ПОЛІТИЧНІ ЦІННОСТІ ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ПІЗНАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми, показується рівень розробки проблеми; визначається об’єкт, предмет, мета і завдання даного дослідження; розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення; показується апробація та подається структура дисертації.

У першому розділі «Дослідження цінностей як засіб посилення впливу політичної науки на політичну діяльність», який є теоретико-методологічним та джерелознавчим, проаналізовано історію і сучасне становище з дослідження проблем цінностей. Сформульовано пізнавальну концепцію дисертанта і окреслено методологічний інструментарій дослідження. Визначено деякі загальні підходи до аналізу політичних цінностей, які розглянуті у роботі.

У підрозділі 1.1. «Теоретико-методологічні та функціонально-інструментальні основи дослідження аксіологічної сфери політичною наукою» показано, що політична наука не тільки вивчає політичне життя з ціннісної сторони, але й пропонує використовувати різні методологічні підходи, методи для розробки технологій ціннісної регуляції діяльності політичних і громадських інституцій, соціальних груп і верств. Від рівня пізнавальних концепцій становлення і функціонування цінностей залежить рівень політичного управління, ефективність органів влади, політична активність мас.

Специфіка розгляду поняття «цінність» полягає в тому, що цінності виражають ставлення суб’єкта, що відображає значущість об’єкта в оцінці (від негативної до позитивної) та залежність властивостей об’єкта від особливостей суб’єкта. Спираючись на визначення Н. Смелзера, під цінностями слід розуміти значущі, загальноприйняті, такі, що поділяються суспільством (соціальною групою), переконання щодо цілей, до яких люди прагнуть і щодо основних засобів їх досягнення.

Фактично особистість завжди займає позицію оцінки відносно до всіх компонентів навколишнього середовища та соціальної дійсності. Цінності слугують своєрідним першопоштовхом, необхідною умовою для взаємодії суб’єкта з об’єктом із точки зору критеріїв корисності та бажаності.

Такі дослідники як: М. Лосський, О. Дробницький, М. Гайдеггер, Л. Альтюссер, К. Клаксон, П. Вільямс, У. Томас, Ф. Знавецький, М. Каган, К. Кастанеді, М. Гуревич, В. Василенко, Б. Братусь, А. Ручка, М. Рокіч, В. Франк, Ф. Василюк, Д. Леонтьєв, Г. Залеський, В. Тугарінов, О. Золотухіна-Аболіна, Д. Юм, та інші пропонували свої концепції або визначення цінностей. Але ці точки зору поєднувало те, що в них цінності пов’язувалися з конкретно-історичними потребами та інтересами.

У смисловому розумінні поняття «цінність» близьке чи навіть споріднене з поняттям «значущість». Власне значущістю зумовлені не лише властивості предмета, а й потреби діючого суб’єкта, а критерієм ефективності й інтенсивності цінностей вважається «повнота задоволення», що супроводжує їх відчуття. У цьому разі йдеться про розуміння цінностей як джерел індивідуальної мотивації, що функціонально еквівалентні потребам, і про визнання цінностей реальними іманентними регуляторами діяльності.

Якщо в буденному слововжитку під цінностями найчастіше розуміють предмети, що володіють певними корисними для людини властивостями, то на теоретичному рівні поняття цінності має більш узагальнений зміст, близький до поняття «значення». Коли говорять про значення чогось, то мислять не стільки про сам предмет, скільки про ту роль, яку він може відіграти в житті людей із точки зору їх потреб, інтересів і мети діяльності. Багато дослідників визначають цінність як предмет потреб. Такий підхід пов’язує поняття цінностей з реальністю людського існування, підкреслюючи, що цінності – це те, в чому людина має потребу, що необхідне для забезпечення її життєдіяльності, в тому числі політичної.

Політична наука розглядає цінності, насамперед, як інтерес, мотив і стимул розвитку теорії і практики політичних відносин, норм і зразків політичної діяльності. В роботі аналізуються різні методологічні підходи до аналізу цінностей, різні позиції дослідників щодо визначення цінностей взагалі і політичних, зокрема. При цьому пропонується за необхідне розрізняти два диференціюючі підходи-фактори, які діють перехресним чином: один міститься у специфічних інтересах різних наук щодо феномену цінності (тому тлумачення цінностей представниками різних наук не може не бути різним), інший констатує, що аксіологічні відмінності базуються на методологічно-світоглядних позиціях, які здебільшого істотно відрізняються як у різних дослідників, так і у сферах дослідження. Якщо перші відмінності радше доповнюють одну теорію іншими, то другі відмінності призводять до конфронтацій у теорії цінностей.

