ПРОФЕСІЙНИЙ МЕНТАЛІТЕТ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ: ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання дисертації, об’єкт і предмет дослідження, наведено характеристику використаних методів дослідження, сформульовані основні положення наукової новизни. Наведено дані щодо практичного значення результатів дослідження, щодо апробації результатів дисертації та публікацій за темою дослідження.

У першому розділі – “Феноменологія професійного менталітету державних службовців” – розглянуто проблему професійного менталітету в контексті аналізу сучасної парадигми професіоналізації державної служби в Україні; визначено сутність, структуру і подано змістовні характеристики феномена “професійний менталітет державних службовців”; уточнено сутність понять “менталітет” і “професійний менталітет.”

Аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури свідчить про те, що поняття “менталітет” достатньо тривалий час перебуває у науковому обігу і розглядається науковцями (Ж. ле Гоффом, К. Леві-Строссом, Л. Февром та ін.) як посередницький ланцюжок, що служить для взаємозв’язку соціальних процесів з духовним життям і є своєрідним стрижнем історичного процесу.

Теоретичною основою дослідження стали роботи М.Алексєєва, І. Берегового, І. Бичка, О. Донченко, В. Кизими, О. Лісеєнко, Ю. Романенка, В. Храмової, Є. Чорного, А. Кравченко, В. Попова, М. Юрія та ін. Менталітет розглядається як система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних спільнот (груп), індивідів, що містить сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення, які визначають здатність спільностей та індивідів сприймати чи діяти відповідно; а ментальність – як полісемантичне поняття для визначення рівнів мислення, що не обмежуються сферою усвідомленого, це властивий саме певному часу, культурі, цивілізації, спільноті загальний розумовий інструмент, яким індивіди епохи володіють і користуються в неусвідомленій формі. Концепція і зміст першого підходу яскраво представлені у висловлюванні М. Юрія, який підкреслює, що менталітет – це не особливий національний логос і не апріорна система цінностей (частина ідеології), а певний соціально-психологічний стан суб’єкта, етносу, нації, народності, громадян, що втілив у собі (не “в пам’яті народу”, а в його підсвідомості) результати тривалого й усталеного впливу етнічних, природно-географічних і соціально-економічних умов проживання суб’єкта. Отже, менталітет є певним “поведінковим кодом”, що детермінує стійкий соціально-психологічний стан суб’єкта (людини, нації, народу), як органічну цілісність соціально-психологічних якостей і рис, притаманних саме цьому народу, цій спільноті та її громадянам, яка обумовлює саме таку, а не іншу реакцію суб’єкта менталітету на зміни навколишніх умов.

Сучасні дослідники (О. Бандурка, С. Бочарова, Є. Клімов, А. Кравченко, В. Попов М. Оганісян та ін.) площину професійного менталітету аналізують через призму професійної діяльності, а саме через аналіз професійної свідомості і професійної поведінки людини, з метою оптимізації міжособистісних відносин і розумного подолання конфліктів у сфері праці. Моделюванню соціальної поведінки як індивіда, так і соціальних груп в контексті вивчення проблем менталітету присвячені дослідження Ю. Канигіна, А. Кравченко, І. Мостової, І. Патлах, Б. Парахонського, В. Попова, А. Скорик, Є. Федоренка та ін.

Встановлено, що в професійній діяльності державних службовців важливу роль відіграють такі структурні компоненти феномену “менталітет”, як розум, воля, емоції, життєві настанови, а також загальний рівень соціалізації та окремі соціальні параметри (стать, вік, освіта, приналежність до якоїсь формальної або неформальної групи тощо), особистісне світосприйняття та правосвідомість як властивість психічної діяльності особистості, що здатна внутрішньо регулювати поведінку і встановлювати рівновагу із зовнішніми впливами. Під професійним менталітетом державних службовців автор розуміє спосіб мислення та поведінки особистості, який відповідає критеріям моралі та вимогам професійного кодексу державних службовців і забезпечує належну ефективність виконання ними службового обов’язку в галузі державного управління.

Структура професійного менталітету державних службовців визначена як система, яка складається з групи загальних, спеціальних і функціонально-регуляторних елементів. До групи загальних елементів віднесено категорії мислення, а також норми поведінки і сферу почуттів. Норми поведінки виступають основними регуляторами професійної діяльності державних службовців, які повинні відповідати соціальним чи груповим очікуванням, а позитивна сфера почуттів посилюватиме мотивацію щодо дотримання норм поведінки, тобто сприятиме підвищенню рівня правової культури особистості.

