ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ОРІЄНТАЦІЙ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ ЯК ЧИННИК ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

      У „Вступі” обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається ступінь її наукової розробленості, визначається мета і завдання, об’єкт, предмет, а також методологічна основа дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, висвітлюється апробація результатів дослідження, структура та обсяг роботи.

      У першому розділі −„Теоретичний аналіз дослідження проблем середнього класу в історії політичної думки” − на основі систематизації широкого кола наукових джерел розглянуто суть поняття „середній клас” як найбільш дискусійної категорії соціальної стратифікації, проаналізовано теоретичні підходи щодо самого поняття „клас” та визначені основні традиції розуміння класів.

      Визначено та проаналізовано еволюцію поглядів, які закладають підвалини сучасного розуміння класу. Зазначено, що першими про класову будову суспільства замислились ще античні філософи (Платон, Арістотель). Основні лінії роздумів, розпочаті Платоном та Арістотелем, продовжили мислителі часів Відродження та Нового часу (Н.Макіавеллі, Т.Гобс, Дж.Лок, І.Бентам, Ж.-Ж.Руссо та ін.).

      На підставі аналізу наукової літератури з цієї проблематики констатовано, що в науковій літературі тривалий час існують дві традиції розуміння класів. Перша – в рамках марксистської теорії, де класи розглядаються крізь призму антагоністичних інтересів соціальних груп, які диференційовані, перш за все, до засобів виробництва. Другий напрямок пов’язаний з теорією стратифікації, яка розглядає соціально-групову конфігурацію суспільства у вигляді багатовимірної системи нерівності.
      Ключем до розуміння теорії середнього класу є теорія соціальної стратифікації. В даному розділі ми визначаємо поняття „соціальна стратифікація”, ґрунтуючись на теоретико-методологічних розробках таких класиків соціально-політичної думки як Е.Дюркгейм, Т.Парсонс, Р.Дарендорф, К.Маркс, М.Вебер, П.Сорокін та ін.
      Поняття “середній клас”  сформувалось в Західній Європі як теоретична та ідеологічна конструкція нової соціальної структури. З одного боку, ця конструкція стає альтернативою традиційним уявленням про станову структуру суспільства, з іншого – радикальним марксистським уявленням про неминучу поляризацію капіталістичного суспільства.
       Утворення широкого спектру середніх класів, які включають в себе дрібних власників, а також тих, чия  кваліфікація добре оплачується на ринку праці, зазначав М.Вебер, один з провідних    західних соціологів ХІХ-ХХ ст. Мислитель між привілейованим класом власників та пролетаріатом розташовує багаточисельний прошарок, який він називає “середніми класами.” Саме завдяки роботам М.Вебера, поняття “середній клас” отримало широке розповсюдження.

      Більшість ідей стратифікаційного аналізу М.Вебера знайшли своє продовження в неовеберіанстві. Неовеберіанство не відрізняється методологічною одноманітністю. Навпаки, йому притаманний ідейний плюралізм, що в підсумку відображається на різниці підходів в методології. Спільна риса, проте, притаманна багаторазовій моделі класів, а саме – заснованої на широко представлених в соціальній структурі середніх класах. Це стосується досліджень таких вчених як Л.Уорнер, Д.Локвуд, Дж. Голдторп, Ф.Бічхофер та ін.

      Сучасний склад середнього класу почав формуватися в західному суспільстві на індустріальній стадії розвитку, коли поточні методи виробництва створювали високотехнологічні предмети споживання, забезпечуючи приріст рівня та якості життя середнього класу.
      В західній соціально-політичній думці переважає стратифікаційний підхід щодо визначення соціальної структури суспільства. Очевидно, це пов’язано з плюралізацією можливих моделей поведінки та способів життя, оскільки, навіть в рамках одного класу існують соціальні групи, які відрізняються поміж собою як за реальною життєвою практикою, так  і за стратегічними перспективами. Більшість дослідників визнають, що спроби дати визначення середнього класу наражаються на  певні труднощі.
      Стратифікаційний підхід дозволяє виділити всі критерії, від найголовніших – визначальних, до другорядних – похідних, завдяки чому можна побачити в структурі часом непомітні прошарки, або простежити тенденції внутрішньої диференціації в цілісних та, здавалося б, неподільних елементах соціальної структури. Очевидно, стратифікаційну теорію не слід розуміти як альтернативу класовому підходу. Стратифікація, що розуміється як ієрархія, заснована на різних видах нерівності, дозволяє уявити масштабнішу картину структури суспільства. Крім того, поняття “клас” досить часто використовується  і в стратифікаційній теорії.