Під цінностями ми розуміємо основи духовного та матеріального життя людини, які визначають мету, сенс, значення, наміри, нормативність і формальні межі її самореалізації. Цінності – це загальноприйняті уявлення людей про цілі й норми поведінки, які втілюють історичний досвід і концентровано виражають смисл культури певного етносу і навіть людства в цілому.

Система політичних цінностей є тією ланкою, яка об’єднує державу, суспільство з особистістю, включає її в систему політичних відносин; визначає, заради чого відбувається політична діяльність і якими засобами вона реалізується.

Дослідники розрізнюють три форми існування політичних цінностей, які переходять одна в одну: 1) політичні ідеї та ідеали (вироблені суспільною свідомістю і наявні в ньому у вигляді узагальнених уявлень про досконалість політичної сфери суспільного життя); 2) предметне втілення цих ідеалів на рівні суспільно-політичної практики; 3) мотиваційні структури особистості («моделі належного»), які спонукають до предметного втілення в діяльності індивідів суспільно-ціннісних ідеалів. Зазначені форми переходять одна в одну.

У підрозділі 1.2. «Цінності в системі триєдиної – світоглядної, соціокультурної і політичної – дійсності» розглянуто проблему теоретичного забезпечення економічного і політичного розвитку України в аспекті становлення і розповсюдження політичних цінностей, які відповідають національним інтересам країни. Показано, що у цій сфері накопичуються суперечності і «проблемні вузли», породжені тим, що держава, частина політичних партій, громадських інституцій розповсюджує політичні цінності суверенітету, патріотизму, консолідації нації, а частина політичних і громадських суб’єктів працює на політичну дестабілізацію, ціннісний розкол України. Це проявляється як у світогляді людей, так і в соціокультурній і політичній діяльності.

У підрозділі проаналізовані кардинальні для українського суспільства світоглядні і ціннісно-орієнтаційні проблеми політичного розвитку і доведено, що:

–     у період кардинальних змін у суспільстві різко загострюються ціннісні протиріччя. Сформовані доти механізми соціалізації і орієнтації на певні цінності вступають у протиріччя із загальною динамікою суспільного розвитку. Змістовна сторона нової ціннісної орієнталістики в таких випадках часто-густо ігнорує пріоритет загальновизнаних цінностей у реальній індивідуальній та соціальній практиці. Що ж стосується регламентуючої діяльності попередньої системи цінностей, а також способів передачі ціннісного відношення до світу «у готовому вигляді», то вони можуть значною мірою перешкоджати процесу засвоєння особистістю нових цінностей за принципом від абстрактного до конкретного;

–     потреби та інтереси є об’єктивно-суб’єктивною основою мотивів і стимулів людської діяльності, зокрема і політичної. Вони ж визначають, значною мірою, зміст цінностей. Але самі цінності, в тому числі політичного життя, маючи об’єктивні основи, мають більш суб’єктивний характер. У світі цінностей соціальні суб’єкти не тільки усвідомлюють пріоритети розвитку, специфіку форм мислення і дійсності, але й роблять свідомий вибір цих форм для себе. На передій план виходять цілісні орієнтири як мотиви і стимули діяльності, тобто те, що відповідає уявленням про призначення людини з точки зору її гідності і самореалізації;

–     оскільки ціннісна картина світу включає певний набір і ієрархію цінностей, які виражені в оцінках, то вона передбачає наявність не тільки оціночних стереотипів та норм, а й вільні оціночні шкали та орієнтири вільної оцінки фактів, подій, політичних лідерів, отже свободу ціннісного вибору, який є одним з найважливіших факторів демократії, цілепокладання і проектування політичної діяльності;

–     в демократичній державі існує, як правило, декілька систем ціннісних орієнтацій, які динамічно або повільно трансформуються. Взаємодія цих систем може бути конфліктогенною (навіть антагоністичною) або толерантно-солідарною, що тягне за собою політичну нестабільність або стабільність, загострює політичні відносини в суспільстві або підвищує рівень політичної злагоди;

–     цінності виконують багато функцій в політичній сфері. Найважливіші серед них: інтегруюча (дезінтегруюча), регулятивна, ідентифікаційна, стандартів і вільних критеріїв вибору форм політичної діяльності тощо.
В цінностях акумулюються переконання щодо цілей, до яких люди прагнуть,
а також досвід реалізації цих цілей.

У другому розділі «Ціннісний аспект політичних змін і пошуки нових орієнтирів» досліджуються політичні зміни в Україні через призму вибору типу держави, політичного розвитку (повільна трансформація або динамічна модернізація), політичних відносин, уявлень про суверенітет, політичні права і свободи. Обґрунтовується теза, що для України сьогодні найбільш важливо визначитися з типом політичного розвитку.

У підрозділі 2.1. «Модернізація як ціннісний атрибут суспільно-політичної сфери» показано, що попередні роки трансформації України, інколи некерованої, стихійної, імпульсивної, довели, що потрібно застосувати інший тип політичного розвитку – політичну модернізацію з чітко визначеними цілями, засобами, очікуваними (передбаченими) результатами.

