РЕГІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначаються мета та завдання, об‘єкт і предмет дослідження, наукова новизна та практичне значення дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічна та джерельно-документальна база дослідження” - розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу дослідження та здійснено класифікацію та критичний аналіз основних джерел, використаних для дослідження.

З огляду на мету і завдання даної роботи в методологічному аспекті концепція даного дослідження полягає у виявленні ролі і місця (суб)регіональних напрямків у євроінтеграційній стратегії України з огляду на пошук ефективних механізмів реалізації регіональних пріоритетів України в імплементації європейської політики. Власне дана концепція спрямована на дослідження ефективності регіональної політики України, принципи її формування та тенденції практичної реалізації. Така концепція є багатокомпонентною і передбачає виокремлення таких її складових як: європейська політика як пріоритетний національний і зовнішньополітичний інтерес України, що передбачає вивчення особливостей формування європейської регіональної системи й принципів її функціонування; тенденції регіоналізації та субрегіоналізації на східному кордоні Європейського Союзу, місце України в них; регіональне співробітництво у контексті реалізації євроінтеграційного пріоритету зовнішньої політики України; форми, методи та механізми реалізації регіональних напрямків зовнішньої політики України.

Дослідження кожного з цих компонентів передбачає застосування специфічних методів аналізу, в основі яких системний підхід, політичний аналіз та геополітичний аналіз, що виступає у якості методологічного прийому.

Автором послідовно розглянуті методологічні підходи до визначення таких термінів як «регіон», «регіональна політика», «регіоналізація», «регіоналізм», «регіональний пріоритет» тощо. В результаті аналізу автором встановлено, що регіональна політика є інструментом реалізації інтересів держав у регіональному просторі або у регіональній системі. Базовою категорією для визначення регіональних пріоритетів політики європейської інтеграції України є регіон та критерії його виокремлення, оскільки для України актуальним є визначення регіону для реалізації цілей і завдань регіональної політики. Узагальнюючи існуючі теоретичні підходи в сучасних міжнародних відносинах автор виділяє такі критерії виокремлення регіонів: наявність довготривалих інтересів, що пов’язані з географічним розташуванням; наявність спільної міжнародно-політичної або суто регіональної проблеми, що потребує зусиль країн регіону для її вирішення; культурна, релігійна, етнічна, мовна спільність; інтенсивність зв’язків з приводу обсягу та характеру зовнішньої торгівлі, включаючи співвідношення імпорту та експорту; особливості фінансових контактів; рівень політичної взаємодії. Ці критерії можуть складатися у різні пріоритетні рівні для кожного окремого регіону, але у сукупності є характерними для будь-якої регіональної системи. На думку автора, важливими критеріями міжнародних регіонів, виступає поділ спільних цінностей та інтересів, що призводять до інтеграційних проектів щодо поєднання зусиль з реалізації цих спільних інтересів.

Автор пропонує структуру аналізу міжнародних регіонів, що визначаються у якості пріоритетних для України в контексті реалізації євроінтеграційної політики: по-перше, визначення регіону, мета об’єднання, делімітація; по-друге, структура, стратегії співробітництва, форми співробітництва.

Таким чином, пошук відповідного регіонального простору, адекватного цілям євроінтеграційної стратегії України, є однією із центральних ланок визначення регіональних пріоритетів України, на що й спрямовано аналіз у рамках даного дослідження.

Джерельно-документальну базу дослідження автор класифікує за наступними групами джерел: по-перше, важливі міжнародно-правові документи та нормативно-правові акти України, які визначають форми і напрямки діяльності України на зазначених зовнішньополітичних  напрямах, які поділяються автором на документи загальнонаціонального значення, документи законодавчого характеру, видані ВР України, міжнародні документи та матеріали роботи міжнародних організацій. По-друге, виступи та офіційні заяви керівників та провідних науковців з питань зовнішньої політики в цілому та щодо регіональних пріоритетів зокрема. По-третє, монографії, збірники статей та колективні праці політичних і наукових діячів української та зарубіжної науки. Матеріали вітчизняних та періодичних видань, які присвячені питанням геополітичного майбутнього України, її зовнішньополітичному вибору  та дослідженню питань регіональних пріоритетів європейської політики України. Так, роль та місце України у сучасному світі, її геополітичне значення для майбутнього Європи, європейські та євроатлантичні перспективи української держави, а також визначення пріоритетів зовнішньої політики України на європейському просторі, є центральними в роботах Балабана Р., Бершеди Є., Бодрука О., Василенко С., Віднянського С., Гальчинского А., Горбуліна В., Грищенка Т., Денисюка В., Єременка С., Кіш Є., Клімчука Б., Кононенка Н., Литвина В., Мальського М., Матійчика Я., Моцика О., Новицького В., Парахонського Б., Рудича Ф., Треніна Д., Соболєва А., Соскіна О. 

