НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, розкрито зв’язок з науковими програмами й темами дослідження, визначено мету та завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, вказано на методи та джерельну базу дослідження, визначено наукову новизну й практичне значення роботи.

У першому розділі “Історіографія та методологія дослідження” зроблено аналітичний огляд літератури українських і зарубіжних авторів, предметом яких є дослідження національної ідеї в контексті українсько-російських відносин, або окремих аспектів цієї проблематики, визначено теоретико-методологічні аспекти наукового аналізу дисертаційної роботи та обґрунтовано застосування відповідних методів дослідження.

Під час національно-культурного відродження українського народу ХІХ – початку ХХ ст. вийшли праці, в яких було обґрунтовано окреме існування українського і російського народів. Ці праці сприяли формуванню української національної ідентичності на народній (етнічній) основі. Це передусім праці М.Максимовича, М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького, М.Костомарова, Т.Шевченка, М.Драгоманова, В.Антоновича, І.Франка, М.Грушевського, І.Огієнка та ін.

У ХХ столітті, зокрема після поразок національно-визвольних змагань 1917–1920 рр., українська політична думка набуває насамперед державницького характеру. Виходять праці, які обґрунтовують відокремлення України від Росії та виникнення незалежної Української держави. Це праці М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова, М.Сціборського, С.Дністрянського, С.Томашівського, Ю.Охрімовича, В.Старосольського, С.Рудницького, Ю.Липи, В.Винниченка, М.Хвильового, В.Кучабського, П.Полтави, С.Бандери.

У післявоєнний період українська еміграція продовжила державницький напрям досліджень, у яких автори зверталися до проблем національної ідеї та українсько-російських відносин, що був перерваний в Україні внаслідок утвердження тут комуністичного тоталітарного режиму. Серед них можна відзначити роботи Я.Стецька, Л.Ребета, О.Бочковського, Є.Маланюка, І.Мірчука, О.Пріцака, В.Яніва, І.Лисяк-Рудницького, М.Демкович-Добрянського,  П.Голубенка та ін.

 Після утворення Української держави, серед досліджень національної ідеї в контексті українсько-російських відносин треба виокремити передусім роботи І.Дзюби, О.Гриніва, Р.Кіся, В.Черненка, Л.Шкляра, В.Лернатовича, В.Кириченка, Є.Наконечного, О.Шморгуна, С.Павлюка, Я.Малика, І.Паська та Я.Паська, А.Фартушного П.Кузика, Є.Камінського, В.Чумака.

Генезу української національної ідеї в українській політичній думці досліджували О.Забужко, М.Розумний, Б.Червак, О.Копиленко, М.Горєлова, М.Кармазіна, Б.Кухта, В.Потульницький, Ю.Левенець. Ґрунтовні визначення національної ідеї запропонували О.Гринів, О.Семків, А.Фартуш­ний. Філософські основи національної ідеї досліджували А.Карась, А.Яртись, О.Петрушенко, В.Маринюк, Н.Хамітов. Державотворчі аспекти національної ідеї висвітлено в працях Я.Дашкевича, В.Киричен­ка, А.Колодій,  А.Пашука, Н.Ржевської, С.Вовканича і С.Цапко, М.Вівча­ри­ка, М.Розумного, М.Жулинського, Ф.Медведя., В.Кондратюка, С.Буравченкової. Взаємозв'язок національної ідеї, української ментальності та національної свідомості розглянуто в дослідженнях І.Кресіної, М.Рябчука, П.Петровського, С.Вовканича, С.Вільчинської, В.Петрушенко, І.Бруханського, Л.Мазур, О.Рудакевича, Н.Хамітова, В.Жмира. Аналізуючи спадщину І.Франка, Т.Панько розкрила роль української мови у формуванні національної свідомості, творенні культурних цінностей та консолідації української спільноти в державотворчих процесах. І.Данилевський, Н.Яковенко, Б.Яськів розглянули походження і зміст української ідеї “Київ – другий Єрусалим”. М.Гайковський дослідив релігієзнавчий аспект української ідеї у творчості А.Шептиць­кого. Ці автори, акцентуючи своє дослідження на визначенні суті та змісту української національної ідеї торкались також і її зовнішньополітичного аспекту.

