РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВОТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Краткое содержание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ТАНЧУК Наталія Василівна

УДК 32:316.075.5

РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В

КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВОТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ТА

СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник –        доктор філософських наук, професор,

член-кореспондент НАНУ

Андрущенко Віктор Петрович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, ректор.

Офіційні опоненти:           доктор політичних наук, доцент

                  Дмитренко Микола Андрійович,

                  Інститут дослідження проблем

                  державної безпеки СБ України,

                  заступник директора;

кандидат політичних наук, доцент

Панченко Тетяна Василівна,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна, доцент

кафедри політології.

Захист відбудеться 23 грудня 2011 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.12 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано 22 листопада 2011 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                М.А. Остапенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема регіоналізму є актуальною для України, передусім, з огляду на існування значних історико-культурних, економічних, геополітичних розбіжностей між різними регіонами країни. За відносно короткий період незалежного існування держави ще не вдалося подолати певну відчуженість у взаємовідносинах між регіонами, які особливо загострюються під час політичних криз чи виборчих кампаній, що стали для України перманентними. У суспільстві ще не вдалося сформувати почуття національної єдності, яке могло б стати надійним засобом від дезінтеграційних процесів. Крім цього, незавершеність становлення української державності та невирішеність проблем у соціальній сфері українського суспільства й зумовили актуальність дослідження цього спектру проблем.

Розробка дієвої регіональної політики держави передбачає перехід від базової для державної політики парадигми домінування макрорівневих політичних проблем (з неминучим розв’язанням проблем місцевих за залишковим принципом) до парадигми пріоритетності політичних проблем мікрорівня (з орієнтацією на здобуття кінцевого інтегрального ефекту для всієї держави).

Успішна регіональна політика держави може бути не лише гарантом вирішення місцевих політичних проблем, але й інструментом реалізації будь-якої центральної політики уряду, а врешті-решт – слугувати запорукою незворотності політичних реформ у державі в цілому.

Проблеми регіоналізму та регіональної політики знаходяться в полі зору українських науковців різних галузей знань. Так, цій проблемі присвячено праці А. Берези (в контексті європейського досвіду забезпечення державної стабільності), О. Дікарєва, Р. Калитчака, В. Копійки, О. Кукарцева (механізми політичної взаємодії у форматі «центр-регіони»), О. Мрінської (з акцентом на географічних аспектах), Н. Мікули, М. Харитончука, Є. Кіш (транскордонне співробітництво), Т. Стародуб (регіональна ідентичність в контексті зовнішньої політики України) та ін.

Проблеми адміністративно-територіального устрою країни розглядають у своїх працях В. Авер’янов, О. Клинченко, І. Коліушко, а функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування – О. Батанов, В. Кампо, А. Коваленко, Ю. Крестєва, А. Некряч, О. Ніколаєв, В. Шаповал та ін. Етнонаціональні аспекти регіональних відносин висвітлюються у працях І. Кресіної, О. Майбороди, Т. Татаренко.

Безпосередньо роль регіонального чинника в сучасному політичному та суспільному житті досліджують С. Бугай, З. Варналій, О. Габріелян, М. Гладій, М. Дацишин, М. Дмитренко, М. Долішній, О. Збаращук, М.Їжа, Є. Кіш, Т. Кучеренко, М. Лендьел, С. Максименко, Т. Панченко, С. Писаренко, С. Романюк, О. Стегній, Д. Стеченко, І. Студенніков, Т. Ткаченко, М. Чумаченко, М. Чурилов та М. Янків. До вивчення різних аспектів регіональної проблематики звертаються такі вітчизняні політологи як В. Гриньов, М. Михальченко, С. Романюк, М. Томенко, В. Фесенко, М. Шаповаленко, Л. Чекаленко-Васильєва та інші.

Серед зарубіжних дослідників проблем регіонів слід виділити М. Кітінга, Ж. Марку, С. Ліпсета, М. Портера, В. Роккана, Е. Томпсона, а серед російських – С. Артоболевського, С. Бразілова, В. Гельмана, Р. Туровського, О. Чернишова та інших.

Значну роль у вивченні регіональних аспектів суспільного розвитку України відіграють напрацювання вітчизняних дослідницьких центрів: Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, Українського незалежного центру політичних досліджень, Аналітичного центру Інституту реформ, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Інституту регіональних досліджень, Інституту Схід–Захід та ін.

Незважаючи на певний науковий доробок у даній проблематиці, питання ролі та значення регіональної політики в забезпеченні державотворчого розвитку та соціального захисту залишається недостатньо дослідженим. Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження та визначило його структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами та темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах Тематичного плану науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, науковий напрям «Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердженого Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова (протокол від 31 січня 2008 року № 7). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол від 24 квітня 2008 року № 10).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є аналіз регіональної політики в контексті державотворчого розвитку та соціального захисту населення України.