Аналізу значення регіонів Центрально-Східної Європи, регіонів Чорного та Балтійського морів для європейського майбутнього України присвячено значну кількість наукових досліджень та праць українських та зарубіжних вчених, таких як Павлюк О., Зеленько Г., Рилач Ю., Кононенко Н., Брюсіс М., Емманклідіс Ж. тощо.

Останню категорію складають матеріали міжнародних конференцій, наукові дослідження, розробки та доповіді науково-дослідних центрів, інституцій, установ, вищих учбових закладів, інтернет-проекти, які займаються питаннями, розгляду яких присвячено дане дисертаційне дослідження.

У другому розділі – “Принципи та методи формування регіональних пріоритетів європейської політики України” - розглянуто основні принципи формування регіональної політики України щодо регіонів ЦСЄ, Балтійського та Чорного морів, проаналізовано фактори, що впливають на визначення пріоритетів регіонального співробітництва та досліджено методи, форми та механізми реалізації цілей регіональної політики щодо вищезазначених регіонів.

У роботі послідовно аналізуються наступні чинники, що визначають регіональні пріоритети євроінтеграційної політики України: проголошення Україною європейської інтеграції домінантами свого розвитку; безпосереднє наближення ЄС до українських кордонів із акцентом на тенденції інтенсифікації процесів регіоналізації вздовж кордонів ЄС в інтересах створення  геополітичного та геоекономічного простору на принципах та нормах ЄС; прагнення України долучитись до процесів, що відбуваються в Європі, та зайняти важливе місце на Балто-Чорноморській вісі шляхом налагодження тісної співпраці зі своїми найближчими сусідами в ЦСЄ, з країнами Балтії, Чорного моря; можливість використання (суб)регіонального співробітництва, яке може стати важливим чинником реалізації українського шляху до Європи, зважаючи на неможливість найближчого майбутнього посісти місце серед кандидатів на вступ до ЄС.

Автором особливо відзначено, що суть сучасної офіційної регіональної політики України полягає у просуванні по Балто-Чорноморській вісі співробітництва цінностей ЄС, європейської громадянської, розвиток практичних аспектів європейської інтеграції (транскордонне співробітництво, транспортні та енергетичні мережі тощо). 

Основними методами реалізації регіональної політики України щодо визначених пріоритетних напрямків, ефективність яких аналізується у дослідженні, є: багатостороннє співробітництво у рамках визначеного регіону з різноманітних питань, що становлять інтерес для регіону в цілому; двостороннє співробітництво між країнами; співробітництво у рамках існуючих регіональних міжнародних організацій, форумів та процесів; трансрегіональне співробітництво багатостороннього, двостороннього характеру, а також у рамках форумів та організацій, учасники яких належать до різних (суб)регіональних утворень, наприклад, з питань транспортування енергоносіїв; транскордонне співробітництво з країнами-сусідами.

Особливу увагу автором приділено визначенню проблем, які здатні негативно вплинути на реалізацію українських регіональних пріоритетів і на вирішення яких мають бути спрямовані першочергові зовнішньополітичні зусилля в контексті максимізації ефективності регіональної політики. Такими проблемами визначаються невідповідність України європейським вимогам соціально-економічного розвитку та незавершеність процесів демократичного реформування, наявність внутрішньо українських проблем політичного, економічного характеру; неготовність ЄС сприйняти Україну як нового кандидата на членства у цьому об’єднанні, яке зосереджується останнім часом на вирішенні внутрішніх проблем; подальше поглиблення розриву у темпах та результативності внутрішньополітичних, економічних та соціальних перетворень в Україні та країнах ЦСЄ, Балтії, що ускладнить зближення України з цими державами, передусім в економічній сфері, перетворивши українську державу на другорядного партнера у реалізації регіональних ініціатив; бажання країн-лідерів регіонів ЦСЄ, Чорного моря та Балтії посісти вагоме місце у східній політиці ЄС, перетворивши Україну з суб’єкта цієї політики на об’єкт; прагнення країн-членів ЄС усунути їх залежність від українських трубопроводів, створивши шляхи постачання енергоносіїв до Європи в обхід України; протидія Російської Федерації намаганням України стати лідером у регіоні Східної Європи, Чорного моря та на Балто-Чорноморській вісі.

Третій розділ – “Центрально-Східна Європа, регіони Чорного та Балтійського морів у євроінтеграційній політиці України” - присвячено дослідженню сучасного стану та перспектив відносин України та країн регіонів Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорноморського, а також проаналізовано потенціал транскордонного співробітництва як однієї з форм інтенсифікації регіонального співробітництва.

Розширення Європейського Союзу на Схід призвело до зростання значення України для країн ЦСЄ, що вилилось у зростання співпраці у різноманітних сферах взаємовідносин. Вступ до ЄС центральноєвропейських країн став одним із доказів необхідності поглиблення зазначеного співробітництва, адже це має вагомі передумови до реалізації євроінтеграційної стратегії України та загалом сприятиме пом’якшенню негативних наслідків розширення ЄС.

