| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення роботи; наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію, впровадження та публікації результатів дослідження; описано структуру дисертації.
У першому розділі «Теоретичні підходи до вивчення психологічних чинників суїцидальних тенденцій у медпрацівників» проведено аналіз існуючих теорій щодо вивчення суїцидальної поведінки, запропоновано психологічний зміст даного феномена, описані психологічні чинники суїцидальних тенденцій у медпрацівників (благополуччя, безнадія, життєвий стрес, емоційне вигорання), розглянуті вітчизняні та зарубіжні теорії особистості в контексті психологічних чинників ризику суїцидальності, а також викладено концепцію структури особистості «Велика п'ятірка».
У результаті теоретико-методологічного аналізу літератури встановлено, що самогубство є сьогодні однією з основних проблем громадської охорони здоров'я. У сучасних дослідженнях суїцидальна поведінка розглядається як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитого мікросоціального конфлікту (В. С. Єфремов, 2004; А. П. Чуприков, Г. Я. Пилягіна, М. В. Зотов, 2006; В. Ф. Войцех, 2008). При цьому виділяють ряд взаємопов'язаних процесів суїцидальної поведінки. Суїцидальна поведінка розглядається як будь-які внутрішні і зовнішні форми психічних актів, спрямованих уявленнями про позбавлення себе життя. Має певні форми, способи здійснення, стадії розвитку, предиктори і фактори ризику. Суїцидальні наміри (тенденції) – активна (внутрішня) форма суїцидальної поведінки, яка включає суїцидальні задуми, мимовільні вчинки з планування і підготовки суїцидальних дій, що безпосередньо передують їх здійсненню. Суїцидальні думки – пасивна форма суїцидальної поведінки, що характеризується уявленнями на тему своєї смерті. У низці досліджень враховуються індивідуально особистісні, соціально-культурні характеристики та їх психологічний склад
(К. Хорні, Е. Шнейдман, Н. Фабероу В. Франкл, 2001), які часто розглядаються як фактори ризику: характер, рівень самооцінки, структура емоційної сфери, ступінь тривожності, темперамент, особливості ціннісної ієрархії, специфіка соціальних умов, в яких формувалася особистість, її соціальний статус, специфіка взаємовідносин особистості з мікросоціумом.
Важливим аспектом даної проблеми є модель стрес-уразливості (Дж. Манна і Д. Вассерман, 2005), в якій представлено комплексний, системний підхід до вивчення суїцидальної поведінки. Відповідно до цієї моделі існують обставини, що зменшують вразливість (захисні чинники) і сприяють самогубству та суїцидальній спробі (стресори, чинники ризику). Аналіз літератури дозволив встановити, що одним із чинників ризику суїцидальної поведінки є професійна приналежність людини (Г. І. Каплан, Б. Дж. Седок, 1998; S. Stack, 2001; Г. В. Старшенбаум, 2005; Л. М. Юр'єва, 2006; M. Pompili, 2010), але причини і мотиви при цьому залишаються маловивченими. Зокрема, було визначено, що до найбільшого ризику суїциду схильні лікарі таких спеціальностей, як анестезіологи, офтальмологи і психіатри.
У зв'язку з цим аналіз теоретико-емпіричних досліджень дав підстави для розгляду психологічних чинників (захисту і ризику) суїцидальних тенденцій. До основних захисних чинників ризику суїцидальності відносять психологічне благополуччя, яке являє собою складний взаємозв'язок культурних, соціальних, психологічних, фізичних, економічних і духовних чинників. В якості основних компонентів виділяють: самоприйняття, позитивні відносини з оточуючими, автономію, управління навколишнім середовищем (компетентність), наявність цілей в житті і особистісний ріст (М. Єгуда, К. Ріфф, 1995), відчуття щастя і задоволеності життям (Е. Л. Десі, Д. Каннеман, Р. М. Райан, 2002; П. П. Фесенко, 2005;
A. S. Waterman, 2008). В якості рівнів психологічного благополуччя А.В. Вороніна (2002) розглядає психосоматичне, психічне, психологічне здоров'я. У проведених дослідженнях серед медичних працівників благополуччя пов'язано з практичною спрямованістю, вираженою в задоволеності працею (Р. М. Шаміонов, 2005).
