ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ І СТИМУЛЮВАННЯ ПРАВОСЛУХНЯНОЇ ПОВЕДІНКИ ЗАСУДЖЕНИХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна, практичне значення й апробація одержаних результатів, наводяться публікації авторки.

Розділ 1. «Визначення принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених» складається із 2-х підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Загальна характеристика принципів кримінально-виконавчого законодавства» поділяється на 2 пункти.

У пункті 1.1.1. «Визначення принципів кримінально-виконавчого законодавства в науці кримінально-виконавчого права» зазначається, що особливість принципів кримінально-виконавчого законодавства обумовлюється своєрідністю предмета, методу, функцій і завдань галузі кримінально-виконавчого законодавства в системі вітчизняного законодавства. На підставі розгляду особливостей цих принципів, підкреслюється, що їм притаманні нормативність, вища імперативність, певна абстрактність, ідеологічна цінність і детермінованість умовам суспільного життя. Наведене дозволило сформулювати принципи кримінально-виконавчого законодавства як закріплені у кримінально-виконавчому законі вихідні засади й положення процесу виконання-відбування покарання, які мають ідеологічно-правовий, нормативно-регулюючий й стратегічний характер, підкріплені відповідним правовим інструментарієм у процесі здійснення кримінально-виконавчої діяльності й зумовлені цілями виконання покарання.

Пункт 1.1.2. «Місце принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених у системі принципів кримінально-виконавчого законодавства» присвячено встановленню відмінностей між загальноправовими, міжгалузевими принципами і принципами галузі кримінально-виконавчого законодавства. Наголошується, що принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених є галузевим. З огляду на характерні риси принципів указаної галузі робиться висновок, що під дефініцією «галузеві принципи кримінально-виконавчого законодавства» треба розуміти законодавчо передбачені основні положення, що виступають конкретизованими й деталізованими до процесу виконання-відбування покарання ідеальними моделями, на яких грунтуються конкретні дії суб’єктів кримінально-виконавчої діяльності з використанням певних правових заходів впливу, що втілюють у собі специфіку цієї галузі законодавства.

Підрозділ 1.2. «Визначальні риси принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених» містить 4 пункти.

У пункті 1.2.1. «Зміст принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених за українським і російським законодавством» здійснено огляд існуючих точок зору російських та українських науковців щодо змісту досліджуваного принципу. Звертається увага на те, що законодавча редакція останнього хоча й сформульована достатньо широко, але в ній відображено головний напрямок політики у сфері виконання кримінальних покарань у бік її гуманізації, де цей процес розглядається як оптимальне співвідношення правового примусу і стимулювання засуджених. Підсумовується, що під вищезазначеним принципом варто мати на увазі врегульовану нормами кримінально-виконавчого законодавства фундаментальну ідею, яка, пронизуючи двоєдиний процес виконання-відбування покарання, оптимально об’єднує 2 різновиди правових заходів впливу на засуджених – каральні і стимулюючі, в яких і криється специфіка цього принципу і які охоплюються сферою його дії, реалізуються спеціально уповноваженими органами й установами в передбачені законом строки, відповідно до цілей кримінального покарання й засобів їх досягнення.

