ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО ОСІБ ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБО ПРЕКУРСОРІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 “Стан нормативно-правового регулювання виконання та відбування покарання засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” складається із трьох підрозділів, у яких проаналізовано наукові доробки вітчизняних і зарубіжних учених щодо проблем наркоманії в УВП та нормативно-правового забезпечення відбування покарання особами, засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

У підрозділі 1.1 “Стан наукової розробки дослідження” зазначено, що поширення наркоманії є однією з реальних і потенційних загроз національній безпеці України та стабільності в суспільстві. У процесі дослідження встановлено прогалини в науковій літературі з питань виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Зокрема, у сучасній науці кримінально-виконавчого права майже не приділяється увага питанням щодо застосування кримінально-виконавчого законодавства до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; не було опубліковано жодного ґрунтовного наукового дослідження з узагальнення особливостей процесу відбування покарань засудженими за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. На основі аналізу дисертаційних досліджень, присвячених кримінологічним проблемам наркоманії, зроблено висновок, що вони, безумовно, заслуговують на увагу, оскільки допомогли вирішити ряд наукових завдань, серед яких значне місце посідають питання відповідальності осіб, які вчинили злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, та організаційно-правові основи запобігання наркозлочинності. Натомість, процес виконання та відбування покарання засудженими за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів залишається недостатньо вивченим, що унеможливлює правильне розуміння умов для виправлення й ресоціалізації зазначених засуджених, запобігання вчиненню ними нових злочинів у місцях позбавлення волі. Дослідження питань виконання та відбування кримінальних покарань особами, засудженими за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, перебувають у стані наукової систематизації, потребують узагальнень та комплексного аналізу. Це зумовлено й прикладними потребами розвитку сучасного кримінально-виконавчого законодавства в правовому забезпеченні процесу виконання та відбування кримінальних покарань засудженими за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

У підрозділі 1.2 “Нормативно-правове забезпечення відбування покарання особами, засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” констатовано, що питання відбування покарання особами, засудженими за злочини у сфері наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, потребує всебічного та детального вивчення з погляду його правового регулювання, яке в сучасних умовах постійно модернізує практику його застосування й тому набуває надзвичайно важливого значення. Вирішення вказаного питання дало змогу окреслити специфіку відбування покарання особами, засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, та визначити шляхи вдосконалення нормативно-правового забезпечення цього процесу. Зроблено висновок, що правове регулювання процесу виконання та відбування покарання особами, засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, складається із сукупності нормативних актів, які регламентують суспільні відносини у процесі виконання та відбування кримінальних покарань засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; створення належних умов для виправлення й ресоціалізації, запобігання вчиненню нових злочинів. Сформульовано визначення правового регулювання процесу виконання та відбування покарання особами, засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Науково обґрунтовано недосконалість правового регулювання вищерозглянутої проблеми, що призводить до неефективного забезпечення процесу виконання та відбування покарання засудженими за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Доведено, що вдосконалення механізму правового регулювання окресленого процесу є визначальним напрямом виправлення та ресоціалізації осіб, засуджених за незаконний обіг наркотичних засобів.

У підрозділі 1.3 “Зарубіжний досвід правового регулювання відбування покарань особами, засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” зазначено, що засуджені-наркомани, які відбувають покарання за вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, згідно з міжнародно-правовими документами, належать до “особливих категорій ув’язнених”. За результатами досліджень зарубіжних учених пенітенціаристів зроблено висновок, що вихід із наркотичної залежності є процесом тривалим, який вимагає багатоетапного підходу й активної участі самого наркозалежного. Для цього застосовують різноманітні методики, підібрані з урахуванням особистісних рис, якостей кожного пацієнта. Цікавим для України можна визнати досвід відбування покарань особами, засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у В’єтнамі. У законодавстві цієї держави передбачено досить суворі санкції за вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: від штрафу до довічного позбавлення волі й навіть смертної кари. Водночас надання наркологічної допомоги хворим наркоманам здійснюється за певною системою, яка в цілому, на думку її дослідників, є логічно послідовною й завершеною. У державі існує три основні види установ, що надають таку допомогу: медичні центри, лікувально-трудові профілакторії, виправно-трудові колонії. Зроблено висновок, що зазначений зарубіжний досвід правового регулювання відбування покарань особами, засудженими за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, цілком може бути використаний в Україні при вдосконаленні кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, розробці відомчих нормативно-правових актів.

Розділ 2 “Роль характеристики засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у застосуванні кримінально-виконавчого законодавства” складається із трьох підрозділів, у яких здійснено аналіз характеристики засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, на основі вивчення соціально-демографічних, кримінально-правових, кримінально-виконавчих ознак особи засудженого.

