ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано наукову актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, встановлено зв’язок із науковими програмами й планами Інституту міжнародних відносин, окреслено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, а також наведено інформацію про апробацію висновків дослідження.

У першому розділі – “Методологія, джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми” – розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу для вивчення феномену інтеграції на європейському континенті та можливої ролі ОБСЄ в цьому процесі.

Міжнародні відносини на європейському континенті розглядаються як система, елементами якої є держави, об’єднані в підсистеми ЄС та ОБСЄ. Водночас зазначені підсистеми накладаються одна на одну, мають багато спільного та взаємопов’язаного. На нашу думку, ОБСЄ сьогодні фактично зосередилася на “високій політиці”, на демократизації, на політичній “ліриці”, тоді як розвиток ЄС пішов шляхом прагматичних розрахунків економічної вигоди, спільних економічних ефектів, економічної інтеграції і тільки таким чином – інтеграції політичної, культурної, у сфері оборони та безпеки і т.п. З цього випливає, що Об’єднана Європа має базуватися не стільки на формальних інституціях та політичних деклараціях, скільки на конкретних, спільних економічних досягненнях, на основі збігу стратегічних, економічних інтересів на початкових, а далі все більш інтегративних і глибоких формах економічної, науково-технічної, соціальної та культурної співпраці.

Як встановлено в дисертації, відмінності у трактуванні різними теоріями інтеграції Об’єднаної Європи зумовлені не лише широким набором раціонально сконструйованих схем, інструментів і механізмів, а й певними вихідними аксіомами щодо значущості таких епістемологічних для політичної науки понять, як “людина”, “індивід”, “етнос”, “нація”, “особистість”, “культура”, “держава” тощо. Виходячи з цього, будь-яка інтеграція, а тим більше в європейському масштабі – надто складний і багатовимірний процес, щоб його можна було дослідити інструментарієм лише якогось одного наукового підходу. Водночас реальний розвиток європейських інституцій не забезпечує єдиних контекстуальних посилань для розробки інтеграційної теорії, тобто для розуміння реальних процесів інтеграції має бути використаний увесь накопичений науковий арсенал теорій інтеграції, кожна з яких ставить суттєві проблеми і пропонує важливі засоби їх розв’язання. Лише меншість наявних шкіл або теорій інтеграції (серед них передусім соціологічний інституціоналізм, історичний інституціоналізм та конструктивізм) акцентують увагу на змістовому характері, ідейно-ціннісному навантаженні зв’язків між державами – учасницями інтеграційних процесів, а також між їх громадянами та групами громадян. Поряд із цим очевидно, що успіх, масштаби і напрями інтеграції, її стабільність та тривалість прямо залежать від ідейного змісту, від змістового наповнення політичної програми (платформи) інтеграції. Адже це може бути войовнича, авторитарна, націонал-шовіністична, а може бути й ідеологія плюралістичної демократії, верховенства права, поваги прав і свобод людини, на основі яких відбуваються нині процеси інтеграції в рамках Європейського Союзу, ОБСЄ і Ради Європи.

Карколомні зміни фундаментальних ідеологем та соціальних устроїв, що відбулися в Європі та світі протягом новітнього часу, стрімка динаміка процесу глобалізації, що посилює релятивізм у сприйнятті будь-яких культурно-цивілізаційних цінностей, традицій та парадигм, конфігурація та пріоритети світової політики ХХІ століття вимагають розвитку “консенсусного розуміння”, що визнавало б та поважало різноманітні, в тому числі множинні ідентичності”. У цьому плані ми не бачимо принципової суперечності між цивілізаційним та функціонально-прагматичним поглядами на єдність Європи, характерними передусім для федералістів, з одного боку, та функціоналістів, неофункціоналістів та трансакціоналістів – з іншого. Навпаки, стрижневий на сьогодні „людський” вимір діяльності ОБСЄ органічно узгоджується з ліберальними принципами та ринковими засадами інтеграції.

Виходячи з мети дисертаційного дослідження, автор звертає увагу та те, що сучасна роль такої унікальної міжнародної безпекової організації, як ОБСЄ, полягає передусім в активному впливі (через свої інститути БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД) на процес вироблення спільних цінностей, досягнення економічної та демократичної безпеки, побудови Великої Європи.