Роль національної ідеї у формуванні зовнішньополітичного курсу держави та у визначенні Україною свого місця в світі досліджували В.Киричен­ко, С.Кононенко, Т.Кузьо, О.Скляренко,  Ю. Костенко, І. Каганець А.Окара. Взаємозв’язок між національною ідеєю та українськими національними інтересами досліджували М.Павловський, І.Сікора, В.Кремінь і В.Ткаченко, В.Мунтіян та ін.

Проблематика дисертаційного дослідження зумовила потребу аналізу та використання праць російських авторів про національну ідею. Зокрема в дисертаційному дослідженні використано роботи М.Бердяєва, О.Герцена, Вл.Соловйова, Ф.Достоєвського, К.Аксакова, А.Хомякова, К.Леонт’єва, В.Іванова, М.Данилевського та ін., опублікованих в збірниках “В поисках своего пути: Россия между Европой и Азией”, “Русская идея”, “Вехи” и “Из глубины”. Критичний аналіз російської ідеї запропонував О.Янов, який висвітлює її внутрішні суперечності – прагнення утвердити вищий ніж на Заході рівень свободи без політичної свободи, це сприяло встановленню авторитаризму в Росії та формуванню російської експансіоністської політики на міжнародній арені. Вплив російської ідеї на формування зовнішньополітичного курсу Росії в пострадянський період і осмислення її місця в новій системі міжнародних відносин можна простежити в працях сучасних російських авторів О.Дугіна, А.Арбатова, Т.Шаклеіної, А.Уткіна, В.Батюка та ін.

Незважаючи на значну кількість праць, предметом дослідження яких стала українська національна ідея та українсько-російські відносини, практично немає робіт, які досліджують вплив національної ідеї на розвиток українсько-російських відносин у пострадянський період, зокрема, вплив національної ідеї  на становлення міждержавних відносин між Україною та Росією. Це і зумовило потребу заповнити цю прогалину в українській політичній науці.

Реалізація поставлених в дисертації наукових завдань та проблем  вимагає використання відповідного наукового інструментарію. Результати та висновки дисертаційного дослідження зроблено на основі використання методологічних принципів етнополітології, постмодернізму, постіндустріального (інформаційного) суспільства та християнського суспільного вчення, теорій (парадигм) міжнародних відносин, а також на основі застосування таких методів наукового аналізу: історичного, системного, структурно-функціонального, порівняльного, ціннісно-нормативного, ідеалізації, біхевіористського, методів інтерв’ювання, усного й анкетного опитування.

У другому розділі “Концептуалізація національної ідеї українського народу”, що складається з двох параграфів, обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження національної ідеї, визначено зміст поняття “національна ідея” та “українська національна ідея”.

У першому параграфі “Суть, структура та функції національної ідеї” зосереджено увагу на суперечливому трактуванні національної ідеї, що певною мірою пов’язане з інтерпретацією складників цього поняття – нації та ідеї. Багатозначність трактування національної ідеї вимагало від автора розроблення власних методологічних засад дослідження національної ідеї, щоб з’ясувати її суть, структуру та функції. На основі системного методу було зроблено цілісний і всебічний аналіз національної ідеї, виокремлено її основні елементи та зв’язки між ними. А структурно-функціональний метод допомагає з’ясувати компоненти національної ідеї та функції, які вони виконують в суспільстві.

У дослідженні встановлено, що національна ідея має складну структуру, яка складається з багатьох взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів: національної ідентичності, національного покликання, національного ідеалу, національних вартостей і пріоритетів, національних інтересів, а їх реалізація забезпечується такими механізмами: національною державою, національною стратегією, національною безпекою. Центральним елементом у структурі національної ідеї є національна ідентичність.

