РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В КОНТЕКСТІ ВЗАЄМОДІЇ КУЛЬТУРИ І ПОЛІТИКИ

Краткое содержание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

ДУБАС Олексій Павлович

УДК 32: 316.32: 004

РОЗВИТОК
ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ
В КОНТЕКСТІ ВЗАЄМОДІЇ КУЛЬТУРИ І ПОЛІТИКИ

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Київ – 2012

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Науковий консультант – доктор політичних наук, професор

ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України, заступник директора.

Офіційні опоненти:    доктор політичних наук, професор

КАРТУНОВ Олексій Васильович,

Університет економіки та права “КРОК”,

завідувач кафедри суспільних наук;

доктор політичних наук, доцент

БУШАНСЬКИЙ Валентин Вікторович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник

відділу етнополітології;

доктор політичних наук, доцент

СЕВЕРИНЮК Валентин Матвійович,

Класичний приватний університет (м. Запоріжжя),

професор кафедри гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться 27 квітня 2012 р. о 15 годині на засіданні спеціалізо­ваної вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьох­святительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “ ___ ”  березня  2012 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук                                              М. Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах, коли світ вступає в епоху домінування інформаційного розвитку, важливого значення набу­вають цілеспрямовані контакти між людьми, які, спілкуючись, використо­вують чи передають різноманітні знання. Такі контакти можуть бути своєрідною відповіддю на підвищену динаміку суспільного розвитку, у процесі забезпечення якої уможливлюється поєднання різних рівнів політичної системи, відбувається розширення можливостей інститутів влади щодо виконання ними функцій управління державою і суспільством. Налагодженню системи спілкування між людьми в сучасних умовах значною мірою слугує інформаційно-комунікаційний простір. Дослідження його специфіки поширюється в соціально-гуманітарних науках на пострадян­ському просторі, зокрема й в Україні.

Загальноцивілізаційні зміни, які відбувалися в останній чверті минулого століття, передусім у найрозвиненіших країнах світу, зумовили становлення принципово нового типу суспільних відносин, що характеризується доміну­ванням інформаційно-комунікаційних чинників у економічній, соціокуль­турній та політичній царинах розвитку людства. Саме тому більшість дослід­ників переконана, що початок ХХІ ст. – це час формування базових засад інформаційного суспільства. Становлення інформаційної цивілізації напри­кінці ХХ – на початку ХХІ ст. позначилося суттєвими змінами в усіх сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі – і в політичній. Так, саме в остан­ні десятиріччя дедалі очевиднішим стає взаємозв’язок культури й політики та їх залежність від характеру розвитку інформаційно-комунікаційного простору, в якому відбувається дискурс між владними інституціями та суспільством шляхом використання різноспрямованих інформаційних пові­домлень, вербальних і невербальних засобів, ідей, цінностей та образів. Інформаційно-комунікацій­ний аспект функціонування політики стає одним з найважливіших, а боротьба за право контролювати канали політичної комунікації, їх спрямування, обсяги та зміст сьогодні є одним з провідних виявів політичної конкуренції як на рівні здійснення внутрішньої політики, так і в межах міждержавних та загальносвітових політичних відносин.

Інформаційно-комунікаційний простір розглядається в сучасних умовах як рівень розвитку культури певного суспільства й потужний владний ресурс, за допомогою якого державні і недержавні інституції конструюють, просувають та легітимізують політичні цінності, ідеали, образи, а також їхніх безпосе­редніх носіїв. Отже, одним з найактуальніших питань сучасної політичної аксіології виступає дослідження системи етико-політичних цінностей у межах теорії політичної комунікації. Політичні процеси в сучасному світі мають багато вимірів. Одним з найважливіших є культурно-політичний вимір. Упродовж останніх десятиліть роль і значення інформаційно-комунікаційних процесів постійно зростає, що багато в чому зумовлено особли­востями становлення цивілізаційних засад постсучасності як нової епохи в історії людства. Адже кожна нова цивілізація визначається змінами в царині масової комунікації. У сучасних умовах сутність і спрямування інформа­ційно-комунікаційних відносин у тому чи іншому суспільстві є визначальним чинником культурно-політичного розвитку.

