НЕПРАВИТЕЛЬСТВЕННЫЕ ОРГАНИЗАЦИИ ВО ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКОМ МЕХАНИЗМЕ США

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюється мета і завдання дослідження, розкривається його методологічна основа, визначається об’єкт і предмет, розкривається наукова новизна, теоретична та практична значущість дослідження, описується апробація його результатів.

У першому розділі "Особливості вивчення діяльності неурядових організацій у зовнішній політиці" розглядаються проблеми теоретичної інтерпретації поняття "неурядові організації", вирішується питання класифікації НУО та обмеження предметного поля дисертаційної роботи, досліджується ступінь вивченості наукової проблеми, а також характеризується коло джерел, на основі яких можливе здійснення дослідження.

Вивчення проблеми інтеграції американських неурядових організацій до зовнішньополітичного механізму США передбачає, передусім, подолання невизначеності у сфері термінології та обмеження предметного поля. У даному дослідженні під неурядовими організаціями розуміються неприбуткові, добровільні  групи громадян, що об'єднані спільним інтересом, організовані на місцевому, національному або міжнародному рівні, орієнтовані на здійснення будь-якого завдання. Крім того, враховується традиційна для американського політичного життя диференціація неурядових аналітичних організацій – "мозкових центрів" та НУО, що працюють за кордоном США. Специфіка сприйняття неурядових організацій у США полягає у тому, що у зовнішньополітичній сфері традиційно аналітичні центри ("мозкові центри"), які фактично підпадають під визначення неурядових організацій, відокремлюються від НУО (non-gove
mental organizations), під якими розуміються організації, що працюють за кордоном. Тому, хоча "мозкові центри" як фактичні НУО розглядаються у даному дослідженні, а збірний термін "неурядові організації" використовується й стосовно них, але у вузькому значенні він використовується лише для визначення організацій, що здійснюють свою діяльність поза межами США.

Увага дослідників до неурядових організацій, безумовно, свідчить про зміну їх ролі як у світовій політиці, так і у зовнішньополітичному механізмі США. Багато зроблено у теоретичному аспекті – у плані прояснення сутності неурядових організацій та їх типології (С. Буко, С. Дубенко, Н. Нижник, В. Новак, Л. Пашко, В. Пащенко, Н. Рогожина, Л. Саламон, О. Сорока). У внутріполітичному аспекті НУО всебічно вивчалися у межах громадянського суспільства (Л. Олексійова, В. Кравчук, В. Новохацький, В. Хорос). Зафіксований перехід НУО на глобальний рівень та встановлені основи їх ролі у міжнародних відносинах (Г. Вайнштейн, К. Мінст, Д. Фонте, Р. Хаас). Різні аспекти глобальних тенденцій у системі міжнародних відносин, що впливають на зовнішню політику США та створюють передумови трансформації американського зовнішньополітичного механізму, розглянуті у дослідженнях американських учених Н. Барми, Т. Біксон, З. Бжезінського, С. Вебера, С. Вейна, Ф. Закарії, У. Міда, Дж. Ная, Е. Ратнер, У. Робертса, Г. Тревертона, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона, Д. Шолле, Р. Шульцінгера, а також українських та російських фахівців О. Богатурова, Є. Камінського, Б. Канцелярука, Є. Макаренко, Є. Рашковського, А. Уткіна, С. Федуняка, М. Шепелєва, С. Шергіна, С. Юрченка. Особливості реалізації стратегії національної безпеки та зовнішньої політики США розглядаються Ю. Глущенком, Б. Гончаром, А. Дашкевичем, Д. Дорофеєвим, І. Дудко, М. Загладіним, М. Злобіним, О. Ірхіним, А. Лівеном, Дж. Муравчиком, Д. Нічолом, М. Рижковим, С. Роговим, С. Самуйловим, Т. Семенютою, В. Трибратом, А. Тринковим, Ф. Хілл, Т. Шаклеїною. Докладно описана специфіка діяльності американських "мозкових центрів" та їх зв'язку із зовнішньою політикою США. Пік цікавості до цієї теми у радянській історіографії припадає на 1980-ті рр., коли були видані монографії І. Кобринської, А. Кокошина, Р. Овіннікова. З сучасних робіт необхідно відзначити праці Д. Абельсона, У. Банді, Л. Боркіна, Т. Виноградової, П. Гроуса, Д. Макгенна,  І. Погорської, М. Рича, Р. Хантера, А. Шевцова та Г. Мернікова. Діяльність неурядових організацій на міжнародній арені розглядається переважно у гуманітарному ключі та у межах концепції громадської дипломатії (Г. Варнер і М. Шуман, Р. Келлет, Т. Кірєєва, О. Манжуліна, Є. Паршина, С. Сассен, Е. Стоддард, Е. Феріс). Важливість і, головне, потенціал діяльності американських неурядових організацій за кордоном почали усвідомлюватися політиками та політологами зовсім нещодавно. Саме можливості використання НУО в інтересах зовнішньополітичної стратегії США й привертають до них увагу вчених (О. Дугін,  С. Кара-Мурза, Т. Карозерс). Однак опис діяльності НУО у сфері міжнародних відносин має ситуативний характер без намагань теоретичного осмислення. Поки у центрі уваги знаходяться виключно практичні та регіональні аспекти діяльності неурядових організацій. Наприклад, особливий інтерес до американських НУО викликали події так званих "кольорових революцій" (В. Абрамов, М. Бут, М. Гордієнко, Т. Еш, М. Єльчаїнов, М. Кац, В. Котляр, О. Макаркін, Т. Полянніков, Т. Снайдер, В. Фролов, Ю. Шарков). На відміну від "мозкових центрів" не простежується зв'язок між урядом та неурядовими організаціями у зовнішньополітичній сфері. Фахівці визнають маловивченність НУО, особливо в плані їх впливу на американський зовнішньополітичний механізм.

