ІНТЕГРАТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ЧОЛОВІКІВ З АЛКОГОЛЬНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Характеристика обстежених. За умови інформованої згоди з дотриманням принципів біоетики та деонтології на базі Вінницького комунального закладу «Соціотерапія» протягом 2007 – 2011 рр. обстежено 150 пацієнтів (всі чоловіки) у віці від 18 до 55 років (основна група), яким згідно діагностичних критеріїв МКХ-10 встановлено синдром залежності від алкоголю F 10.2х: у наступний час утримання F10.20 – 39 осіб (26,0%), активна залежність F10.24 – 37 осіб (24,7%), постійне вживання F10.25 – 36 осіб (24,0%), епізодичне вживання F10.26 – 38 осіб (25,3%).
У 36 осіб (24,0%) тривалість АЗ була до 2-х років, у 63 осіб (42,0%) – 3 – 4 роки, у 51 пацієнта (34,0%) – від 5 до 6 років. 49 хворих (32,7%) основної групи тричі перебували на стаціонарному лікуванні; 70 пацієнтів (46,7%) перебували на стаціонарному лікуванні двічі; 31 пацієнт (20,7%) поступив на стаціонарне лікування лише один раз.

Групу порівняння склали 50 практично здорових чоловіків. Всі респонденти, які були включені в дослідження, дали добровільну згоду на участь в ньому, вільно володіли російською та українською мовами, що дозволило виконати повноцінне клініко-психопатологічне та психодіагностичне обстеження. Контингент обстежених був однорідним за базовими соціально-демографічними показниками, що дозволило вважати результати дослідження такими, що репрезентативно відображають генеральну сукупність.

Для досягнення мети та вирішення поставлених задач дисертаційне дослідження проводили у декілька етапів. На першому етапі здійснювалась медико-соціальна оцінка властивостей пацієнтів, на підставі визначення їх соціально-демографічних характеристик, особливостей сімейного стану, преморбідного тла захворювання, тощо. Потім на основі клініко-психопатологічного та психодіагностичного методів дослідження встановлювали клініко-психопатологічні феномени та біологічні, психологічні й психосоціальні предиктори АЗ, на основі чого здійснювали обґрунтування та розробку системи ІП пацієнтів з АЗ. На наступному етапі реалізовували власне психотерапевтичні впливи, ефективність впровадження яких оцінювали через 6 та 12 місяців від початку лікування.

На етапі оцінки ефективності впровадження системи ІП, з усіх досліджених хворих на АЗ (n=150), першу терапевтичну групу (ПТГ) склали пацієнти, які приймали участь у запропонованих заходах, що були розроблені за результатами власних досліджень – 95 осіб. У другу терапевтичну групу (ДТГ) увійшли 44 хворих, які отримували стандартну регламентовану терапію. За різними причинами (відмова від лікування, зміна місця мешкання та ін.) із усіх обстежених хворих із дослідження вибуло 11 хворих.

Методи дослідження. Всім хворим було проведене комплексне клініко-анамнестичне, соціально-демографічне, клініко-психопатологічне та психо­діагно­стич­не обстеження.

Клінічну та психопатологічну оцінку АЗ здійснювали за допомогою клініко-психопатологічного методу, що був доповнений використанням, окрім клінічного структурованого інтерв’ю згідно діагностичних критеріїв МКХ-10, тестом Alcohol Use Disorders Identification Test (AUDIT, J. B. Saunders, O. G. Aasland, T. E. Babor, 2001) – для виявлення розладів, пов’язаних з зловживанням алкоголю та визначення ступеню небезпечності його вживання, та опитувальником «Мотиви вживання алкоголю» (МВА), розробленого В. Ю. Зав’яловим (1988).

Визначення психологічних предикторів формування АЗ у чоловіків проводили із використанням психодіагностичного методу. Для вивчення акцентуйованих рис характеру обстежених використовували методику К. Леонгарда – Г. Шмішека (за
Д. Я. Райгородським, 2008). Визначення рівню суб’єктивного контролю (РСК) проводили за однойменною методикою Дж. Роттера (адаптація Бажина Є.Ф. зі співавт., 2002), яка спрямована на вивчення параметрів інтернальності-екстернальності як узагальненої характеристики особистості, що регулююче впливає на різні аспекти поведінки людини і систему її значимих стосунків. Для вивчення стилів стрес–долаючої поведінки використано методику «Способи копінга» (в адаптації Т. А. Крюкової, 2002), яка визначає переважний стиль поводження у стресовій або проблемній ситуації. Для діагностики механізмів психологічного захисту «Я» використано методику «Індекс життєвого стилю» (LSI – Life style index),  розроблену Р. Плучеком, Г. Келлерманом і Г. Конте в 1979 р. та адаптовану Л. І. Вассерманом, О. Ф. Єришевим та Є. Б. Клубовою (2005). Визначення типу ставлення до хвороби здійснено за допомогою «Методики діагностики типів ставлення до хвороби (ТОБОЛ)» (Л. И. Вассерман, Б. В. Иовлев, Э. Б. Карпова, А. Я. Вукс, 2002).

