ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ЕКСПОРТУ ОЗБРОЄНЬ В 90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое содержание

 ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкриваються сутність і стан розробки наукової проблеми, обґрунтовується її актуальність та необхідність проведення дослідження, викладено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюється її мета і завдання, визначаються об'єкт і предмет дослідження, методи його проведення та хронологічні рамки, ступінь наукової новизни, показано практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі "Концептуально-методологічна та джерельно-документальна база дослідження" викладається загальна методика і основні методи дослідження, за допомогою яких отримано відповідні результати, проведено аналіз нормативно-правового середовища предмета дослідження, розширено наявний категорійно-понятійний науковий апарат проблеми, характеризується коло використаних при роботі над темою джерел.

Комплексне застосування системної методики дозволило автору встановити системну сутність національного експорту товарів військового призначення, ввести поняття "національна система експорту озброєнь", визначити її основну мету - забезпечення національних інтересів через управління суспільними відносинами щодо реалізації продукції на світовому ринку озброєнь та військової техніки.

Така система функціонує у зовнішньому середовищі (міжнародні відносини та міжнародний контроль), в якому діють інші системи (країна-посередник, країна-покупець/ кінцевий споживач), утворюючи разом систему вищого рівня (міжнародної торгівлі зброєю), у якій країна-експортер виконує функцію її елемента.

Виконання завдань, покладених на національний експорт озброєнь як на систему, забезпечується шляхом її регулювання, зміст і форми якого закладаються у відповідну державну політику, що має співвідноситись з пріоритетними напрямками розвитку держави. Становлення сучасної політики України в галузі міжнародних передач товарів військового призначення відбувається на початку 90-х рр. на фоні визначення пріоритетних національних інтересів та механізмів їх забезпечення. До числа факторів нормативно-правового характеру, які безпосередньо впливають на її розвиток, віднесено такі, що: а) обумовлюють правосуб’єктність держави для її приєднання до світового співтовариства та повноцінної участі в міжнародних відносинах, а також створюють необхідний правовий механізм; б) вимагають певного узгодження та схвалення зовнішнім середовищем окремих цілей національної політики держави у галузі експорту озброєнь та шляхів їх досягнення.

Для аналізу національного експорту озброєнь та світового ринку ОВТ як систем з притаманними їм властивостями та характеристиками в роботі використано дослідження таких вчених, як І. Блауберг, Е. Юдін, В. Губанов, В. Захаров, А. Коваленко, В. Карташев, присвячені розробці теорії систем. З точки зору особливостей функціонування й розвитку соціальних систем у контексті розв'язання дисертаційних завдань, інтерес становлять роботи українських вчених П. Орловського, Е. Кубка, В. Скуратівського та М. Шевченка.

Застосування системного підходу при вивченні міжнародних відносин досліджено на основі робіт українських вчених О. Коппель, О. Пархомчук, В. Мадісона, В. Шахова, С. Шергіна, а також російських - П. Циганкова і Е. Позднякова.

Аналіз наявних наукових робіт за обраною тематикою свідчить, що в Україні відсутні дослідження, де збройовий експорт розглядався б в площині політичних наук як системна категорія. При доведенні системного характеру збройового експорту автором проаналізовано низку наукових праць українських дослідників, присвячених його окремими вимірам. Серед них слід відзначити роботу авторського колективу Національного інституту стратегічних досліджень "Україна і світовий ринок озброєнь", в якій зроблена спроба системного дослідження збройового експорту як впливового геополітичного чинника; монографії В. Бегми та С. Проскуркіна, в яких висвітлено шляхи підвищення економічної ефективності експортного потенціалу військово-промислового комплексу України.

При підготовці дисертаційного дослідження широко використано тематичні статті українських науковців - О. Маначинського, В. Храмова, Г. Перепелиці, С. Галаки, Р. Боднарчука, А. Лук'янова, О. Пархомчук, В. Шеховцова, В. Бадрака, С. Згурця, А. Шевцова, в яких аналізуються окремі аспекти політики України в галузі експорту озброєнь, експортні можливості національного ВПК, конкретні експортно-імпортні угоди, викладаються перспективи просування української продукції на регіональних ринках.