З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:

− провести науковий аналіз методологічних засад сучасних регіональних досліджень, проаналізувати основні наукові підходи до розуміння суті, структури, функцій регіональної політики держави; виділити основні періоди становлення теорії регіональної політики;

− уточнити визначення місця регіональної політики в контексті державотворчих процесів;

− проаналізувати політико-правові засади формування державної регіональної політики в Україні, об’єкт-суб’єктні відносини, які виникають у процесі реалізації цієї політики; дослідити основні напрями здійснення регіональної політики;

− дослідити політику регіоналізму в державотворчому процесі України через аналіз проблеми форми державного територіального устрою як такої, що покликана забезпечити територіальну цілісність та недоторканість державних кордонів, протидіяти тенденціям сепаратизму, і є одним із засобів вирішення завдань суспільної трансформації;

− проаналізувати програмні документи політичних партій щодо регіональної ідеї та територіального устрою держави.

− визначити соціально-економічні характеристики регіонів як критерій їх класифікації з урахуванням об’єктивних економічних показників збереження і відтворення промислового потенціалу, ефективності недержавного сектору економіки, привабливості для закордонних інвесторів, інвестицій в основний капітал тощо та проаналізувати особливості реалізації соціально-економічної складової регіональної політики,  дослідити механізм вирішення регіональних завдань соціального захисту в Україні.

Об’єктом дослідження є регіональна політика як один із видів державної політики, як комплекс законодавчих, адміністративних та економічних заходів, які регулюють економічні, політичні та соціальні взаємовідносини між державою та регіонами, а також регіонів між собою.

Предметом дослідження є аналіз чинників регіональної політики, що забезпечують державотворчий розвиток та соціальний захист в сучасній Україні.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження у роботі було використано наукові принципи історизму, об’єктивності, системності, цілісності, причинності, а також загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання політичних явищ.

Як базовий використовувався системний підхід, що дає можливість узагальнити результати застосування інших пізнавальних методів. Системний підхід також дав змогу розглядати державу як цілісність взаємопов’язаних між собою функціонально різнорідних елементів, що характеризуються регіональним розподілом політичної активності населення, а державну регіональну політику як складну систему з певною структурою і механізмами реалізації.

Основні методи, що використовувалися в дослідженні: структурно-функціональний, який включає вивчення функціональних залежностей елементів державно-територіального устрою, системи регіонального самоврядування і центрального державного управління, а також функціонального взаємодоповнення різних структурних елементів; інституціональний, який конкретизує організаційні механізми оптимізації політичних відносин між центром та регіонами, а також між самими регіонами; порівняльний, який уможливлює виявлення інституціональних способів узгодження інтересів держави з регіонами й регіонів між собою, виходячи з порівняння процесів регіоналізації в сучасних державах. Метод моделювання, програмно-цільові методи були використані при виробленні рекомендацій щодо вдосконалення державної регіональної політики і механізмів її реалізації.

З метою об’єктивної оцінки рівня розвитку регіонів та їх соціально-економічних проблем використано спеціальні методи дослідження, зокрема, статистичні. Для обґрунтування напрямів державної регіональної політики та шляхів удосконалення організаційно-правового забезпечення її реалізації здійснено аналіз документів (законодавчих актів, програм, положень, статутів тощо). Правову основу дослідження складають Конституція України, закони України, інші загальнодержавні політико-правові документи з питань державного регулювання регіонального розвитку, міжнародні правові акти, насамперед ті, що визначають європейські стандарти врядування на регіональному рівні.

Дисертаційне дослідження здійснювалась на засадах міждисциплінарного підходу з використанням знань з політології, політичної регіоналістики, теорії державного управління, теорії держави і права, конфліктології, соціології та інших наук суспільно-гуманітарного циклу.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Вона полягає у з’ясуванні основних чинників регіональної політики у процесах державотворення та соціального захисту громадян. У межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.

