“ОСОБЛИВІ ВІДНОСИНИ” США І ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: СУТНІСТЬ, ЕВОЛЮЦІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослі­дження, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, зроблено огляд методологічної основи і джерельної бази дослідження, сформу­льовано наукову новизну, охарактеризовано теоретичне і практичне значення отриманих результатів дослідження й подано інформацію про їхню апробацію, описано структуру та обсяг дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Особливі відносини” США і Великобританії як феномен міждержавних взаємин” визначено сутність “особливих відносин”, розкрито зміст поняття “особливих відносин”, окреслено часові межі виникнення “особливих відносин” між Сполученими Штатами Америки і Великобританії та  введення у широкий обіг такої характе­ристики міждержавної співпраці, здійснено аналіз літератури, що дає змогу скласти цілісне уявлення про “особливі відносини” як своєрідну форму міждержавних взаємин.

Існування між Великобританією і США політичних відносин, які помітно відрізняються від відносин між будь-якою іншою парою великих держав, уже давно стало незаперечним фактом міжнародного життя. Вони почали складатися ще в роки Другої світової війни і, незважаючи на складний шлях еволюції, продовжують розвиватися особливим чином.

“Особливі відносини” (цей термін вживається з 1946 р. після фултонської промови У.Черчілля) можна визначити як взаємовигідний зв'язок між державами, що простежується в усіх важливих сферах життєдіяльності їхніх суспільних систем, а також виявляється у вигляді узгоджених дій на міжнародній арені внаслідок реалізації спільних інтересів. Характерною рисою таких відносин у випадку з Велико­британією і США є те, що вони побудовані на спільному історичному минулому, мові та культурі, що не лише поєднує ці країни як жодні інші, а й полегшує спілкування та взаєморозуміння між їхніми лідерами і представниками керівних структур.

Унікальність англо-американських “особливих відносин” полягає в тому, що вони не були декларовані. У жодному договорі, угоді, мемо­рандумі чи комюніке, підписаних між Вашингтоном і Лондоном, починаючи зі зближення держав напередодні війни і дотепер, не роз'яснюється сутність цих відносин. Вони склалися історично під впливом обставин, що змусили дві держави об'єднати зусилля для протистояння спільній загрозі в особі Німеччини та її союзників, а також завдяки гли­бокому розумінню міжнародної ситуації, проникливості і дипломатичності тогочасних лідерів США і Великобританії Ф.Рузвельта й У.Черчілля, які створили англо-американський союз для захисту своїх народів від ворога. Після закінчення війни відносини між Вашингтоном і Лондоном не вичерпалися як звичайний військовий союз, і це також свідчить про їхню "особливість". Обидві держави продовжують координувати свої дії на міжнародній арені й сьогодні.

Поняття “особливі відносини” охоплює низку складових понять – англо-американські союзники, англо-американська коаліція, англо-американське партнерство, англо-американська співпраця, англо-амери­канські стосунки, – між якими існують певні відмінності. Однак якої б форми не набували стосунки між США і Великобританією, усі вони визначаються “особливими відносинами”, під впливом яких зобов’язання Вашингтона і Лондона один щодо одного набувають привілейованого характеру, на відміну від зобов’язань, що випливають зі стосунків з іншими державами. “Особливі відносини” виокремлюють США і Велико­британію з усієї сукупності зв’язків між суб’єктами міжнародної спільноти і забезпечують обом державам вагомий вплив у світовій політиці.

Цілісно сутність англо-американських “особливих відносин” вдалося осмислити, вивчаючи мемуари державних лідерів, відомих політиків і дипломатів США і Великобританії, в яких розкривається їхнє ставлення до “особливого” партнерства обох країн, а також індивідуальне розуміння цього феномену міжнародних відносин. Це праці У.Черчілля, К.Хелла, В.А.Гаррімана, Ч.Болена, Д.Ейзенхауера, Дж.Болла, Г.Вільсона, Г.Кіссінд­жера, Р.Рейгана та ін.

