ІМІДЖ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовуються актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, визначені об’єкт і предмет, характеризуються теоретико-методологічні основи, формулюються мета і завдання; розкриваються наукова новизна і практичне значення даного дослідження; окреслюється рівень апробації його результатів; подається структура дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні та концептуальні засади  дослідження іміджу політичного лідера» проаналізовано теоретичні підходи щодо дослідження іміджу політичного лідера та його основні конструктивні параметри. У підрозділі 1.1. «Сутність феномена іміджу політичного лідера та основні підходи до його дослідження» автор, систематизуючи наукові джерела, доводить, що імідж політичного лідера в суспільстві завжди відігравав важливу роль, він є комплексним поняттям, дискурсивним за своєю природою, і його слід аналізувати, виходячи з різних перспектив. Сутність іміджу розкривається науковцями в різних міждисциплінарних розвідках, тому важливим є методологічний підхід дисертанта, що полягає в синтезованому аналізі даного феномену, враховуючи його психологічну природу. В сучасній політології виокремлюються такі підходи до визначення поняття іміджу політика: онтологічний, антропологічний, ціннісний, етичний. Оскільки імідж політика виходить за межі умозорової побудови і знаходиться в лоні практичної політики, то найефективнішими є такі підходи його дослідження: функціональний, контекстний, порівняльний.

В науковій літературі зустрічаються різноманітні критерії для класифікації іміджу. В залежності від того, для пробудження яких емоцій він створюється, виділяють: позитивний і негативний. За механізмом формування і розповсюдження він є: 1) такий, що виникає у масовій свідомості стихійно; 2) такий, що сформований штучно, цілеспрямовано впроваджуваний у масову свідомість за допомогою різного інструментарію. Дані класифікації переплітаються, утворюючи такі типи іміджу: стихійний позитивний, стихійний негативний, штучний позитивний, штучний негативний.

Автор вважає, що загальними основами для класифікації іміджу політичних діячів, є такі поняття, як імідж відкритий та імідж закритий. До відкритого відносяться характеристики, які приписуються певним політикам, і образ носить певний відтінок в залежності від поставленої мети. Відповідно, в закритому іміджі характеристики політика приховуються, щоб потім використати як головні, що в умовах політичної дійсності має соціально-політичні і психологічні основи, пов’язані з обмеженою кількістю кандидатів на владні пости.

Звертається увага на те, що імідж не дає повне зображення політика, а створює оптимальний образ в конкретній соціально-політичній ситуації. Сформульовані основні його функції: завоювання довіри електорату, підвищення його активності; покращення інформованості виборців в сприятливому для політика ракурсі; нейтралізація заходів, які проводить опонент.

У підрозділі 1.2. «Теоретико-методологічний аналіз конструктивних параметрів іміджу політичного лідера» проаналізовано два рівні в іміджі політичного лідера: макрорівень, що визначається процесами і явищами, до яких політик залучається; мікрорівень – сфера свідомої діяльності і несвідомих проявів політика, які можна ототожнити з його особистістю, що обумовлюють специфіку його діяльності, професійний і статусно-рольовий потенціали.

З’ясовано, що імідж політика складається з його персональних характеристик, соціальних, символічного навантаження, які по-різному впливають на формування іміджу політика і неоднаково піддаються конструюванню. Імідж політика загальноукраїнського рівня визначається його особистістю; тим, як його подають ЗМІ; історичними подіями. На формування іміджу лідера впливає образ влади.

Значне місце в структурі іміджу політика займає комунікація, яка має специфічну владу над індивідами. Мова політика впливає швидше на почуття, ніж на розум, і може спричиняти певні форми поведінки. Проблема вивчення механізмів політичної комунікації складає важливі конструктивні параметри іміджу.

Обґрунтовано необхідність врахування раціонального та ірраціонального сприйняття громадянами політика, що визначає його шанси на перемогу. Важливим є виявлення ірраціональної динаміки психологічної структури самого лідера, що дає можливість прогнозувати його діяльність в сфері соціально-політичних взаємин, надає додатковий ресурс пізнання сутності його іміджу.

У другому розділі  «Політико-культурологічні основи формування іміджу політичного лідера» досліджено синергетичні засади формування іміджу політика, а також проаналізовані стан і рівень політичної культури, свідомості і цінності громадян України в якості основи для конструювання бажаного образу політичного діяча. У підрозділі 2.1. «Політична культура суспільства та імідж політичного лідера: діалектика етико-орієнтаційної легітимації» проаналізовані складові політичної культури та її сучасний стан. З урахуванням того, що поняття «політична культура», «політична свідомість» є предметом наукових розвідок багатьох дослідників, автор зупиняється на окремих прикладах, які є важливими щодо проведеного дослідження. Зокрема, розглядаються праці Г.А­л­мо­н­да, Д.Ме­р­віка, Р.Та­кера, Д.Пола, Ю.­Ти­хо­ми­рова, С.Ха­н­ті­н­г­тона. Змістовними є роботи таких науковців як І.Буров, Б.Гдаль, Є.Головаха, О.Донченко, А.Лагутін, В.Лісовий, М.Логунова, С.Матвієнків, Н.Паніна, Ю.Пахомов, В.Ребкало, Ю.Романенко, М.Ходаківський, Б.Цимбалістий, М.Чурілов та інших. Зафіксовано, що сьогодні, згідно класифікації С.Верби, політична культура є перехідною від підданської до активістської, що створює своєрідний ґрунт для формування іміджу політика.