У підрозділі 2.1 “Вплив соціально-демографічної характеристики на процес виправлення й ресоціалізації осіб, засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” проаналізовано поняття особи злочинця на основі типових ознак: соціально-демографічні, особистісно-рольові, соціально-психологічні, моральної та правової свідомості, психічні відхилення й аномалії, загальнозначущі позитивні людські якості. Зазначено, що належне вивчення особи злочинця, який відбуває кримінальне покарання, неможливе без детального дослідження її структури. За допомогою запропонованої структури характеристики засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, відтворюється, конструюється й розкривається кримінологічна та кримінально-виконавча їх характеристика. На основі дослідження характеристики осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зроблено висновок про типовість їхньої особи, найхарактернішими рисами якої є такі: 51,7% осіб – молоді люди у віці від 18 до 25 років; особи віком від 25 до 35 років становлять 39,1%; найменший відсоток мають засуджені, які представляють вікову групу від 35 до 60 років, – 9%. Визначено, що переважна більшість засуджених не має власних сімей (62,8%). У зареєстрованому шлюбі перебувають 20% засуджених, ще 18,6% перебувають у цивільному шлюбі. Усі вони підтримують зв’язки не тільки із дружинами та дітьми (26,3%), а й з батьками (42%) та іншими родичами (24%), що, безумовно, позитивно позначається на їх психоемоційному стані, поведінці, дотриманні режимних вимог та, головне, має вагоме значення для їх адаптації після звільнення. Переважну більшість 70,3% становлять жителі міст і лише 29,7% – сільської місцевості. На момент засудження 54,4% навчалися у вищих навчальних закладах і були студентами; 10,4% ‑ робітники; 2,1% ‑ приватні підприємці, а 33% взагалі ніде не працювали. За освітнім рівнем вивчені особи характеризувались таким чином: початкову освіту мали 0,6%, неповну середню освіту – 24%, середню освіту – 64,5%. Переважна більшість засуджених не має трудового стажу (51,3%), що свідчить про їх асоціальну протиправну поведінку. Серед вивчених осіб, засуджених за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, переважають громадяни України (93,3%), решта – громадяни близького зарубіжжя (6,7%), переважно з Росії та Білорусі.

Доведено, що соціально-демографічна характеристика має важливе значення для отримання першочергових відомостей про засудженого й впливає на формування уявлення про соціальний стан особи з метою подальшого планування програм диференційованого виховного впливу на нього.

У підрозділі 2.2 “Особливості впливу кримінально-правової характеристики осіб, які відбувають покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у застосуванні кримінально-виконавчого законодавства” зазначено про її важливий структурний елемент у загальній характеристиці таких осіб. Наголошено на тому, що кримінально-правові ознаки особи злочинця – роль у ній, про минулу судимість або фактичний рецидив (повторність) злочину тощо. Вказано, що переважна більшість вивчених осіб (68%) відбувають покарання за ст. 307 КК України, 44,3% були засуджені за ч. 1 ст. 307 КК України; 22,3% – за ч. 2 ст. 307 КК України і 1,2% – за ч. 3 ст. 307 КК України. Отримані результати свідчать про незначний відсоток повторності при вчиненні злочинів та організованості в діях цих осіб. За схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 315 КК України) відбуває покарання 12,5% засуджених. Найбільший відсоток (8,2%) становлять засуджені за схиляння до вживання наркотиків неповнолітніми; 5,5% – особи, які відбувають покарання за ст. 310 КК України; 3,4% – за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів (ст. 311 КК України), а також 2,8% – за організацію або утримання місць незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317 КК України). Встановлено, що незначний відсоток засуджених відбувають покарання за викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ч. 1 ст. 312 КК України) та незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ч. 1 ст. 316 КК України) – 2,1%, 1,8% становили особи, які були направлені для відбування покарання за порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Лише у 17,1% вироків було призначено такий додатковий вид покарання, як конфіскація майна, та ще у 3,7% – штраф. Доведено, що більшість засуджених має незначний кримінальний досвід перебування за ґратами; 76,8% – засуджені вперше, але є й такі, котрі вже перебували у місцях позбавлення волі, – 17,1%. Лише 7% засуджених мають три судимості, це найбільш “досвідчена” група в криміногенному відношенні. Встановлено, що серед засуджених 68,5% було призначено за вироком суду строк покарання від 5 до 10 років позбавлення волі, ще 25,7% − від 3 до 5 років та 5,8% – від 1 до 3 років. Вивчення кримінально-правової характеристики є невід’ємною частиною поставленого наукового завдання щодо застосування кримінально-виконавчого законодавства до засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

