ПОЛІТИЧНІ ТА ГРОМАДЯНСЬКІ ЦІННОСТІ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ (ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ) :

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність дисертаційного дослідження, з’ясовано рівень наукової розробки теми, визначено мету і завдання роботи, її методологічні та теоретичні основи, сформульовано наукову новизну одержаних результатів і їх науково-практичне значення.

У першому розділі „Цінності як проблема політології: стан наукового дослідження” зазначається, що система цінностей є тим фактором, який дає можливість характеризувати рівень (історичний, цивілізаційний, культурний, соціальний, політичний) у розвитку суспільства, потенційні можливості його прогресування, стан сформованості суспільно-політичних ідеалів. На основі цього аналізуються особливості історичних форм розуміння соціальних цінностей як певного узагальненого уявлення людей про межу, норми своєї поведінки, які втілюють історичний досвід, концентровано відображають сенс культури окремого етносу і всього людства загалом. Таким чином,  визначається соціальний  зміст  проблеми  цінностей  (В.Лапін, Д.Леонтьєв, А.Івін, В.Супрун, Т.Парсонс, Н.Смелзер), особливості їх формування в єдності інтересів, потреб, мети. Автор вказує, що цінності характеризувалися переважно через аспект культури, психології, соціальних форм життя. Визначення ж політичних цінностей потребує більш глибокої історичної ретроспективної аналітики, а тому використовуються праці Платона, Арістотеля, Августина, де акцентується увага в першу чергу на проблемі етики, права, цінності людини як основи досконалої влади та держави.

Цінності Нового часу (Н.Макіавеллі, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ф.Бекон, Р.Декарт, Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо, І.Кант, Г.Гегель) прагматизуються і, власне, реально отримують політичне визна-чення: свобода, справедливість, право, розум, влада, громадянський стан, суверенітет, толерант-ність тощо. Це вже не ідеал, а повсякденно відтворювані (у своїх історичних межах) форми людської самореалізації, функціональний чинник людських відносин і свого роду матриця формування своєї цілісної історії, держави, влади, громади, свободи, суверенітету.

Особливе місце відводиться аналізу політичних цінностей в утопічних теоріях та марксизмі, де вони поляризуються як ідеал майбутнього і як реалізація принципу рівності.

Значна увага приділена аналізу досліджень українських мислителів ХVІ – ХХ ст. стосовно умов, способів, змісту політико-громадянських цінностей, що формувала українська нація. Ідеї Т.Шевченка, М.Драгоманова, М.Грушевського, М.Костомарова, Б.Кістяківського, І.Франка, М.Міхновського, Ю.Бачинського, С.Томашівського, С.Дністрянського, В.Антоновича, С.Шелухіна, В.Кучабського артикулювали свою увагу на особливій системі цінностей національного характеру, таких як: незалежність, самостійність, державність, традиційність, добро, благо, справедливість, свобода, демократія, народність, нація, національна ідея тощо.

Важливе місце у дослідженні займає аналіз праць Ф.Ніцше, Г.Мюнстерберга, В.Віндельбанда, М.Вебера, Е.Трельча, Ф.Фукуями, Н.Решера, К.Боулдінга, Дж.Гелбрейта, А.Маслоу, Х.-Г.Гадамера, А.Дж.Тойнбі, Дж.Роулза, Р.Перрі, Дж.Дьюі, Ч.Моріса та інших, де проблема політичних, соціальних, громадянських, інституційних  цінностей постає  як система взаємовизначень та взаємообумовлень у своїй структурі, що по-новому відображає їх прагматичну націленість, цивілізаційну і технократичну особливість.

Сучасні українські дослідники (М.Попович, М.Кашуба, В.Лизанчук, Б.Ярош, А.Колодій, Н.Черниш, М.Михальченко, Є.Головаха, Я.Шашкевич) досліджують особливості історичних, духовних, національних основ формування цінностей соціального характеру, способи „кристалізації” вартостей політичного та громадянського характеру в період модернізації політичної системи.

Тому аналіз формування  цінностей  здійснено через систему: нація – політична система – громадянське суспільство, що дало змогу  позбутися фрагментарності у визначенні цінностей, суб’єктивності, пріоритетних артикулювань цінностей (як симпатія), визначити генезу та механізм їх формування.