Національна ідея – це осмислена форма сприйняття глибинної сутності свого народу, у якій відображено його духовну першооснову, мету, сенс та фундаментальні принципи існування, що пронизує все національне буття та зумовлює суспільний розвиток. Характер цієї ідеї визначається менталітетом народу, ступенем розвитку його духовної й матеріальної культури, статусом на міжнародній арені, завданнями, які ставить перед ним та чи інша історична епоха. Вона проходить складний процес становлення, розвитку, заперечення  та синтезу своїх форм, оскільки сформульований у ній національний ідеал піддається коригуванню часом і наповнюється новим історичним змістом.

Найповніше національна ідея виявляється у впливі на суспільно-політичні процеси через реалізацію таких функцій: націотворення та націогенези, методологічну, світоглядну, ідеологічну, прогностичну, інтеграційну, мобілізаційну, модернізаційну, стабілізаційну, функцію національного виховання та соціалізації.

У другому параграфі Генеза та особливості  розвитку  національної  ідеї  українського народу” для визначення теоретико-методологічних засад української національної ідеї використано історичний метод, який дає змогу простежити джерела, генезу, основні етапи й особливості розвитку національної ідеї українського народу, а також з’ясувати подальшу перспективу її розвитку в третьому тисячолітті. Тривале бездержавне існування зумовило циклічність розвитку національної ідеї українського народу. Після втрати державності та поразок у боротьбі за її відновлення щоразу розпочинався новий цикл розвитку національної ідеї. З цього огляду, національна ідея українського народу, на нашу думку, пройшла чотири цикли свого розвитку, і сьогодні вона вступає у п’ятий  цикл.

На першому циклі національна ідея сприяла становленню Київської держави (княжої держави, що ґрунтувалась на династичному принципі), яка сформувалась на християнських засадах, і відіграла важливу роль в консолідації давньоукраїнських племен в єдиний етнополітичний організм. У цей період було закладено головні засади національної ідеї українського народу і передусім її етико-гуманістичний характер (Ісус Христос як досконала людина, Новий Єрусалим як досконала спільнота), та сформульовано домінанту української національної ідеї: “Київ – другий Єрусалим”, що передбачала побудову духовної цивілізації на перехресті Заходу і Сходу, Півночі і Півдня. У другому циклі національна ідея сприяла національно-релігійному відродженню українського народу та обґрунтувала відновлення держави на станово-конфесійній основі (козацька держава). Протягом третього циклу національна ідея була основою національно-культурного відродження українського народу на народній (етнічній) основі, яке викристалізувало його національну ідентичність, у результаті чого постала Українська держава 1917–1920. На четвертому етапі розвитку національної ідеї основна увага була приділена відновленню Української держави, де активну роль в її утвердженні має відіграти національна еліта, покликана очолити український народ і привести його до незалежності, здобувши національний суверенітет. П’ятий цикл української національної ідеї розпочався 1991 року, це цикл  пошуку суспільних моделей, які б дали змогу Україні зайняти своє місце в світі у третьому тисячолітті. Потреба переходу до п’ятого циклу зумовлена також кризовістю розвитку української національної ідеї після досягнення ідеалу політичної самостійності та власної державності.

 Подолання кризи національної ідеї українського народу можливе у разі звернення до християнських джерел української національної ідеї та її раціоналізації на основі наукових принципів, осмислення української ідеї відповідно до сучасних історичних умов, використовуючи методологічні засади теорії постмодернізму, що дає змогу подолати антагонізм між принципами розуму і віри, науки і релігії. На цій основі можна визначити зміст української ідеї: українська національна ідея – це ідея трансформації суспільних відносин на християнських засадах, утвердження у суспільному житті набутих українським народом традиційних гуманістичних принципів у ставленні до людини, що передбачає максимальне розкриття та всебічну реалізацію її потенціалу як особистості, ствердження людини як гармонійно-розвинутої індивідуальності. Українська національна ідея поєднує в собі тріаду “Особа – Народ – Держава”. Вона має передусім християнський характер і передбачає побудову національного буття українського народу на засадах Богобуття, яке є вихідним і кінцевим ідеальним (досконалим) станом життя. Етико-гуманістичний характер української національної ідеї висуває завдання утвердити в суспільному житті певний етичний ідеал – національний і суспільний лад, який би ґрунтувався на засадах мудрості й свободи, добра і правди, любові та справедливості.

