ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ КРЕДИТОРІВ У СПРАВІ ПРО НЕСПРОМОЖНІСТЬ (БАНКРУТСТВО)



Название:
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ КРЕДИТОРІВ У СПРАВІ ПРО НЕСПРОМОЖНІСТЬ (БАНКРУТСТВО)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, зв'язок з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічні й теоретичні засади, виділяються положення, що характеризують наукову новизну, теоретичне та практичне значення зроблених висновків, апробація результатів наукових пошуків.

Розділ 1 «Правова природа захисту прав кредиторів у справі про неспроможність (банкрутство)» складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються питання захисту прав кредиторів, як інституту права неспроможності, його принципи та методи, законодавче забезпечення захисту прав кредиторів.

У підрозділі 1.1. «Захист прав кредиторів як правовий інститут комплексної підгалузі господарського права – права неспроможності» визначається місце захисту прав кредиторів у відносинах неспроможності (банкрутства). При цьому підтримується точка зору щодо віднесення правовідносин неспроможності до підгалузі господарського права.

В даному підрозділі автор відмічає, що захист прав кредиторів у відносинах неспроможності (банкрутство) регулюється комплексом норм матеріального (господарського, цивільного, податкового права тощо) та процесуального характеру. Автор робить висновок, що відносини неспроможності взагалі, та відносини захисту кредиторів, зокрема, неможливі без двох складових частин – матеріально-правовій та процесуально-правовій, які мають однакове значення для їх виникнення, зміни та припинення.

Автор звертає увагу на те, що захист прав кредиторів є притаманним, як стану неплатоспроможності боржника, так і провадженню у справі про банкрутство.

За результатами аналізу чинного законодавства, точок зору науковців дисертант дійшов до висновку, що захист прав кредиторів – це правовий інститут у комплексній підгалузі господарського права – праві неспроможності, який поєднує в собі сукупність правових норм, як матеріального, так і процесуального характеру, що визначають застосування кредитором та/або судом, та/або арбітражним керуючим закріплених у діючих нормативно-правових актах способів забезпечення та відновлення прав кредиторів, а також попередження їх порушення.

У підрозділі 1.2. «Принципи захисту прав кредиторів» розглядаються принципи, на підставі яких здійснюється  та має здійснюватися правове регулювання захисту прав кредиторів у справі про неспроможність (банкрутство).

В цьому підрозділі автор звертає увагу на те, що принципи правового регулювання матеріального аспекту неспроможності містяться у галузях права, що регулюють матеріальні відносини, які притаманні неспроможності. Стосовно процесуальної складової відносин неспроможності, відмічається, що Закон про банкрутство на відміну від інших законів в своїй структурі не містить посилання на принципи регулювання самої процедури банкрутства, що є прогалиною чинного законодавства.

Тому автор обґрунтовує, що визнання вимог кредиторів господарським судом, прийняття рішень з питань процедури банкрутства колегіальними органами – зборами кредиторів та комітетом кредиторів, розподіл голосів кредиторів на зборах кредиторів та в комітеті кредиторів пропорційно сумі їх вимог кратній тисячі гривень, черговість задоволення вимог кредиторів, пропорційність задоволення вимог кредиторів при проведенні судових процедур відносно боржника, погашення кредиторських вимог тільки через процедуру банкрутства визначають принципи захисту прав кредиторів у провадженні по справам про неспроможність (банкрутство), які можуть бути сформульовані, як: колегіальність; пропорційність; черговість; процесуальність.

Відображення в базовому законі принципів, на яких ґрунтується процедура відновлення платоспроможності боржника  або визнання його банкрутом сприятиме більш успішному застосуванню та проведенню процедурних заходів з відновлення платоспроможності на практиці.

У підрозділі 1.3 «Законодавче забезпечення захисту прав кредиторів в Україні та в інших державах» аналізується законодавче забезпечення захисту прав кредиторів у справі про неспроможність (банкрутство) в зарубіжних державах та в Україні.

Автор звертає увагу на те, що іноземне законодавство про неспроможність ставить перед собою завдання щодо одночасного вирішення таких проблем, як: захист прав та законних інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, захист прав та законних інтересів кредиторів від недобросовісних дій інших кредиторів та захист прав та законних інтересів  боржника від недобросовісних дій його кредиторів.