З метою реалізації завдань даної роботи автором було використано широке коло джерел, різних за своїм характером, які умовно були поділені на дві основні групи: офіційні джерела з тематики даного дослідження та розробки аналітичного характеру.

Слід відзначити праці, автори яких поряд із дослідженням інших проблем роблять спроби з’ясувати окремі аспекти нової ролі ОБСЄ, яку вона почала відігравати в 1990-х роках після завершення „холодної війни”, розпаду Радянського Союзу: М.Антонович, С.Василенко, Ю.Мацейко, А.Озадовський, П.Султановський, І.Харченко. У вітчизняній науковій періодиці з цієї проблеми можна віднайти думки і деяких зарубіжних авторів: П.Асснер, А.Блуд, Л.Гофман, О.Дергачов, І.Дуглас, Б.Йоріс, Ф.Мьоллерс.

Чимало праць, в яких також піднімаються окремі питання участі України у Гельсінському процесі, присвячено проблемам національної та міжнародної безпеки і співробітництва: Д.Видрін, Ш.Гарнетт, В.Горбулін, О.Гончаренко, К.Кудас, Т.Кузьо, Р.Лебенсон, Л.Скороход, Ю.Скороход, Г.Перепелиця, Г.Почепцов, Б.Тарасюк, С.Толстов та ін. Проблеми взаємостосунків України з ОБСЄ, як і з іншими міжнародними організаціями, порушуються авторами, хоч і фрагментарно, в контексті аналізу її зовнішньої політики: Л.Васильєва-Чекаленко, С.Василенко, В.Врублевський, О.Дергачов, В.Кемп, В.Крижанівський, Д.Кузьмін, В.Кулик, І.Лоссовський, В.Нікітюк, В.Огризко, М.Оснач, І.Осташ, Дж.Пакер, І.Піляєв, В.Собко, М.Сорока, М.Суксі, Д.Табачник, С.Толстов, І.Харченко, В.Хорошковський, С.Шергін та ін.

Дослідники Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка відводять ОБСЄ значну роль у підтриманні безпеки в Європі: В.Манжола, І.Мінгазутдінов, Є.Макаренко, В.Копійка, Н.Поршакова, М.Хоменко та ін. Особливо слід відзначити дослідження М.М.Хоменка „Діяльність України в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (90-ті роки ХХ ст.) та Н.Поршакової „ОБСЄ у зміцненні миру і стабільності на Євразійському просторі”.

У контексті наявних кризових явищ в ОБСЄ, спричинених суперечкою між Російською Федерацією, з одного боку, та США і ЄС – з іншого, на особливу увагу заслуговують публікації представника Уряду Російської Федерації О.Яковенко та дослідження, проведене вашингтонським фондом „Джеймстаун” під керівництвом В.Сокора.

У другому розділі – “Аналіз та характеристика діяльності інститутів ОБСЄ на предмет сприяння Україні в досягненні Копенгагенських критеріїв” – автор з’ясовує, класифікує і систематизує на основі порівняльного аналізу спільність принципів та положень діяльності інститутів ОБСЄ у сфері „людського” та економічного вимірів і категоріально-понятійного апарату Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. До інститутів „людського” виміру ОБСЄ, відповідно до чинної структури Організації, автор відносить Бюро з демократичних інститутів та прав людини, офіс Верховного комісара у справах національних меншин та офіс Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Діяльність ОБСЄ в економічному та екологічному вимірі аналізується на основі роботи Координатора діяльності ОБСЄ у сфері економіки та довкілля, який є формально незалежним інститутом Організації, але структурно належить до Секретаріату ОБСЄ.

У роботі досліджено діяльність кожного окремо взятого інституту ОБСЄ, проаналізовано Копенгагенські критерії набуття членства в ЄС, визначено, яких питань, проблематики, сфер діяльності вони стосуються, а також ті, які накладають зобов’язання та повноваження на держави, що бажають приєднатися до Європейського Союзу. З’ясовуються аспекти діяльності інститутів ОБСЄ в сфері „людського” та економічного вимірів на предмет співвіднесеності з принципами та положеннями, що закладені в категоріально-понятійний апарат Копенгагенських критеріїв. Окремо вивчається практичне значення діяльності інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД.