Серед величезної кількості праць американських і британських авторів, присвячених зовнішній політиці США і Великобританії, важли­вими для дисертаційного дослідження виявилися напрацювання таких істориків, політологів, політиків, дипломатів і публіцистів, як А.Семпсон, Дж.Петтерсон, А.Шлесінджер, С.Емброуз, Дж.Робінсон, Дж.Комптон, Дж.Ейзенхауер, У.Манчестер, Р.Шервуд, Д.Нефф, А.Хорн, П.Шарп та ін., що охоплюють проблеми формування і здійснення зовнішньополітичних курсів США і Великобританії, міжнародних відносин цих держав з іншими країнами, їхню діяльність на міжнародній арені упродовж певних періодів. Ціннісним для дисертаційної роботи стало енциклопедичне дослідження “Холодна війна 1945–1991” (“The Cold War”) (1992) за редакцією американського історика Б.Френкела, яке містить вичерпний хроно­логічний, бібліографічний та архівний матеріал. Такі праці, хоч і не розглядають конкретно “особливі відносини” США і Великобританії, дають змогу охопити цей феномен у його повноті, побачити англо-американські стосунки у всіх взаємозв’язках і взаємозалежності, отримати цілісну картину двостороннього партнерства.

Серед досліджень радянських істориків, які вивчали проблематику англо-американських “особливих відносин”, цінними для дисертаційного дослідження стали праці Л.В.Поздєєвої, А.Уткіна, І.М.Леміна, Р.С.Овін­нікова, А.Лебедєва, Г.В.Колосова, в яких розглядаються причини виник­нення “особливих відносин” між США і Великобританією, простежується процес переходу Великобританії в ранг “молодшого партнера” в англо-американських стосунках після Другої світової війни, аналізується взаємозалежність і взаємовигідність співпраці обох держав у політичній, фінансово-економічній, військовій галузях.

У дисертації зазначається, що англо-американські “особливі відно­сини” з самого початку не були рівноправним партнерством, оскільки зароджувалися у період послаблення могутності Британської імперії і виходу Сполучених Штатів Америки на міжнародну арену як світового лідера, хоча ця асиметричність виявилася дещо пізніше.

Засновані на спільності мови, історії, традицій, культурних і духовних чинників, “особливі відносини” США і Великобританії ефективно функціо­нують і сьогодні з огляду на спільні політичні та ідеологічні переконання, узгодженість національних інтересів обох держав. Ці відносини, що здійснюються на основі “джентльменської угоди”, є прикладом якісно вищого рівня міждержавної співпраці, вони не потребують затвердження на папері, а вимагають довіри і взаємоповаги між партнерами.

У другому розділі “Становлення “особливих відносин” США і Великобританії” з’ясовано причини виникнення “особливих відносин” між США і Великобританією, простежено процес зміцнення англо-амери­канського союзу в роки Другої світової війни, проаналізовано здобутки і проблеми співпраці двох держав у повоєнний період, досліджено критичний стан “особливих відносин” США і Великобританії.

Підстави для зближення Великобританії і Сполучених Штатів Аме­рики були закладені у міжнародній ситуації, що склалася на початку Другої світової війни. Політика “умиротворення”, яку проводив британсь­кий уряд щодо Німеччини, як і спроби американського президента Ф.Рузвельта, спрямовані на відвернення війни, не мали успіху. У травні 1940 р., коли гітлерівські війська розпочали переможний наступ країнами Західної Європи, на чолі британського уряду став У.Черчілль, який чітко усвідомлював, що лише в союзі зі США Великобританія могла виграти цю війну. Особисті стосунки Черчілля і Рузвельта, засновані на глибокій повазі та прихильності, стали прологом зародження “особливих відносин” між двома державами.

Після капітуляції Франції Великобританія опинилася перед лицем безпосередньої загрози з боку Німеччини, а відтак стала єдиною перешкодою Гітлера на шляху до Америки. Склалася така ситуація, що, з одного боку, Вашингтон не міг допустити перемоги Німеччини над Бри­танією, а з іншого – американці знали, що Британія без США не мала шансів на успіх у війні. Таким чином, обидві країни об’єднала спільна мета – здолати Німеччину та її сателітів.