В цьому підрозділі дисертант робить висновок, що найбільш сприятливою для економічного розвитку України буде законодавча модель відносин неспроможності, що ґрунтується на поєднанні «прокредиторської» та «проборжниківської» концепцій. Запропонована законодавча модель є більш ефективною ніж кожна з зазначених концепцій окремо, оскільки головними її засадами є відсутність явних переваг у кредиторів та боржника, тому вона може бути визначена, як «поміркована».

Розділ 2 «Правовий статус кредиторів у справі про неспроможність (банкрутство) » складається з трьох  підрозділів, в яких досліджується питання визначення кредитора у справах про неспроможність (банкрутство), пропонується класифікація кредиторів та аналізується  їх правовий статус.

У підрозділі 2.1. «Підстави (умови) набуття статусу кредитора» аналізується законодавче та наукове тлумачення поняття кредитора у справі про неспроможність (банкрутство).

Автор робить висновок, що передбачені національним законодавством умови набуття статусу кредитора юридичними та фізичними особами являють собою відповідність грошових вимог зазначених осіб Закону про банкрутство та пред’явлення їх до суду у встановленому цим Законом порядку.

З огляду на матеріальну та процесуальну складові відносин неспроможності (банкрутства) пропонується визначити поняття кредитора з двох позицій: з точки зору матеріального права та з позиції процесуального права. З точки зору матеріального права, кредитор у справі про банкрутство – це фізична або юридична особа, органи державної влади з відповідними Закону про банкрутство вимогами до боржника. З позиції процесуального права – це особи, що мають відповідний обсяг господарської процесуальної правоздатності для набуття статусу сторони у провадження у справі про банкрутство.

У підрозділі 2.2. «Класифікація кредиторів» аналізуються існуючі класифікації кредиторів та пропонується авторська класифікація кредиторів.

В цьому підрозділі дисертант звертає увагу на те, що не зважаючи на віднесення  до кредиторів невизначеного кола осіб, діючий Закон про банкрутство визначив лише дві категорії кредиторів: конкурсні та поточні, тоді як Закон про банкрутство від 22.12.2011 №4212-VI визначив три категорії кредиторів: конкурсні, поточні та забезпечені.

Проте, автор відмічає, що жодна з цих класифікацій не охоплює всіх категорій кредиторів, що ускладнює визначення їх правового статусу та обсягу прав, що підлягає захисту. Тому для запобігання неоднозначного та неповного тлумачення правових норм, щодо правового статусу кредиторів дисертант пропонує ввести більш конкретний розподіл за критерієм особливостей їх правового статусу.

За результатами огляду існуючих наукових поглядів щодо класифікації кредиторів у справах про банкрутство та аналізу законодавчих положень, автор пропонує власну класифікацію кредиторів, виділяючи в окремі групи реєстрових, поточних та привілейованих кредиторів з поділом їх на підгрупи.

У підрозділі 2.3. «Особливості правового статусу окремих кредиторів» аналізуються відмінності у правовому статусі кредиторів згідно запропонованої класифікації кредиторів на реєстрових, поточних і привілейованих з поділом їх на підгрупи.

В даному підрозділі автор зазначає, що правовий статус ініціюючих та вимушених кредиторів, які належать до групи реєстрових кредиторів має відмінності, оскільки Законом про банкрутство, встановлені особливі вимоги для звернення ініціюючого кредитора до суду з вимогами до боржника та особливі правила відмови від своїх вимог до боржника. Крім того, дисертант звертає увагу на те, що при прийнятті найбільш вагомих та вирішальних рішень у справі про банкрутство реєстрові кредитори не є рівними у своїх правах та обов’язках, оскільки повноваженнями до таких рішень наділені не всі кредитори, а тільки ті, що входять до складу комітету кредиторів.

Тому з метою захисту прав кредиторів з невеликим розміром кредиторських вимог автор пропонує передбачити обов’язкову участь у комітеті кредиторів представника кредиторів, які через невеликий розмір своїх вимог (не більш десяти відсотків від загальної суми вимог) не увійшли до складу комітету кредиторів.

Характеризуючи поточних кредиторів, дисертант зазначає, що через можливість задоволення своїх вимог поза процедурою банкрутства ці кредитори позбавлені будь-якого впливу на її здійснення. При невиконанні боржником зобов’язань з поточної заборгованості до визнання боржника банкрутом або у разі настання строку розрахунків в процесі ліквідації ці кредитори мають подати до суду свої вимоги. З моменту відкриття ліквідаційної процедури вимоги поточних кредиторів вносяться до реєстру, а поточні кредитори трансформуються у реєстрові, що є особливістю цієї групи кредиторів та зумовлює захист їхніх прав.