У підрозділі 2.3 “Кримінально-виконавча характеристика осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, як один з елементів підвищення ефективності застосування кримінально-виконавчого законодавства” доведено, що в сучасній українській пенітенціарній науці намітилися певні зрушення, які характеризуються появою низки наукових досліджень окремих категорій осіб, які відбувають кримінальні покарання саме крізь призму кримінально-виконавчої характеристики засуджених. Серед вивчених засуджених встановлено, що 17% тих, які протягом терміну перебування в УВП вживали наркотики, ще 82% мають бажання та потяг до їх вживання й готові використати таку можливість при нагоді. Зазначено, що правом на отримання тривалого побачення скористалась переважна більшість респондентів – 85,3%; правом короткострокового побачення – 63,3% засуджених. Не скористалися зазначеною можливістю 14,7 і 36,7% опитаних відповідно. Майже більшу половину засуджених підтримують родичі матеріально (57%), шляхом передачі їм продуктів харчування та предметів першої потреби. Майже половина (49%) вважає себе невинними у вчиненні злочину, ще 13% вважають, що вони не вчиняли злочину взагалі, і лише 38 % визнали свою вину у вчиненому злочині; 34,2% байдуже ставляться до призначеного судом покарання, 52% вважають його несправедливим, 13,8% винесений вирок сприймають як належний. Встановлено, що з огляду на стан здоров’я вивчені засуджені потребують додаткового медичного нагляду, адже серед них 29,7% є хворими, посередньо оцінюють власний стан здоров’я – 63,3%, і лише 6% задоволені власним станом здоров’я. Не хочуть сприймати засоби виправлення та ресоціалізації 82,4% засуджених, що призводить до продовження не тільки злочинної діяльності, а й порушення режимних вимог, відмови у працевлаштуванні. Серед засуджених 57,8% беруть участь у суспільно корисній праці за власним бажанням, але є значний відсоток тих, хто не бажає працювати (14%) і працює примусово (22%).

Таким чином, встановлено, що правовий статус засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, не відрізняється від загального статусу засуджених. Проте щодо засуджених, яким призначено примусове лікування від наркоманії (31%), він відрізняється більшим колом правообмежень, що випливають з особливостей режимного та соціально-виховного характеру. Запропоновано враховувати в межах правового статусу вказаних засуджених ще й наркологічний статус осіб, цей термін дає характеристику виключно особам, які вживають наркотичні засоби. Наркологічний статус мають особи, які хворі наркоманією, страждають токсикоманією, зловживають наркотичними засобами, психотропними речовинами, епізодично вживають зазначені засоби та перевіряють їх дію на собі, яким призначено примусове лікування від наркоманії, а також ті, які епізодично вживають наркотичні засоби.

Розділ 3 “Заходи запобігання вчиненню злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у місцях позбавлення волі” складається із двох підрозділів, у яких висвітлено основні засоби запобігання вчиненню злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у місцях позбавлення волі.

У підрозділі 3.1 “Профілактика незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України” на основі аналізу законодавчих конструкцій визначень суміжних понять “наркотизм”, “наркоманія” подано тлумачення понять “наркотизм у місцях позбавлення волі” як сукупності вчинених злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів на території органів та установ виконання покарань. На підставі аналізу співвідношення термінів “попередження”, “профілактика”, “запобігання”, “припинення” доведено, що всі вони з урахуванням змістовного навантаження не виключають одне одного. Між ними більше спільного, ніж відмінного (Ю.М. Антонян, Г.А. Аванесов, О.М. Джужа). Враховуючи наукові погляди провідних учених у галузі кримінології, проблеми полісемії та відсутність єдності думок щодо підпорядкування цих термінів, поняття “профілактика” розуміється як складова системи “запобігання”, “попередження”, “відвернення”, “припинення”. Обґрунтовано визначення профілактики злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів в органах і установах виконання покарань як сукупності заходів, що здійснюються підрозділами органів і установ виконання покарань шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, з метою недопущення вчинення злочинів у сфері наркообігу або вчинення інших злочинів засудженими в стані наркотичного сп’яніння.