Вирішення дослідницької проблеми базується на широкому колі джерел. Матеріали Конгресу (протоколи засідань Комітету з міжнародних відносин Сенату та Комітету з міжнародних справ Палати представників), виступи та заяви президентів США і документи Держдепартаменту (виступи держсекретаря та його заступників, перелік та характеристика напрямів діяльності і програм, що реалізує Держдепартамент) дозволяють сформувати уявлення про пріоритетні напрями та інструменти офіційної зовнішньої політики, а також сприйняття ролі НУО у її формуванні і здійсненні. Матеріали самих неурядових організацій (статистичні дані, інформація про співробітників та проекти), що представлені на їх сайтах в інтернеті, дають уявлення про організаційно-функціональну сутність неурядових організацій та динаміку їх діяльності. А дані соціологічних досліджень, найважливішим із яких є результати опитувань так званих "лідерів громадської думки" – представників урядових структур та неурядових аналітичних організацій, дозволяють встановити наявність кореляції між ними і, відповідно, зробити висновок про ефективність використання системи зовнішньополітичної експертизи у процесі прийняття рішень.

Другий розділ "Інтеграція НУО у зовнішньополітичний механізм США в умовах сучасних міжнародних відносин" присвячений передумовам, причинам і процесу інтеграції американських "мозкових центрів" та неурядових організацій за кордоном до механізму формування та реалізації зовнішньої політики США на сучасному етапі.

Передумови інтеграції неурядових організацій у зовнішньополітичний механізм США визначаються специфікою сучасних міжнародних відносин: розширенням кола суб'єктів міжнародних відносин, де діють вже не виключно уряди, але й приватний сектор (комерційний – ТНК та некомерційний – НУО), глобальними процесами, інформаційною революцією, збільшенням ролі "м'якої сили" та соціальної геополітики, виникненням альтернативних центрів сили ("зльоту інших країн") та можливістю формування "постамериканського світу", а також зростаючим антиамериканізмом. Перед США постає проблема підтримки глобального американського лідерства в цих умовах та виникає необхідність перегляду зовнішньополітичної стратегії як у плані її етичної привабливості, так і у плані функціональної ефективності.