Попри розкриття багатьох питань, на яких ґрунтується досліджувана проблема, інформаційно-комунікаційний розвиток, і зокрема культурно-ціннісна основа його функціонування, потребує постійної уваги дослідників. З огляду на вищезазначене, у пропонованій дисертації здійснено комплексне політологічне дослідження культурно-політичної специфіки сучасного роз­витку інформаційно-комунікаційного простору.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науко­во-дослідної теми «Проблеми політичної модернізації і трансформації: світо­вий досвід і українські реалії» кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова», яка включена до наукового напряму «Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердже­ного Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол № 7 від 31 січ­ня 2008 року). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (прото­кол № 13 від 19 червня 2008 року; уточнена у винесеному на захист варіанті 29 вересня 2011 року, протокол № 2).

Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі сутності та особли­востей розвитку інформаційно-комунікаційного простору в контексті проце­сів, що відбуваються в сучасному світі і в Україні під впливом взаємодії культури і політики.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) систематизація політологічних підходів щодо становлення і розвитку інформаційного суспільства;

2) розкриття поняття «інформаційно-комунікаційний простір» та його ролі в осмисленні демократичної політичної культури;

3) обгрунтування культурно-ціннісної основи інформаційно-комуніка­ційного простору крізь призму досвіду соціокультурного забезпечення політики;

4) осмислення основних параметрів функціонування інформаційно-кому­нікаційних технологій, застосування політичних маніпуляцій та механізмів їхнього подолання;

5) розгляд основних напрямів використання потенціалу інформаційно-комунікаційного простору в умовах модернізації політичної культури, інформаційного протиборства на світовій арені;

6) аналіз теорії і практики формування образу, іміджу і бренду країни;

7) виявлення культурно-політичних та ідеологічних проявів глобалізації в контексті необхідності забезпечення реального суверенітету держави на початку ХХІ століття;

8) з’ясування ролі Інтернету як чинника соціокультурного розвитку й оновлення політичного простору;

9) дослідження міжнародної практики й національної специфіки впрова­дження електронної демократії та основних параметрів функціонування електронного уряду.

Об’єктом дослідження є інформаційно-комунікаційний простір та його основні складові в сучасному світі.

Предметом дослідження є розвиток інформаційно-комунікаційного простору в контексті взаємодії культури і політики та з’ясування характеру інформатизації українського суспільства на початку ХХІ століття.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є наукові праці українських та зарубіжних вчених, присвячені інформаційно-комунікаційним відносинам та місцю й ролі людини в інформаційному суспільстві. Методологічна основа дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об’єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів досліджен­ня, що дозволило забезпечити обґрунтованість, достовірність і виваженість наукових результатів.

Застосування діалектичного методу дозволило побачити і представити предмет дослідження у всіх його соціальних та інших зв’язках і залежностях. Системний метод дозволив дослідити інформаційно-комунікаційні відносини у комплексі взаємодії культури і політики та визначити суперечності й переваги такої взаємодії, а також з’ясувати співвідношення зазначеного комплексу з іншими сферами суспільного життя – економічною, соціальною і духовною. Аксіологічний метод сприяв відбору з усієї сукупності проаналізованих джерел аспектів, які пов’язані з культурними, національними, політичними цінностями, що творять певну ієрархічну систему ціннісної основи інформаційно-комунікаційного розвитку. Структурно-функціональ­ний метод дозволив проаналізувати складний комплекс суспільних і технологічних відносин, що виникають внаслідок інформаційної політики, визначити міжінституціональні зв’язки як цілісну систему, показати роль політичних інститутів у збереженні національної ідентичності та забезпе­ченні національної безпеки держави. Біхевіористський метод дозволив узагальнено розглянути поведінку людини в інформаційному суспільстві, а також проана­лізувати інформаційну політику крізь призму поведінки індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки. Завдяки порівняльно-політологічному методу розкриті спільні та відмінні риси в досліджуваних інформаційно-комунікаційних процесах. Синергетичний метод сприяв урахуванню нелі­нійної динаміки світового процесу інформатизації, спонтанних і цілеспря­мованих чинників розвитку інформаційної політики. Антропологічний метод дозволив пояснити культурно-політичну взаємодію через вивчення орієнтацій та інтересів суб’єктів інформаційно-політичних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що виконане дослідження є першою в українській політології дисертаційною роботою, яка спеціально присвячена питанням з’ясування характеру і особливостей роз­витку інформаційно-комунікаційного простору в контексті взаємодії культу­ри і політики з урахуванням соціокультурних та ідеологічних детермінант інформатизації українського суспільства. У контексті проблем, викладених у дисертації, сформульовано положення, що відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

