ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано сутність і стан наукової проблеми дослідження, політичну актуальність теми, мети і завдань дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, характер апробації, подано загальну характеристику роботи. Доведено, що системне дослідження аналізу впливу національного інформаційного простору на зовнішню політику України дає змогу визначити новий науковий напрям, з’ясувати чітку взаємодію зовнішньої політики та інформаційної політики у сфері міжнародних відносин.

У Розділі 1 - “Концептуально-теоретичні засади та джерельно-документальна база дослідження” – обґрунтовано концепцію наукової проблеми, класифіковано теоретичні, методологічні підходи до природи та характеру інформаційного суспільства, представлено термінологію міжнародних інформаційних відносин, окреслено визначення процесів, явищ і понять, що характеризують нову галузь, охарактеризовано особливості та відмінності наукових концепцій постіндустріалізму, інформаційного суспільства і глобалізму, з’ясовано еволюцію наукової думки, розкрито сучасні тенденції розвитку інформаційного суспільства, окреслено процеси, які зумовлюють застосування інформаційного простору як чинника зовнішньої політики у сфері міжнародних відносин. В контексті окресленої теми дослідження інтеграції України до світового інформаційного простору, міжнародний інформаційний простір розглядається як сукупність світових інформаційних ресурсів, потоків та інфраструктури, які дозволяють на основі норм міжнародного права забезпечувати інформаційну взаємодію громадськості, суспільства та держави в усіх сферах життєдіяльності цивілізації з рівним правом доступу до відкритих джерел інформації. Під національним інформаційним простором розуміється середовище, в якому здійснюється продукування, зберігання та поширення інформації і на яку розповсюджується юрисдикція країни.

Трансформація світової політики, обумовлена феноменом глобалізації комунікації, у ХХІ ст. стає пріоритетом зовнішньополітичних доктрин держав, національних і міжнародних інститутів, процесів прийняття рішень. Цей висновок зроблено завдяки аналізу зарубіжної та вітчизняної наукової думки, поданому у наукових працях Й. Масуди, Д. Белла, У. Дайзарда, А. Тоффлера, Г. Ласвела, Р. Коена, Дж. Янга, М. Бангеманна, М. Кастельса, Ш. МакБрайда, І. Валлерстайна, С. Хантінгтона, З. Бжезинського, А. Тойнба, Ф. Фукуями, Р. Дарендорфа та ін. Тенденція подальшої міжнародної інтеграції і стратегія становлення інформаційного суспільства залишаються провідними для прогресивного міжнародного розвитку. Вітчизняні фахівці не залишились осторонь сучасних проблем інформаційно-технологічної еволюції та взяли активну участь у формуванні моделі розвитку постіндустріального суспільства для нових незалежних країн, в тому числі і України. Результати досліджень викладено у різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях вітчизняних фахівців: Ю. Пахомова, С. Кримського, Ю. Павленка (Пути и перепутья современной цивилизации. – К., 1998), В. Кременя, В. Ткаченка (Україна у контексті глобалізму. – К., 1998), Б. Гуменюка, Є. Камінського, А. Дашкевича, В. Трощинського (Геополітичне майбутнє України. – К., 1998), О. Білоруса, Ю. Мацейка, А. Гончаренка та ін. (Глобальні трансформації і стратегії розвитку. – К., 1998), О. Зернецької (Глобальний розвиток масової комунікації і міжнародні відносини. – К., 1999), Л. Губерського, А. Москаленка, В. Іванова, В. Вергуна (Масова комунікація. – К., 1997), О. Скаленка (Глобальні резерви поступу. К., 2000), Г. Почепцова (Коммуникативные технологии ХХ века.– К., 2000; Информационные войны.- М., 2001), В. Бебика (Політичний маркетинг і менеджмент. – К., 1996; Засоби масової інформації посткомуністичної України.- К., 1996), Є.Тихомирової (PR – формування відкритого суспільства – К., 2003), Є. Макаренко (Європейська інформаційна політика. - К., 2000; Інформаційне суспільство: політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО.- К., 2001; Міжнародні інформаційні відносини. К., 2002), в яких розглядаються проблеми нової геополітики, процеси європейської інтеграції, соціально-політичної конфліктології, міжнародні проблеми України, концептуальні засади зовнішньої і внутрішньої політики, інформаційної безпеки, інформаційної економіки, масових комунікацій в контексті глобалізму.

