ПОЛІТИКО-СИСТЕМНИЙ АСПЕКТ ОБ\'ЄДНАННЯ КРАЇНИ В СТРАТЕГІЇ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовані вибір теми та її актуальність, визначені об’єкт та предмет дослідження, його мета і завдання, розкрито методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, висвітлено апробацію матеріалів дисертації.

Перший розділ "Концептуально-методологічна і джерельно-документальна база дослідження ". Аналіз сучасних об’єднавчих концепцій демонструє цілком очевидну тенденцію – об’єднання Кореї в нинішніх умовах і в найближчій перспективі є подією нереальною, спонтанне об’єднання також малоймовірне, бо створює загрозу конфлікту. Враховуючи тенденції і сучасний стан міжнародних та міжкорейських стосунків, досвід співіснування розділених націй і досвід об’єднання Німеччини, можна сказати, що єдино прийнятним є варіант постадійного об’єднання, розрахований на тривалий термін. Процес постадійного об’єднання включає декілька етапів:

1)           Співробітництво двох держав, тобто прийняття статусу розділеної країни.

2)           Досягнення балансу розвитку економіки на основі ринкових реформ.

3)           Накопичення досвіду вирішення спільних проблем, у тому числі – соціально-економічних та культурних.

4)           Організація суспільних інститутів, які стануть запорукою політичного співробітництва і створення єдиного уряду.

5)           Національна інтеграція і консолідація нації.

Таким чином сьогодні ми маємо розглядати проблему об’єднання Кореї в новому ракурсі. Динаміка розвитку ситуації на Корейському півострові, міжнародні реалії, досвід об’єднання Німеччини дають підстави зробити наступний висновок: головним соціально-економічним питанням об’єднання в геополітичному масштабі є характер соціально-економічних проблем, які постануть перед південнокорейським суспільством при об’єднанні з Північчю; економічна ціна, яку доведеться заплатити Південній Кореї; наслідки об’єднання для південнокорейської економіки і соціально-політичного становища в країні.

Визначаючи характер соціально-економічних проблем, які доведеться вирішувати, необхідно враховувати:

-              несумісність економік КНДР і Республіки Корея;

-              невідповідність кваліфікації робочої сили КНДР південнокорейським стандартам;

-              непридатність побудованих у минулому промислових підприємств КНДР для технологічної адаптації до сучасних вимог і модернізації, необхідність їх повної заміни (за рідким виключенням);

-              непідготовленість закостенілого в політико-економічній ізоляції від зовнішнього світу населення КНДР до соціально-політичної адаптації в умовах південнокорейського способу життя;

-              необхідність пошуку адекватного застосування багатосоттисячної армії північнокорейських партійних керівників та співробітників спецслужб.

За таких обставин вирішення економічних, соціальних і соціально-політичних проблем вимагатимуть від Південної Кореї надзвичайно великих фінансових затрат і призведуть до зниження темпів економічного зростання, втрати міжнародних економічних позицій, росту соціальної напруженості.

На думку дисертанта, для запобігання цим негативним явищам необхідно:

-              значний період тривалого економічного зростання і накопичення «ресурсів об’єднання»;

-              залучення активів для накопичення “ресурсів об’єднання” в першу чергу країн причетних до корейської проблеми (Росії, США, Японії, Китаю), потім південнокорейських “чеболів”;

-              економічна реформа в КНДР має бути орієнтована на цінності «вільного ринку»;

-              нарощування економічного потенціалу КНДР на основі взаємовигідного співробітництва внутрішньогосподарських структур Півночі та Півдня;

-              накопичення ринкового капіталу завдяки співіснуванню державного регульованого ринку і ринкової економіки без руйнації й підриву існуючого ладу.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що в нинішній час ані Північна Корея, ані Південна Корея не виступають з рішучими закликами до швидкого об’єднання, тому варто шукати нові шляхи, нові методи вирішення корейської проблеми.