На підставі аналізу літератури встановлено, що відчуття безнадійності є більш серйозним передвісником ризику суїциду, ніж депресивні стани (А. Бек, 2003;
Д. І. Шустов, 2005). Безнадія відноситься до психологічних характеристик, визначених через песимізм чи негативні очікування (Д. М. Узнадзе, 2001). Ці уявлення про майбутнє залучаються для пояснення причин виникнення різноманітних психологічних проблем, таких як депресія (Дж. Браун, Т. Харрис, 1995), суїцид (А. Бек, 2003), алкоголізм, а також психосоматичних захворювань
(Ю. І. Поліщук, 2004).
У ході аналізу було визначено, що до чинників ризику відносяться життєві стресові або психотравмуючі ситуації. Такі ситуації ставлять перед людиною проблеми, з якими вона не може впоратися самостійно на належному рівні, при цьому має значення частота і тяжкість пережитих подій (Т. Н. Holmes, R. H. Rahe, 1967). У деяких дослідженнях наголошується, що в розвитку станів психічної дезадаптації, в умовах стресових впливів мають значення індивідуальні психологічні властивості особистості, а також характер зовнішніх психотравмуючих чинників (А. Є. Узелевская, В. Д. Менделевич, І. В. Боєв, 2001; А. А. Чуркін,
Є. А. Панченко, 2002).
Пошук психологічних чинників ризику суїцидальності в медичному середовищі тісно пов'язаний з феноменом «емоційного вигорання». У ряді досліджень у медпрацівників відзначається високий рівень тривоги, симптоми депресії, незадоволеність собою, психосоматичні і психовегетативні порушення
(І. А. Парпалей, О. О. Лазуренко, Т. А. Тамакова, М. А. Володій, 2007; С. Г. Пирков, Є. М. Виговська, 2009), наявність песимістичності, імпульсивності та соціальної інтроверсії (Б. С. Федак, 2009). У серії досліджень встановлено, що вигорання є важливим чинником, який впливає на рівень безнадійності (М. Помпілі, 2010), відзначається втрата сенсу життя, містична налаштованість і наявність суїцидальних думок (Л. М. Юр'єва, 2004; Л. М. Дербай, 2008).
Проблема вивчення особистості в контексті суїцидальних тенденцій є однією з центральних і виступає як дослідження психічних властивостей особистості, індивідуальних особливостей і відмінностей між людьми, міжособистісних зв'язків, статусу і ролей особистості в різних спільнотах, суб'єкта суспільної поведінки і конкретних видів діяльності. Теорії особистості намагаються не тільки пояснити, а й передбачити поведінку людини. Вивченням особистості і психологічним аналізом суїцидальної поведінки в зарубіжній і вітчизняній психології займалися:
А. Г. Амбрумова, 1996; А. Маслоу, 1999; А. Бандура, Дж. Келлі, 2000; К. Меннінгер, К. Роджерс, З. Фрейд, К. Хорні, 2001; С. Л. Рубінштейн, 2002; А. Н. Леонтьєв, 2004; Е. Еріксон, С. Д. Максименко, 2006; К. Г. Юнг, 2007; Д. А. Леонтьєв, 2008;
В. С. Мерлін, 2009. Продуктивне вивчення психологічних чинників суїциду пов'язано з п’ятифакторною моделлю особистості (П. Коста, Р. Мак-Кре, 1992;
Г. Айзенк, Р. Кеттелл, 2000; Г. В. Олпорт, 2002). Дана концепція базується на лексичному підході: виділенні критеріїв для опису особистості з аналізу природної мови і подальшої наукової таксономізаціі, міжособистісні розходження оцінюються за п'ятьма основними параметрами і 30-ти додатковими підшкалами.
Таким чином, аналіз численних джерел привів нас до розуміння того, що проблема вивчення психологічних чинників суїцидальних тенденцій у медичних працівників далека від вирішення і потребує детального дослідження в конкретних соціокультурних та економічних умовах.
У другому розділі «Програма емпіричного дослідження психологічних чинників суїцидальних тенденцій у медпрацівників хірургічного профілю» викладено принципи організації емпіричного дослідження, визначено його основні напрямки, обґрунтовано методики дослідження психологічних чинників і властивостей особистості, що визначають ступінь стійкості і вразливості до суїцидальних проявів, репрезентативність вибірки та статистичні методи обробки даних.
|