Головною особливістю сучасних міжнародних відносин є небувале зростання ролі і значення інформації. Ефективність зовнішньої політики та успіх країни на міжнародній арені визначається окрім багатьох політичних, економічних та соціокультурних чинників, ще й ступенем розвитку національного інформаційного простору та інформаційної інфраструктури країни. Міжнародна інформаційна політика спрямована на політичну, економічну та культурну інтеграцію світових спільнот на основі використання нових перспективних технологій, на забезпечення вільного доступу до інформації і обміну інформацією, на створення ефективної системи забезпечення прав людини. Важливість розвитку міжнародного інформаційного простору усвідомлена світовою спільнотою, що знайшло своє вираження в національних концепціях інформаційної політики, в нормах міжнародного права, в документах міжнародних організацій, таких, як: ООН, ЮНЕСКО, ЄС, РЄ, ОБСЄ, ЦЕІ, НАТО, СНД тощо.

Наукові концепції постіндустріалізму, інформаційного суспільства і глобалізму набули політичної актуальності в останню чверть минулого століття, стали предметом гострих політичних дискусій на початку ХХІ ст., що привернуло увагу дослідників міжнародних відносин, створило ґрунтовну базу для теоретичних та прикладних досліджень в галузі міжнародної інформаційної політики, засвідчило етапний характер наукової доктрини глобальної цивілізації.

Застосування політологічних методів аналізу дало можливість з’ясувати тенденції розвитку міжнародної інформаційної політики та визначити основні вектори зовнішньої політики України в контексті світової інтеграції. Дослідження представлених у першому розділі проблем та концепцій дозволяє дійти висновку, що вирішення проблеми сучасного міжнародного розвитку враховує нові чинники взаємозалежності та співробітництва держав, зокрема інформаційні ресурси, інфраструктуру та інформаційні потоки, як складові інформаційного простору, який виступає повноправним учасником політичних процесів. Незважаючи на те, що глобалізація стала розглядатися як домінуюча тенденція розвитку міжнародного співтовариства тільки наприкінці ХХ, у міжнародних відносинах відбувалися процеси, які кваліфікувалися у теоретичних і прикладних дослідженнях, як "взаємозалежність". Саме взаємозалежність, зорієнтована на спільне вирішення міжнародним співтовариством якісно нових проблем політичного, економічного, соціального та технологічного характеру в окремих державах і великих регіонах світу, обумовила розвиток глобальних тенденцій та еволюцію світової політики.

Розділ 2 – “Формування та розвиток національного інформаційного простору” – присвячено проблемі становлення та еволюції інформаційного простору України, детально проаналізовано основні складові національного інформаційного простору, з’ясовано переваги та недоліки розбудови інформаційного суспільства в Україні, визначено основні напрямки інформаційної державної політики. Під державною інформаційною політикою розуміється регулююча діяльність державних органів, спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, що охоплює не тільки телекомунікації, інформаційні системи чи засоби масової інформації, а всю сукупність виробництва і відносин, зв'язаних з створенням, збереженням, обробкою, демонстрацією, передачею інформації у всіх її видах. Таке розширене трактування інформаційної політики представляється сьогодні обґрунтованим, тому що цифровізація інформації і новітні телекомунікаційні і комп'ютерні технології інтенсивно розмивають бар'єри між різними секторами інформаційної індустрії.

В розділі досліджено питання юридичної регламентації розвитку національного інформаційного простору. З часу проголошення державної незалежності України створюється національна система законів та підзаконних нормативних актів щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин, в тому числі процесу інформатизації. Національне (державне, публічне) право України має значний масив нормативних актів (законів та підзаконних), які прямо чи опосередковано регулюють інформаційні відносини в суспільстві. Розглядаючи українську нормативно-правову базу, можна зробити висновок, що сукупність правових норм в сфері суспільних інформаційних відносин, визначених у законах і підзаконних актах, досягли за кількістю критичної маси, що зумовлює необхідність удосконалення інституту інформаційного права, відповідну систематизацію на рівні наукової дисципліни та кодифікацію законодавства.

Оскільки національний інформаційний простір - важлива ознака суверенної й незалежної держави, яка дбає про формування й розвиток його на всій території України на основі єдиних принципів і за загальними правилами з додержанням балансу інтересів особи, суспільства, держави, на рівні законодавчого акту, його слід визначити як сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства, держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб`єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.

