СИМВОЛІЧНИЙ РЕСУРС ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ: СУТНІСТЬ, ҐЕНЕЗА, ЕВОЛЮЦІЯ :

Краткое содержание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Одеська юридична академія»

МАМОНТОВА ЕЛЛА ВІКТОРІВНА

                                                                      УДК 321.01:342.228

СИМВОЛІЧНИЙ РЕСУРС ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ:

СУТНІСТЬ, ҐЕНЕЗА, ЕВОЛЮЦІЯ

23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора

політичних наук

Одеса – 2012

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант:     доктор політичних наук, професор

                                             ПОЙЧЕНКО Анатолій Михайлович,

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

професор кафедри європейської інтеграції

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

ДЕНИСЕНКО Валерій Миколайович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри теорії та історії політичної науки;

 доктор політичних наук, професор

ІВАНОВ Микола Семенович,

Чорноморський державний університет імені Петра Могили,

завідувач кафедри політичних наук;

доктор політичних наук, професор

БЕБИК Валерій Михайлович,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,

проректор з політичних комунікацій – керівник департаменту політичних комунікацій, аналізу та прогнозування.

Захист відбудеться 16 березня 2012 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.02 Національного університету «Одеська юридична академія» за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету «Одеська юридична академія» за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Автореферат розісланий 15 лютого 2012 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                          А.В. Пехник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Побудова відкритої держави, інтегрованої у світові політичні, економічні, науково-технічні, культурні, екологічні процеси, вимагає від суб’єктів політики на шляху реалізації державотворчого проекту та формування національної управлінської парадигми здібності і бажання враховувати та вивчати тенденції світового розвитку, спиратися на них, а також вдосконалювати практику політичного управління на її основі. Однією з таких тенденцій є символізація суспільно-політичних відносин, під якою розуміється перетворення на символ будь-якої дії, що свідомо здійснюється їх суб’єктом. Як специфічна форма непрямої комунікації, символ, будучи невід’ємною складовою духовного, культурного, ідеологічного, політичного життя суспільства, відіграє роль засобу інтеграції та мобілізації людських спільнот. Символи завжди використовувалися при необхідності продемонструвати силу єдності та згуртованості соціальної групи. У концентрованому вигляді вони репрезентують колективні уявлення та водночас вказують на іншу (сакральну) реальність. Тобто, символи не віддзеркалюють соціальну реальність, але стають самою реальністю для спільноти. Так, в основу формування, фіксації та відтворення нації та держави завжди закладено певну систему символоформ та символодій, які через створення національного символічного простору і конкуренцію з символічними універсумами інших культур, держав та геополітичних утворень позначають ареал розповсюдження і рівень захищеності національного та державного суверенітету. Такий величезний креативний потенціал і спроможність народжувати нові смисли, що ведуть до переформатування простору соціально-владних відносин, актуалізують дослідження природи символу як феномену політичної реальності та інструменту політико-управлінського впливу. Адже в умовах парадигмальних зрушень у світосприйнятті сучасного постіндустріального суспільства, коли послаблюються традиційні устої державного регулювання соціально-політичних відносин, знижується інструментальна ефективність політичних інститутів, що відповідають за реалізацію інтегративної та телеологічної функцій політичної системи, та відсутні результативні показники успіху інституційних інновацій у ході політичного реформування, звернення до арсеналу нетрадиційних ресурсів в політиці є насущною вимогою часу.

Враховуючи те, що новітній етап становлення української державності налічує лише третє десятиріччя і на його шляху українське суспільство стикається з труднощами об’єктивного та суб’єктивного характеру, настійність та своєчасність звернення до проблеми формування символічної форми соціальності, виявлення державотворчого потенціалу символу, як інструменту укріплення консолідуючих факторів українського суспільства на шляху подолання кризових ознак перехідного періоду, не викликає сумніву.