уперше:

– обґрунтовано положення про те, що розвиток інформаційно-комуніка­ційного простору в сучасних умовах постає як один з найважливіших чинників формування і вдосконалення культурно-політичних відносин, які покликані забезпечувати транспарентність взаємодії влади й суспільства; з’ясовано, що розвиток інформаційно-комунікаційного простору робить можливим виникнення нових соціальних спільностей і суб’єктів соціальної дії, нових форм світогляду і ціннісних настанов; виходячи із зазначеного, дослідження специфіки і прикладних аспектів використання функціональних можливостей інформаційно-комунікаційного простору розглядається як один із найактуальніших напрямів розвитку сучасної політичної науки;

– аргументовано необхідність переходу в царині інформаційно-комуніка­ційних відносин від політики інтересів і цілей до політики цінностей, яка сприятиме формуванню нових способів політичної комунікації і дозволятиме досягати: політичної прозорості в діях влади та гласності в процесах прийняття політичних рішень; доступності для громадян усіх державних нормативних актів; реформування високовитратних державних структур; зростання прагнення громадян щодо виявлення політичної активності; доведено, що встановлення стійкого зворотного зв’язку між органами державної влади та громадянами відкриє можливості для надання інформації державним структурам безпосередньо самими громадянами;

– визначено основні напрями створення єдиного інформаційно-комуніка­ційного простору України як нової форми культурно-політичної взаємодії і частини світового інформаційного простору, що забезпечить повноправну участь країни у процесах інформаційної й економічної інтеграції регіонів, країн і народів; йдеться, зокрема, про цілеспрямоване формування гро­мадської думки; аудит усіх державних комунікацій, які стосуються першо­чергових турбот та інтересів держави; контрпропагандистську роботу, що полягає у відповіді на інформаційні дії іншої країни; створення новітніх засобів масової комунікації, спрямованих на зарубіжну аудиторію;

удосконалено:

– підхід щодо осмислення інформаційно-комунікаційного простору як чинника формування нової політичної культури, яка впливатиме на пере­будову сфери економіки, управління, способу життя, політичної менталь­ності, самосвідомості й поведінки людини; з’ясовано, що інформаційна культура містить у собі механізми самоадаптації соціуму до мінливого інформаційно-комунікаційного середовища, дає змогу активізувати соціальну практику, залишати в минулому віджилі традиції, утверджуючи замість них нові поведінкові норми й духовні цінності; доведено, що вивчення системи цінностей, що формується, закономірностей її виникнення й трансформації є одним із пріоритетних завдань сучасної політичної науки.

– постмодерністське розуміння інформаційно-комунікаційного розвитку щодо символізації та віртуалізації культурно-політичного середовища, у зв’язку з чим запропоновано поглиблене розуміння наступних проблем: поширення ідеології «мережизму», яка пропагує відмову від обмежень інформаційного обміну та руху світових стихійних потоків інформації; перетворення інформаційно-комунікаційного простору на царину демонстра­ції певних символічних дій політикуму; формування віртуальної політики з домінуванням псевдожиття і псевдоподій; виходячи з вищезазначеного, культурно-політичний підхід до інформаційно-комунікаційного простору дає змогу виявити взаємозв’язок засобів масової інформації з трансляцією культурних моделей, що впливають на характер утвердження національної ідентичності;

– науковий підхід, згідно якого в умовах інтенсивного розвитку парти­ципаторної демократії, що забезпечує максимальне залучення до прийняття рішень різних суб’єктів громадянського суспільства, нові засоби масової комунікації (за умов збереження представницької демократії) мають відіграти вирішальну роль; йдеться насамперед про залучення потенціалу інтернет-технологій та електронного урядування.