Доведено, що основні заходи запобігання наркотизму повинні ґрунтуватися на нейтралізації та усуненні конкретних криміногенних факторів. Із цією метою необхідно забезпечити цілеспрямовану аналітичну й практичну діяльність установ виконання покарань; правильно та точно визначати конкретні завдання виправлення й ресоціалізації; враховувати в процесі виправлення та ресоціалізації ефективність медичної й психіатричної допомоги; усунути всі можливі нелегальні джерела придбання заборонених до обігу речовин (алкоголю, наркотиків тощо). Проблема перекриття каналів проникнення наркотиків в установи виконання покарань перебувають у сфері основних напрямів боротьби з розповсюдженням наркоманії в усьому суспільстві. Визначено, що науковий підхід до організації профілактики наркотизму в умовах перебування засуджених у виправних колоніях зумовлений, у першу чергу, рівнем підвищеної суспільної небезпеки стану наркотизму як такого і його ролі в механізмах злочинної діяльності. Зазначено, що 61,5% працівників колоній вважають, що адміністрація органів та установ виконання покарань вживає достатніх заходів, спрямованих на антинаркотичну пропаганду, решта – 38,5% не поділяють такої позиції. Серед помилок у профілактичній діяльності в УВП щодо запобігання злочинам у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у місцях позбавлення волі виділено такі причини: низький рівень ізоляції засуджених – 21,8%; процес проведення обшуку – 33,3%; пропускний режим – 20,5%; організацію побачень із засудженими – 12,8%; низький рівень інженерно-технічних засобів охорони й нагляду – 11,5%. Встановлено, що найбільш поширеними шляхами доставки заборонених речовин до установ виконання покарань, які охороняються, є: посилки та передачі – 30,8%; кімнати побачень – 24,4%; шляхом перекидання – 15,4%; транспортні засоби – 3,8%; через КПП – 6,4%; інші способи – 6,4%. Визначено, що дієвим заходом профілактики наркоманії серед засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів є посилення кримінальної відповідальність за вчинення наркозлочинів – 60,3% опитаних осіб. Другим за значенням є посилення роботи щодо профілактики та пропаганди здорового способу життя серед молоді – 16,7%. Серед опитаних осіб 15,4% вважають, що ефективним заходом може бути широке застосування інституту примусового лікування до всіх осіб, які зловживають наркотичними засобами.

У підрозділі 3.2 “Медико-соціальні заходи реабілітації наркозалежних осіб в умовах позбавлення волі” зазначено, що медико-соціальні заходи реабілітації наркозалежних осіб в умовах позбавлення волі повинні відігравати провідну роль у подоланні такого негативного соціального явища. Обґрунтовано ефективність примусового лікування від наркоманії в УВП. У роботі виокремлено три напрями подолання наркоманії та пов’язаних з нею негативних явищ: правовий, медичний та психосоціальний. Зокрема, правовий ґрунтується на законодавстві, яке покликане чинити вплив на наркоманію заходами запобігання, профілактики, попередження. Медичний розглядає наркоманію як специфічну хворобу, яка набирає масштабів епідемії, а, отже, переконливим є твердження про те, що подолати таку хворобу можна, перш за все, медичними заходами. Психосоціальний напрям на перше місце серед чинників наркоманії ставить психологічні процеси, які відбуваються в особистості під час її взаємодії із зовнішнім середовищем. Доведено, що подолання такого соціального зла, як наркоманія та злочинність, яка з нею пов’язана, можливо лише в органічному поєднанні всіх трьох зазначених напрямів. Обґрунтовано необхідність удосконалення підготовки персоналу для УВП, в яких відбувають покарання засуджені наркомани. Визначено ефективні заходи реабілітації наркозалежних осіб в умовах позбавлення волі, зокрема: організація підготовки фахівців для спеціалізованих УВП на базі наявних навчальних закладів Міністерства охорони здоров’я України у зв’язку з відсутністю спеціалізованих навчальних закладів у структурі ДПтС України; створення в навчальних закладах ДПтС України спеціальних кафедр з підготовки кадрів для спеціалізованих УВП, з метою заснування при них відповідних лабораторій з проблем лікування наркоманів і хронічних алкоголіків; визначення змісту навчання відповідно до останніх досягнень науки й потреб практики; забезпечення на базі фундаментальної юридичної підготовки фахівців поглибленого вивчення медичної психології, основ наркології, методики виховної роботи, профілактики злочинів серед хронічних алкоголіків і наркоманів, організації виконання заходів медико-адміністративного характеру; введення у ВНЗ юридичного профілю спецкурсу з профілактики злочинів серед наркоманів і хронічних алкоголіків, розробка типової навчальної програми спецкурсу, побудова навчання на основі глибокого аналізу конкретних, найбільш типових оперативно-службових ситуацій. Обґрунтовано необхідність закріплення на законодавчому рівні можливості створення спеціальних лікувальних установ виконання покарань (секторів, дільниць) для засуджених наркоманів за прикладом Мінесотської моделі лікування осіб, залежних від наркотиків. Зроблено висновок, що утворення таких спеціалізованих установ в Україні дасть змогу побудувати роботу з медичної та соціальної реабілітації цієї категорії осіб більш глибоко і цілеспрямовано.