Недостатність сучасної розробки даної проблеми в українській історіографії полягає в тому, що до уваги не взято системний характер такого багатовимірного явища, яким є експорт озброєнь та військової техніки. Значущість результатів її наукового опрацювання автором пов’язана із визначенням основних критеріїв та підходів до формування управлінського змісту державної політики у сфері, що розглядається.

Як явище із системною природою торгівля зброєю досліджується в роботах західних авторів Т. Ольсона, К. Краузе, С. Лодгарда, І. Антоні. Окремим питанням в дисертаційному дослідженні розглянуто проблему створення національної системи експортного контролю, аналіз ефективності якої зроблено у працях західних фахівців В. Заборського, Г. Бертша та Р. Гріллот.

Цікавими для автора є підходи російських дослідників Ю. Олексієва, С. Барабанова, Г. Горностаєва та С. Кандаурова, які наголошують на необхідності відновлення позицій Росії на традиційних ринках СРСР, використання економічних та політичних переваг експорту озброєнь задля забезпечення національних інтересів держави. Ґрунтовне аналітичне дослідження світової торгівлі зброєю та її перспектив представлене російським авторським колективом в роботі "Россия на мировом рынке оружия". Важливими для автора були дослідження російських дослідників Р. Подколзіна, присвячені окремим міжнародним режимам та домовленостям з експортного контролю, та В. Кудашкіна, яким комплексно вивчено правові аспекти реалізації військово-експортної політики Російської Федерації.

Здобувач критично використовував дослідження радянських вчених, зокрема А. Уткіна, В. Хвостова, В. Савцова та А. Козирева, якими проблема міжнародних передач товарів військового призначення аналізувалась з точки зору біполярного протистояння.

Документальну базу дисертаційного дослідження складає широке коло джерел. При його підготовці проаналізовано чинну законодавчу та нормативно-правову базу України із зазначеної проблеми, опрацьовано відповідні постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, укази Президента України. Важливим джерелом при дослідженні системи контролю за експортом товарів військового призначення є міжнародно-правові акти, якими регулюються поставки озброєнь. Серед них рішення та рекомендації міжнародних організацій - ООН, ОБСЄ та ЄС. Окремо слід виділити доповіді Генерального Секретаря ООН та тематичні дослідження, підготовлені на його запит групами експертів; Договір про звичайні збройні сили в Європі; документи спеціалізованих міжнародних режимів експортного контролю: Вассенаарської домовленості, Режиму контролю за ракетними технологіями, Групи ядерних постачальників, членом яких є Україна, та Австралійської групи, принципів діяльності якої дотримується наша країна.

З метою запобігання двозначності при наведенні вартісних показників в кандидатській дисертації зроблено посилання переважно на дані інформаційно-аналітичного видання "Щорічник СІПРІ: озброєння, роззброєння та міжнародна безпека" Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру.

У другому розділі "Формування та реалізація експортної політики України на світовому ринку озброєнь" досліджується становлення та функціонування системи просування національного військово-технічного потенціалу на світовому ринку ОВТ з урахуванням його особливостей та міжнародних зобов'язань України.

З припиненням військово-політичного блокового протистояння СРСР-США та їх союзників відбувається переоцінка підходів до збройового експорту, характерною ознакою якого стає не зовнішньополітична, а комерційна конкуренція. Сучасне середовище світового збройового ринку характеризується також певними змінами географії імпорту товарів військового призначення; підвищеним інтересом з боку країн, що розвиваються, до імпорту технологій виробництва бойової техніки; зростанням обсягів послуг щодо модернізації поставлених зразків ОВТ; посиленням міжнародного контролю  за збройовими поставками.