Характеризуючи привілейованих кредиторів, автор зазначає, що до особливостей їхнього правового статусу слід віднести задоволення вимог цих кредиторів у процедурі банкрутства у перші дві черги черговості задоволення вимог кредиторів та обов’язковість включення вимог цих кредиторів до реєстру вимог кредиторів, навіть якщо вони взагалі не заявляють вимог до боржника.

Розділ 3 «Способи захисту прав кредиторів у справі про неспроможність (банкрутство) » складається з двох підрозділів, в  яких надається характеристика способів захисту прав кредиторів та порядок їх застосування.

У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика способів захисту прав кредиторів» аналізуються поняття захисту прав кредиторів, механізму захисту прав кредиторів, способу захисту прав кредиторів та характеризуються визначені в законодавстві способи захисту прав кредиторів.

В даному підрозділі автор визначає поняття захисту прав кредиторів, як у широкому так і у вузькому значенні. У широкому значенні це правовий інститут, який поєднує в собі сукупність правових норм, як матеріального, так і процесуального характеру, що визначають застосування кредитором та/або судом, та/або арбітражним керуючим закріплених у діючих нормативно-правових актах способів забезпечення та відновлення прав кредиторів, а також попередження їх порушення. У вузькому значенні – комплекс процесуальних дій зі застосування способів забезпечення та відновлення прав кредиторів, а також попередження їх порушень.

Спосіб захисту прав кредиторів у справах про неспроможність (банкрутство) можна визначити як передбачений законодавством захід, що застосовується до боржника з метою попередження, припинення та усунення наслідків неплатоспроможного стану боржника для забезпечення та відновлення прав кредиторів, а також попередження їх порушення.

Механізмом захисту прав кредиторів, на думку автора, є система матеріальних та процесуальних елементів, що зумовлює можливість використання учасниками провадження у справі про неспроможність (кредитори, суд, арбітражний керуючий) передбачених нормативно-правовими актами способів, за допомогою яких відбувається забезпечення та відновлення прав кредиторів, а також попередження їх порушення.

Дисертант в даному підрозділі відмічає, що захист прав кредиторів залежить від форм (активна, пасивна) реалізації кредиторами права на захист у справах про неспроможність (банкрутство). До активної форми автор відносить встановлення вимог кредиторів до боржника та участь у загальних зборах кредиторів тощо; до пасивної - захист прав кредиторами, які не увійшли до складу комітету кредиторів, через комітет кредиторів.

У підрозділі 3.2. «Характеристика окремих способів захисту прав кредиторів» досліджується порядок застосування окремих способів захисту прав кредиторів.

В цьому підрозділі дисертант звертає увагу на те, що для більш ефективного захисту прав кредиторів у справах про неспроможність (банкрутство) слід застосовувати заходи, що попереджують порушення прав кредиторів. Зокрема, такі заходи мають бути спрямовані на недопущення дій боржника з виведення активів. До таких заходів автор пропонує віднести:

1) спостереження за господарською діяльністю боржника спеціальним уповноваженим органом державної влади з питань банкрутства;

2) встановлення порядку розрахунків боржника з кредиторами;

3) страхування від неспроможності.

Дисертант відмічає, що Закон про банкрутство передбачає певні способи захисту прав кредиторів, з яких більшість досить ефективно реалізуються, проте є такі, застосування яких викликає труднощі. До останніх, на думку автора, можна віднести:

1)укладання мирової угоди;

2)надання арбітражним керуючим кредиторам повної та достовірної інформації щодо проведення процедур банкрутства;

3)визнання угод боржника недійсними з метою захисту прав кредиторів та повернення майна до конкурсної маси.

Проаналізувавши положення законодавства та практику його застосування, з метою покращення ефективності захисту прав кредиторів у справах про неспроможність (банкрутство) та усунення складнощів в застосуванні вищеназваних способів захисту дисертант пропонує ряд змін та доповнень до законодавства: 1) передбачити, що мирова угода може бути укладена тільки після завершення стадії розпорядження майном боржника; 2) доповнити законодавчо визначені обов’язки арбітражного керуючого обов’язками: а) знайомити кредиторів із звітами у справі про банкрутство за їх вимогами у будь-який момент; б) інформувати кредиторів про дії, що плануються арбітражним керуючим у справі про банкрутство; 3) наділити кредиторів правом оскарження до господарського суду проведених дій арбітражного керуючого на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины