НЕДЕРЖАВНІ АКТОРИ В СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ НІМЕЧЧИНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми і наукова новизна, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні рамки та методи дослідження роботи, її практичне значення, подано апробацію теоретичних положень.

У першому розділі „Джерельно-документальна база та концептуально-теоретичні засади дослідження“ проведено характеристику джерельної бази дисертації та визначено стан наукової розробки теми  як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці.

У розділі проаналізовано та систематизовано наявні наукові розробки з досліджуваної проблеми. Використані в дисертації джерела за походженням, формою та змістом можна умовно поділити на такі групи.

До першої групи належать найважливіші внутрішньо-правові документи щодо розподілу зовнішньополітичних компетенцій державних органів влади ФРН, які є партнерами недержавних акторів під час втілення їхніх інтересів у зовнішньополітичній сфері. До них відносять також концептуальні документи – Білі книги німецької політики безпеки, в яких визначено основні напрями німецької зовнішньої політики.

Друга група джерел представлена статутними та звітними документами німецьких недержавних акторів, у яких сформульовано їхні зовнішньополітичні пріоритети. У цій частині розглянуто також звіти Федерального міністерства у справах економічного співробітництва, інформаційні повідомлення Федерального уряду, виступи та заяви представників німецьких органів влади, які дають оцінку недержавним акторам у процесі формування та здійснення офіційної зовнішньої політики Німеччини.

Третя група містить теоретичні роботи, присвячені питанню дослідження, які доцільно поділити на окремі підгрупи:

– перша підгрупа – монографії, колективні праці, наукові статті, які розкривають теоретичні основи посилення участі недержавних акторів у світовій політиці та їхнього впливу на зовнішню політику держав. До таких робіт належать дослідження Я. Біттнера, Ф. Бенніса, Р. Брауна, Е. Гранде, Г. Гуммеля, Г. Еллісона, П. Карценштайна, А. Лісе, Б. Луддерманна, Ю. Майєра, Е. Моравчика, А. Паула, Д. Релійца, Р. Снайдера, М. Цюрна, Дж. Хагана, С. Харніша, Х. Шмідл-Нойбург, Шарфа тощо. Окремо слід відзначити українських і російських дослідників, які у своїх роботах намагалися узагальнити теоретичні основи діяльності недержавних акторів у світовій політиці та їхній вплив на міжнародні процеси. До них належать праці С. А. Афонцева, С.П. Галаки, О. В. Зегонова, М. С. Каменецького, О. А Коппель, М. М.Лебедєвої, А. Н. Міхєєва, Б.О. Парахонського, А. А. Суботіна, А. В. Торкунова, Д. М. Фельдмана, П. А. Циганкова.

– друга підгрупа об’єднує в собі наукові праці, присвячені німецькій зовнішній політиці та ролі в ній недержавних акторів національного рівня. Поміж українських дослідників варто виокремити монографії та наукові статті С. Кондратюка, Р. Кривоноса, А. Кудряченка, Д. Лакішика, В. Степанова, які присвячені розкриттю основ німецької зовнішньої політики та місця ФРН в європейській системі міжнародних відносин. У роботі також було проаналізовано велику кількість німецьких робіт, які, використовуючи різні теоретичні підходи, сформулювали власне бачення зовнішньої політики Німеччини. В цьому контексті роботи А. Барінга, Р. Бауманна, В. фон Бредова, Г. Бьоекле, В. Вагнера, К. Гаке, К. Гоффманн, В.-Д. Ебервайна, К. Кайзера, Е. Кріппендорффа, Г. Крелла, Х. Мауля, Х. Мюллера,  Д. Петерса, М.-В.Райнхарда, Т. Ріссе-Каппана, В. Ріттбергера, К. Фройнд, Х. Хафтендорн, Е.-О.Чемпіля, Г.-П. Шварца, З. Шмідта заслуговують окремої уваги.

– третя – у кількісному вимірі найбільша підгрупа – охоплює роботи, в яких проаналізовано місце та роль як економічних, так і громадсько-політичних недержавних акторів у системі німецької зовнішньої політики. Ці аспекти дослідження представлено в теоретично-емпіричних роботах Х. Абромайта, П. Акерманна, О. Амеронгена, А. Барінга, С. Барча, С. Бірлінга, Г. Безіра, Дж. Бентеле, В. Бессона, Ф. Бреттшнайдер, В. Бюрера, К. Вагнер, Р. Вайзерта, Г. фон Вірегге, Г. Вевера, К. Вьорманна, Ю. Герхардса, М. Глааба, Д. Гьолера, К. Готто, В. Доблера, Г. Ердманна, C. Ієнгера, Ш. Зігмара, В. Ісмайра, Р. Кресса, Е.-Д.Кьоппера, К. Лаука, П. Лізера, В. Лінка, Г. Маєра, Е.-Г. Маренхольца, Ф. Мерцина, Ф. Найдхардта, К. Оснера, Д. Піля, Г. Раттінгера, К. Райфа, Л. Розенберга, М. Стаака, К. Тудуки, М. Тунерт, Г. Хайдтманна, М. Хайтцена, Ю. Хартманна, С. Хеллвіга, Г.-Е. Шаррера, К. Шеррера, З. Шмідта, У. Шойнера, В. Шрьодер та інших. Кожен із авторів намагався визначити місце окремого недержавного актора в системі німецької зовнішньої політики, використовуючи обрані ним емпіричні приклади.

