РОЛЬ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ЧИННИКА У РОЗВИТКУ ЕТНОПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

Краткое содержание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

ВАКУЛОВА ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК [323.15:327.5]:316: 722

РОЛЬ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ЧИННИКА У РОЗВИТКУ ЕТНОПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Сімферополь – 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичних наук і міжнародних відносин Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор наук з державного управління, професор

Сенюшкіна Тетяна Олександрівна

Таврійський національний університет

імені В. І. Вернадського, професор

кафедри політичних наук  і  міжнародних відносин

Офіційні опоненти:   доктор політичних наук, професор

Гон Максим Мойсейович

Рівненський державний гуманітарний університет

завідувач кафедри політичних наук

кандидат філософських наук, доцент

Цвєтков Олександр Петрович

Таврійський національний університет

імені В. І. Вернадського, професор

кафедри соціології та соціальної філософії

Захист відбудеться   20 січня  2012 р. о  13.00  годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.07 у Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського за адресою: зал засідань, м. Сімферополь,
вул. Ялтинська, 20.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (м. Сімферополь, проспект Вернадського, 4).

Автореферат розісланий   «15»  грудня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                        Є. О. Горюнова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Друга половина ХХ століття заявила про себе переходом від індустріального суспільства до інформаційного. У своєму становленні та розвитку європейська цивілізація стоїть перед необхідністю здійснити перехід суспільства до нового якісного стану. Історичний виклик заявив про себе необхідністю відмовитися від застарілої шкали ціннісних орієнтирів і шукати, формувати нову шкалу як підставу для подальшого розвитку.

Сучасний перехідний період спливає в умовах тотальної глобалізації світу, яка зумовлює жорсткі форми однозначного вибору, надаючи прискорення всім процесам соціальної дійсності. Місце млявоплинної дипломатії займають локальні війни і конфлікти, серед яких осібне місце належить етнополітичному конфліктові. Етнополітичний конфлікт, досягнувши певної гостроти, трансформується у збройні протистояння, які відбувалися і відбуваються на території колишньої Югославії, в Закавказзі, країнах Азії та на Північному Кавказі. Існує напруженість у сфері міжетнічних відносин і в деяких регіонах України, зокрема в Криму, Закарпатті, Чернівецькій області. Найгостріше етнічні протиріччя виявляються в регіонах, де існують різні релігійні традиції та здійснюються різні моделі розвитку, а також там, де мають місце економічна стагнація і політична нестабільність.

Етнополітична ситуація в Україні характеризується, на перший погляд, відсутністю гострих форм насильства в міжетнічних відносинах, але в той же час існує конфліктогенний потенціал у ряді регіонів у зв'язку з нерівномірністю розвитку етнічних груп, незадоволенням деяких з них своїм політичним статусом і економічним станом.

Усе це зумовлює необхідність детального вивчення ключових чинників, що впливають на розвиток етнополітичних конфліктів, дає можливість правильно оцінити ситуацію і вибрати оптимальну стратегію керівного впливу на хід конфліктів з метою мінімізації їх руйнівних наслідків.

Теоретичні засади етнополітичної конфліктології закладено в роботах західних авторів Дж. Бертона, Д. Горовіца, Р. Дарендорфа, Л. Козера, Д. Ротшильда,
Е. Сміта, а також російських учених В. Авксентьєва, А. Аклаєва, Л. Дробіжевої,
О. Гуськової, М. Мартинової, Е. Паїна, В. Тишкова.

Підвищення дослідницького інтересу до аналізу етнополітичних конфліктів в Україні пов'язане з роботами українських етнополітологів В. Євтуха, А. Картунова, О. Кривицької, О. Маруховської, М. Пірен. Етнічним конфліктам присвячені монографії А. Кіссе, В. Котигоренка, Г. Перепелиці, Т. Сенюшкіної. Ці автори зробили істотний внесок в аналіз теоретичних проблем, пов'язаних з виявленням причин етнополітичних конфліктів, особливостей їх розвитку і механізмів управління та врегулювання.

Основи цивілізаційного підходу до розгляду соціальних феноменів подано у класичних працях мислителів російської філософії М. Бердяєва, С. Булгакова,
М. Данілевського, Ф. Достоєвського, І. Киреєвського, К. Леонтьєва, В. Соловйова, Є. Трубецького, С. Франка, А. Хомякова, П. Чаадаєва, В. Ерна. У працях цих авторів цивілізація розглядається як історичний організм, що характеризується певною культурою, мовою, особливим способом життя, специфічними звичаями.