Американська допомога Великобританії, що здійснювалася за законом cash&carry, угода про обмін баз на есмінці, безпрецедентний в історії закон про ленд-ліз, а також участь США у війні після нападу Японії на Перл-Харбор стали підґрунтям для формування англо-американського союзу. Упродовж війни США і Великобританія перетворилися на єдину силу, що протистояла агресорам на чолі з Німеччиною. Створення Об’єднаного комітету начальників військових штабів обох держав, який розробляв стратегію союзників у війні, а також інших об’єднаних органів – Комітету з розподілу озброєнь, Комітету з врегулювання питань судно­плавства, Комітету з питань сировини, Комітету з продовольства, Комітету з виробництва і ресурсів, було яскравим доказом цього. Усі важливі рішення приймали Рузвельт і Черчілль. Постійний контакт лідерів обох держав привніс в англо-американські відносини елемент особистого впливу, що відрізняло ці відносини від звичайних міждержавних стосунків.

Після перемоги у війні США перетворилися на основний полі­тичний і економічний “центр сили” на міжнародній арені, а Велико­британія прагнула закріпити за собою провідні позиції в Європі. Як напередодні війни об’єктивні причини призвели до створення англо-американського союзу, так і після війни міжнародна ситуація сприяла продовженню взаємовигідного партнерства між державами. Інтелектуальна еліта Велико­британії і могутність США створили величезний потенціал для встанов­лення глобального домінування у світі. Спільна мета протистояння радянському впливу тісно пов’язувала обидві держави і давала імпульс до поглиблення співпраці в усіх життєво важливих сферах. Однак якщо з основних політичних питань інтереси США і Великобританії збігалися, то в економічній галузі англо-американські відносини визна­чалися законами економічної конкуренції, причому ослаблена внаслідок війни Британія була змушена поступатися американському тиску. США хотіли мати в особі Великобританії сильного і слухняного союзника, чим і пояснювалася їхня політика, спрямована на економічну допомогу Британії і водночас на узалежнення її від Вашингтона.

Як під час, так і після війни тривала ефективна англо-американська співпраця у військовій галузі, що визначалася національними інтересами і потребами безпеки обох держав. Одним із доказів цього стало створення у 1949 р. Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Визначальним чинником “особливих відносин” між США і Великобританією була їхня співпраця в галузі ядерних технологій. Історія не знає подібної співпраці між іншими державами. І хоча у 1946 р. Сполучені Штати припинили це партнерство з  метою утримати монополію на володіння ядерною зброєю, воно відновилося у повному обсязі після успішного випробування Британією своєї першої атомної бомби.

Загалом політика США стосовно Великобританії після війни спрямовувалася на відведення Лондону ролі “молодшого партнера” в англо-американському союзі. Кульмінаційною точкою у відносинах США і Великобританії став відкритий конфлікт між сторонами під час Суецької кризи, коли Вашингтон не підтримав інтервенцію свого союзника в Єгипті й змусив Лондон вивести війська з країни. Єгипетська авантюра була найбільш принизливим ударом для британської зовнішньої політики повоєнного періоду і довела неспроможність Лондона здійснювати цю політику проти волі США. Суецька криза поставила під серйозну загрозу роль Британії у світовій політиці. Правлячі кола у Лондоні зрозуміли, що без американської підтримки вони не мали шансів відновити престиж своєї держави. Тому Великобританія безапеляційно погодилася зі статусом “молодшого партнера” в англо-американському союзі і з часу суецьких подій беззастережно перебувала у фарватері зовнішньої політики США.

“Особливі відносини” США і Великобританії пройшли складний шлях становлення. Їхнє зародження і формування відбувалося у період перепле­тіння життєво важливих потреб і національних інтересів обох країн. Спільна мета подолати держави-агресорів на чолі з Німеччиною настільки зміцнила англо-американський союз, що, досягнувши її, Вашингтон і Лондон не мали кращого варіанта, ніж будувати повоєнний світ разом. Тісна співпраця США і Великобританії в політичній, економічній, війсь­ковій галузях і галузі ядерних технологій зробила обидві країни взаємозалежними до такої міри, що навіть відкритий конфлікт у стосунках між Вашингтоном і Лондоном під час Суецької кризи був ними подоланий. Зазнавши чимало випробувань, апогеєм яких стали суецькі події, “особливі відносини” США і Великобританії врешті утвердилися як феномен міжнародних відносин і вступили в якісно нову фазу – розвитку, поглиблення і вдосконалення.