Різноманітність викликів та загроз, з якими доводиться стикатися Сполученим Штатам, викликає необхідність формулювання нової зовнішньополітичної концепції. Основним джерелом інформації та ідей для уряду країни стають "мозкові центри". Включення до кола інтересів питань глобалізації, демократизації, боротьби з тероризмом, взаємодії з мусульманським світом, трансатлантичного партнерства та міжнародної економічної співпраці, загалом ролі США у світовій історії, а також географічна спрямованість досліджень (Афганістан, Ірак, Іран, Китай, Туреччина) відображає тенденції трансформації проблемного поля сучасних міжнародних відносин та, відповідно, американської зовнішньої політики. Налагоджений між "мозковими центрами" та урядовцями комунікаційний механізм, кадрова мобільність експертів та практика "дверей, що обертаються" (коли аналітики з "мозкових центрів" займають посади в уряді, а урядовці після відставки продовжують працювати в аналітичних центрах) забезпечує вплив неурядових аналітичних організацій на процес формування зовнішньої політики. Маючи досвідченість і традиції старих організацій, таких як Нью-йоркська рада з міжнародних відносин чи Корпорація РЕНД, мобільність і перспективи нових центрів, таких як Фонд "Нова Америка" чи Проект "Нове американське століття", система американських неурядових аналітичних центрів реалізує свій потенціал як повноцінного "мозкового центра" американської зовнішньої політики і є необхідною складовою частиною механізму формування зовнішньополітичного курсу США у XXI столітті.

Нові реалії міжнародних відносин зумовлюють трансформацію інструментів зовнішньої політики, зокрема, використання "м'якої сили". Втіленням концепції "м'якої сили" в американській зовнішній політиці є громадська дипломатія. Однією з найбільш характерних тенденцій у сучасній зовнішній політиці є вихід громадської дипломатії на передній край міжнародних відносин. Не дивлячись на те, що у структурі американського зовнішньополітичного механізму вже понад півстоліття діють підрозділи, що пов'язані з громадською дипломатією (такі як, наприклад, USIA), на сучасному етапі зусилля з реалізації громадської дипломатії отримують новий імпульс. Саме зараз здійснюється перегляд цілей та завдань громадської дипломатії і організаційне реформування цієї сфери.

Зокрема, спостерігається прогресуюча централізація у сфері громадської дипломатії як пріоритетного напряму тактичних зусиль США. Держдепартамент намагається очолити американську громадську дипломатію, координуючи діяльність її основних суб'єктів. Особливу увагу планують приділити налагодженню співпраці із неурядовими організаціями, що сприятиме підвищенню ефективності американської громадської дипломатії. Зараз інвестиції через приватний сектор втричі більші, ніж державні кошти, що виділяються на зовнішню допомогу і 50 % яких, до речі,  реалізується у вигляді грантів через НУО.

Функціонально діяльність неурядових організацій в принципі спрямована на все населення країни, де вони діють, а методи впливу – організація конференцій, публікація інформаційних матеріалів, надання грантів – хоча і не дають негайних результатів, а розраховані на перспективу, але дозволяють здійснювати поступову трансформацію масової свідомості, політичної культури та, як наслідок, зовнішньополітичної орієнтованості країн, що відіграють помітну роль у геостратегії США. Цим пояснюється те, що Держдепартамент ініціює створення структур за типом неурядових організацій (наприклад, Корпус громадянського реагування), що свідчить про визнання цінності та перспективності досвіду НУО. Однак найбільш ефективним зараз є саме використання вже діючих неурядових організацій.