      На наш погляд, для вивчення соціальної структури сучасного суспільства необхідно використовувати як класовий, так і стратифікаційний підхід. Класова та стратифікаційна модель соціальної структури не виключають одна одну. Навпаки, на основі виділення в науковому аналізі реально існуючих класів, верств та інших соціальних груп може бути побудована достатньо об’ємна, а не одновимірна модель соціальної структури, яка мала б міцну емпіричну базу.

      У вітчизняній політологічній та соціологічній літературі до середини 80-х років минулого століття, поширеним був єдиний підхід до вивчення соціальної структури суспільства – класовий, марксистсько-ленінський. Згідно цього підходу, основоположним критерієм виділення структурних елементів суспільства є відношення до засобів виробництва, власність та, відповідно, розмір і форма отримання прибутку.

      Проблеми соціальної структури суспільства були і залишаються найбільш актуальними, особливо в період політичної модернізації та демократизації українського суспільства. Змінились та змінюються відносини власності та влади, перебудовується механізм соціальної стратифікації, відбувається зміна еліт, на суспільну арену виходять нові соціальні групи. Відповідно, зазнають змін групові інтереси, способи поведінки, соціальні взаємодії. Ці, на перший погляд, розрізненні явища, насправді є різними сторонами процесу соціальної трансформації українського суспільства, як цілісної соціальної системи. В теоретично-пізнавальному плані це важливо, тому що допомагає зрозуміти сутність процесів, що відбуваються в пострадянському суспільстві, виявити їх можливі наслідки для різних груп та суспільства в цілому. В практично-політичному плані це не менш важливо, тому що без знання соціально-класових факторів не існує політики, тим більше політики ефективної.

      Процес трансформації соціальної структури українського суспільства далекий від завершення, але основні його риси стають предметом вивчення багатьох наук. Для політології одним із найважливіших моментів цього процесу є поглиблення соціальної диференціації та поява принципово нових соціально-політичних груп, зокрема середнього класу, формування його ціннісних та політичних орієнтацій, перспективи становлення. Народжений становленням ринку, він характеризує нову систему суспільних відносин, має складне і незвичне поєднання ознак, що вимагають нового осмислення. При їх вивченні важливим є і те, яким чином представники цього класу усвідомлюють своє соціальне становище та роль у політичному житті сучасного українського суспільства.

      В пострадянській соціально-філософській думці можна виділити декілька підходів щодо визначення середнього класу та його ролі в суспільстві. Достатньо розповсюдженим у вітчизняній науці є стратифікаційний підхід. Під середнім класом розуміють ту частину суспільства, яка займає “середню” між “верхами” та “низами” статусну позицію.
      Потрібно зазначити, що ряд дослідників, які вивчають соціальну структуру пострадянського суспільства, залишаються на позиціях класового підходу, вважаючи, що соціальна структура визначається пануючими в суспільстві виробничими стосунками.

      Різноманітними аспектами дослідження середнього класу займаються відомі вітчизняні науковці: О.Симончук, Є.Головаха, Е.Лібанова, О.Куценко, С.Оксамитна, С.Макеєв, Л.Шангіна, В.Полохало, В.Каспрук, О.Якуба, І.Медведенко; російські дослідники О.Авраамова, Ю.Арутюнян Л.Беляєва, 3.Голенкова, М.Горшков, Т.Гурова, Р.Громова, Т.Заславська,  Б.Кагарлицький, В.Радаєва, М.Руткевич та ін. В рамках соціально-психологічного підходу виконані дослідження Г.Ділігенського, І.Дискіна, Л.Хахуліної. Потрібно зазначити, що при всій  сфокусованості уваги дослідників середнього класу на питаннях його ідентифікації до вироблення спільної  позиції по даній проблематиці ще далеко.