набули подальшого розвитку:

– тлумачення поняття «інформаційно-комунікаційний простір», яке визначається в даному дослідженні як: 1) форма існування інформаційних систем, яка забезпечує й стимулює оперативні інформаційні взаємодії вироб­ників інформації та її споживачів, трансляцію знань, накопичених в інформа­ційних ресурсах, а також їхнє збереження у сформованій інформаційній інфраструктурі; 2) сукупність комунікаторів, реципієнтів, значеннєвих пові­домлень, інформаційно-комунікаційних каналів і засобів комунікації;

– теза про те, що входження України у світовий інформаційно-кому­нікаційний простір, оволодіння новітніми інформаційними технологіями, що є життєво необхідним і неминучим, разом із тим загострює необхідність забезпечення інформаційного суверенітету нашої держави, який має гаран­тувати їй гідне місце у світовій цивілізації, духовно-культурну самобутність;

– розгляд базових засад загальної теорії політичної комунікації, у зв’язку з чим зроблено наступні висновки: 1) загальна теорія політичної комунікації є сьогодні одним з центральних напрямів як теоретичних, так і прикладних політологічних досліджень; 2) процес осмислення розвитку інформаційно-комунікаційного простору характеризується протистоянням полярно проти­лежних підходів: оптимістичного, що пов’язує рівень демократизації суспіль­ства з розширенням спектру інформаційно-комунікаційних відносин та песимістичного, в рамках якого здійснюються підрахунки деструктивного впливу і катастрофічних наслідків домінування неконтрольованої інформації; 3) дослідження тенденцій розвитку віртуального інформаційного простору та трансформації процесів політичної комунікації під впливом кіберреволюції є одним з найактуальніших напрямів політичної теорії і потребує подальшої розробки та поглибленого концептуального осмислення;

– обґрунтування основних напрямів захисту національного інформацій­ного простору України, до яких віднесено: 1) встановлення балансу між правом громадянина шукати, отримувати й використовувати будь-яку інфор­мацію та ідеї з будь-яких засобів масової інформації (незважаючи на кордони) та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки, запо­бігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно; 2) формування образу, іміджу і бренду країни у сфері міжнародних відносин, як чинника, що впливає на процес її зовнішньої політики, розвиток торгово-економічних відносин з іншими країнами, справляє вплив на суспільно-політичні процеси, що відбуваються всередині держави.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є певним внеском у загальнотеоретичне дослідження проблематики, пов’язаної з розвитком інформаційно-комунікаційного простору. Наукові положення і висновки роботи сприяють з’ясуванню істинного місця і ролі інформаційно-комунікаційного потенціалу для націо­нальної ідентичності та національної безпеки кожної окремо взятої країни. Дослідження дає реальне уявлення про інформаційно-комунікаційний розвиток України, його внутрішню і зовнішню спрямованість. Здійснений аналіз дозволяє скласти більш глибоке уявлення щодо культурно-політич­ного характеру явищ, процесів і тенденцій, які мають місце в інформаційно-комунікаційній сфері незалежної України. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробленні нормативних курсів та спецкурсів з полі­тології, правознавства, філософії, інформаціології, політичної соціології, політичної психології тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри полі­тичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Окремі положення роботи висвітлю­вались у виступах на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «П’яті юридичні читання «Проблеми верховенства права: теорія і практика» (Київ, 23–24 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ольвійський форум – 2009: стратегії України в геополітичному просторі» (м. Ялта, 11–14 червня 2009 р.); Науковій конференції «П’яті Курасівські читання «Політичний простір України: регіональні виміри (до 70-річчя І.Ф.Кураса)» (Київ, 6 жовтня 2009 р.); міжнародній науковій конференції «Шості юридичні читання «Правова культура, правова свідо­мість і право» (Київ, 22–23 квітня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Традиції слов’янської писемності і культури: трансформації в ХХІ столітті» (Київ, 24–25 травня 2011 р.); ІІ-й Науково-практичній конфе­ренції «Наукова періодика: традиції та інновації» (Київ, 8 червня 2011 р.); VІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції «INFORMATIO-2011: Електронні інформаційні ресурси: створення, використання, доступ» (Сева­стополь, 4–8 жовтня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Науково-методичні та організаційні засади інформаційно-аналітичного забезпечення педагогічної науки, освіти і практики України: стан і перспек­тиви» (Київ, 9–11 листопада 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Українська книжкова справа у світовому контексті» (Львів, 10–11 листопада 2011 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження викладено у 26 публікаціях – 1 індивідуальній монографії, 20 статтях у фахових наукових виданнях з політичних наук та 5 публікаціях в інших наукових виданнях.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація склада­ється зі вступу, чотирьох розділів, кожен з яких містить по три підрозділи, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Текст викладено на 400 сторінках, з них 360 сторінок основного тексту і 40 – списку використаних джерел (404 найменування).