ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, охарактеризовано загальний стан її дослідженості в науковій літературі. Визначено мету і завдання дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру й обсяг.

У першому розділі “Концептуально-теоретичні засади та джерельно-документальна база дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, подано класифікацію джерел, що стали основою для написання дисертаційної роботи, описано методи, на основі яких проводилось дослідження.

Автор виходить з того, що ключовими питаннями дисертації є дослідження проблем, пов’язаних з місцем та роллю національних меншин та проблем їх національно-культурного розвитку в міжнародних відносинах, а також їхнього впливу на вказаний процес.

Оскільки тема дослідження охоплює відносно нетривалий історичний період, це зумовило відсутність спеціальних узагальнюючих наукових праць, присвячених питанню забезпечення прав та інтересів національних меншин як чинника розвитку українсько-російських міждержавних зносин. Водночас, з огляду на важливість проблеми дослідження, різні її аспекти тією чи іншою мірою вже були об’єктом наукового аналізу у працях істориків, соціологів та етнополітологів.

Проблеми розвитку національних меншин висвітлено у значній кількості праць зарубіжних вчених, політичних діячів та аналітиків. Серед російських дослідників виділяються передусім праці Р.Абдулатіпова, Г.Вітковської, Н.Вороніної, Т.Іванова, В.Карлова, В.Михайлова, Ж.Зайончковської, І.Ігрунова, А.Казанніка, В.Тішкова, Т.Полоскової, Т.Регент, В.Мукомеля та ін. Наукові роботи російських дослідників видаються автору корисними з позицій можливості порівняння наукових підходів українських і російських вчених щодо стану та розвитку міждержавних відносин Російської Федерації та України, зумовленого впливом фактору національних меншин.

Окремо розглядається російська концепція “вимушених переселенців” у російському законодавстві, що пов’язано із рядом специфічних проблем внутрішнього розвитку РФ.

Вже досить давно, грунтовно і на високому професійному рівні вивчає проблеми національних відносин і західна наука. Цінний теоретичний матеріал міститься, зокрема, у монографіях західних вчених, присвячених проблемам етнополітики, концепціям національного будівництва тощо. Це передусім роботи Г.Айзека, С.Вудворта, З.Бжезинського, П.Гобла, Е.Геллнера, Н.Глейзера, А.Каппелера, О.Мотиля, Дж.Ротшільда, Е.Сміта і ряду ін. Праці згаданих та деяких інших європейських дослідників становлять інтерес насамперед з огляду на те, що демонструють розуміння даної проблеми науковцями країн, досвід яких у вирішенні подібних міждержавних проблем є особливо багатим. Крім того, аналіз цих праць дає можливість виявити деякі закономірності у розвитку підходів до проблеми забезпечення прав національних меншин у світовій політологічній думці.

Водночас, підсумовуючи внесок зарубіжних, насамперед російських, вчених у дослідження проблем правового статусу національних меншин і відзначаючи при цьому відчутну розбіжність поглядів у цих питаннях, слід зазначити, що безпосередній предмет даної дисертації – вплив національних меншин на розвиток сучасних українсько-російських взаємин – грунтовно і об’єктивно у них практично не розглядається.

Важливу складову історіографії проблеми становлять роботи вітчизняних вчених. У розділі аналізується внесок у дослідження проблем національних меншин праць М.Вівчарика, В.Євтуха, О.Калакури, І.Кресіної, І.Кураса, О.Майбороди, О.Малиновської, В.Наулка, В.Панібудьласки, Л.Нагорної, М.Панчука, С.Пирожкова, Ю.Римаренка, В.Трощинського, О.Рафальського, М.Шульги, Б.Чирка, О.Піскуна та інших. Їхні дослідження містять цінний теоретичний і фактичний матеріал, що дає можливість найбільш достовірно оцінити та окреслити основні напрямки розвитку процесів, пов’язаних із етнополітичними проблемами національних меншин в міждержавних відносинах.

Констатуючи безсумнівний внесок означених праць у дослідження етнонаціональних проблем розвитку сучасної Української держави, слід, разом з тим, зазначити, що вони, з огляду на свою тематичну спрямованість, не аналізують спеціально проблему ролі й місця українців в РФ та росіян в Україні як чинника сучасних міждержавних відносин України та Росії. Разом з тим, вони дають грунтовний базовий матеріал для подальших наукових пошуків у цьому напрямі.

Джерела, використані при написанні дисертації, умовно можна поділити на кілька основних груп: законодавчі акти відповідних міжнародних організацій; законодавчі акти вищих органів державної влади України та Російської Федерації; двосторонні законодавчі акти; архівні матеріали міністерств та громадських організацій; документи дипломатичних представництв; статистичні матеріали; матеріали суспільно-політичного життя організацій української національної меншини в Російської Федерації і російської – в Україні; видавничі матеріали організацій національних меншин та періодична преса. Ця джерельна база містить цінний фактичний матеріал, що дає автору можливість з’ясувати місце і роль національних меншин як чинника українсько-російських зносин.