Враховуючи те, що торгівля зброєю завжди була і залишається важливим інструментом зовнішньої політики, а також джерелом надходження валютних коштів, з набуттям суверенності Україна як держава із значним потенціалом у цій сфері приступила до формування та реалізації власної політики щодо міжнародного військово-технічного співробітництва. Її першочерговими складовими, дослідженими за допомогою нормативного методу, стали: створення відповідного нормативно-правового поля для забезпечення державного регулювання цього виду зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності; заснування спеціалізованих державних посередницьких структур; організація багатоступеневої системи експортного контролю за передачами товарів військового та спеціального призначення; приєднання країни до міжнародних режимів експортного контролю.

Як результат, зміцнюються позиції України на більшості сегментів світового ринку, хоча присутність держави на кожному з них відрізняється за обсягами та номенклатурою. Помітних успіхів досягнуто у Південно-Східній Азії, Африці та на Близькому Сході, розширюється присутність України на ринку Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Водночас, попри налагоджене співробітництво, частка українського експорту до країн Західної Європи залишається незначною. Спостерігається тенденція втрати Україною збройового ринку Центральної та Східної Європи.

До недоліків організації та управління збройовим експортом автором віднесено брак державної підтримки національного військово-промислового комплексу; належність всіх відповідальних за сферу ОВТ органів до виконавчої гілки влади; відсутність законодавчої бази військово-технічного співробітництва з іноземними державами та парламентського контролю за продажем озброєнь; не вирішення проблеми транспарентності міжнародних передач ОВТ, що призводить до звинувачень України в незаконній торгівлі зброєю.

В третьому розділі "Аналіз ефективності політики України в галузі збройового експорту" на підставі оцінки реалізації експортного потенціалу національного ВПК з урахуванням впливу зовнішніх факторів визначено концептуальні засади та стратегічні завдання політики України в галузі експорту озброєнь.

За допомогою проблемно-історичного методу автором запропоновано періодизацію політики України в галузі міжнародних передач ОВТ в 90-ті рр. ХХ століття.

За висновками здобувача, основним недоліком державної політики Україні в галузі збройового експорту є те, що вона не забезпечує у необхідному обсязі системності та послідовності у здійсненні країною міжнародного військово-технічного співробітництва, а також повноцінної присутності держави на різноманітних регіональних та товарних сегментах світового ринку ОВТ. Це спричинено впливом комплексу факторів, частина яких має внутрішньодержавний характер і полягає в реальних експортних можливостях держави, внутрішній конкуренції між спеціалізованими експортерами, упорядкованості процедур прийняття управлінських рішень та ефективності механізмів їх виконання, у рівні державної монополії на цей вид діяльності та його законодавчо-правової забезпеченості. Автор висловлює ряд пропозицій щодо вдосконалення чинної законодавчої бази у цій галузі.

При здійсненні військово-технічного співробітництва з іншими країнами Україною мають обов'язково враховуватися зміни військово-політичних умов у світі. Особливі зусилля повинні докладатись для покращення політичного клімату між державами як передумови зміцнення контактів в галузі міжнародних передач товарів військового призначення. Фактор військово-політичного партнерства мав визначальний вплив на реалізацію Україною крупних проектів другої половини 90-х рр. ХХ століття. Взаємозв’язок між зовнішньополітичними та економічними пріоритетами при здійсненні міжнародних передач ОВТ, їхній вплив на стан регіональної безпеки простежується на прикладі виконання Україною контракту на постачання танків Пакистану.

Автор приходить до висновку, що необхідною умовою для сталого прогресу і розвитку збройового експорту є формування ефективної стратегії міжнародних передач товарів військового призначення, яка повинна передбачати конкретні заходи для вирішення таких основних завдань: визначення місця країни у світовій ієрархії експортерів; раціональний підбір іноземних партнерів та визначення векторів перспективного розвитку військово-технічного співробітництва; створення ефективної системи державного регулювання збройовим експортом.