      В сучасній науці для визначення приналежності індивіда до того чи іншого соціального класу зазвичай використовують два критерії – суб’єктивний та об’єктивний.  Суб’єктивний в своїй основі має принцип “самоідентифікації”, тобто базується на думці самих членів суспільства відносно того до якої соціальної верстви (класу) вони належать. Об’єктивний критерій базується на принципах, які не залежать від думки індивіда. По суті, таких ознак дві: характер діяльності (праці) та розмір прибутків.

      Якщо спробувати узагальнити існуючі підходи та визначення, то середнім класом можна назвати соціально-економічну групу людей, яка має достатньо високий рівень прибутків, яка зайнята висококваліфікованою працею, зацікавлена в підтримці свободи, порядку та стабільності; ця група суб’єктивно ідентифікує себе з середнім класом та є носієм відповідних соціально-політичних цінностей.

      Проведений аналіз дослідження проблем середнього класу в історії політичної думки дозволяє стверджувати, що:

     – протягом історичного періоду, коли середній клас став об’єктом вивчення, його трактування змінювалось. Нерідко термін „середній клас” вживався як синонім конкретних верств того чи іншого суспільства. Проте, при всіх відмінностях в змісті середнього класу, як правило, за основу його ідентифікації приймалась єдина ознака – проміжне положення між крайніми полюсами соціальної структури що, безумовно, не відображало всієї його специфіки, більше того, і не могло виступати в якості сутнісної характеристики;

     − як і в західній соціально-політичній думці, так і у вітчизняних дослідників чітке визначення середнього класу відсутнє. В цілому, при всіх варіантах визначення середнього класу потрібно зазначити, що саме поняття “клас” вживається в даному словосполученні в іншому змісті, чим в марксистській традиції. В західній науці існує стійка традиція використовувати термін “середній клас” для позначення соціального утворення, в який включаються представники гетерогенних соціальних верств. Тому  часто вітчизняні дослідники вживають поняття “середній клас” та “середня верства” як синоніми.

      У другому розділі – „Розвиток політичних цінностей та орієнтацій українського середнього класу в умовах політичної модернізації” – визначено проблеми формування середнього класу, його політичні цінності та орієнтації, способи політичної інституціалізації інтересів середнього класу, а також перспективи розвитку сучасного середнього класу в Україні.

      В розділі зазначено, що перебуваючи в центральній частині соціуму, середній клас репрезентує його фундаментальні цінності, і водночас  – в силу своїх як кількісних, так і якісних параметрів, – є основним споживачем не тільки матеріального, але й інтелектуального та культурного продукту, а також є основним виробником двох останніх.

       Два останні століття продемонстрували історичну зміну радикальної біполярної соціальної структури на множинний соціальний порядок, в якому середній клас здатний стати провідним суб’єктом соціально-політичних та соціально-економічних процесів. Проте, при віднесенні окремих індивідів або цілих соціальних груп до сучасного середнього класу, при аналізі спрямованості процесу його політичної інституціалізації необхідно спиратися не тільки на такі формальні критерії, як рівень освіти, місце в управлінській ієрархії, певний рівень прибутків та інше, а й необхідно обов’язково враховувати їх основоположні світоглядні цінності, життєві стратегії, політичні орієнтації.