Досліджуючи діяльність Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини, здійснено спробу максимально виявити всі аспекти проблематики, з якою має справу Бюро. Особливий наголос зроблено на аналізі та порівнянні завдань та проблем, які вирішує БДІПЛ, з вимогами та положеннями, які містяться в критеріях набуття членства в ЄС. Зважаючи на встановлену спільність принципів та підходів ОБСЄ і ЄС в гуманітарній сфері, ми прагнули визначити, наскільки ефективним може бути використання потенціалу БДІПЛ для сприяння зацікавленим державам-учасницям ОБСЄ у приведенні широкого спектру питань у відповідність з вимогами, що висуваються ЄС до кандидатів на членство. Встановлено, що БДІПЛ ОБСЄ –інституція, яка є загальновизнаним лідером у спостереженні за виборами. Бюро має значний досвід та міжнародний авторитет у справі спостереження за виборами та виборчим процесом, розробки нового законодавства про вибори та внесення пропозицій для поліпшення чинних законів. З’ясовано, що особливого значення в контексті європейської інтеграції набуває роль БДІПЛ як експертної установи з широкого спектру питань виборчої проблематики. Свідченням цього є той факт, що ЄС та США повністю покладаються на висновки Міжнародних місій БДІПЛ ОБСЄ. Вироблені Бюро оцінки та рекомендації становлять основу офіційних позицій цих країн.

У дослідженні діяльності Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації та Координатора діяльності ОБСЄ у сфері економіки та довкілля було застосовано такі ж самі принципи та підходи. Водночас у роботі з’ясовується напрацьований досвід, авторитет та визнання цих інститутів ОБСЄ: чи об’єктивні їх оцінки та рекомендації, чи беруться вони до уваги та впровадження, в тому числі й членами ЄС. Встановлено, що потенціал ВКНМ було використано в ряді нинішніх членів ЄС (Естонія, Угорщина, Латвія та Словаччина), яким Комісар сприяв у вирішенні ряду проблем етнічного та національного характеру. Таким чином, інститут ВКНМ є установою з достатнім досвідом, кадровим та фінансовим потенціалом, що проводить не лише моніторинг ситуації в регіоні ОБСЄ, але й на практиці сприяє державам-учасницям у вирішенні цілком конкретних проблем, що в перспективі позитивно позначається на їх європейській інтеграції.

Про відповідність інституту ПЗМІ положенням Європейського Союзу свідчить орієнтація як ОБСЄ, так і ЄС на те, що свобода слова і засобів масової інформації є одним із фундаментальних принципів забезпечення прав людини. Окремо встановлено особливий зв’язок, який поєднує діяльність ПЗМІ та Європейського Союзу, про що свідчить той факт, що інституції ЄС взяли за основу висновки та рекомендації цього інституту ОБСЄ. З’ясовано, що бажання інтегруватися в ЄС не може бути реалізовано доти, доки ПЗМІ фіксуватиме порушення свободи слова та ЗМІ в країні – кандидаті на членство.

Аналіз інституту КДЕД ОБСЄ засвідчив відповідність його діяльності ключовим поняттям, які визначають європейську інтеграцію. Підтвердженням цього може бути теза теоретика і практика сучасних міжнародних відносин Дж.Коулмена про те, що економічні мотиви є значно сильнішим чинником інтеграції, ніж політика чи культура. За Дж.Коулменом, ОБСЄ та співпраця в рамках її економічного виміру має розглядатися як т.зв. передпокій для держав Центральної і Східної Європи, що очікують, насамперед з економічних мотивів, членства в ЄС. Отже, аналіз діяльності КДЕД та результати роботи його офісу свідчать про надання ним сприяння державам-учасницям ОБСЄ у вирішенні як внутрішніх економічних та екологічних проблем, так і в реалізації євроінтеграційних прагнень, основою для яких на сьогодні є економічні стосунки.