В українській науці основи цивілізаційної проблематики було закладено в роботах В. Вернадського, М. Драгоманова, П. Куліша, Г. Сковороди, І. Франка,
П. Юркевича. Поняття «цивілізація» використовувалося цими авторами не стільки для фіксації духовно-культурних відмінностей, скільки для опису тенденцій загальнолюдського розвитку в планетарному розумінні.

Вплив цивілізаційного чинника на світові політичні процеси розглядається у працях З. Бжезінського, Е. Гідденса, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона,
О. Шпенглера. На думку цих авторів, цивілізаційні відмінності фундаментальніші і суттєвіші, ніж відмінності політичні й ідеологічні.

У працях сучасних українських учених С. Кримського, В. Котигоренка,
Ю. Павленка, Ю. Пахомова, М. Шепелєва досліджуються цивілізаційні моделі, характерні для українського суспільства, розглядаються питання етнополітичного аналізу в контексті міжцивілізаційної взаємодії. Сучасні російські дослідники
О. Дугін, Б. Єрасов, К. Гаджиєв, Н. Нарочницька, А. Окара, О. Панарін приділяють у своїх публікаціях увагу цивілізаційним відмінностям і впливові цивілізаційного чинника на міжнародні відносини.

Поряд з цим, вплив цивілізаційних відмінностей на розвиток етнополітичних конфліктів досі залишається мало дослідженим. У зв'язку з цим можна стверджувати, що звернення до цивілізаційної теорії в процесі вивчення етнополітичних конфліктів відкриває нові можливості для осмислення раніше мало досліджених питань у цій галузі знання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана в руслі наукових досліджень кафедри політичних наук і міжнародних відносин Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, зокрема, в рамках теми «Регіональна політика: проблеми соціального капіталу»
№ 0106U008460.

Мета дисертаційного дослідження – виявити значення цивілізаційного чинника у розвитку етнополітичного конфлікту.

Для реалізації поставленої мети сформульовано дослідницькі завдання:

– проаналізувати джерела по темі дослідження;

– розкрити сутність цивілізаційного підходу до вивчення етнополітичних процесів;

– виявити роль цивілізаційного чинника у системі ключових чинників етнополітичного конфлікту;

– розкрити структуру цивілізаційного чинника в етнополітичних конфліктах і визначити його складові;

– охарактеризувати регіональне і цивілізаційне різноманіття України і розглянути імовірність міжцивілізаційних конфліктів в українському суспільстві;

– на підставі порівняльного аналізу етнополітичних конфліктів у регіонах України і в зарубіжних країнах проаналізувати особливості впливу цивілізаційного чинника на розвиток конфліктної ситуації;

– виявити умови, за яких цивілізаційна ідентичність використовується як мобілізаційний ресурс для реалізації політичних інтересів;

– сформулювати найбільш перспективні напрями для подальших наукових досліджень з проблеми, що вивчається.

Об'єктом дисертаційного дослідження є етнополітичний конфлікт.

Предмет дослідження – цивілізаційний чинник у розвитку етнополітичного конфлікту.

Методи дослідження. Як базову методологію дослідження було застосовано принципи взаємозв'язку і взаємозумовленості, а також принципи об'єктивності і конкретності істини, які дали змогу виявити діалектичний взаємозв'язок елементів, з яких складається етнополітичний конфлікт.

Системний підхід дав можливість розглянути етнополітичний конфлікт як цілісну систему, існування і прояв якої зумовлені взаємовпливом її компонентів та чинників. Завдяки використанню цього підходу ключові чинники конфлікту було розглянуто в їх взаємозв'язку і взаємодії.

Структурно-функціональний підхід дав змогу розглянути предмет дослідження як систему взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, де кожен елемент небезпідставно претендує на статус підсистеми з претензією на автономію. За допомогою цього підходу було здійснено структурно-функціональний аналіз етнополітичних конфліктів у колишній Югославії, в ході якого було з’ясовано специфіку прояву конфлікту, а також характер його впливу на суспільство в цілому.

Метод синергетики, застосований під час дослідження етнополітичних конфліктів у Криму і Закарпатті, а також у Чернівецькій області, показав, що в разі нерівноважного стану системи актуалізується вплив зовнішнього чинника на систему.

Для аналізу й узагальнення етноконфліктних ситуацій було використано метод кейс-стаді. На підставі використання цього методу зроблено висновок про те, що цивілізаційний чинник активно використовується як інструмент для реалізації економічних і політичних інтересів певними політичними силами, яким вигідно підтримувати стан латентної конфліктності в місцевих спільнотах.

У проведеному дослідженні за необхідності було застосовано методи емпіричного рівня пізнання: аналіз документів, вторинний аналіз даних, отриманих в результаті соціологічних досліджень.

Джерельна база дисертації включає наукові праці, присвячені конфліктології та етнополітології, дослідження, виконані в рамках цивілізаційної теорії, а також аналітичні статті, опубліковані в мережі інтернет.