У першому підрозділі „Зміст та способи вияву цінностей антропологічного характеру” другого розділу „Теоретико-методологічні основи визначення сутності політичних та громадянських цінностей” проаналізовані сутнісні основи формування вартостей, де початком є сама людина, її потреби, інтереси, дії. Саме це спонукало впродовж довгого історичного часу неодноразово змінювати концептуальне означення цінностей. Адже вони всередині спільноти виступають загальнообов’язковими нормами існування, що формують з неї цілісну і єднісну систему. Саме таке означення цінностей, як загальнообов’язкове правило поведінки, характерне архаїчним соціальним утворенням. Вони, будучи сформовані в певну логічну структуру, визначають способи взаємодії суб’єктів у соціумі, виступають компромісом між усіма членами людської спільноти, стають першою формою пра-політичного, пра-правового способу нормування статусних означень людини, відносин, способів підпорядкування.

Для людини (за межами родових відносин) цінності виступають у двох основних іпостасях: як цінності-цілі і як цінності-засоби. Саме такий вияв функціонування цінностей у дисертації пояснюється через логічний ряд понять: „енергія – свідомість – засоби – цілі – діяльнісний процес – результат”. При цьому на різних етапах людської історії ці елементи не лише по-різному впливали на способи формування цінностей, а ще й кожен із них ставав тією акумулюючою основою, що визначала саму сутність системи вартостей. Період від інстинкту до традиції, а від неї до форм людської діяльності, що дало можливість вийти на цінності як ідеали (в різних формах, у тому числі і формі досконалості людини),  це, власне, той складний шлях антропологічного означення цінностей, яке пройшло людство. Загалом, цю складність можна „спростити” до наступного: самореалізація людини як індивіда ставить проблему власної репрезентативної індивідуальності в системі суспільних відносин, індивідуальності, яка, будучи самоствореною, формує внутрішній хист для себе, актуалізує вже не тільки механізми фізичного самозбереження, але і морального розвитку, досконалості.

Антропологічний сенс структури цінностей історично є більш стійким і сталим у порівнянні із структурою цінностей політичного, економічного, громадянського характеру. Можна стверджувати, що основною цінністю є саме збереження цієї структури. Адже суть її складають діяльнісні основи людського життя і способи збереження своїх видових основ, тобто самого цього життя. Отже, починаючи від найпростішої предметної діяльності у політичній, економічній, соціальній сферах життя, цінності антропологічного характеру отримують свій онтологічний статус як система норм, ідей, схема життя, що мають подвійний статус існування – зовнішній і внутрішній (усвідомлення, переконання, віра тощо).

Життя і діяльність як спосіб реалізації себе і суспільства є тими найважливішими цінностями, з яких вибудовується свобода, справедливість, солідарність, гідність життя людини і ті атрибути, через які воно виявляється у діяльнісній матриці, отримуючи вияв колективного співжиття, відносин між класами, релігійними, етнічними групами.

У другому підрозділі „Політичні цінності: суть, форми, зміст історичних форм визначення” другого розділу досліджено особливості формування політичних цінностей. При цьому акцент робиться на методологічних аспектах розв’язання цієї складної проблеми. Запропоновано авторське бачення аналізу логіки визначення політичних цінностей. Вимірювання цінності є складовою людського існування, і, оскільки воно розглядається як рух, процес, „параметри” цінності є дійсними умовами існування людини, в даному випадку в політичному полі буття. Таким чином, цінності політики по суті є не що інше  як специфічний вимір самої людини, рухаючись в якому вона себе реалізує, це самопереживання людини в цілісному вимірі як певній системі символізації дійсності (однією з них є політика). Проблема дослідження політичних цінностей – це визначення логіки і ієрархії їх формування, що, в свою чергу, відповідає принципу існування самої людини. Під політичними цінностями ми розуміємо систему основ людського життя, матеріального, духовного, процесійного характеру, що слугують ствердженням людської свободи, справедливості, правової впорядкованості суспільних відносин. Політичні цінності можуть бути як система ідеологічних переконань, правових основ життя, етико-правових та моралісних основ життя, громадянських інституційних формувань, як політичні традиції, культура і виступають основою самоствердження людини, її свободи, переконань.