У третьому розділі “Реалізація української національної ідеї в контексті українсько-російських відносин”, який складається з трьох параграфів, досліджено процес і проблеми реалізації української національної ідеї в пострадянський період, проаналізовано вплив російського фактору на процеси реалізації української національної ідеї, а також розглянуто роль української національної ідеї у формуванні стратегії розвитку України, включаючи також стратегію українсько-російських відносин.

У першому параграфі “Проблеми реалізації в пострадянський період” відзначено важливу роль української національної ідеї в утворенні Української держави та формуванні основних її атрибутів та інститутів державної влади. Однак українська національна ідея не була реалізована у повному обсязі, що пов’язано передусім з амбівалентністю національної ідентичності українського народу та відсутністю загальноприйнятної системи національних вартостей. Сучасна українська політична еліта в таких умовах не змогла розробити адекватної сучасним реаліям стратегії національного розвитку України, оскільки характеризується різними геополітичними орієнтаціями: "євразійськість", "багатовекторність", "європейськість" та "націоналістичність". Між прихильниками різних зовнішньополітичних орієнтацій в Україні точиться гостра політична боротьба, головним моментом якої є їх різне ставлення до Росії. У результаті були загальмовані процеси реформування українського суспільства, а також сповільнені процеси державотворення.

Реалізації української національної ідеї перешкоджала панівна еліта (колишня номенклатура) в Україні, яка була вихована на засадах російської ідеї, що абсолютизує роль держави в суспільному житті. Вона використала гасла незалежності та побудови української державності, щоб легітимізувати свою владу в нових історичних умовах та перерозподілити державну власність відповідно до власних егоїстичних корпоративних інтересів. У результаті в Україні політична еліта будує не українську, а російську за своєю суттю державу, яка ґрунтується на державному капіталізмі.

Перешкодою реалізації української національної ідеї є також відсутність ефективних механізмів її реалізації. В Україні з певними модифікаціями збереглась радянська політична система, у якій місце колишньої КПРС зайняв  інститут президентства, з жорстким централізмом. Загалом, в Україні формується олігархічна форма державного правління, що дало змогу панівному класові зберегти монополію на владу в Україні в нових умовах, утворивши міцний зв’язок між державною адміністрацією, бюрократією та бізнесом, завдяки якому між його представниками була перерозподілена та монополізована державна власність на засоби виробництва, яка стала джерелом їхнього панування в суспільстві, що суперечить базовим засадам української національної ідеї.

Важливим чинником формулювання та реалізації української національної ідеї є розвиток і самоорганізація громадянського суспільства. В Україні панівна еліта керується своїми егоїстичними та корпоративними інтересами та ігнорує інтереси громадського суспільства, стає на перешкоді його формування та розвитку. Така позиція владної еліти також перешкоджає процесам українського націотворення в постіндустріальну епоху, і відповідно, реалізації української національної ідеї.

У другому параграфі “Вплив російського фактора на реалізацію української національної ідеї” досліджено та обґрунтовано істотний вплив російського фактора, який негативно впливає на процеси реалізації української національної ідеї, оскільки сприяє формуванню моделі держави позбавленої національного змісту, що може призвести до краху України як суверенної держави. Інтенсивність впливу цього фактора після розпаду Радянського Союзу зумовлюється осучасненням російської зовнішньої політики на засадах економічної експансії та використанні спеціальних психологічних операцій, що дає змогу досягнути бажаної мети в умовах сучасної міжнародної системи та принципів міжнародного права. Російська стратегія в довгостроковому плані зорієнтована на інтеграцію України в євразійський простір як засіб встановлення повного контролю Москви над українськими ресурсами та територією, зберігаючи формальні ознаки її державності. У результаті російської експансії, а також неефективної економічної політики України та ігнорування її панівною елітою ролі національної ідеї в побудові національної правової держави, Україна поступово втрачає важливі ознаки суверенітету, і потрапляє в економічну та політичну залежність від Росії. Незважаючи на декларації про європейський вибір (а часто під їх прикриттям), послідовно формуються економічні передумови для (нерівноправної) інтеграції України в євразійські структури, а далі – створення разом із Росією єдиної держави.