Наукова новизна отриманих результатів:

вперше:

– на основі застосування системного і синергетичного підходів показано роль цивілізаційного чинника в системі ключових чинників етнополітичного конфлікту, розглянутих як загальні, глибинні, сталі зв'язки і тенденції, що визначають розвиток конфлікту;

– у комплексному вигляді розкрито структуру цивілізаційного чинника в етнополітичних конфліктах і визначено структурно-функціональну взаємозалежність його складових, таких як мова, релігія, культура, менталітет, традиції, спосіб життя, матеріальні і духовні цінності, соціальні інститути, властиві різним цивілізаційним моделям;

вдосконалено:

– характеристику регіонального і цивілізаційного різноманіття України, на підставі якої обґрунтовано необхідність орієнтації на збіг ідентифікаційного та раціонально-прагматичного принципів у процесі формування й реалізації зовнішньої політики держави;

– застосування положень інструменталізму в етнополітичній конфліктології, на підставі чого виявлено умови, за яких цивілізаційна ідентичність використовується як символічний політичний ресурс, що є інструментом для реалізації політичних інтересів;

набули подальшого розвитку:

– узагальнення й огляд досліджень з питань цивілізаційної проблематики й етнополітичної конфліктології, в результаті чого було виявлено, що уразливим моментом багатьох теоретичних пошуків, які робляться в цьому напрямі, є недооцінка значення ролі економіки в життєдіяльності окремих цивілізацій;

– порівняльний аналіз етнополітичних конфліктів у регіонах України і в зарубіжних країнах, в результаті якого виявлено особливості впливу цивілізаційного чинника на розвиток конфліктних ситуацій, а також доведено необхідність врахування не лише діалектики об'єктивних умов і відповідного їм суб'єктивного чинника, але і впливу зовнішнього чинника;

– осмислення найбільш перспективних напрямів для подальших наукових досліджень з проблеми, що вивчається, зокрема, обґрунтовано необхідність застосування методу деконструкції в процесі аналізу концепції «зіткнення цивілізацій» для зниження гостроти цивілізаційного протистояння в умовах етнополітичного конфлікту.

Наукове і практичне значення отриманих результатів.

Результати дисертаційного дослідження можуть стати основою для подальших наукових розробок у сфері етнополітичної конфліктології. Теоретичні положення і наукові рекомендації, викладені в дисертації, можна буде використовувати під час розв’язання практичних завдань:

– у процесі доопрацювання й удосконалення проекту концепції етнонаціональної політики України та планування конкретних заходів щодо зниження рівня етнополітичної напруженості у деяких регіонах України, зокрема, у Криму, Закарпатті та Чернівецькій області;

– для забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах під час розробки та викладання курсів етнополітології, етнодержавознавства;

– в діяльності громадських організацій для підвищення рівня етнополітичної культури;

– під час розробки рекомендацій для ефективної роботи відповідних підрозділів органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в умовах міжетнічної напруженості.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, що містить отримані автором результати і висновки, які забезпечують постановку і розв’язання теоретичної проблеми в рамках здійснення нових розробок в етнополітології та етнодержавознавстві. Всі результати дослідження отримано автором самостійно і опубліковано без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження було апробовано на 29 конференціях і семінарах, зокрема: «Релігія і громадянське суспільство: через міжкультурні комунікації – до діалогу цивілізацій» (Алушта, 2005); «Еліти і цивілізаційні процеси формування націй» (Київ, 2006); «Стосунки Сходу і Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності» (Луганськ, 2007); «Ідеологія українського націоналізму на сучасному етапі побудови Української держави» (Івано-Франківськ, 2007); «Інноваційний розвиток суспільства в умовах – крос-культурних взаємодій» (Суми, 2008); «Інформаційне поле сучасної Росії: практики й ефекти» (Казань, 2008); «Політичний простір України: регіональні виміри» (Київ, 2009); «Новітні підходи до державного будівництва в умовах європейської інтеграції» (Київ, 2009); «Польща і Україна. Спадщина і сучасність» (Слупськ, Польща, 2009); «Етнічність і влада: національний і регіональний вимір нової архітектури безпеки в Європі» (Ялта, 2010); «Християнство та іслам – діалог культур і цивілізацій» (Севастополь, 2011).

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження відображено
в 32 публікаціях, у тому числі: 6 – у спеціалізованих фахових виданнях України, які відображають основні наукові результати дослідження, 19 публікацій апробаційного характеру, 7 статей в інших виданнях, які додатково відображають результати дослідження.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації –
175 сторінок, 33 сторінки – список джерел, який включає 337 найменувань.