Первинність ціннісних визначень людини в системі політичних відносин визначається пріоритетами антропологічної вартості – життя. Розуміючи континуальність природи життя людини, робимо висновок, що сприйняття чи переживання життя людини, людства чи навіть світу у його історичному русі є неможливим поки не буде застосовано якийсь принцип членування цієї континуальної нерозчленованості. Саме таку функцію можуть виконувати цінності, в тому числі й у просторі політики. А тому абстрактність поняття „політичне життя” диференціюється, отримує конкретні визначення через суть означень цінностей політичної свободи (як друга категорія в ієрархії). Суть самої свободи в політичному сенсі (на відміну від трактування її в сенсі громадянськості як „свободи кооперованої”), тобто в межах системи політичних цінностей, є „свободою інституйованою”, тобто такою, що здійснює себе лише в системі інституйованих форм відносин. Політичні інституції не лише виявляють ціннісні параметри людини, але й формують ціннісне відношення людини до дійсності і самі виступають невід’ємними елементами системи політичних вартостей.

Таким чином, ми переходимо до визначення інституційної системи цінностей політики, якими логічно є: влада (у внутрішньому співвідношенні яких є ще й політична воля, політичні пристрасті), право, держава, ідея політичного розвитку держави, суспільства, ідеологія (при цьому в основі такої ієрархії лежить не значимість, а логіка визначення політичних цінностей).

Особливістю формування політичних цінностей і, відповідно, способом ієрархізації їх за значимістю є поєднання вертикальної осі цінностей (подія – час як фізично часова характеристика) та горизонтальної (як образу цінності – відповідність рівню самоствердження людини, її сутнісних означень у формах реального буття).

На основі цього в дослідженні обгрунтовано авторське визначення таких політичних цінностей: системи основ людського життя, матеріалів духовного, процесійного характеру, що слугують ствердженням людської свободи, справедливості, правової впорядкованості суспільних відносин. Політичні цінності можуть бути як система ідеологічних переконань, правових основ життя, етико-правових та моралісних основ життя, громадянських інституційних формувань, як політичні традиції, культура, і виступають основою самоствердження людини, її свободи, переконань.

У третьому підрозділі „Цінності громадянського суспільства” другого розділу дано аналіз особливостей процесу формування цінностей у системі громадянських відносин.

Авторське бачення методології такого дослідження ґрунтується на визначенні системи цінностей через аналіз способів, умов самоорганізації, самостановлення, самоздійснення громадянської системи, в якій певним чином скоординовані відносини внутрішнього і зовнішнього характеру (інтереси приватні, корпоративні, соціальні, політичні тощо). Цей своєрідний рух „зсередини – назовні”, тобто динаміка, у якій система політичних, соціальних, економічних відносин скоординована, визначена цінностями, що становлять внутрішню суть буття людини, її відносин, інтересів, потреб, прав, а не є такими, що сформовані в межах політичних інтересів і є трансцендентними.

Саме дослідження систем цінностей політичного та громадянського характеру дає змогу визначити основну суперечність становлення і ствердження в нових політичних обставинах, що склалися в сучасній Україні, суть якої полягає в переході від цінностей абстрактних (ідеологічно-гіпотетичних) до конкретно значимих і реально діючих: вартість життя, індивідуальна свобода, власність, форми і способи самоврядування тощо. Дана система й становить означення свободи як висхідної у визначенні цінностей громадянського суспільства. Ця свобода є водночас рухом до здійснення індивідуальної і соціальної свободи, свободи, що набуває іншого значення і може бути визначена як свобода кооперована, яка може сформуватися в межах солідарної соціальності, тобто в межах громадянського суспільства. Саме солідаризм є тією вартістю, що, з одного боку, перетворює у реальність свободу, а з іншого – конкретизує, індивідуалізує – кооперує її. В межах кооперування можна означити й цінність диференціювання як визначення меж свободи людини.