Не зважаючи на широкий спектр підходів до концептуалізації символу та символічного як складових політики, усі вони, в переважній більшості, носять фрагментарний характер та, як правило, зосереджуються на соціокультурних аспектах питання. Поза зоною уваги більшості дослідників залишається запит на вивчення ресурсного потенціалу символу як інструменту державотворення. Відчутний дефіцит у полі досліджень символічного забезпечення процесів державного будівництва і зумовлює доцільність даного дисертаційного дослідження для розвитку політичної науки.

В даній роботі здійснено комплексний аналіз символічного ресурсу державотворення як категорії політичної теорії та практики. При цьому, увагу акцентовано на тому, що звернення широкого кола суб’єктів політики до його потенціалу є однією з ключових умов прискорення соціально-політичних трансформацій в українському суспільстві, його консолідації, забезпечення поступальності державотворчого процесу в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в рамках державних бюджетних НДР «Інтелігенція в демократичному політичному процесі незалежної України» (державний реєстраційний номер № 0105U007570) Одеського національного політехнічного університету, «Механізми наближення системи публічного управління України до Європейських стандартів: регіональний та субрегіональний рівень» (державний реєстраційний номер 0107U004692) Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та ін.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення сутності, структури та функцій символічного ресурсу як інструменту забезпечення поступальності державотворчого процесу.

Відповідно до поставленої мети сформульовані основні задачі дослідження:

- дослідити ступінь наукової розробки проблеми, систематизувати і уточнити термінологію, на яку спирається дослідження;

- обґрунтувати необхідність звернення політичної теорії до символу як складової політики та виявити його функціональне навантаження у політичному процесі;

- з’ясувати природу символічного як джерела політико-управлінського впливу та окреслити етапи становлення та розвитку нормативно-символічних форм соціальної взаємодії;

- розглянути державотворчий процес як еволюцію форм політичної організації суспільства у фокусі магістральних тенденцій формування символічного виробництва і виокремити на цій основі специфіку міфології, релігії, ідеології та політичного соціосемозісу як нормативно-символічних детермінант політичного порядку і політичного розвитку;

- визначити сутність поняття «символічний ресурс державотворення» як наукової категорії та інструменту забезпечення державотворчого процесу;

- виявити інтегративний потенціал символу та показати його місце у механізмі створення колективної ідентичності як складової державотворення;

- довести системний характер символічного комплексу атрибуції державного суверенітету та обґрунтувати його конститутивну у роль у державотворчому процесі;

- простежити культурно-історичну динаміку становлення практик символічного обґрунтування легітимності державної влади та встановити на цій основі їх функціонально-смислове навантаження у державотворчому процесі;

- окреслити специфіку ієрархізації та номінації як технік політичного управління;

- розкрити політико-комунікативну сутність державного протоколу та церемоніалу як структурного компонента символічного ресурсу державотворення;

- схарактеризувати основні етапи та специфіку становлення вітчизняного символічного простору як складової державотворення.

Об’єкт дослідження – державотворення як магістральний історичний процес становлення держави, як форми політичної організації суспільства.

Предмет дослідження - символічний ресурс та вплив його актуалізації на процес державотворення.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження складають, насамперед, парадигмальний та стадіальний підходи сучасного соціального знання в їх політологічному зрізі. Так, методологія, здобута у полі соціокультурної парадигми, надала змогу дослідити вертикальний (діахронний) вимір функціонування символічних форм як модусів існування політичних ієрархій. Пошуковий інструментарій, сформований в межах соціоконструктивістської парадигми, виявився незамінним при вивченні державотворчого потенціалу символічних структур політики в горизонтальній (синхронній) проекції форм її прояву у площини дискурсивних практик. Стадіальний підхід дозволив хронометрувати етапи становлення символічного ресурсу державотворення та виявити його специфіку і функціональне навантаження у фокусі процесу політичної модернізації.