Доведено, що в умовах існуючої політичної культури базовою основою формування іміджу є феномен «персоніфікації» лідера політичної партії, яка може бути висхідною точкою для його подальшого формування, і вдало створений імідж сприяє її підсиленню.

Автор вважає, що вибір політичного діяча здійснюється українськими громадянами переважно ірраціонально, на основі менталітету, архетипів, традицій, національного характеру, політичних ідеалів тощо.

Зауважено, що політична свідомість чутлива до всього того, що кореспондується з її сутнісними виявами і парадигмами розвитку, в тому числі, і до іміджу політика.

У підрозділі 2.2. «Ціннісна основа конструювання іміджу політичного лідера» дисертант довів, що в умовах невизначеної системи політичних цінностей українського суспільства, виникає можливість технологічного формування будь-якого варіанту іміджу політичного лідера. Сьогодні паралельно існують дві культури, дві системи оцінок, що виявляється в дестабілізації суспільства і позначається на виборі того політика, який здатний задовольнити нагальні потреби населення.

Формування іміджу українського політика відбувається в умовах занепаду цінностей, які були притаманні минулим поколінням, та із застосуванням новітніх виборчих технологій. Визначено схему, на основі якої утворюється така система цінностей: 1) домінуючі ідеї-цінності: свобода, політична стабільність тощо; 2) розвиваючі цінності: законність; толерантність; відповідальність; свідоме ставлення до змін; ефективна участь у політичному житті; безпека; рівність; патріотизм; політичний плюралізм; легітимність, що в різному ступені позначається на іміджі політика. Вибір майбутнього громадянин здійснює через обрання ідеального політика, виходячи із сформованих цінностей.

Сьогодні, в умовах відсутності єдиних цілісних ідеологічних поглядів лідерів на розвиток держави, дисертант вважає, що в контексті політичної свідомості в процесі формування іміджу політика наголос робиться на політичну психологію, де має місце процес маніпулювання свідомістю через різноманітні політичні технології.

У підрозділі 2.3. «Синергетична складова формування іміджу політика» розглядаються особливості формування іміджу політика з точки зору синергетики, яка, як «співпраця», відображає всю роботу, яка виводить на свідомий вибір певного політика через його оптимальний імідж. Автор поділяє позицію фахівця в галузі соціосинергетики Г.Хакена, який вважав, що синергетичні форми впорядковування|ні в якому разі| не існують в матеріальному вигляді|виді| (політична партія, особистість|особистість|), а є| ідеальними конструктами|, що впливають|все же| на індивідуальну поведінку людей. Такою формою, на думку дисертанта, і є імідж політика.

Автор розглянув електоральний вибір, як своєрідний «відрив» від точки біфуркації в бік усвідомленого вибору лідера. Тут йдеться не про вибір іміджу, а вибір політика саме завдяки його іміджу, який виступає посередником цього вибору. Розглядається один із ефектів синергетики — ефект примноження, в розрізі дихотомії «психологія-свідомість». Імідж політика впливає на почуття виборців, тому потрібно уважно ставитися до психологічної складової іміджевої стратегії лідера.

Доведено, що імідж політика створюється за законами ринкової економіки, де попитом виступає стан та рівень політичної культури, а пропозицією — сформований імідж політика. В залежності від соціально-політичної ситуації в країні, формуються два типи іміджу політиків: м’який і жорсткий. Потреба в першому виникає в мовах більш-менш стабільного соціально-економічного розвитку суспільства. Другий з’являється в період криз та соціальної апатії, тому сьогодні очікування більшості громадян пов’язано із появою харизматичного лідера, що, відповідно, впливає на процес формування іміджу політика.

Автором виявлено, що в суспільстві існує така залежність: чим більше політична культура наближається до активістської, тим менше простору для застосування «брудних» технологій. Показником її рівня може бути певний відсоток іміджеутворених рис, які відповідають реальним.