Поміж наукових робіт німецьких дослідників необхідно відзначити колективну збірку за редакцією Г-П. Шварца, опубліковану в 1975 році, і чотиритомне колективне монографічне дослідження „Нова зовнішня політика Німеччини“, розроблене Німецьким товариством зовнішньої політики у 1991–1998 роках. У книзі за редакцією Г.-П. Шварца „Німецька зовнішня політика“ зібрано роботи німецьких науковців, які розкривають участь політичних фондів, релігійних об’єднань, економічних союзів, банків, груп інтересів у зовнішньополітичному процесі ФРН, починаючи з моменту заснування ФРН і до 1975 року. Логічним продовженням у цьому напрямі можна розглядати книгу під такою ж назвою за редакцією З. Шмідта, Г. Хельманна та Р. Вольфа, видану в 2007 році, яка присвячена схожим напрямам дослідження. У монографічному дослідженні „Нова зовнішня політика Німеччини“,  за редакцією В.-Д. Ебервайна та К.Кайзера, для дисертаційної роботи особливу цінність має четвертий том видання, в якому систематично представлено наукові статті з аналізу інституцій і ресурсів у німецькій зовнішній політиці.

На основі різних підходів у концептуально-теоретичній частині роботи запропоновано визначення та типологію „недержавних акторів“, основними характеристиками яких були незалежний від держави статус та наявність спільних цілей діяльності. Для представлення німецького підходу до категорії „недержавний актор“ було використано роботи С. Бірлінга, Й. фон Бернстроффа, Р. Лангхорна, Г. А. Пігмана, Г. Хельманна, М. Шпайха тощо. Частина теоретичного підрозділу розкриває причини, за яких стало можливе підвищення значення недержавних акторів як у німецькій зовнішній політиці, так і в міжнародних відносинах загалом. Основний акцент дослідження було зосереджено на роботах неоліберальної школи дослідження міжнародних відносин, представники якої найбільш інтенсивно займаються вивченням зазначеного кола питань.

Було визначено, що система зовнішньої політики, як і будь-яка система, складається з елементів, що взаємодіють не тільки між собою, а й із самою системою як цілісністю, яка в свою чергу певним чином впливає на свої складові. Недержавні актори є елементами системи зовнішньої політики ФРН, виконуючи в ній роль похідних гравців. Впливати на німецьку зовнішню політику вони можуть як через взаємодію з гравцями вищого рівня, до яких належать державні органи влади з відповідними зовнішньополітичними функціями, так і через поглиблення контактів із іншими акторами міжнародних відносин. У розділі було визначено групи найбільш впливових у зовнішній політиці державних акторів Німеччини та основні механізми їхньої співпраці з недержавними акторами.

Також було розкрито теоретичні основи незалежної діяльності недержавних акторів на глобальному, регіональному рівнях та у рамках співпраці з іншими державами. В цьому розділі було представлено, як під впливом посилення суб’єктності недержавних акторів змінюється загальне визначення зовнішньої політики.

Загалом було відзначено, що тема дослідження недержавних акторів у системі німецької зовнішньої політики набула особливої популярності протягом останніх десятиріч. Цей факт можна пояснити підвищенням загального інтересу теоретиків і практиків різних шкіл досліджень міжнародних відносин до аналізу місця недержавних акторів у сучасній системі міжнародних відносин. Концептуально-теоретичні основи було використано з урахуванням німецьких реалій, традиції співробітництва німецької держави з недержавними акторами.

У другому розділі „Роль та місце економічних недержавних акторів у системі зовнішньої політики Німеччини“ було визначено ті групи акторів, які послідовно демонструють свою позицію у зовнішньополітичній і зовнішньоекономічній сферах. Такими є економічні союзи, підприємства виробничого сектору, банки, а також профспілки, які пов’язані з економічним сектором. Окремі історичні приклади використано для того, щоб з’ясувати, які актори проявляли найбільшу активність у період до об’єднання Німеччини, а які – на сучасному етапі.