У пункті 1.2.2. «Характерні особливості принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених за національним законодавством» вирізняються й розглядаються притаманні досліджуваному принципу суттєві ознаки, а саме: (1) основна функція останнього полягає в обслуговуванні процесу фактичної реалізації кари шляхом коригування поведінки засуджених; (2) мета закріплення принципу – законність та обґрунтованість застосування правових заходів забезпечення режиму виконання-відбування покарання; (3) використання специфічних регулятивних форм впливу на поведінку суб’єктів права; (4) реалізація принципу згідно з приписами норм кримінального та кримінально-виконавчого законодавства; (5) конкретизація уваги на діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань, з тим щоб вона суворо відповідала вимогам цього принципу; стосовно ж конкретного засудженого цей принцип має індивідуальний характер; (6) тісний взаємозв’язок і взаємозалежність з іншими принципами кримінально-виконавчого законодавства; (7) даний принцип діє на певних стадіях кримінальної відповідальності, стосується певного кола суб’єктів; (8) важливі його складові елементи – це категорії «раціональність» і «правослухняна поведінка»; (9) за способом формування розглядуваний принцип було виведено зі змісту права; (10) його реалізація залежить від суб’єктивної думки персоналу органу чи установи виконання покарання; (11) має велике практичне значення щодо перспектив боротьби з дисциплінарними вчинками засуджених. Указується, що правові терміни «примус» і «стимулювання», як складники принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених, об’єднуються в конструкції вказаного галузевого принципу єдиною метою виконання покарання.

У пункті 1.2.3. «Закріплення принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених у міжнародних нормативних актах, що стосуються поводження із засудженими» доводиться позиція, що Європейські в’язничні правила та Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями, розроблені ООН, сприяють розвитку головної ідеї зазначеного принципу й виступають стандартами подальшого вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, оскільки вміщують у собі й рекомендують до застосування багато різних видів заходів примусу і стимулювання засуджених.

У пункті 1.2.4. «Передумови ефективності втілення принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених у практиці виконання-відбування покарань» називаються такі основні вимоги принципу, як конструктивність, функціональна повнота, доступність, точність, системність, об’єктивність, істинність, реальність, закріплення в нормах кримінально-виконавчого права, раціональність, індикативність, що можуть ставитися до процесу його реалізації. Розкрито зміст цих вимог.

Розділ 2. «Примус як складова частина принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених» містить два підрозділи.

Підрозділ 2.1. «Поняття примусу в кримінально-виконавчому праві» поділяється на 2 пункти.

У пункті 2.1.1. «Характеристика примусу у вузькому значенні слова» окрема увага приділяється розгляду семантичного значення терміна «примус», оцінці існуючих у філософії й у правових науках його дефініцій, на підставі чого робиться висновок, що примус – це обов’язковий і необхідний елемент функціонування держави, від ролі якого багато в чому залежить рівень соціальної справедливості, громадянської свободи й формальної рівності в суспільстві. Докладно розглядається це поняття в галузі кримінально-виконавчого права, наводиться низка його видових особливостей: (а) він виступає засобом організації і здійснення виконання покарання, (б) взаємодіє із переконанням, (в) має обмежувальний характер, (г) включає педагогічний, психологічний та адміністративно-правовий аспекти, д) є правовідношенням, (е) має спеціальний механізм зі своїми підставами, цілями й гарантіями, (є) містить сукупність різноманітних примусових заходів, (ж) виступає дійовим засобом боротьби зі злочинністю засуджених і забезпеченням безпеки всіх учасників кримінально-виконавчих відносин, (з) характеризується опосередкованим зв’язком з матеріально-правовим примусом у галузі кримінального права, (и) служить гарантом дотримання принципу соціальної справедливості. На підставі викладеного формулюється дефініція категорії «правовий примус» у кримінально-виконавчому праві: це правовий вплив на учасників кримінально-виконавчих правовідносин, що виявляється в їх обмеженнях організаційного, особистого чи майнового характеру й застосовується в суворо встановленому законом порядку органами виконання покарань з метою забезпечення з боку учасників правовідносин належної реалізації норм кримінально-виконавчого права.

У пункті 2.1.2. «Примус як інститут кримінально-виконавчого права» з огляду на детальне вивчення об’єктивних критеріїв виділення інституту примусу (однотипні норми, пов’язані методом правового регулювання, принципи, специфічні правові конструкції тощо) обґрунтовується точка зору на формування комплексного міжгалузевого інституту примусу в галузі кримінально-виконавчого права. Авторка доходить висновку стосовно необхідності виділення зазначеного інституту з метою забезпечення одноманітного регулювання однотипних груп суспільних відносин.