Встановлено, що ефективність зовнішньої політики та позиція країни на міжнародній арені визначається великою кількістю різноманітних внутрішніх чинників: досконалістю політичної бази, професійністю політичних діячів, економічною стабільністю, забезпеченням національної безпеки, багатою культурною спадщиною... та ступенем розвитку національного інформаційного простору. Саме фактор розвитку інформаційного простору є одним з найновіших та найвпливовіших протягом останнього етапу суспільного розвитку. Досягнення України у розбудові національного інформаційного простору відіграють функцію каталізатора під час проведення зовнішньої політики. Україна стає важливою для багатьох країн світу; істотно підвищується зацікавленість інших країн у співробітництві з Україною, у розвитку двосторонніх відносин. Повноцінна активна участь України у міжнародних процесах, у вирішенні глобальних політичних проблем прямо пропорційно залежить від розвитку національного інформаційного простору, від досягнень у галузі нових інформаційних технологій, від прогресивної інформатизації суспільства. Отже, успіх України на міжнародній арені визначається, окрім багатьох політичних, економічних та соціокультурних чинників, ще й ступенем розвитку національного інформаційного простору та інформаційної інфраструктури України.

У Розділі 3 – “Політичні аспекти інтеграції України у світовий інформаційний простір” зосереджено увагу на міжнародному співробітництві, прагненні України інтегруватися у світовий інформаційний простір, не забуваючи про створення та розвиток власного національного інформаційного суспільства, міжнародному обміні досвідом, метою якого є подолання існуючих диспропорцій та розбудова глобального інформаційного суспільства. Перераховані показники можуть служити визначальними чинниками розвитку могутності держави, її становлення та міжнародного визнання.

Інформаційне суспільство та інформаційний простір не можуть бути суто національними, а не інтегрованими у світовий інформаційний простір. Головну роль повинні відігравати двосторонні і багатосторонні відносини, співробітництво з міжнародними організаціями та інститутами.

Держава представляє інтереси українського суспільства на міжнародному рівні, зокрема під час підписання декларативних, нормативних і інших документів. Держава виступає центром усіх дій, що починаються в Україні в напрямку участі в міжнародному русі по гармонізації національних правових систем відповідно до вимог цифрового суспільства. Суспільним організаціям, професійним об'єднанням і державним профільним підструктурам приділяється роль реалізаторів прийнятих на державному і міжнародному рівні програм і проектів. Україна формує власне, українське обличчя державної інформатизаційної політики, обирає власні тактику і стратегію. Світ сприймає Україну крізь призму рішень її уряду, глобальної активності її економіки та науки, цінностей її культури.

Будь-яка цивілізована держава повинна мати як державні, так і недержавні незалежні установи чи організації, які покликані сприяти розвитку інформаційного суспільства в країні, розробляти основні концепції інформатизації, допомагати урядові з підготовкою нормативно-правової бази, представляти країну на міжнародних конференціях та форумах. Незважаючи на те, що Україна знаходиться на початковому етапі розбудови власного інформаційного простору, ведеться активна робота в галузі розробки національного інформаційного простору, міжнародного обміну інформацією та міжнародного співробітництва саме завдяки існуванню спеціалізованих установ, комітетів та організацій. Поява спеціалізованих установ, незалежних організацій та професійних центрів, головна задача яких полягає в інтеграції України до світового інформаційного простору, у розбудові і вдосконаленні інформаційного суспільства в Україні, яскраво свідчить про те, що наша держава рухається разом з усім цивілізованим світом до глобального інформаційного суспільства, учасники якого можуть розраховувати на подальший розвиток держави як такої.

Європейська інформаційна політика реалізується через стратегії, програми і проекти міжурядових регіональних організацій таких, як Рада Європи (РЄ), Європейський Союз (ЄС), Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЕІ), Організація Північно-Атлантичного Співробітництва (НАТО), в рамках яких розглядаються і вирішуються проблеми становлення інформаційного суспільства у Європі. Україна бере активну участь у співробітництві з зазначеними організаціями з метою інтеграції до європейського та євроатлантичного, політичного, правового та інформаційного простору, гармонійного входження до політичних та економічних структур Європи. Реальними формами співпраці між державами є спільні підходи до вирішення проблем міждержавних інформаційних обмінів, розвитку демократії і плюралізму вираження поглядів, забезпечення основних прав і свобод людини і засобів масової комунікації, створення об'єднаної центральноєвропейської інформаційної магістралі, становлення інформаційної економіки, впровадження нових технологій у всі сфери життєдіяльності суспільства. Міжнародне співробітництво у галузі комунікації стало надзвичайно актуальним у прогресуючому світовому розвитку цивілізації. Глобальні соціально-політичні зміни обумовили міжнародну комунікаційну політику країн європейського регіону, сприяли взаєморозумінню і пошуку спільних рішень інформаційних та комунікаційних проблем. Співробітництво України в рамках міжнародних організацій активізує обмін інформацією у галузі зовнішньої політики, забезпечує національні інтереси в регіональних відносинах, нові напрямки співпраці в інформаційній сфері.