У третьому розділі «Механізми практичної реалізації іміджу політичного лідера в Україні» досліджуються практичні аспекти формування іміджу політичного лідера, зокрема, особливості створення іміджу жінки-політика. У підрозділі 3.1. «Соціальні технології формування оптимального іміджу політичного лідера» зазначено, що іміджева стратегія політика повинна відповідати як сценічним даним кандидата, так і соціально-психологічним очікуванням виборців, певній соціально-політичної ситуації в країні. Розглянуто основні сучасні прийоми створення іміджу лідера, що характеризуються зростанням рівня технологічного забезпечення. Зазначено, що сьогодні імідж політика конструюється ЗМІ, які часто маніпулюють суспільною свідомістю.

Запропоновано алгоритм побудови моделі проекту в контексті формування оптимального іміджу політика: визначення проблеми, планування проекту, контроль, перевірка виконання плану. Створення іміджу політика відбувається за колом і проходить низку етапів, кожний з яких має свої методи здійснення: а) збір і аналіз інформації, б) конструювання іміджу, в) адаптація кандидата до образу, г) апробація на електораті, д) аналіз інформації про імідж, є) корекція іміджу, ж) аналіз результатів. Автором сформульовано тенденцію розповсюдження іміджу політичного лідера: позитивні іміджеві характеристики політика зростають, якщо умови розповсюдження мають позитивне забарвлення.

Оптимальний імідж політика, на думку автора, є синтезуючим явищем і містить два компоненти: 1) риси, які відповідають докорінним вимогам виборців; 2) максимальне співпадіння іміджоутворюючих рис із сутністю конкретного політика, яких реально можна досягнути. Насправді, виборець не обирає оптимальний імідж лідера, оскільки його реальне наповнення можуть знати тільки власне політик і фахівці, які працюють на нього. Завданням сучасних іміджмейкерів, політтехнологів повинен бути гуманістично оптимальний імідж, коли задекларовані наміри політика фактично збігаються із його реальною діяльністю.

У підрозділі 3.2. «Механізми практичної реалізації іміджу політичного діяча в умовах виборчого процесу» зроблено висновок, що процеси глобалізації призвели до певної універсалізації політичних технологій, але більшість з них діє в країнах з подібною політичною культурою. Виокремлено фактори, які варто враховувати: мову, національний характер, особливості сприйняття громадянами інформації, темпоритм, зовнішньополітична орієнтація держави.

Зауважено, що в розвинутих країнах виборчі технології створювалися, підпорядковуючись процесам формування громадянського суспільства, а в Україні технології почали застосовуватись в умовах не зрілої демократії, тому виникли можливості для маніпуляцій і зловживань.

При формуванні іміджу лідера важливо враховувати умовний поділ електорату на міський і сільський, які відрізняються способом соціалізації, особливостями свідомості. Розглядається наявність в Україні трьох основних політичних субкультур — західної, української та російської і регіональні особливості (районів, областей), що впливають на електоральні переваги населення. В кожному регіоні фахівці робили акцент на персональних компонентах іміджу лідера і розв’язанні актуальних місцевих проблем, тобто використовувалась стратегія «прагматичного політика». Дисертант вважає, що вибори 2004-2006 рр. прикметні тим, що відбулися за особливої ситуації, яка має такі риси: незавершеність боротьби протилежних соціально-політичних сил за той чи інший варіант майбутнього України; відсутність явного загальнонаціонального лідера харизматичного типу; регіональний розкол України (Схід — Центр — Захід) та дискредитованість ідей (соціалістичної, комуністичної, ліберальної, національної, моральної), що не стали загально об’єднуючими. В результаті, сформований імідж вдало реалізовувався в межах певної території, а іміджу загальнонаціонального лідера, який би позитивно сприймався в межах всієї України, сьогодні немає, що свідчить про провал іміджмейкерських проектів.

 У підрозділі 3.3. «Ґендерний компонент іміджу політичного лідера» констатовано значне відсторонення жінки від системи владарювання, що є логічним результатом попереднього розвитку суспільства.

Автор підкреслив, що кожна політична ситуація не є ґендерно нейтральною, а може бути ефективніше розв’язаною переважно лідерами-чоловіками чи лідерами-жінками, враховуючи їх психологічні переваги і принцип доповнюваності рис. Як видається дисертанту, від жінок очікують як захисту соціальних інтересів населення, так й відмінного від чоловіків стилю роботи і способів розв’язання проблем.

Зазначено, що жінка-лідер має складніший імідж, ніж чоловік-політик, та її імідж повинен містити певні «чоловічі» риси, але, на загал, мають переважати жіночі. Однак, такий «пульсуючий» імідж створює ускладнення для жінки-політика і заважає аудиторії пристосуватися до неї, а, в результаті, не виникає необхідного рівня звикання, розпізнавання і передбачуваності.

Як видається автору, імідж жінки-політики не відрізняється за своїм внутрішнім змістом від іміджу чоловіка-політика, бо це визначається інтересами суспільства, а також суперечностями, які виникають на певних етапах розвитку суспільства. Тому, сутнісна різниця полягає у психологічних відмінностях чоловіків і жінок, що увійшли в політику, які запозичують один у одного поведінкові моделі.