У загальному європейському баченні Чорноморський регіон сприймається як периферійна зона з переважними функціями транзитних можливостей та ресурсного потенціалу, відіграючи важливу роль у європейській політиці. На сьогодні внутрішня організація регіону є хаотичною та не містить чіткої геополітичної структури, що ускладнює вибір стратегії України щодо даного геополітичного та геоекономічного простору. В основі регіонотворення Чорноморського простору є інтереси в розбудові трансазійської мережі транспортних та енергетичних комунікацій, створення простору безпеки на південному напрямі самого ЄС. На двосторонньому рівні автором приділена увага значенню відносин України з Туреччиною, Грецією, Болгарією та Румунією в контексті просування її інтересів в чорноморському регіональному просторі.

Аналіз двосторонніх відносин України із Польщею, Словаччиною, країнами Балтії дають можливість автору запропонувати шляхи подолання можливої ізольованості України від європейських інтеграційних процесів, як полягають у продовженні удосконалення договірно-правової бази двосторонніх відносин із новими країнами-членами ЄС, поглибленні діалогу України із країнами ЦСЄ та Балтії щодо стабільності східних кордонів країн ЦСЄ, реалізації спільних виробничих міждержавних проектів та таких, що спрямовані на розбудову транспортної інфраструктури, співробітництво у енергетичній політиці, розширенні сфери діяльності існуючих міждержавних утворень, таких як єврорегіони, залучення досвіду країн ЦСЄ та Балтії у сфері професійної й структурної організації переговорного процесу з ЄС щодо співробітництва й інтеграції.

У четвертому розділі – “Діяльність України в регіональних міжнародних організаціях та форумах” - досліджуються цілі України та методи їх реалізації в рамках Балто-Чорноморського співробітництва, Організації Чорноморського економічного співробітництва, ГУАМ, Центральноєвропейської Ініціативи, як основних форм багатосторонньої співпраці країн визначених регіонів.

      Особлива увага приділяється автором питанню ефективності або неефективності даних структурних об’єднань в інтересах реалізації Україною її євроінтеграційного курсу, і вужче, реалізації специфічних національних інтересів в економічній та політичній, безпековій площині, серед яких зокрема: вирішення питання диверсифікації енергетичних джерел для Європейського Союзу та України водночас; розвиток паливно-енергетичного й транспортного комплексів країн-членів цих організацій та об’єднань; поліпшення внутрішнього політичного та економічного становища країн-членів ОЧЕС, ГУАМ, ЦЄІ; розширення перспективних ринків збуту товарів країн-членів ОЧЕС та ГУАМ.

      Автором визначено, що діяльність України у рамках ОЧЕС, ГУАМ, ЦЄІ та у форумі БЧС сприятиме налагодженню тісного політико-економічного та культурного співробітництва з країнами Центрально-Східної Європи, регіонів Балтійського та Чорного морів шляхом утвердження існуючих механізмів у рамках цих об’єднань. Поєднання їх потенціалу з відповідними кроками української держави на шляху внутрішнього економічного та політичного розвитку, може полегшити український шлях до об’єднаної Європи. Особливого значення на цьому шляху набуває діяльність у рамках ЦЄІ, яка залишаючись об’єднанням з підготовки країн до європейської та євроатлантичної інтеграції, надає значних можливостей для: обміну досвідом щодо внутрішньополітичних та адміністративних реформ, реформування економіки, а саме лібералізації торгівлі; залучення іноземної технічної допомоги; розвитку співробітництва у банківській справі та страхуванні; залучення іноземного фінансування сільського господарства, промисловості, наукового сектора тощо.

Очевидним є позитивний ефект від розбудови відносин між країнами регіонів Балтійського та Чорного морів, адже успішний перебіг структурних процесів на вісі Балтика – Чорне море у поєднанні з існуючими системами відносин у Центрально-Східній Європі лише додасть стабільності та процвітання Європи загалом. Автором відзначається в цьому контексті активна протидія Росії існуванню деяких з об’єднань та форумів, зокрема щодо таких як ГУАМ та БЧС, в яких вона не представлена у якості країни-члена. Існування таких об’єднань здебільшого сприймається як загроза російським регіональним інтересам, виводить країни-члени цих структур з-під російського впливу, створює підстави для зменшення у майбутньому енергетичної залежності від російських джерел нафти та газу, з часом може призвести до утворення альтернативної СНД організації виключно проєвропейської орієнтації. Актуальним в даному контексті автором вбачається розгортання концепції кооперативного регіоналізму, що має посилювати залучення Російської Федерації до проектів спільної зацікавленості в регіонах ЦСЄ, Балтійського та Чорного морів.