Третій розділ “Еволюція “особливих відносин” США і Велико­британії та їх сучасний вимір” присвячено розвитку англо-американських “особливих відносин”, аналізу їх трансформації внаслідок зближення і дистанціювання між державами, дослідженню періоду розквіту англо-американського партнерства, а також стану сучасної співпраці між США і Великобританією.

Після Суецької кризи стало очевидно, що Великобританія вже не є могутньою імперією. Віддаючи пріоритет у зовнішній політиці союзу зі США, правлячі кола в Лондоні розуміли, що основні ресурси для зростання престижу і ваги їхньої держави у міжнародних справах містяться в Європі. Складний і суперечливий процес входження Великобританії до Європейського Співтовариства (ЄС) успішно завершився лише у 1973 р., причому Лондону довелося відмовитися від “особливих відносин” з Вашингтоном, назвавши їх “звичайними”, і демонструвати прихильність до “об’єднаної Європи”, а Вашингтону – декларувати “однакове” ставлення до всіх своїх європейських союзників. Це був вдалий політичний маневр, спрямований на полегшення здобуття для Британії членства в ЄС. Вже наступного року англо-американські відносини знову стали називатися “особливими”. Таким чином, Великобританія увійшла до ЄС, не втративши привілейованих стосунків зі США.

Інтенсифікація англо-американської співпраці з другої половини 70-х рр. ХХ ст., спричинена певним розчаруванням Британії у членстві в ЄС, призвела до розквіту “особливих відносин” США і Великобританії у 80-х рр. Значною мірою це завдячується лідерам обох держав – Р.Рейгану і М.Тетчер, які мали спільні погляди на ведення як внутрішньої, так і зовнішньої політики, і відкрито демонстрували на міжнародній арені наявність “незвичайних” відносин між їхніми державами. У повному обсязі “особливий” характер відносин між США і Великобританією виявився у період англо-аргентинського конфлікту через Фолклендські (Мальвінські) острови. США допомогли Британії відновити контроль над Фолклендами, незважаючи на Міжамериканський договір про взаємну допомогу 1947 р. (пакт Ріо-де-Жанейро), що зв’язував США союзницькими зобов’язаннями з Аргентиною. “Особливі відносини” Сполучених Штатів з Великобри­танією виявилися вагомішими ніж офіційні, закріплені в міжамериканських договорах зобов’язання США перед країнами Південної Америки.

Кабінет Тетчер підтримував адміністрацію Рейгана з усіх важливих питань міжнародного значення. У стосунках США і Британії була аси­метричність, що пояснювалася лідируючим становищем Сполучених Штатів у світі й залежністю “молодшого союзника” у багатьох аспектах від Вашингтона. Ці відносини були й залишаються більш “особливими” для Великобританії, ніж для США. Тетчер сприяла розширенню англо-американських зв’язків, добре розуміючи, що вони важливіші для її країни.

Унаслідок кардинального перерозподілу сил на міжнародній арені, спричиненого розпадом СРСР, відбулося зміщення основних зовнішньо­політичних пріоритетів Сполучених Штатів. Серед перспектив, що відкри­лися перед США як єдиною наддержавою на планеті, традиційні відносини з Великобританією відсуваються на другий план. Водночас у Вашингтоні розуміли, що ефективно користуватися статусом наддержави можна лише за підтримки вірних союзників, таких як Британія. З приходом до влади Б.Клінтона у США і Т.Блера у Великобританії англо-американська спів­праця в межах “особливих відносин” активізувалася з новою силою і продовжує ефективно розвиватися (як з Клінтоном, так і з Дж.Бушем-молодшим Блеру вдалося налагодити дружні стосунки). Незважаючи на неоднозначну реакцію з боку міжнародної спільноти, Сполучені Штати ведуть нелегку боротьбу з найважливішим викликом сучасності –міжнародним тероризмом. І в цьому їх беззастережно підтримує Велико­британія, яка для США є вагомою запорукою збереження статусу лідера у такому мінливому сучасному світі.