Другий розділ “Стратегії об'єднання Кореї в політиці державної влади Республіки Корея”. Після провалу спроб вирішити проблему об'єднання країни збройним шляхом, Пхеньян і Сеул ведуть складну дипломатичну гру з цього питання. Офіційна позиція КНДР зводиться до того, що об'єднання країни – багатоступеневий процес, що включає в себе виконання Сеулом низки попередніх умов (вивід американських військ, анулювання договорів з Вашингтоном), налагодження економіко-культурних зв'язків двох частин країни, створення конфедерації та вступ її в ООН у якості "Конфедеративної Республіки Кореї", вільні вибори та за їх результатами об'єднання країни в єдину державу.

Оновлена зовнішньополітична стратегія Сеула зустрічає розуміння у його головних союзників – США і Японії. Ані Токіо, ані Вашингтон не прагнуть до ускладнень на півострові, тим більше, що ці ускладнення, швидше за все, будуть досить небезпечними як у геополітичному (зважаючи на перехід питання в “ядерну площину”), так і геоекономічному відношеннях.

Стабільність ситуації цілком влаштовує Токіо, зовнішня політика якого досить далека від ідеалізму й месіанства будь-якого роду.

Не заперечує проти зваженої політики Сеулу і Вашингтон, який заради збереження стабільності у стратегічно важливому для себе регіоні готовий на час забути про “захист прав людини” і подібні ідеологічні «гасла».

Не зацікавлений у дестабілізації КНДР і Китай, для якого Північна Корея залишається ідеологічним союзникам (щонайменше формальним), а також стратегічним буфером, що відокремлює американську “сферу контролю” від стратегічно важливих промислових районів Маньчжурії.

У поведінці обох корейських сторін (особливо після самміту 2000 року) привертає до себе увагу та обставина, що в них не спостерігається прагнення працювати над розширенням зафіксованої у другому пункті Спільної декларації спільності об’єднувальних програм Півночі та Півдня.

Вперше в історії у цьому документі була нарешті визнана схожість нинішніх об’єднувальних програм Пхеньяна та Сеула, відповідно “початкової фази конфедерації та співробітництва”, що відкриває можливість для спільного пошуку взаємоприйнятної форми об’єднаної держави. Це положення декларації фактично стало одним з найважливіших політичних компромісів сторін, кожна з яких досі претендувала на правоту своєї об’єднувальної програми, але одразу відкидала пропозиції партнера.

Кульмінацією контактів між двома Кореями стали переговори 2000 року керівників Півночі й Півдня в Пхеньяні. На т.зв. “зустрічі двох Кимів” було  проголошено багато гасел про співробітництво, взаєморозуміння, дружбу тощо, але найбільш резонансними були заяви про необхідність розвитку стабільності й невтручання у внутрішні справи. Коли ж проблематика переходила в площину перспектив “об'єднання” – сторони залишалися на власних позиціях, а саме – будь - яке форсування цього процесу є не тільки непотрібним, але можливо й зайвим.

Це пояснюється тим, що на даному етапі за обопільним бажанням сторін треба знайти спільну платформу, а для цього необхідно створити спільну робочу групу, яка б могла конкретизувати вказану подібність та навіть усунути наявні відмінності. Таким чином, з часом вдалося б визначити основний алгоритм та можливі шляхи об’єднання країни.

Майже сім років, що пройшли після міжкорейського самміту та прийняття спільної декларації, підтвердили, що корейське врегулювання у найближчому майбутньому залишиться доволі складним та суперечливим процесом, який, напевно, триватиме досить довгий час. Безумовно, з’явилися позитивні тенденції, але вони ще не набули стійкого та необоротного характеру.

Третій розділ "Роль зовнішніх чинників у проблемі об'єднання Кореї". Трагедія корейського народу полягає не тільки в його розділенні на дві держави, але й у тому, що зовнішній світ з різних причин не виявляє особливого бажання сприяти об’єднанню країни. Великим державам сьогодні не вигідно, щоб Корея стала об’єднаною могутньою країною. Це обумовлено тим, що, по-перше, Сполученим Штатам дойдеться вивести з об'єднаної Кореї свої війська і покласти край своїй військовій присутності в Кореї. По-друге, Пекін побоюється перетворення єдиної Кореї у “незручного” сусіда (як трапилося в аналогічній ситуації з В'єтнамом) і виходу американських військ майже на 1400-кілометровий корейсько-китайський кордон. По-третє, Токіо побоюється появи нової економічної потуги – конкурента у світовій торгівлі (до того ж здатного перетворитися на ядерну державу), що прагне взяти історичний реванш за приниження часів колоніального минулого. Нарешті, по-четверте, Москва побоюється появи в якості сусіда держави з 70–мільйонним населенням, що знаходиться під впливом США і тим більше з американськими військами на її території, оскільки це було б рівноцінним появі на східних кордонах Росії азіатської подібності НАТО.