Залучення НУО до процесу формування та реалізації зовнішньої політики США базується, по-перше, на налагодженні спілкування представників уряду та неурядових організацій (проведення спільних заходів та консультацій, кадрова мобільність між адміністрацією та НУО), а по-друге, за рахунок надання фінансової допомоги НУО з боку уряду у вигляді грантів, що дає можливість підтримувати певні напрямки міжнародної діяльності американських неурядових організацій. Аналіз цільової та географічної спрямованості проектів, на які уряд США надає кошти, дозволяє зробити висновки про зацікавленість у посередництві неурядових організацій у певних питаннях (передусім гуманітарних, що стосуються охорони здоров’я, забезпечення продуктами харчування, допомоги біженцям чи популяризації демократичних цінностей) та регіонах (таких як Південна Америка, Близький Схід, Південно-Східна Азія, Кавказ, Балкани). Про важливість НУО для зовнішньої політики США свідчить, наприклад, створення у Держдепартаменті Управління із залучення приватного сектору.

На основі аналізу взаємодії американських неурядових організацій з урядом США можна змоделювати процес інтеграції НУО до зовнішньополітичного механізму як посередника в реалізації геополітичних інтересів США. Цей процес, визнають представники Держдепартаменту, ще не завершений. Однак закладені підвалини для еволюції американських НУО з неполітичного інституту у політичний, як суб'єкта процесу формування та реалізації зовнішньої політики США.

У третьому розділі "Зовнішньополітичні пріоритети США та американські неурядові організації на пострадянському просторі" американські НУО як посередник у реалізації геополітичних інтересів США тестуються на прикладі країн пострадянського простору. Розглядання активності НУО на трьох рівнях – загалом пострадянського простору, України та Криму, дозволяє вирішити різні завдання: сформувати уявлення про регіональну модель чи модель впливу в окремій країні, що віддзеркалює ієрархію інтересів США, та продемонструвати системність роботи американських неурядових організацій на конкретному прикладі в певному регіоні.

Зацікавленість США у пострадянському просторі базується на геостратегічній важливості регіону. Потенційну небезпеку становлять загроза з боку нових екстремістських та терористичних угруповань у Центральній Азії, які пов’язані з Афганістаном, можлива напруга між Росією та Китаєм на Далекому Сході, а також у Центральній Азії, конфлікти з приводу енергетичних та водних ресурсів у Центральній Азії. Але найважливішим є так званий "російський фактор", не тільки через можливе об'єднання пострадянських країн та відродження імперської могутності на чолі з Росією, але й через потенційне зміцнення Росії у межах концепції "зльоту інших" країн. Тому Сполученим Штатам вигідна стабільна та керована ситуація у регіоні.

Політика США щодо України, як частини пострадянського простору, зумовлюється передусім загальним характером американської політики в регіоні. Тобто значною мірою, не дивлячись на заяви представників Держдепартаменту та експертів, вона обумовлена ідеєю створення противаги Росії. З іншого боку, окрім структурування балансу сил у Євразії, Україна, як країна "прогресуючої демократії", може стати прикладом для сусідніх країн і таким чином сприяти просуванню американських політичних, економічних та культурних моделей на пострадянському просторі та навіть, можливо, до Росії. У підсумку Україна може стати ключовим фактором у трансформації пострадянського простору у напрямку, що відповідає інтересам США.

У цих умовах Сполучені Штати зацікавлені у підтримці рівноваги у регіоні у вигляді балансу сил, що передбачає об'єднання максимальної кількості країн пострадянського простору на проамериканській та антиросійській основі. Необхідно, щоб вони перейшли від співпраці з Росією, що зумовлене спільним радянським минулим, до співпраці із євроатлантичними структурами. Наприклад, у Таджикистані американська допомога концентрується на економічній реконструкції, а американські енергетичні компанії вкладають кошти у нафтогазову промисловість у Казахстані, Туркменістані і Узбекистані. Але головною метою політики США у Центральній Азії є сприяння довгостроковому розвитку демократичних інститутів і політики, що захищає права людини. У стратегічному плані Держдепартаменту США щодо Європи та Євразії передбачено укріплення демократії у Грузії, Україні і Молдові за рахунок боротьби з корупцією та допомоги в економічних реформах. Окрім формального впровадження ринкової економіки і ліберально-демократичних стандартів у політичному житті, уряд США визнає неминучість трансформації масової свідомості та політичної культури євразійських держав, тобто необхідність задіяти можливості громадської дипломатії.