Наукова коректність потребує визнання того факту, що модернізація прагне досягти суспільної стабілізації на новому, якісно вищому рівні розвитку. При цьому вона практично ніколи не супроводжується стабілізацією існуючих соціальних структур. Навпаки, вона намагається їх дискредитувати й дезорганізувати, оскільки лише в цьому випадку доцільність модернізаційних перетворень набуває переконливих ознак.

Модернізація супроводжується суперечливою взаємодією між процесом диференціації ролей, статусів і функцій у соціальній системі та їх інтеграцією на новому функціонально-інструментальному рівні. Це означає, що функціональність на «виході» системи під час модернізації не відповідає рівню вимог, який необхідний на «вході». Норберту Вінеру належить дотепне метафорично-проблемне зауваження: «Ми змінили своє оточення настільки радикально, що тепер повинні самі змінитися, аби жити й вижити в цьому оточенні».

Хоча в наш час теорія модернізації отримала оперативний простір для своєї реалізації, але вона не повинна ігнорувати конкретно-історичну, регіональну і культурно-політичну специфіку суспільств, що підлягають модернізаційним змінам. Інакше як економічна, так і політична модернізація відбуватимуться на тлі суперечливих соціальних тенденцій, соціальної напруги і навіть деструктивних перипетій, котрі неухильно призведуть до негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності соціуму.

Історичний досвід недвозначно доводить: навіть блискучий рівень виконавчої майстерності владно-управлінської вертикалі в таких випадках, як правило, не в змозі компенсувати комплексний негативізм наслідків некритичного запозичення модернізаційних методик і інструментарію інших культурно-цивілізаційних ойкумен.

У підрозділі 2.2. «Свобода проти Рівності: проблема теоретичних колізій і узгодження політичної теорії з практикою» розкриваються суперечності процесів становлення свободи в перехідних суспільствах, коли принцип рівності не може реалізуватися на практиці. Неспівпадіння ідеалізованої теорії про демократичну, правову, соціальну державу в Україні з практикою недемократичності, правової і соціальної захищеності більшості громадян веде до збоїв в соціалізації як молодого покоління, так і до зневіри в декларованих, але не реалізованих політичних цінностях.

Сучасні перехідні постсоціалістичні суспільства, в тому числі українське, зіткнулися з складною ситуацією у сфері політичної соціалізації, коли запропоновані суспільству, політичним партіям, особистостям політичні цінності, зокрема свобода, демократія, рівність прав і обов’язків та інші – не зовсім відповідають ментальностям націй, стереотипам мислення і поведінки особистостей. І ця проблема теж далека від розв’язання. В цій ситуації виникає небезпека того, що коли базова політико-правова цінність – конституція країни – проголошує цивілізовані політичні цінності, а вони не реалізуються ні владою, ні опозицією, ні громадянами. Тому політична соціалізація здійснюється в не повній або в деформованій формі. Інколи ж частина населення переживає стан політичної ресоціалізації – прагне відокремитися від держави як у формі сепаратизму, так і «внутрішньої еміграції», коли громадянин живе у країні, але не орієнтується або заперечує провідні політичні цінності.

І тут політична наука повинна знайти вірну відповідь: відповідає стан політичної і правової культури населення докорінним політичним інтересам країни, а значить і докорінним політичним цінностям, або не відповідає? Може суспільство «заблукало в минулому» і не може знайти шлях до цивілізованих політичних відносин? Свобода не є тільки пізнаною необхідністю, як стверджують деякі філософи і політологи, а й способом сприйняття і перетворення політичного життя. Уміння користуватися цим інструментом політичного пізнання і політичної практики набуваються не миттєво, а довгими роками, великими зусиллями.

У третьому розділі «Політичні цінності – інструмент удосконалення політики» розкривається теза, що політичні цінності укорінені не тільки в політичну культуру населення або окремої верстви (політична культура влади або опозиції, наприклад), а й інші форми культури – економічної, правової, моральної релігійної, естетичної тощо.        

У підрозділі 3.1. «Політичні цінності у форматі ідеології як стратегії формування ефективної державної політики, політичної влади і суспільних відносин» показується, що політичні цінності існують у вигляді принципів, ідей, цілей (наприклад, гуманізму, справедливості, демократії, свободи, порядку тощо). Ці принципи і цілі можуть бути різною мірою словесно виражені й теоретично оформлені. Доволі різноманітним у них може бути питома вага емоційного та образного компонентів. Поєднання політичних цінностей утворює політичні ідеології. У стислому визначенні політична ідеологія є теоретично оформленою ієрархією політичних цінностей.
В ідеології соціальні групи намагаються обґрунтувати всезагальність характеру своїх політичних цінностей, довести їх правочинність та універсальну прийнятність, значущість. Боротьба ідеологій – це боротьба за ціннісну орієнтацію людей.