У підрозділі 2.2. «Види заходів примусу та їх класифікація у кримінально-виконавчому праві» наведено тлумачення конструкції «примусові заходи впливу» і здійснено наукову класифікацію цих заходів у кримінально-виконавчому праві за різними критеріями, як-от: сфера прояву, характер негативних правообмежень для суб’єктів впливу, безпосередній суб’єкт примусового впливу, орган, що застосовує заходи примусу до засуджених, цілі примусових заходів, форма правового примусу, правові наслідки застосування досліджуваних заходів примусу.

Розділ 3. «Роль стимулювання в реалізації принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених» складається з 2-х підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Поняття стимулювання у кримінально-виконавчому праві» містить 2 пункти.

У пункті 3.1.1. «Стимул як заохочення у правозастосовній діяльності» наводиться аналіз наукової літератури, де розкривається поняття «стимулювання». Констатується, що проблема стимулювання правослухняної поведінки засуджених виступає новим прогресивним напрямком у загальній концепції вдосконалення діяльності установ виконання покарань і сприяє подальшій гуманізації політики у цій царині. Зазначається, що в галузі кримінально-виконавчого права стимулювання адаптується до сфери виконання-відбування покарання і характеризується комплексом специфічних ознак, а саме наявністю: (а) конкретних економічних і соціокультурних умов життя суспільства, (б) блоку заохочувальних норм, (в) загального завдання досягнення правослухняної поведінки засуджених, (г) підстави застосування стимулів, якою є добровільна правослухняна поведінка засудженого, (д) заохочувальних правовідносин з певним суб’єктним складом, (е) стимулюючого (заохочувального) методу правового регулювання, (є) особливих функцій, (ж) специфічних позитивних стимулюючих конструкцій щодо засуджених, (з) відкритим переліком заходів заохочення, на відміну від заходів стягнення. Підсумовується, що стимулювання правослухняної поведінки засуджених – це спеціальна діяльність органів та установ виконання покарань, громадських організацій, заснована на поєднанні системи загальної і професійної освіти, організації праці й соціально-виховної роботи із засудженими, урахуванні мікросередовища цих установ, матеріально-побутових умов тримання засуджених та їх медичного обслуговування, що полягає в корекції особистості засуджених, які мають деформації моральної і правової свідомості, і спонукає до закріплення їх позитивних якостей.

У пункті 3.1.2. «Стимулювання як інститут кримінально-виконавчого права» наголошується, що виокремлення інституту стимулювання у кримінально-виконавчому праві викликано об’єктивними закономірностями створення й накопичення широкого заохочувального матеріалу цієї галузі й необхідністю його подальшого розвитку, систематизації й удосконалення з метою раціоналізації застосування стимулів до засуджених. Наведено перелік принципів інституту стимулювання правослухняної поведінки засуджених як принципів загальних (законність, гуманізм, рівність, справедливість) і спеціальних (інформованість, своєчасність стимулювання, обґрунтованість, економія стимулів, раціональне й адекватне оперування ними, невідворотність реагування, персоніфікованість і диференціація, реальність, вигідність, гарантованість заходів стимулювання).

У підрозділі 3.2. «Види стимулів у кримінально-виконавчому праві» на підставі узагальнення точок зору науковців щодо поділу стимулюючих заходів на види пропонується їх класифікація за такими критеріями: (а) розуміння стимулювання в широкому й вузькому значенні, (б) їх поділ на стимули-об’єкти і стимули-засоби, (в) ступінь універсальності стимулюючих заходів для засуджених, (г) безпосередній суб’єкт стимулюючого впливу, (д) ступінь соціально-педагогічної занедбаності засуджених, (е) суб’єкт застосування, (є) можливість зміни умов тримання засуджених, (ж) форма стимулів, (з) засоби стимулюючого впливу, и) специфічний (незвичайний) характер застосування стимулюючих заходів та ін.