      Розглядаючи процес формування середнього класу як одного з основних чинників демократизації нашого суспільства, проаналізовано та визначено основні перешкоди на шляху до політичної інституціалізації середнього класу в сучасній Україні – це, передусім, нестабільність функціонування соціально-економічних та соціально-політичних інститутів, слабкість, суперечливість та вибірковість дій системи санкцій з боку цих інститутів, відсутність чітко налагоджених та постійно функціонуючих механізмів спілкування державної влади та суспільства, неузгодженість в діях політичної та економічної еліти, відсутність внутрішньої згуртованості, конфліктність міжелітної взаємодії, відсутність ціннісної системи, яка визнавалася б більшістю населення в якості моральної основи життєдіяльності та, одночасно, виступала б в якості регулятора соціальних дій.

      Зазначено, що дослідження проблем становлення та політичної інституціалізації середнього класу в сучасному українському суспільстві є однією з першочергових тем в контексті осмислення демократичних модернізаційних процесів, які переживає наше суспільство. Так, наявність сильного середнього класу, його політична активність свідчать про позитивні зрушення, тоді як скорочення його чисельності та відсутність помітного впливу на політичне та економічне життя виступає показником нестійкості політичної, економічної та соціальної ситуації в країні.

      Складність політичної ідентифікації середнього класу, визначення його цінностей та політичних орієнтацій в сьогоднішній Україні багато в чому посилюється явищами характерними для суспільства перехідного періоду, незрілістю соціальної структури та різким загостренням „статусної несумісності”:

     − паралельним існуванням в єдиному соціальному просторі тих страт, які склались ще в радянському суспільстві та нових соціальних спільностей, які зародились в умовах ринкової економіки;

     − ускладненням соціальної диференціації в результаті появи нових форм власності (приватної, акціонерної, змішаної, кооперативної та ін.);

     − поглибленням соціальної нерівності;

     − маргіналізацією значної частини населення.

      Необхідно відмітити неготовність більшої частини середнього класу до колективного відстоювання своїх прав. На сьогоднішній день середній клас в Україні не володіє необхідним потенціалом самозахисту та самоорганізації. Він складається з людей з індивідуалізованими соціально-політичними орієнтирами, які надають перевагу індивідуальним способам адаптації та відстоювання своїх прав.

      Проблема ідентичності сучасного українського середнього класу та його соціально-політичної поведінки не може бути зведена до пошуку набору статистичних даних про прибутки, професійних та тому подібних характеристик даного соціального утворення, що підтверджують його специфіку як у порівнянні з іншими групами українського суспільства, так і в порівнянні з середніми класами в інших країнах. Не принижуючи значимість подібних даних, одним з центральних моментів в політологічному аналізі середнього класу є аналіз комплексу уявлень середнього класу про політичну реальність та його місце в ній, що характеризує світогляд даної спільноти. Саме ці уявлення регулюють її життєву активність та моделі політичної та економічної поведінки.

      Теперішній стан ціннісного світу, зокрема українського загалу, надто неоднозначний, складний і багато в чому суперечливий. Він характеризується, з одного боку, кризою старої ідеології, крахом застарілих цінностей, масовою відмовою від радянських символів, а з іншого – перегрупуванням носіїв цієї ідеології. Замість монолітної, гомогенної культури, яка домінувала раніше, виникає багато співіснуючих культурно-ціннісних світів, різноманітних ціннісних систем.

      На наш погляд, структуру політичних переконань та цінностей українського середнього класу, формують наступні фактори:

     − існуючий в суспільстві в цілому високий рівень недовіри до влади;

     − ступінь адаптованості до реформ;

     − основні моделі отримання прибутків та характер життєвої траєкторії представників класу.

      Визначено, що переважна більшість представників українського середнього класу політично неупереджена й громадсько пасивна, має вкрай низький рівень довіри до інститутів влади, не відчуває потреби в громадських об’єднаннях, не готова до створення й свідомої підтримки політичних партій, реалізує свої погляди і волевиявлення виключно шляхом участі у виборах. Політична  свідомість середнього класу сьогодні амбівалентна: з одного боку, в своїй більшості  середній клас позитивно  сприймає  вектор змін,  який відбувається в країні в результаті краху радянського устрою, – економічну, політичну та культурну   лібералізацію; з іншого  боку,  значна частина середнього класу незадоволена  конкретними  результатами  української  лібералізації – становищем   економіки,  умовами  для  розвитку  бізнесу,     міжнародним статусом країни тощо.