У ході дослідження було використано широкий спектр взаємодоповнюючих методів, які забезпечили достовірність отриманих результатів. Так, загальнонаукові методи пізнання (індукція та дедукція, аналіз та синтез, визначення та класифікація, порівняння та аналогія) дозволили виявити динаміку процесу становлення держави як форми політичної організації суспільства, класифікувати структурні складові символічного ресурсу як інтегрального інструменту забезпечення державотворчого процесу, а прийоми міждисциплінарного аналізу надали змогу розкрити сутність символічного ресурсу як політичного явища та багатомірного соціального феномену. Системно-аналітичний метод дозволив вивчити окремі елементи символічного простору держави та специфічні форми міжструктурних зв’язків щодо забезпечення його цілісності. Звернення до функціонально-структурного методу забезпечило можливість виявити причинно-наслідкові зв’язки у взаємодії символічного простору з розвитком моделей політичної організації суспільства. Для дослідження ґенези та еволюції символічного ресурсу як джерела влади і управління було використано історичний метод. Інституціональний метод дозволив сфокусувати увагу на місці символічного ресурсу у політичній системі та її окремих інститутах, а також виявити особливості їх взаємодії та взаємовпливу. Інструментарій дискурс-аналізу дав можливість виявити легітимаційний потенціал символів-перформативів, а метод контент-аналізу забезпечив узагальнення вітчизняної нормативно-правової бази стосовно предмету дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів нерозривно пов'язана з вирішенням поставленої мети і конкретизується в наступних положеннях.

Вперше:

- запропоновано нове бачення процесу державотворення та його періодизація у контексті зміни світоглядних систем смислопородження; державотворення визначено як магістральний історичний процес становлення та еволюції державної форми політичної організації суспільства, протікання якого визначається специфікою міфу, релігії, ідеології та соціосеміозіса як нормативно-символічних детермінант політичного порядку та політичного розвитку;

- виявлена взаємообумовленість між еволюцією держави як політико-управлінської моделі організації суспільства та становленням й розвитком арсеналу практик символізації; з’ясовано, що поступове розширення номенклатури політико-соціальних функцій символу відбулося за траєкторією «ідентифікація – легітимація - номінація – мобілізація - естетизація» і корелює з такими модифікаціями форм політичної організації суспільства, як потестарна та політогенетична структура, давньосхідна деспотія, середньовічна станово-представницька монархія, індустріальна держава-нація, постсучасна держава-проект;

- розроблено та обґрунтовано необхідність введення у науковий обіг інтегральної категорії «символічний ресурс державотворення» та її похідних – «символічний комплекс», «національна символосфера», «громадянська символосфера», «політичний соціосеміозіс» тощо; символічний ресурс державотворення визначено як багатоскладний інструмент, основу якого становлять символічні комплекси, сформовані згідно їх структурно-функціонального навантаження, що вони несуть у процесі державного самовизначення у символічному просторі політики;

- використано системний підхід для аналізу державної символіки як семіотичного утворення; доведено системоутворюючу роль символів – атрибутів державного суверенітету у процесі формування символічного простору держави;

- розроблено всебічну класифікацію символічних форм забезпечення процесу легітимації відповідно до їх структурно-функціонального та семіотичного навантаження, що вони несуть у державотворчому процесі; введено у науковий обіг дефініції «символи-аксесуари», «символи-перформативи» та «символи-рефлектори»;

- подано нову експлікацію поняття «офіційна публічна комунікація» у контексті предмету дослідження, як організованого, систематичного та масового розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень соціально значущого характеру з метою впливу на установки та поведінку спільноти, суб’єктом якого виступає держава;

- з’ясовано специфіку державного протоколу та церемоніалу як комунікативного інструменту забезпечення державотворчого процесу; розкрита його символічна природа;

- здійснено спробу обґрунтування шляхів оптимізації використання символічного ресурсу в умовах вітчизняного державотворчого процесу.