Оцінка ефективності застосування системи ІП в комплексному лікуванні чоловіків з здійснювалася за допомогою: а) тесту AUDIT для виявлення розладів, пов’язаних зі зловживанням алкоголю та визначення ступеню небезпечності його вживання; б) оціночного переліку симптомів та глосарію для психічних розладів МКХ-10 – Модуль F1: Синдром зловживання психоактивними речовинами;
в) самозвітів пацієнтів.

Обробка одержаних даних здійснювалась методами математичної статистики (дисперсійний та кореляційний аналіз) за допомогою стандартних програмних пакетів «Statistica 5.5 for Windows» та «SPSS 12.0 for Windows».

Результати дослідження. Серед пацієнтів основної групи переважали особи із постійним стилем зловживання алкоголю, який за МКХ−10 класифікувався як синдром залежності від алкоголю F10.2: оціночний бал за AUDIT у хворих основної групи склав 4,0 що свідчило про наявність серйозних алкогольних проблем (у групі порівняння, відповідно, 0,2 бала, що свідчило про відсутність негативних наслідків, пов’язаних із вживанням алкоголю). Стиль зловживання алкоголю пацієнтами основної групи із високим ступенем достовірності корелював із наявною небезпекою для фізичного (p≤0,001), психологічного (p≤0,001) та психічного здоров’я (p≤0,001). Медико-соціальними наслідками зловживання алкоголем встановлено: зневажання навчанням, роботою, домашніми справами, похмільний синдром, палімпсести, фізичні травми (p≤0,001).

У пацієнтів основної групи небезпечне вживання алкоголю (3 рівень за AUDIT − 16−19 балів) виявлено у 52 (34,7±4,76%) осіб, висока ймовірність АЗ (4 рівень −
20 балів і більше) виявлено у 98 (65,3±5,76%) осіб.

У клінічній картині алкогольних розладів зловживання алкоголю мало постійний характер із втратою ситуаційного контролю, палімпсестами, а у пізньому періоді − амнестичними формами сп’яніння. З розвитком хвороби реєструвалось видозміна психопатологічної картини сп’яніння з переважанням дисфорично-експлозивного, тривожно-депресивного та агресивного компонентів (р<0,01). Так, раніше невластива агресія в сполученні з руховою активністю у стані сп’яніння виявилась притаманною 32,5±4,7% хворих. Психопатоподібна поведінка проявлялася вибуховістю, експлозивністю, схильністю до невмотивованої агресії, асоціальним вчинкам, сполученням афективного сплющення й байдужності до навколишнього. Зміна форми сп’яніння із рисами поліморфної симптоматики дисфорично-експлозивного компоненту спостерігалися у 33,1±4,7% хворих. Зміна форми сп’яніння з депресивним й тривожним компонентом спостерігалася у 34,3±4,8% хворих: пацієнти проявляли раніше не властиві їм риси невпевності в собі, емоційної лабільності, недовірливості, підкорення чужому впливу.

Вивчення МВА дозволило встановити, що у пацієнтів на ранніх етапах зловживання алкоголем провідними були соціально-психологічні мотиви із подальшою їх зміною особистісними мотивами із компонентом прагнення до ейфорії; прогредієнтність АЗ проявлялася появою патологічних мотивів у вигляді абстинентних та адиктивних (р<0,01).

За рекомендаціями авторів опитувальника «МВА», для вирішення завдань типологізації, пацієнти були розподілені на три підгрупи у відповідності із перевагою МВА: а) підгрупа №1 – з переважанням соціально-психологічних МВА (n=46); б) підгрупа №2 – із переважанням особистісних МВА (n=54); в) підгрупа №3 – із переважанням патологічних МВА (n=50) (у всіх пацієнтів бальна оцінка за даною методикою становила більше 50 балів, що свідчило про наявність залежності від алкоголю). У групі порівняння у 100,0% осіб виявлено соціально прийнятні мотиви вживання − традиційні, соціально-обумовлені, культурально-поширені.