До групи спеціальних елементів структури професійного менталітету державних службовців віднесено правову культуру і правосвідомість. Правова культура державних службовців обумовлює природний інтерес до тієї особистісної якості, на якій “замикається” механізм перетворення її поглядів у переконання, а через них – у дії в правовій сфері, тобто до правосвідомості, яка безпосередньо впливає на позитивний розвиток професійного менталітету державних службовців.

До складу групи функціонально-регуляторних елементів професійного менталітету державних службовців входять різні види компетентностей, а саме: етносоціокультурна, професійна, управлінсько-комунікативна і регулятивно-емоційна.

Етносоціокультурна компетентність державних службовців розглядається як системостворююча основа інтелектуально-духовного життя суспільства, через яку відбувається соціальне спадкування від покоління до покоління зі збереженням найбільш вагомих соціально-психологічних характеристик особистості. Показниками оцінювання етносоціокультурної компетентності державних службовців є вільне володіння державною мовою та іншими мовами міжнаціонального спілкування; обізнаність стосовно культурних традицій народів, що проживають на території України; вміння здійснювати ефективну соціально-комунікативну діяльність.

Професійна компетентність державних службовців – це вміння ефективно здійснювати конкретну діяльність у сфері державного управління, що визначена межами компетенції державного службовця як посадової особи,  високим рівнем прояву професіоналізму. Показниками оцінювання професійної компетентності державних службовців є знання загальних основ соціально-економічної структури держави; обізнаність з основ управління державним сектором; розуміння соціально-рольової функції державного службовця.

Управлінсько-комунікативна компетентність державних службовців – це вміння здійснювати управлінську діяльність у сфері сучасних комунікативних мереж державного управління. Показниками оцінювання управлінсько-комунікативної компетентності державних службовців є знання загальних основ управління; обізнаність у сфері сучасних комунікативних мереж державного управління, володіння техніками інформаційного обміну в діловому спілкуванні. Регулятивно-емоційна компетентність державних службовців – це здатність ефективно використовувати соціально-психологічні механізми  міжособистісної взаємодії та механізми соціально-професійної адаптації у сфері ділового спілкування. Показниками оцінювання регулятивно-емоційної компетентності державних службовців є індивідуально-особистісна готовність до соціально-професійної адаптації; обізнаність із загальних основ міжособистісної взаємодії у сфері ділового спілкування; чітке знання кодексу поведінки державних службовців.

Таким чином, визначена структура професійного менталітету державних службовців дозволяє розробляти методику оцінювання рівня сформованості та особистісно орієтовану технологію формування професійного менталітету державних службовців.

У другому розділі – “Діагностика рівнів сформованості професійного менталітету державних службовців” – проведено діагностику рівнів сформованості професійного менталітету державних службовців, на основі чого встановлено: особливості проявів у державних службовців головних детермінант української ментальності; фактори, що впливають на рівень сформованості професійного менталітету державних службовців; причини, що призводять до професійної деформації державних службовців.

Для визначення стану сформованості професійного менталітету у державних службовців розроблено програму констатувального експерименту. Першим етапом реалізації цієї програми було проведення соціологічного опитування державних службовців з метою виявлення їх ставлення до проблем формування професійного менталітету.

Другим етапом реалізації програми констатувального експерименту було вирахування коефіцієнту сформованості професійного менталітету державних службовців. Вирахування коефіцієнту сформованості професійного менталітету державних службовців відбувалося за таким алгоритмом.

По-перше, на базі дисциплін, які покладені в основу програм підготовки державних службовців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “магістр” і програм підвищення кваліфікації державних службовців, було розроблено тестові завдання. Вони спрямовувалися на вимірювання етносоціокультурної, професійної, управлінсько-комунікативної та регулятивно-емоційної компетентностей  державних службовців.

По-друге, визначалися результати загального рівня сформованості професійного менталітету у державних службовців. Ці дані вираховувалися шляхом визначення середнього арифметичного за формулою:

де В_с – середній показник високого рівня сформованості
професійного менталітету державних службовців; В₁ – високий результат етносоціокультурної компетентності державних службовців, В₂ – високий результат професійної компетентності державних службовців, В₃ – високий результат управлінсько-комунікативної компетентності державних службовців, В₄ – високий результат регулятивно-емоційної компетентності державних службовців. Аналогічно визначалося середнє арифметичне для достатнього, середнього і низького рівнів сформованості професійного менталітету  державних службовців.