      У багатьох представників середнього класу, розчарування в результатах демократичних змін не знищило надій та очікувань,  пов’язаних з цими змінами; і те і інше існує в їхній свідомості, визначаючи їх амбівалентне ставлення до існуючих політичних інститутів, які одночасно  критикуються та сприймаються як потенційні аґенти майбутніх позитивних зрушень.
       Зазначена нами амбівалентність політичної свідомості українського середнього класу посилює соціальну та політичну атомізацію цієї соціальної групи, дезорієнтацію його представників, перешкоджає консолідації на основі чітких політичних позицій.

      В роботі підкреслюється, що жодна ідеологічна доктрина не є домінуючою серед представників середнього класу, а ідеологічні уявлення зводяться до достатньо абстрактих принципів, прихильність до яких  не потребує чіткого аналізу програм партій для визначення вибору. Серед представників середнього класу, на наш погляд, поки що, не спостерігається чіткої політичної позиції та усвідомлення своїх інтересів як  інтересів  єдиної соціальної спільноти. Більше того, переважна частина середнього класу практично деполітизована.

      Перспективи розвитку сучасного середнього класу в Україні, на нашу думку, тісно пов’язані із подальшим формуванням громадянського суспільства, становленням самодіяльних та самоврядних організацій. Зазначимо, що формування середньої верстви ні в якому разі не може бути самоціллю. Потрібно чітко розуміти, що наявність масової та сильної, з економічних та політичних позицій, середньої верстви є тільки проявом, характеристикою цивілізованого стану суспільства, в якому збалансовані співвідношення різних соціальних сил. Досягнення саме цієї стабільності і повинно бути метою сучасної соціальної політики, а всі заходи  по  формуванню  середнього  класу повинні йти в контексті загальної концепції суспільної згоди.

      Дослідження показало, що соціально-економічні перетворення останнього десятиліття не сприяли утворенню міцного українського середнього класу. В Україні одночасно діють різноспрямовані фактори, які складають загрозу  формуванню середнього класу. Досить обмежені можливості вільної приватної ініціативи, відсутність справедливої конкуренції як на ринку виробництва товарів та послуг, так і на ринку праці чи на ринку політичного вибору. В цьому плані, проблема нашого суспільства полягає в тому, що у нас немає достатніх джерел поповнення цього самого класу. Очевидно, нам потрібна інша ідеологія, нова парадигма, інша якість соціально-економічних перетворень.

      В рамках дослідження обґрунтовується думка про те, що процес становлення середнього классу і формування його політичних цінностей та орієнтацій в Україні безпосередньо є пов’язаними з подоланням системної кризи та рухом до соціально–орієнтованого ринку та постіндустріального суспільства. Вкрай важливо визначитись з вибором довгострокової стратегії розвитку країни та почати її реалізацію. Нестабільність у соціально-економічній та політичних сферах ускладнює процес становлення класу, який повинен стати каркасом суспільства, базою демократичних та ринкових змін.

      Нестабільність політичної ситуації, відсутність послідовності та передбачуваності в діях влади робить представників середнього класу вразливими перед загрозою втрати досягнутих в ході адаптації позицій. Тому, є необхідність у спеціальних заходах, спрямованих на те, щоб не допустити розсіювання та зменшення кількісних параметрів середнього класу. Мова йде про те, щоб в найближчому майбутньому зберегти тенденцію зростання середнього класу, посилити його вплив на владні інститути з метою захисту та відстоювання своїх інтересів. Тільки кількісне зростання цієї верстви може перерости у реальну силу, що буде здатна виступати локомотивом не тільки нагальних економічних змін в країні, а  найголовніше, сформувати політичні цінності та орієнтири нової політичної еліти. Перш за все, цінності відкритого демократичного, правового суспільства.