Така  політика Росії обумовлена домінантою російської національної ідеї – “Москва – третій Рим”. Її реалізація передбачає на основі поєднання імперського досвіду інших країн здійснення універсального синтезу та утворення завершеної і цілісної імперської системи, яка дасть змогу Москві перетворитись на столицю світу (“третій Рим”), а російській державі стати останньою та всесвітньою імперією (“четвертому Риму” не бути). Зокрема, Росія синтезувала імперський досвід політичної теократії Візантії, яка визначала духовну вищість Росії та обґрунтовувала її особливу духовну місію стосовно інших країн та народів світу, а також мілітаризованої деспотії Золотої Орди, що перетворювало Росію в суцільний військовий табір з метою імперської мобілізації ресурсів усього суспільства для встановлення світової гегемонії. Сьогодні російська еліта запозичує досвід економічного імперіалізму США, які використовують свої потужні фінансові ресурси для поширення впливу не лише на окремі регіони, а на весь світ, зустрічаючи значно менший опір ніж при військово-політичній експансії. Тому російська еліта прагне використати цей досвід, щоб модернізувати суспільство, а російська месіанська ідея синтезує принципи європейського, азіатського та американського імперіалізму, і орієнтує владу і суспільство на формування довершеної імперської моделі та утвердження домінування Росії в сучасному світі, у період виникнення глобальних проблем та кризи людської цивілізації.

В третьому параграфі “Роль української національної ідеї у формуванні стратегії розвитку України” зазначено, що на сучасному етапі перспективнішим напрямом зовнішньої політики для України є поглиблення співробітництва та інтеграції з країнами Західної і Центральної-Східної Європи. Інтеграція України в євроатлантичний простір на основі стратегії “модернізації навздогін” виявилась неефективною, оскільки політична еліта України (колишня номенклатура) запозичувала із Заходу не позитивний досвід та цінності для втілення в життя українського етико-гуманістичного ідеалу, а саме ті елементи ліберального капіталізму, які цьому ідеалові суперечать, що призвело до становлення в Україні олігархічної форми правління, звуження соціальної бази Української держави, атомізації суспільства та посилення впливу Росії на розвиток її суспільно-політичних процесів. Реалізація даної стратегії не врахувала специфіку національних умов та не сприяла перетворенню України в інформаційно-індустріальну країну, зумовила її відступ від індустріально-аграрної стадії розвитку до аграрно-індустріальної стадії. Тому оптимальною для України є “стратегія випереджувального розвитку”, що спрямована передусім на поєднання західної модернізації та власної національної культури, з орієнтацією на випередження у своєму розвиткові передових країн світу в умовах переходу людства від індустріальної до інформаційної епохи. Вона розглядає інтеграцію України в євроатлантичні структури як поступальний процес, що передбачає творче використання досягнень Заходу для реалізації власного етико-гуманістичного ідеалу на засадах християнства і демократії. Стратегія, яка ґрунтується на національних вартостях, ідеалах, ідентичності, сприятиме реалізації української національної ідеї, і відповідно, перетворенню України в державу, яка творить духовно-гуманістичні та технологічні інновації. 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Колоденко Олена Володимирівна Диференційовані програми санаторно-курортної реабілітації хворих на ішемічну хворобу серця з супутніми захворюваннями після хірургічної реваскуляризації міокарда» (клініко-експериментальне дослідження)
Желясков Василь Якович Теоретичні і методичні засади підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах до професійної комунікативної взаємодії
Даниленко Олександр Борисович Система неперервної професійної підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах
Тимків Надія Михайлівна Теорія і практика підготовки фахівців нафтогазової галузі у технічних університетах України (кінець ХХ – початок ХХІ століття)
Коренева Інна Миколаївна Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів біології до реалізації функцій освіти для сталого розвитку