По-третє, було обчислено індекс сформованості професійного менталітету державних службовців за формулою:

                

де Ігр.гот. – індекс групової сформованості професійного менталітету державних службовців; k – кількість щаблів сформованості компетентностей, тобто k=4; Р_ГВ – кількість державних службовців (у %), які досягли високого рівня за певним щаблем; Р_ГД – кількість державних службовців (у %), які досягли достатнього рівня за певним щаблем; Р_ГС – кількість державних службовців (у %), які досягли середнього рівня за певним щаблем; Р_ГН – кількість державних службовців (у %), які досягли низького рівня за певним щаблем. Кожному щаблю було присвоєно певну кількість балів: високому щаблю – 4 бали; достатньому – 3 бали, середньому – 2 бали, низькому – 1 бал. Отже, показниками індексу групової сформованості виступили: 1 – 1,75 – низький; 1,76 – 2,5 – середній; 2,6 – 3,25 – достатній; 3,26 – 4 – високий.

Результати діагностики рівня сформованості професійного менталітету державних службовців засвідчили, що лише у 2,6% державних службовців, які брали участь в констатувальному експерименті, виявлено високий рівень сформованості професійного менталітету; у 18,4% – достатній; у 60,3% – середній і 18,7% – низький. Було встановлено, що такі глибинні риси українського національного менталітету, як універсалізм, естетизм, толерантність, індивідуалізм, спонтанність, повага до традицій, емоційність, жвавість, інтровертивність, рефлективність і т. ін. позитивно впливають на процес формування професійного менталітету державних службовців. Фактором, який значно підвищує рівень професійного менталітету державних службовців, є правосвідомість. Правосвідомості державного службовця відводиться роль механізму обмеження проявів національного менталітету в професійній діяльності, який дозволяє у процесі виконання професійних обов’язків свідомо позбутися негативних і максимально ефективно використовувати позитивні ментальні характеристики особи. До чинників, що спричиняють професійну деформацію державних службовців, віднесено низький рівень правової культури, професіоналізму і професійної мобільності сучасних державних службовців.

Отже, врахування особливостей професійного менталітету державних службовців відповідно до соціально-професійної стратифікації дозволить кадровим службам більш детально аналізувати поведінку персоналу і розробляти ефективну стратегію управління та визначати стандарти професійної поведінки на державній службі.

У третьому розділі – “Експериментальна технологія формування професійного менталітету державних службовці” – подано характеристику  принципів функціонування особистісно орієнтованої технології як системи, її змістовних і процесуальних компонентів, етносоціопсихолінгвістичних умов формування професійного менталітету державних службовців.

Особистісно орієнтована технологія формування професійного менталітету державних службовців розглядається автором як комплекс науково-методичних дій, спрямованих на реалізацію принципів, умов, а також змістовних і процесуальних компонентів її функціонування в умовах післядипломної освіти (див. рис.). Встановлено, що основними принципами ефективного функціонування особистісно орієнтовної технології формування професійного менталітету державних службовців є активність і свідомість, системність і тематичність, інтеграція навчальних предметів, андрагогічні принципи.

Визначено етносоціопсихолінгвістичні умови формування професійного менталітету державних службовців: стандартизація професійно-рольової поведінки державних службовців; розвиток мовної особистості державних службовців; розвиток професійно важливих якостей державних службовців і розвиток правосвідомості державних службовців. Важливим при реалізації цих умов є врахування специфіки професійної діяльності державних службовців. Так, стратегія стандартизації професійно-рольової поведінки державних службовців повинна бути спрямована на формування навичок надання громадянам України якісних управлінських послуг відповідно до своєї компетенції. Стратегія розвитку професійно важливих якостей державних службовців має скеровуватися на формування умінь ефективно здійснювати професійно-управлінську діяльність в умовах динамічних соціальних змін. Стратегія розвитку мовної особистості державних службовців – на формування умінь та навичок здійснювати ефективну професійно-комунікативну діяльність. Стратегія розвитку правосвідомості державних службовців – на формування правової культури особистості.

Автором доведено, що змістовні і процесуальні компоненти особистісно орієнтованої технології формування професійного менталітету державних службовців віддзеркалюють замкнений цикл дій в системі післядипломної освіти державних службовців, що дозволяє на будь-якому етапі її функціонування вносити пропозиції, зміни, рекомендації для вдосконалення та підвищення ефективності навчального процесу взагалі.

На когнітивно-пізнавальному етапі формуються знання щодо структури професійного менталітету державних службовців, кодексу поведінки державного службовця, принципів державної служби, законодавства, що стосується проходження державної служби, механізмів міжособистісної комунікації тощо.

На соціально-діяльнісному – вміння застосовувати отримані знання у нових ситуаціях професійної діяльності на основі аналізу різних елементів, взаємозв’язків, організаційних принципів професійного менталітету державних службовців. На комунікативно-креативному – навички створення плану, алгоритму дій в неординарних або конфліктних ситуаціях у сфері професійно-комунікативної діяльності державних службовців; здатність бути частиною корпорації; а також вміння оцінювати рівень сформованості професійного менталітету у підлеглих.