Удосконалено:

- періодизацію інтелектуальної рефлексії дефініції «символ» та визначення ключових концептуальних підходів до вивчення символу як категорії політики;

- класифікацію інавгураційних сценаріїв і, на цій основі, виявлено їх кореляцію з типом політичного режиму;

- зміст поняття «державний протокол та церемоніал» та його структурно-функціональні характеристики у фокусі співвідношення зі спорідненими дефініціями;

- дефініції «символічний ресурс», «символічний простір», «символічне виробництво», «символічна система», «інсігнія», «регалія» у контексті предмету дослідження.

Дістало подальший розвиток:

- вивчення символізації як ознаки сучасного політичного процесу;

- дослідження природи символічного як джерела політико-управлінського впливу;

- визначення залежності між стадіальними та політико-культурними детермінантами політичного розвитку;

- раціональне обґрунтування і конкретизація змісту основних складових інтенсифікації державотворчого процесу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та рекомендації, викладені у дисертації, можуть бути використаними при розробці законодавчих актів з питань державного протоколу та церемоніалу, етикету державної символіки, при підготовці концепцій та програм державної та регіональної політики в галузі культури, освіти, патріотичного виховання, під час опрацювання та реалізації іміджевих територіальних стратегій. Результати, висновки та рекомендації, наведені у роботі, стануть в нагоді для організації та політико-комунікативного забезпечення публічної діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, партійних організацій та громадських діячів. Матеріали дослідження можуть бути слушними при підготовці лекційних курсів та посібників з загальної теорії політики, теорії політичної комунікації, прикладної політології та стати підґрунтям для подальших розвідок у даному напрямку.

Апробація результатів дисертації відбулася на 69 науково-комунікативних заходах міжнародного, загальнонаціонального та регіонального рівнів, зокрема на міжнародних науково-практичних конференціях «Динаміка наукових досліджень» (м. Дніпропетровськ, 2003 - 2006 рр.), «Сучасний тероризм: філософія, ідеологія і форми прояву» (м. Житомир, 2004 р.), «Науковий потенціал світу» (м. Дніпропетровськ, 2004 – 2005 рр.), «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (м. Харків, 2005, 2007, 2008 рр.), «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства: третя світова теорія» (м. Київ, 2006-2007 рр.), «Dynamika naukowych badan – 2007» (м.Пшемишль, Польща, 2007 р.), «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, 2007, 2008 рр.), «Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму» (м. Івано-Франківськ, 2007 р.), «Наука и образование без граница» (м. Софія, Болгарія, 2007 р.), «Klicove aspekty vedecke cinnosti – 2008» (м. Прага, ЧР, 2008 р.), «Європейські орієнтири муніципального управління» (м. Київ, 2008 р.), «Научно пространство на Європа – 2008» (м. Софія, Болгарія, 2008 р.), «Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій» (м. Львів, 2009 р.), «Соціально-політична інтеграція: локальний, регіональний і глобальний виміри» (м. Одеса, 2010 р.), «Центрально-Східна Європа: двадцять років системних трансформацій і геополітичних змін» (м. Рівне, 2011 р.), «20 років незалежності України: досягнення, втрати та стратегії майбутнього» (м. Київ, 2011 р.), «Актуальные проблемы права и правоприменительной деятельности на современном этапе» (м. Новоросійськ, РФ, 2011 р.), «Сучасна регіональна політика: освіта, наука, практика» (м. Одеса, 2011 р.), «Ціннісний вимір політичної діяльності: політична трансформація сучасного українського суспільства» (м. Херсон – Київ, 2011 р.) та ін.

Публікації. Основні наукові результати дослідження знайшли відображення у одній монографії, 56 наукових статтях, 27 з яких – у виданнях, які є фаховими у галузі політичних наук.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів (17 підрозділів), висновків, списку літератури та 19 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 501 стор., з яких 375 - основного тексту, 73 - додатків. Список використаних джерел містить 553 найменування (53 стор.).