У другому розділі дисертації “Проблеми правового статусу національних меншин як чинник українсько – російських міждержавних відносин” досліджено комплекс проблем, пов’язаних із появою й розвитком української національної меншини в Російській Федерації та російської національної меншини в Україні, а також сучасний правовий статус меншин, окреслено шляхи впливу меншин на розвиток українсько-російських відносин.

Серед цілого комплексу загальнодержавних національних інтересів як України, так і Росії, автор окремо виділяє ті, що безпосередньо пов’язані із забезпеченням прав національних меншин, а саме: забезпечення державної незалежності і територіальної цілісності, збереження міжнаціональної злагоди в суспільстві і в міждержавних відносинах, утвердження іміджу на зовнішньополітичній арені тощо. Національні меншини розглядаються автором як автономні учасники системи міжнародних відносин, які за певних умов здатні впливати (чинити тиск) на її уряд, регулюючи в такий спосіб зовнішньополітичний курс у відношенні до країни походження.

З метою отримання більш повного уявлення щодо проблеми розвитку національних меншин, в розділі коротко розглядається історичний процес формування останніх у двох державах із XIV-XV століття і донині. Порівняльний аналіз сучасного соціально-економічного, політичного та національно-культурного статусу української національної меншини в РФ та російської національної меншини в Україні проведений з метою визначення характеристик цих етнічних груп та їх співвіднесенням з характеристиками зацікавлених груп тиску.

Акцентується увага на диференціації можливостей впливу українців у Росії і росіян в Україні, як національних меншин, на внутрішньополітичний курс держав : коли йдеться про російську меншину в Україні, можна говорити про майже повний комплекс прав та можливостей (починаючи від електорального впливу і закінчуючи домінуючим становищем російської мови в інформаційному просторі); в Росії ж може йтися, головним чином, про задоволення лише культурних потреб української меншини.

Обгрунтовано висновок, що національні меншини впливають на розвиток не лише однієї певної сфери українсько-російських відносин, а охоплюють широкий спектр двосторонніх відносин. Це, у свою чергу, дає підстави припустити, що етнічна меншина сприяє, будучи суб’єктом міждержавних відносин, творенню правових засад взаємовідносин між Україною і Росією в усіх галузях українсько-російських взаємин.

Доцільно також вказати на певну специфіку українських і російських правових актів: за своєю спрямованістю документи української сторони покликані захищати права та інтереси національних меншин, що проживають в Україні (документи щодо захисту прав та інтересів української діаспори не є достатньо розробленими у вітчизняному законодавстві); натомість документи російської сторони спрямовані в основному на захист прав та свобод російського населення у інших країнах.

Констатується, що нині мовно-культурний та етнодіаспорний чинники міждержавних відносин між Україною та Росією використовуються в більшості випадків супротивниками взаємовигідного, паритетного розвитку українсько-російських взаємин, для розпалювання несприйняття позицій сторін та конфронтаційних мотивів у відносинах країн.

У підсумках до розділу обгрунтовано висновок, що процес законодавчого забезпечення правового статусу етнічних українців в Росії і етнічних росіян в Україні справляє значний вплив на розвиток українсько-російських міждержавних відносин. Обидві держави свідомі значення забезпечення нормальних умов розвитку національних меншин, про що свідчить цілий ряд документів, покликаних регулювати проблему; водночас позитивні зрушення у ставленні до проблем збереження національної ідентичності в Українській та Російській державах ще не сягнули того рівня, який можна було б назвати “переломним”, коли національні меншини перетворяться на дієвий позитивний чинник, „міст” єднання інтересів у двосторонньому діалозі країн.

У третьому розділі роботи - “Міграція населення як проблема в сучасних взаєминах України і Російської Федерації” зосереджено увагу на міграційних процесах та проблемах, пов’язаних з ними, у контексті проблем дотримання прав національних меншин; піддано аналізу процес двостороннього українсько-російського співробітництва з даного питання.

Окремою стороною проблеми міграції в сучасних українсько-російських взаєминах є російськомовне населення колишнього СРСР, яке протягом останніх років активно мігрує як в Україну, так і в Росію, зумовлюючи міждержавні контакти на різних рівнях. Значну увагу звернуто на етнокультурний бік міграційних процесів, оскільки з ними безпосередньо або опосередковано пов’язуються проблеми територіальних претензій, питання державного переустрою, завдання соціокультурної інтеграції. Встановлено, що питання міграції населення з причин етнічних утисків в українсько-російських взаєминах не стоїть на порядку денному.