Діяльність американських неурядових організацій у країнах пострадянського простору демонструє на практиці дію концепції "м'якої сили". Вона спрямована на трансформацію євразійських спільнот у напрямку демократизації та впровадження ринкової економіки. Окрім прагнення через місцеві НУО здійснити структурний вплив на державні реформи, головною метою американських організацій є трансформація світогляду громадськості.

Одним із найбільш успішних прикладів реалізації такого тлумачення "м'якої сили" є так звані "кольорові революції" – події, які пов'язують з американськими неурядовими організаціями. Сприяння, у тому числі фінансове, що надається місцевим НУО американськими організаціями, стає основою для звинувачення США у втручанні до внутрішніх справ держав пострадянського простору. Про можливість повторення подібних подій заговорили навіть у Росії. Це викликало прийняття низки заходів (зокрема, законодавчих ініціатив), що обмежили свободу діяльності іноземних, у тому числі американських, неурядових організацій. Це визвало протест не тільки з боку самих НУО, але й з боку уряду США, а також звинувачення деяких режимів у недемократичності. Неможливо однозначно оцінити дії ані іноземних НУО, ані урядів ряду країн пострадянського простору. Сама по собі діяльність міжнародних, і зокрема американських, неурядових організацій має виключно благодійний характер, вона спрямована на розвиток суспільств та вирішення найбільш гострих соціально-економічних проблем. Використання урядом США можливостей, які передбачає організаційно-функціональна специфіка НУО, є закономірною реалізацією національних інтересів країни у регіоні. Саме тому дії урядів деяких країн пострадянського простору в даній ситуації можна вважати прагненням не перешкодити діяльності неурядових організацій загалом, але обмежити можливості використання їх у маніпулюванні соціально-політичною ситуацією у країні та регіоні.

Дослідження діяльності американських НУО на прикладі України та Автономної Республіки Крим доводить, що найбільш визначною рисою є широке коло тематики проектів, що реалізуються. Незважаючи на те, що є й вузькоспеціалізовані НУО, орієнтовані на конкретний тип активності (наприклад, Фонд Фулбрайта, що займається академічними та професійним обмінами та стажуваннями), більшість організацій здійснюють програми у багатьох напрямах. Аналіз проектів, що американські НУО реалізують та підтримують у Криму, свідчить про те, що вони охоплюють багато політичних, соціальних та економічних проблем. Але найбільш актуальним, а тому пріоритетним для неурядових організацій, завданням є розвиток громадянського суспільства через розвиток неурядових організацій, громадської участі та налагодження співпраці між урядом, НУО, бізнесом та громадськістю. Реалізація цього завдання американськими фондами здійснюється через надання фінансової допомоги у вигляді грантів місцевим неурядовим благодійним та аналітичним організаціям, які на ці кошти проводять семінари конференції і моніторинги, створюють консультаційні центри та організують регіональні та закордонні поїздки з метою обміну досвідом, публікують та розповсюджують інформаційні матеріали. Діяльність американських НУО при взаємодії з відносно невеликою кількістю суб’єктів фактично охоплює усе населення регіону, а також більшість найактуальніших для Криму проблем. Те, що тематика проектів різних фондів перетинається, не тільки посилює їх вплив на соціально-політичні та економічні процеси, але й дозволяє економити грошові та людські ресурси американських фондів, які мають можливість доручити реалізацію проектів, що їх цікавлять, місцевим організаціям, які збільшують свою активність, використовуючи іноземний досвід, та стають суб’єктами розвитку громадянського суспільства в Україні.