Уперше:

− в українській політичній науці сформульовано визначення регіональної політики як такої, що має на меті управління регіональним розвитком, що забезпечує політичну участь населення регіону в державотворчих процесах завдяки поєднанню загальнонаціональних та регіональних політичних завдань та інтересів. Це можливо через узгодження підтримки загальнонаціональних політичних програм та участі у реалізації політичних проектів розвитку власного регіону, що в кінцевому результаті гарантує розвиток країни в цілому;

− запропоновано авторську періодизацію становлення теорії регіональної політики в Україні, яка включає чотири етапи. Перший – період, пов’язаний зі становленням національної держави (1991–1999) і характеризується зміцненням становища центру й підпорядкованість йому регіональних еліт. На другому етапі (1999–2004) проблема регіонального розвитку отримує своє спеціальне розв’язання в державній політиці, а регіональні еліти вводяться в контекст всеукраїнської політики. Третій етап − (2005–2009) характеризується невизначеністю регіональної політики і спробами обмеженням впливу регіональних еліт на регіональну політику держави. Четвертий етап становлення регіональної політики починається з 2010 р., коли участь регіональних еліт у процесах державотворення отримує подальший розвиток, зокрема, через активізацію діяльності створеної Ради регіонів при Президентові України;

− встановлено, що основні напрями здійснення регіональної політики представлені у трьох напрямах управління регіональним розвитком: політичному (поділ владних повноважень на рівні регіональної компетенції, оптимізація функціонування місцевого самоврядування, раціональна регіоналізація), економічному (розвиток регіональних ринків праці, узгодження структурних реформ у регіонах із загальнонаціональними структурними реформами, інноваційний характер реструктуризації виробництва) та соціальному (регіоналізація соціальних програм).

Поглиблено:

− положення про те, що сучасні концепції регіонального розвитку балансують між двома підходами: «політикою вирівнювання» рівня розвитку регіонів, яку здійснює переважно центральна влада, з одного боку, а також політику мобілізації внутрішнього потенціалу регіонів, яку здійснюють переважно регіональні еліти і жителі регіонів. Оптимальною на цьому фоні постає реалізація моделі регіональної політики, яка включає узгоджені концепції адресного інноваційно-інвестиційного розвитку кожного регіону, коли зусилля регіональних еліт отримують сприяння з боку держави;

− виявлено, що провідну роль у державотворенні на регіональному рівні відіграють регіональні еліти. Саме вони визначають через реалізацію безпосереднього управління регіональним розвитком формат участі громадян конкретного регіону у загальнонаціональних політичних проектах, у тому числі й у їх інтегральному результаті – державотворенні;

− наукові напрацювання про те, що в Україні присутній регіоналізм як політичний феномен активності регіональних еліт, спрямованої на відмежування від загальнонаціональних проблем та проблем інших регіонів. У той же час практично не робиться жодних кроків у напрямку регіоналізації як політики, що проводиться центром з метою спрямування активності громадян та регіональних еліт в державотворчому розвитку через розвиток регіонів. Така тенденція створює ризики для збереження територіальної цілісності країни та сприяє укоріненню стратегій автономізації та федералізації.

Отримали подальшого розвитку:

− обґрунтування розвитку регіональних ринків праці як основного механізму реалізації соціально-економічної складової регіональної політики. Регіональний ринок праці є інтегральним феноменом, який відображає рівень економічного розвитку регіону, його демографічний профіль, а також дає змогу оцінити можливості регіону щодо забезпечення власними ресурсами реалізацію основних соціальних програм;

− висновок про те, що успішне вирішення регіональних завдань соціального захисту у державі є можливим лише за умови збалансованої регіональної політики: регіоналізація повинна здійснюватися з урахуванням спроможності регіону вирішувати основні завдання соціальної захисту власними силами, тоді як центральна влада повинна опікуватися завданнями соціального розвитку регіону. Центральна державна допомога не повинна перетворюватися на пряме джерело прибутку регіону (що стимулювало би появу так званих депресивних регіонів), а повинна бути адресно спрямованою на розвиток соціальних програм (освітніх, програм зайнятості та інших, які забезпечують активізацію участі громадян у процесах державотворення).

Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання у формуванні та реалізації регіональної політики в Україні, у законотворчій діяльності, а також у навчальному процесі у вищих закладах освіти, розробці спеціальних курсів з соціально-політичних дисциплін, у підготовці методичних, навчальних посібників, монографій, аналітичних доповідей та статей. Міждисциплінарний характер отриманих результатів дає можливість їх використання у теорії державного управління, соціології та регіоналістиці.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження отримали апробацію, насамперед, при обговореннях на спільному засіданні кафедр філософії та політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, доповідалися й обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях та круглих столах, а саме: Міжнародних наукових конференціях – «ІV юридичні читання» (Київ, 2008); «V юридичні читання. Проблеми верховенства права: теорія і практика» (Київ, 2009); «VІ юридичні читання. Правова культура, правова свідомість і право» (Київ, 2010); круглих столах «Україна в Європі: моделі інтеграційного поступу» (Київ, 2009) та «Політична криза в Україні: проблеми і шляхи вирішення» (Київ, 2010).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 5 наукових праць у фахових наукових виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів (поділених на підрозділи), висновків та списку використаних джерел (187 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 185 сторінок, із них основна частина – 164 сторінки.