Зроблено висновок, що діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД співвідносна з положеннями та принципами, закладеними до критеріїв набуття членства в ЄС. Враховуючи той факт, що вони стосуються політичних та економічних питань, а також включають стабільні демократичні інституції, повагу до меншин, існування ринкової економіки, здатної витримати конкурентний тиск у Європейському Союзі, спроможність дотримуватися цілей політичного, економічного і валютного союзу, автор пропонує розглядати діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД як практичний інструмент вирішення зацікавленими державами-учасницями ОБСЄ ряду проблем щодо наближення до відповідності критеріям сучасного, демократичного, правового та економічно розвинутого державотворення, успішним прикладом якого вважається Європейський Союз.

У третьому розділі – “Місце та роль співробітництва України з інститутами ОБСЄ в реалізації політики європейської інтеграції України” – вирішено більшість завдань дисертаційного дослідження. З’ясовуються витоки, етапи становлення, значення та завдання політики європейської інтеграції України, досліджується співпраця з кожним окремо інститутом ОБСЄ в сфері „людського” та економічного вимірів діяльності Організації. Визначається роль „польової” інституції ОБСЄ в Україні на предмет сприяння в реалізації політики євроінтеграції нашої країни та налагодження співробітництва з інститутами Організації. В окремий підрозділ виділено проблемні моменти реалізації співробітництва України з інститутами ОБСЄ, для усунення яких запропоновано ряд авторських рішень.

У результаті проведеного аналізу політики європейської інтеграції України встановлено, що з моменту здобуття незалежності України стратегічний курс на європейську інтеграцію і прагнення стати у майбутньому повноправним членом Європейського Союзу є незмінним і залишається головним зовнішньополітичним пріоритетом України. Європейська інтеграція і внутрішні економічні перетворення для України стали синонімами, тому цьому завданню свідомо підпорядковується весь внутрішній розвиток країни. З’ясовано, що офіційний Київ розглядає європейську інтеграцію як можливість створення вільної ринкової економіки, розбудови демократичної, правової, розвинутої держави, побудованої на засадах загальносвітових цінностей. Встановлено, що європейська інтеграція для України має бути не самоціллю, а засобом побудови демократичного, заможного, правового суспільства. Одну з провідних ролей у цьому процесі має відігравати використання Україною як повноправною державою-учасницею ОБСЄ створених в рамках Організації можливостей, засобів та механізмів, напрацьованого досвіду.

У процесі дослідження місця та ролі співробітництва України з інститутами ОБСЄ встановлено, що в інтересах України розвивати співробітництво з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ПЗМІ, ВКНМ та КДЕД, використовувати діяльність Координатора проектів ОБСЄ в Україні для інтенсифікації такої співпраці, оскільки зазначені інститути здатні відігравати значну роль у реалізації завдань політики європейської інтеграції України. З’ясовано, що Україна не повною мірою використовує потенціал Організації для відстоювання національних інтересів на міжнародній арені, залучення до вирішення внутрішньоукраїнських проблем та реалізації національної стратегії на європейську інтеграцію. Водночас дослідженням встановлено, що досить часто, особливо на початковому етапі участі нашої країни в діяльності ОБСЄ, Організація та її інститути використовувалися іншими державами-учасницями для тиску на Україну шляхом погіршення її міжнародного іміджу. Організація загострювала увагу на питаннях прав людини, свободи ЗМІ та ін., уникаючи залучення до розв’язання ряду конкретних проблем. Однак завдяки демократичним перетворенням, які розпочалися в Україні з кінця 2004 р., ситуація значно змінилася. На сьогодні саме в рамках ОБСЄ вважається найбільш реально досягти значних практичних результатів стосовно реалізації національних інтересів України, пов’язаних із європейською інтеграцією. У зв’язку з цим корисним для України видається застосування всіх можливих механізмів та ресурсів ОБСЄ для вирішення ряду внутрішніх проблем.

Дослідження природи, характеру та динаміки співробітництва України з інститутами ОБСЄ засвідчило, що співпрацю України з інститутами ОБСЄ варто розглядати як елемент політики європейської інтеграції нашої країни, спрямованої на реалізацію пріоритетних завдань, до яких належить інтеграція в європейські структури, набуття повноправного членства в ЄС. У ході дослідження з’ясувалося, що саме в рамках ОБСЄ спостерігається найбільша схожість підходів України та Російської Федерації до питань реформування та трансформації Організації (реформування БДІПЛ, шкали внесків тощо), що дозволяє зберігати та розвивати добросусідські відносини з РФ.