний опір переживається як стресовий неблагополучний стан, через недостатність особистої психічної енергії та недостатню спрямованість на фахове зростання, внаслідок спротиву змінам в діяльності професійної структури.

Факторний аналіз виявив незалежні вектори інтенсивних емоцій і почуттів значущих для психологічного благополуччя особистості фахівців: емоційне благополуччя, почуття глибини та бездоганності, почуття набутої довіри до себе, почуття гумору і комічного, почуття сорому, почуття збудженості, почуття стійкої цікавості, почуття любові, почуття незадоволеності фізичним тонусом. Інтегральне емоційне психологічне благополуччя фахівців складається з переживань: задоволеності, комфортності, доброти, доброзичливості, загального благополуччя, гармонійності, щастя, легкості, довіри до людей, безпеки, захищеності, радості, щирості, впевненості, справедливості, оптимістичності, натхнення, співчуття, досконалості, істини, новизни, належності, гіперактивності, що разом є суб’єктивним, інтегрованим відчуттям щастя особистості.

За результатами теоретичного та емпіричних досліджень виявлено індивідуальний та ситуативний характер ієрархії елементів підсистем психологічного благополуччя особистості фахівця, тому можна дійти висновку, що всі виявлені елементи ситуативно важливі для психологічного благополуччя особистості та її фахового зростання.

Ключовими внутрішніми факторами успішного ініціювання фахового зростання виступають: 1) «креативність, спрямована на зміну себе», стимулом до чого є практичні міркування, незадоволеність поточною дійсністю, низька працездатність, орієнтація на свободу від контролю, інтерес до своїх властивостей; 2) «суб’єктивна модель ідеалу взаємодії у професійному середовищі» – стосунки, етика, адаптивність, самоконтроль, емоційна стійкість, працездатність, управління середовищем, автономність.

Фахове зростання відбувається частково внаслідок періодичного входження у креативний стан, який модифікує професійні вміння, дії та операції. Специфіка креативного стану – поєднання творчого піднесення, автономності, сформованість внутрішньої моделі ідеалу бажаного результату, совісність, емоційна стабільність та використання сукупності супутніх, сприятливих творчості, умов, що разом породжують новий спосіб практичної професійної діяльності. Ключовими бар’єрами креативного стану фахівців є екстравертивна орієнтація, чутливість до оцінок і ставлення оточуючих, тенденція до невротичності та виснаження психічної енергії в ході інтенсивного емоційного контактування, участь та особистісне конформне підкорення формальним заходам в закладі.

У третьому розділі «Особливості підтримки психологічного благополуччя особистості як основи її фахового зростання» представлено принципи та методичні підходи до організації і реалізації робіт із підтримки психологічного благополуччя особистості фахівців, процес апробації програми «Підтримка психологічного благополуччя фахівця засобами тренінгової роботи» та результати її впровадження.

Концептуальну основу програми підтримки психологічного благополуччя особистості фахівця склали: теоретична модель психологічного благополуччя особистості фахівця та емпірична модель системи внутрішніх взаємозв’язків, яка описана за результатами дослідження. Психологічний тренінг був використаний нами як зовнішній інструмент стимулювання внутрішньої роботи фахівців.

У ході апробації тренінгової програми ми використовували методику «Психологічне благополуччя фахівця». Опитувальник дав можливість виявити сторони психологічного неблагополуччя, та пункти його використовувалися як інтерв’ю до психологічного та психотерапевтичного консультування.

Формувальний експеримент включав наступні кроки. З’ясування значущості психологічних проблем (анкетування) і аналізу отриманих даних, визначено зміст психологічного тренінгу саме для цієї групи. Учасники тренінгу виконали за 100-бальною шкалою оцінки ступені особистої значущості проблем саморегуляції емоційних станів, пов’язаних з психологічним благополуччям. Нами обиралися критерії як засоби визначення необхідної та достатньої умови оцінки результативності корекційної програми, яка нами проводилася.

Критерії самооцінювання були визначені через проходження за рівнями розвитку самооцінки: аналіз самопочуттів, оцінка себе відповідно до певних життєвих обставин та подій, зміна рівня домагань. Критерії щодо саморегуляційних рівнів складались з самоконтролю поведінки та емоцій, самодетермінації, самотворення (вдосконалення знань, умінь та навичок з регуляції емоційних станів). Критерії не ранжувалися на універсальні та індивідуальні, був здійснений їх факторний аналіз.

При порівнянні максимальних значень показників дослідження в першому й другому зрізах у формувальному експерименті виявлено значне підвищення рівнів (за межі однієї сигми) показників: «вміння вирішувати проблеми» – наслідок психологічної роботи з опрацювання та вирішення проблем та засвоєння методів їх психологічно-прийнятного вирішення; «самоповага», як результат самоусвідомлення і корекції самооцінки з різних шкал професійності; «устремління до самовдосконалення» – ключовий результат психологічної роботи, що забезпечує подальший саморозвиток після завершення підготовки з проблеми психологічного благополуччя.

Аналіз спільностей (долі дисперсії окремих елементів змінних, які належать загальним факторам) у масиві проекцій другого зрізу формувального експерименту виявив наступні показники з найбільшим внеском у загальні фактори: «позитивне ставлення до себе» (0,992), «вміння впливати на дорослих людей без маніпулювання» (0,989), «темп вашого професійного розвитку» (0,981), «вміння вирішувати професійні проблеми» (0,976), «гнучкість у спілкуванні» (0,976). Отже, спільності відобразили вплив формувального експерименту у ключовому розумінні – збільшення позитивності професійного самовідчуття, а також у значній прагматизації професійної позиції – увазі до технік впливу, вирішення проблем, конфліктів, вербальної гнучкості контактування як особливої техніки та також відобразили збільшення уваги до істотних внутрішніх змін у професійних педагогічних стратегіях взаємодій.