Єдиною державою, зацікавленою в об'єднанні Кореї, був Радянський Союз, якого не приваблювала потенційна загроза виникнення нового військового конфлікту на слабкому фланзі “холодної війни”. До того ж, непередбачуваний і некерований режим КНДР не тільки не представляв особливої цінності для СРСР, але навіть компрометував теорію й практику "реального соціалізму" з його екстремістським втіленням у життя. У Москві вважали, що об'єднана Корея в будь-якому разі буде поміркованішою, ніж КНДР, і менш проамериканською, ніж Південна Корея. З іншого боку, із розпадом СРСР у Росії з'явилися певні економічні стимули сприяти об'єднанню Кореї – необхідність корейських інвестицій у розвиток Сибіру й Далекого Сходу на важкому для російської економіки етапі (в т.ч. в контексті латентної геоекономічної експансії КНР).

Четвертий розділ "Принципи та особливості процесу об'єднання Кореї: політологічний вимір". Республіка Корея, яка вдало провела олімпіаду 1988 р. і чемпіонат миру з футболу у 2002 р., та разом з КНДР приєдналася до ООН, посідає високе місце в ієрархії економічно розвинених країн. Вона вдало і у найкоротший термін подолала валютну кризу, тим самим продемонстрував міжнародному суспільству потенціал нації. Піднесення політичного і економічного іміджу безперечно є великим здобутком корейської нації. Після зустрічі на найвищому рівні у 2000 р. взаємодія двох Корей не завжди була конструктивною (достатньо згадати про дві військові провокації на західному узбережжі РК), але Сеул і надалі продовжував розвивати економічне співробітництво з Північчю, що сприяло нормалізації ситуації на півострові. В рамках економічного співробітництва з Росією триває процес реалізації проектів зі сполучення транскорейської залізниці з транссибірською магістраллю, розробки газових родовищ Іркутську та будівництва газопроводу в Корею. Також вже реалізується тристороння угода між Республікою Корея, Китаєм та Росією щодо спільного освоєння Ковиктинського газового родовища біля Іркутська і будівництва газопроводу через Маньчжурію і Жовте море до корейського міста Пхьонтхек.

Для подолання «ядерної кризи» восени 2002 р. необхідні були зусилля не тільки уряду, але й неурядових організацій, комерційних структур, засобів масової комунікації, інтелігенції, дипломатів у країнах перебування, корейської діаспори. Останній належить особлива роль, оскільки вона здатна не тільки сприяти піднесенню іміджу Республіки Корея і корейської нації, але й відіграти роль народної дипломатії між країною проживання та Республікою Корея.

Прикладом реалізації принципів Самміту 2000 р. може служити спільний із КНДР Кесонський промисловий комплекс, з'єднання залізниць на західному та східному узбережжях, завершення робіт зі створення двох автомобільних трас, які сполучають Північ і Південь.

У політичному ракурсі у лютому 2007 р. відбулася вже чергова зустріч у рамках шестисторонніх переговорів, в якій брали участь всі зацікавлені сторони: США, Японія, Китай, Росія, РК і КНДР. Ця зустріч окреслила наявність значних зрушень у вирішенні «ядерної проблеми КНДР» і відкрила нові перспективи для реалізації проекту повноцінного об’єднання двох суб’єктів міжнародних відносин в єдину сучасну державу.

Якщо зусиллями Республіки Корея та за сприяння сусідніх держав вдасться мирним шляхом вирішити ядерну проблему Півночі, то на Корейському півострові та у всій ПСА покращиться інвестиційна обстановка, а це в свою чергу усуне саму можливість поновлення будь – яких конфліктів, та сприятиме забезпеченню тривалого миру в регіоні.