Аналіз генези двосторонньої співпраці дозволив виявити такі фактори запобігання негативного сценарію розвитку подій, як попередження міграції етнічних українців з РФ та етнічних росіян з України через створення широкої бази захисту їх прав та інтересів, піклування про забезпечення їх національно-культурних потреб, підписання угод про обмін робочою силою, що захистили б інтереси громадян, які працюють за кордоном. На думку автора, актуальність цього завдання для України і Росії беззаперечно лежить в площині приоритетних завдань зовнішньої політики.

У розділі аналізуються державні документи обох країн та двосторонні українсько-російські угоди й домовленості щодо питання міграційних відносин, в результаті чого досліджено зусилля сторін у питанні врегулювання зазначених проблем. Обгрунтовано висновок, що в цілому, міграційна політика обох держав підпорядкована принципу сприяння налагодження і поліпшення умов життя співвітчизників за кордоном та зменшення міграційних рухів подібного роду.

Обгрунтовано висновок про неоднозначну роль національних меншин у даній сфері відносин: у ряді випадків національні меншини містять негативний потенціал для визначення характеру і ходу міждержавних відносин (приклад – російська спільнота Криму, трудова міграція українців у Росію, ініціатива російської сторони щодо подвійного громадянства російськомовних громадян України тощо). Водночас усі ці проблемні ситуації стимулюють розвиток двостороннього діалогу, в ході якого виникають і вирішуються (одразу ж чи через певний час, повністю чи частково) і інші проблеми української національної меншини в Росії та російської національної меншини в Україні.

У підсумках до розділу, автор, відзначаючи високу актуальність і гостроту проблеми трудової міграції в українсько-російських міждержавних відносинах, обгрунтовує висновок про те, що її вирішення може стати важливим чинником пожвавлення вказаних двосторонніх відносин. Висловлено пропозицію щодо доцільності вивчення російського досвіду у даній галузі з тим, щоб певні, прийнятні для української сторони методи залучити для вирішення подібних проблем.

У четвертому розділі “Проблеми збереження національно-культурної ідентичності національних меншин як фактор українсько-російських відносин” розглядаються питання, присвячені сучасному стану збереження національної самобутності українців в Російській Федерації та росіян в Україні. Досліджується вплив і значення факту збереження національної самоідентифікації національних меншин у двосторонніх взаєминах України і Росії.

Теоретично обгрунтовано, що проблеми національних меншин у гуманітарній сфері міждержавних відносин набувають особливої ваги, оскільки саме завдяки національно-культурному елементу етноси зберігають себе на інших землях як сталу спільноту, здатну захищати інтереси етнічної батьківщини у країні проживання та відповідно впливати на двосторонні відносини.

Здійснений у розділі аналіз засвідчив, що формування правозабезпечення національних меншин в міждержавних українсько-російських відносинах в 90-х роках в етнокультурній сфері було суперечливим, що виявилось у неузгоджених позиціях сторін щодо різних питань гуманітарного співробітництва, недовірі і небажанні розвивати паритетні конструктивні відносини, невмінні знайти взаємоприйнятне і взаємовигідне компромісне рішення тощо. Водночас за змістом і спрямованістю підписані в той час міждержавні документи охопили основну частину проблем двосторонніх взаємин та заклали основи сприятливої бази для розвитку цивілізованих відносин між Україною та Російською Федерацією в галузі забезпечення національно-культурних прав українців в РФ і росіян в Україні.

Проведений у розділі порівняльний аналіз документів сторін свідчить, що попри наявність широкого юридично-правового поля розбудови і врегулювання українсько-російських гуманітарних відносин, доцільно поглиблювати документально-правові засади двостороннього співробітництва в зазначеній сфері, сприяти оптимізації практичного застосування вже існуючих норм. Наведено приклади невідповідності дій як російської, так і української сторін підписаним нормативно-правовим актам щодо регулювання проблем забезпечення національно-культурних прав національних меншин.

Аналіз досягнень двох держав у сфері захисту прав та інтересів своїх співвітчизників за кордоном засвідчує, що Україна є, за невеликими винятками, пасивною стороною українсько-російського діалогу у сфері забезпечення національно-культурних прав національних меншин. Відправною точкою для осмислення та аналізу двосторонніх відносин у цій галузі має бути усвідомлення пріоритетних позицій російської сторони та потреби в зміні наявного стану речей.

Обгрунтовано висновок про те, що стратегічний курс Російської Федерації щодо своїх співвітчизників заслуговує на уважне вивчення українською стороною з метою можливого запозичення форм та методів роботи з своєю діаспорою. З’ясовано, що, в цілому, національні меншини відіграють важливу роль у формуванні та розвитку двосторонніх взаємин у гуманітарній сфері.

Осмислення вищенаведених фактів дало можливість сформулювати формулу взаємин держави та національної меншини: національна меншина є основою тріади взаємовідносин між країною проживання та етнічною батьківщиною, а добре організована та фінансово забезпечена національна меншина може стати важливим політичним чинником як у внутрішній, так і у зовнішній політиці країни свого проживання.