Важливе місце у визначенні цінностей громадянського суспільства займає аналіз „режиму участі” як стану певної соціальності, де й складаються цінності демократичного правління і формується інститут громадянства – рівності природних прав та громадянських законів. Добровільність як визначальна цінність громадянського суспільства виступає органічним чинником суспільної комунікації, що виявляє онтологічну інтенцію через текст соціокультурної єдності. Звертаючись до безпосереднього аналізу солідарності, робимо висновок, що онтологічний статус солідарності засвідчується не в тому, що людина здатна до взаємодопомоги, а радше в тому, що вона органічно потребує добровільно здійснювати поведінку в напрямку створення спільного суспільного блага через взаємоорганізовані групи, громади, асоціації громадян. Саме проблема солідаризування відносин стає найскладнішою в умовах трансформації суспільства, де переважає диференціююче начало в системі цінностей нового типу (у Г.Гегеля, наприклад, абсолютизування стану корпоративізму в умовах становлення громадянського суспільства) над інтегруючими. На думку автора, функцію солідаризування може виконати національна ідея, національна спільнота. Важливу функцію у змісті „режиму участі” відіграють цінності нормативно-регулятивного характеру: традиції, громадянські норми, право. Найбільш узагальнено громадянські вартості можна визначити як такі, що допомагають стверджувати принцип свободи в межах кооперування та солідаризування форм, способів, інституцій діяльності.

Особливе місце в розділі відведено аналізу єдності, синхронності розвитку та функціонування громадянських і політичних цінностей,  адже  практика  може  виявляти  себе  через  принципи:       а) домінування політичних цінностей; б) врівноваженого стану розвитку громадянських та політичних цінностей; в) домінування цінностей громадянського сенсу.

У третьому розділі „Особливості формування політичних та громадянських цінностей в сучасній Україні” зроблено аналіз принципів трансформації системи основних політичних та громадянських цінностей в умовах транзиту політичної системи в Україні.

Найскладнішою є проблема  „вживлення” попередньо існуючої системи цінностей у ново-створювану, її формування і, відповідно, засвоєння нових, у яких би гармонійно були поєднані традиційні, сучасні демократичні, автентичні та віддзеркалені іншими культурами вартості, а найважливіше – це та поліфонія цінностей, які поєднали в межах однієї держави носії – соціальні групи з різними протилежними ідеологіями, переконаннями; політичні партії, об’єднання.

Ця складність трансформацій визначила особливість змісту та форм ціннісних преференцій. Так, можна стверджувати, що в сучасній Україні цінності в системі „політичне – громадянське життя”, яка ще не є онтологічно диференційованою, формується відповідно до логічного порядку пріоритетів: „держава (як інституція і життєзначимий культурологічний символ) – суспільство (переважно в націозначимій інституційній формі) – індивід (з пріоритетами його свобод та права), на відміну від європейської традиції „індивід – суспільство (нація, класи, соціальні групи) – держава (інституція)”. Виходячи з цього, у дисертації зроблено висновок, що політичні вартості в сучасній Україні  домінують над вартостями громадянськими, більше того, це уповільнює системне формування цінностей (важливими стають не внутрішні ланки ціннісних визначень політики, а вона сама як цілісність, неструктурована субстанція (влада). Тому можливими є хибні думки і практичні дії щодо зовнішнього (політичного) способу формування громадянського суспільства і екстраполяції цінностей політичних на громадянські – як лінійне їх продовження й завершення.

Визначено, що аналіз політичних та громадянських вартостей в системі, що модернізує свої сенсозначимі основи не має атомізованих означень, а є системною: держава – свобода, свобода – право, право – демократія, демократія – влада, індивід – громада – нація, індивідуалізм – солідаризм, воля – справедливість та ін. Цю системність формування цінностей у сучасних умовах утвердження української державності, на нашу думку, започаткували і склали її системовизначальну основу такі  чинники, як культура, традиції, що стали своєрідною (можливо, єдиною) моделлю виживання суспільства. Доведено, що в сучасних умовах системостворюючою цінністю сфери політики мусить бути ефективність дій суб’єктів політики різного рівня, способів функціонування інституцій, прийняття рішень, формування відношень тощо.