Стратегія формування єдиного інформаційного простору держав-учасниць СНД враховує світовий досвід становлення інформаційного суспільства, створення єдиної уніфікованої системи телекомунікацій і стандартів обміну інформацією, розвиток інформаційної економіки, впровадження нових технологій у важливі сфери життєдіяльності суспільства. Але реалізація концепції створення єдиного інформаційного простору СНД потребує розв'язання багатьох проблем політичного і правового характеру, врахування національних інтересів і встановлення гарантійних принципів суверенності і незалежності відповідно до міжнародних норм права, що ігнорується в багатьох угодах і документах.

Включення України в процеси міжнародної інтеграції окреслює стратегію політичного розвитку держави, обумовлює пріоритети динамічного зростання в умовах трансформації демократичних інститутів, ринкової економіки та культурної сфери. Глибока взаємодія в інформаційній сфері, входження України в світовий інформаційний простір впливають на інформаційну політику, розвиток інфраструктури, інформаційний потенціал та виробництво національних інформаційних продуктів. Загальносвітові тенденції та національний досвід свідчать, що політичні і соціально-економічні зміни залежать від політичної орієнтації влади, зміни масової свідомості, демонополізації економічного сектору, впровадження нових технологій в державне управління. Європейська інтеграція як вектор міжнародної політики України, співробітництво з європейськими міжнародними організаціями сприяють розробці стратегії і програми інформаційного суспільства для України, створенню сучасних інформаційних магістралей, розвитку ринку електронної комерції та інформаційних послуг, демократизації політичних інститутів, незалежності мас-медіа і усвідомленій участі суспільства в політичних процесах ХХІ століття.

У Розділі 4 – “Економічні аспекти інтеграції України у світовий інформаційний простір” розглядаються проблеми інформатизації, як шлях України не лише до інформаційної інтеграції, але й до економічного добробуту. Ця галузь швидко повертає капіталовкладення, і практично будь-які витрати не є надмірними. Попри прагнення України інтегруватись у світовий економічний простір, вона, як і раніше, залишається малопривабливою для іноземного інвестування через нестабільність і недосконалість законодавства, відсутність належних гарантій, недосконалу візову політику, елементарний брак інформації про потенційні можливості країни.

Аналіз розвитку інформаційного суспільства дозволив зробити висновки, що поряд із позитивним загальним впливом на економічне зростання і на суспільний розвиток процес розвитку інформаційного суспільства супроводжується негативними явищами. Найбільш масштабною за своїми негативними наслідками є поява в суспільстві ще одного виду розшарування, який одержав назву інформаційного чи цифрового розшарування (digital divide). В сучасному світі комунікація все частіше набуває форми обміну між нерівними партнерами, забезпечуючи панівне становище найбільш інформаційно розвинутому з них. Стає очевидним, що наслідки інтелектуальної та культурної залежності є не менш вагомими, ніж наслідки політичної експансії чи економічної залежності. Висновки сучасних геополітичних досліджень процесів розвитку говорять про те, що суспільство, яке не змогло своєчасно стати на шлях інформатизації, ризикує безнадійно відстати від розвинених країн і впасти в економічну і інформаційну залежність.

Світове співтовариство розробило шляхи подолання «цифрової нерівності», які представлені у низці документів, прийнятих на міжнародному рівні. Аналіз цих документів дозволяє дійти висновку, що розв’язання проблеми «цифрової нерівності» потребує збалансованого загальнодержавного системного підходу. Досвід багатьох країн свідчить, що в процесі формування національної стратегії, проблему широкого використання інформаційних комп’ютерних технологій необхідно поставити в один ряд з іншими важливими для України проблемами — подолання бідності, підвищення якості медичного обслуговування, вдосконалення державного управління тощо. Для цього потрібно, перш за все, виробити єдину національну стратегію, привести у відповідність до неї зовнішню та внутрішню політику, забезпечити сприятливу законодавчу, суспільну та економічну атмосферу в галузі інформатизації, забезпечити потенційну можливість доступу населення до інформаційних комп’ютерних технологій, оцінити можливості і потреби українського суспільства відносно масового впровадження інформаційних технологій.

Ефективні методи протидії інформаційній нерівності та дискримінації як головним небезпекам інформаційного століття, лежать не в ізоляції від глобального інформаційного простору, а у сфері повноцінної участі у формуванні цього простору. Україні не уникнути процесів інформатизації, і вона повинна не просто пристосуватися до нових умов і вимог світового устрою, а забезпечити собі гідне місце в глобальному інформаційному суспільстві. І найкращим вирішенням цієї проблеми є інтеграція у світовий інформаційний простір шляхом взаємодії з іншими країнами, з міжнародними організаціями, активної участі у міжнародних програмах та проектах.