Цінності істотно визначають і водночас визначаються ідеологією, суспільними інститутами, віруваннями та потребами. Така подвійна корелятивна залежність співіснування є надзвичайно важливою під час з’ясування функціональної підпорядкованості цінностей та межуючих з ними форм суспільної свідомості і соціальних інститутів.

Політичні ідеології, як і політичні цінності, віддзеркалюють потреби й інтереси людей. З огляду на багатоманітність потреб та інтересів, суспільство здебільшого послуговується кількома політичними ідеологіями. В роботі аналізуються класичні політичні ідеології європейського зразка та їх українські сучасні модифікації.

Можливість раптової актуалізації певних резонансних аспектів сучасного світопорядку висуває перед ідеологічної сферою нові вимоги – навчитися оперативно й аргументовано реагувати на динамічні зміни. Причому, відповіді на виклики мають бути не половинчатими, не паліативними, а світоглядно-конкретними й безкомпромісними. Це змушує переглянути попередні підходи, які базувалися на обмеженому колі усталених проблемних аспектів, щодо яких сформувалися чіткі інтерпретаційні шаблони.

Нині проблемне поле, що потребує ціннісно-світоглядного реагування, розширюється і поглиблюється в геометричній прогресії. Ця обставина робить практично неможливим використання сучасною політичною ідеологією попередніх стереотипних підказок. Як наслідок – ідеологічна сфера змушена інтенсивно нарощувати свій інтелектуальний рівень, інтелектуальне забезпечення, когнітивно-герменевтичну інструментальність, обізнаність з проблемами і перспективами розвитку, їхніми причинно-наслідковими зв’язками тощо. Та ідеологічна доктринальність, яка виявляється неспроможною модернізуватися чи яка не вважає за доцільне це робити у відповідності із зазначеними вимогами, набуває відверто маргінальних ознак, фатально втрачає суспільну підтримку і довіру.

У підрозділі 3.2. «Ціннісний конфлікт: визначальні теоретико-праксеологічні аспекти розблокування» досліджується конфліктогенний потенціал політичних відносин, теоретичні і практичні аспекти нейтралізації і розв’язання конфліктів з допомогою політичних цінностей.

Конфлікти цінностей, котрі Макс Вебер називав «провиною богів», – це здебільшого проблема розвитку, відсутності консенсусу щодо його сутнісних параметрів: мети, напрямків руху, засобів тощо. Наприклад, недостатньо усталена або погано структурована система цінностей (як і недостатньо розвинена рефлексія), як правило, стоять на заваді адекватному визначенню реальної ролі та значущості тих чи інших політичних цінностей. Крім того, значущість тих чи інших цінностей може перебільшуватися або применшуватися внаслідок дії величезної кількості факторів впливу.

Проблеми з ціннісною ідентичністю із домінацією певних ціннісних тенденцій часто слугують причиною таких небезпечних соціально-політичних наслідків, як конфлікти. Проміжною каузальною ланкою соціальної процесуальності такого типу, як правило, є світоглядно-аксіологічний невроз, котрий «виникає внаслідок зіткнення дивергентних невротичних прагнень». Непослідовність думок та вчинків, дій та пріоритетів є безперечним атрибутом неврозу; переслідування ж несумісних цілей зумовлене проблемою внутрішньої амбівалентності ціннісних мотивів.

У підрозділі доведено на основі аналізу теорії і практики політичного розвитку, що ціннісні конфлікти в Україні існують в гострих формах. Але їх площина змінюється. Якщо в перші десять років незалежності України визначальним був ціннісний конфлікт між комуністами і антикомуністами, то в останні роки провідним стає ціннісний конфлікт між прибічниками європейської (в першу чергу, євроатлантичної) і євразійської (проросійської) орієнтації.

В сучасній Україні немає більшості населення, яка б розв’язала проблему європейської або євразійської ціннісної і політичної орієнтації. Одними з найсуттєвіших факторів, які гальмують формування такої більшості і такої орієнтації, є дуже слабкий середній клас і високий рівень корупції. В той же час у політичних поглядах населення, як свідчать соціологічні опитування, переважають цінності демократичних перетворень.

Характер і зміст домінуючої в майбутньому системи політичних цінностей в сучасній Україні детермінований процесами демократизації як основними факторами сучасної соціально-політичної динаміки і ціннісними характеристиками європейського способу життя. Вже сьогодні заможні українці відпочивають, лікуються, вчаться, купують майно, тримають капітали в країнах ЄС та інших західних країнах. Така ціннісна орієнтація буде поступово охоплювати усе більший масив населення і врешті-решт приведе до домінування європейського вектору розвитку в Україні.