У розділі було розглянуто прояви зовнішньополітичної активності окремих економічних недержавних акторів для виявлення загальних напрямів, засобів, можливостей впливу на німецьку зовнішню політику. Об’єднання зусиль різних груп недержавних акторів слугувало одним із дієвих механізмів зі здійснення їхніх зовнішньополітичних преференцій. Зокрема, це чітко проявлялося в діяльності німецьких загально-спеціалізованих і галузевих союзів. Було визначено основні адресати впливу для економічних недержавних акторів, з якими вони найчастіше взаємодіють, а також географічний вимір їхніх інтересів. 

Для виявлення того, як економічні недержавні актори проявляють себе як самостійні суб’єкти міжнародних відносин, було проаналізовано їхнє співробітництво в регіональному вимірі – на рівні Європейського Союзу; в глобальному – в рамках міжнародних організацій і міжнародних економічних форумів; а також на окремих прикладах співпраці з організаційними утвореннями схожого типу інших країн. На регіональному рівні можливості лобіювання власних інтересів простежувалися через аналіз контактів з офіційними інституціями ЄС, завдяки участі в роботі спеціалізованих комітетів ЄС, Європейських галузевих союзів.

Було з’ясовано, що економічні недержавні актори в Німеччині залучаються до офіційного процесу вироблення та втілення зовнішньоекономічних питань, які безпосередньо зачіпають їхні інтереси. Як самостійні суб’єкти міжнародних відносин економічні недержавні актори виступають у відносинах із європейськими інституціями, іншими міжнародними урядовими та неурядовими організаціями.

У третьому розділі „Громадсько-політичні недержавні актори в системі зовнішньої політики Німеччини“ основний акцент дослідження зосереджено на німецьких неурядових організаціях, ЗМІ та суспільстві загалом. Якщо вплив економічних недержавних акторів на зовнішню політику характеризується закономірністю та передбачуваністю, то взаємозв’язок громадсько-політичних недержавних акторів із  німецькою зовнішньою політикою проявляється з більшою або меншою інтенсивністю, залежно від чинників внутрішнього та зовнішнього середовища. Також є різний рівень впливу окремих груп громадсько-політичних акторів на німецьку зовнішню політику. У той час, коли участь неурядових організацій, насамперед політичних фондів, у міжнародних процесах є загальновизнаною, визначити безпосередній вплив суспільства та ЗМІ на зовнішньополітичну сферу досить складно.

      Можливості залучення суспільства до зовнішньополітичного процесу в Німеччині було проаналізовано на основі залучення громадян до роботи неурядових організацій та через формування громадської думки і донесення її через ЗМІ до носіїв зовнішньополітичних рішень. У цьому розділі проаналізовано, як громадська думка змінювалася в історичній ретроспективі і як еволюціонувала система взаємодії суспільства з державними інституціями під час формування зовнішньополітичного курсу. Також автор досліджує участь німецьких ЗМІ в системі зовнішньої політики, оскільки саме вони виконують посередницькі функції в донесенні громадської думки.

   Крім аналізу громадської думки та ЗМІ, окрему увагу приділено впливу об’єднань громадян, науково-аналітичних центрів, релігійних організацій та політичних фондів на офіційну зовнішню політику ФРН. Незважаючи на велику кількість впливових неурядових організацій у Німеччині, особлива увага надається якісному виміру дослідження. В розділі автор намагається виявити загальні принципи взаємодії найбільш впливових неурядових об’єднань із державою та іншими акторами міжнародних відносин.

Інший аспект розділу пов’язаний із визначенням місця політичних фондів у системі німецької зовнішньої політики, оскільки ці неурядові організації є унікальними, враховуючи їхню наближеність до політичних партій, а також загальні можливості в процесі втілення їхніх цілей за кордоном. У роботі висвітлено зміну статусу політичних фондів, які із засобів зовнішньополітичної активності політичних партій перетворилися на суб’єкти, які втілюють власні проекти за кордоном відповідно до цілей, визначених у їхніх статутних документах. Із великої кількості прикладів було обрано різні ситуації, в яких німецька держава з одного боку – підтримує політичні фонди за кордоном, підвищуючи цим імовірність успішних результатів, а з другого – дистанціюється від них, якщо вони суперечать офіційному курсу.

Вплив німецьких недержавних акторів на українсько-німецькі відносини було досліджено на прикладі діяльності політичних фондів. Було проаналізовано етапи становлення їхньої роботи в Україні з початку 1990-х років і до сучасного етапу, визначено основні пріоритети, партнери з української сторони, представлено регіональні проекти, які координуються з іншими відділами політичних фондів у Москві та Варшаві. Зважаючи на зусилля України інтегруватися до ЄС і НАТО, в цій частині наведено приклади проектів, які проводять німецькі фонди для прискорення втілення задекларованих прагнень у практичні рішення.