Особливості сучасних концепцій хронополітики :

Краткое содержание

                       Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України                      

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Андрущенко Максим Олександрович

УДК 32:115

Особливості сучасних концепцій хронополітики

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2011

Дисертацією є на правах рукопису.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, МОН молодьспорту України.

Науковий керівник            доктор політичних наук, професор,

 Шульга Марина Андріївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри державного управління.

Офіційні опоненти:           доктор політичних наук, професор,

 Новакова Олена Вікторівна,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля,

професор кафедри політології;

кандидат політичних наук,

Сорба Олександр Михайлович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

доцент кафедри теорії та історії політичної науки.

Захист відбудеться “16” січня 2012 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, кім. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені                                М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “_____” ______________ 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                                        Г.Ф. Постригань

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

      Актуальність теми дослідження. Категорії політичного часу і політичного простору є фундаментальними онтологічними категоріями політичної науки, адже вони є базовими параметрами будь-якої політики, її структурними межами. Саму ж політику можна визначити як оформлення впливу на більш чи менш чітко окресленому просторі та в достатньо чітких часових координатах. Але лише суб`єктивна діяльність політичних акторів наповнює життям ці політичні параметри та надає їм відповідного сенсу.

         Необхідно, однак, констатувати, що, на превеликий жаль, політологи при побудові своїх теорій та концепцій ігнорують категорію політичного часу (темпоральності) (на відміну від категорії політичного простору, яка є ще більш-менш розробленою політичною наукою та соціологією політики), розуміючи її як інтуїтивну самозрозумілу даність, що не потребує свого раціонального осмислення.

         Хронополітика раціонально осмислюючи та апелюючи до категорії політичного часу, уможливлює як адекватне розуміння політики (політичних процесів), так і по-новому окреслює наукову рефлексію щодо багатьох понять політичної теорії, серед яких: «політична мінливість», «політична динаміка», «політичний розвиток», «політичний процес», «політична модернізація», «політична трансформація», «політичний транзит», «політичне прогнозування». 

      Розвиток та систематизація хронополітики, її інтеграція до політичної науки є актуальним науковим завданням у зв`язку із, по-перше, «евристичною стагнацією», в якій перебуває сучасна політична наука, що є ідеологічно-заангажованою та орієнтованою на вирішення переважно статичних проблем, не встигаючи за швидкими перманентними динамічними перетвореннями політичної реальності;  по-друге, принциповим значенням пізнання часових характеристик політичних явищ та процесів для розуміння якісних змін чи трансформацій, що відбуваються в сучасній політичній реальності в контексті глобалізаційних процесів; по-третє, обумовлюється логікою сучасного розвитку хронополітичних знань в межах політичної теорії, що диктує необхідність співвіднесення та узагальнення концептуальних розробок різних дослідників та теоретичних шкіл в цій галузі для формування цілісного та несуперечливого сприйняття хронополітики науковим співтовариством, її подальшої інтеграції до системи сучасного політологічного знання.

Необхідно підкреслити, що хронополітика умовно об`єднує ряд «дискретних» концепцій та теоретичних розробок, в межах яких з темпоральної точки зору аналізуються як політичні інститути та процеси, так і переосмислюються ключові теорії політичної науки. Між тим, доцільно зазначити, що науковий рівень комунікації між різноманітними концепціями і теоретичними розробками хронополітики є досить низьким, що негативно позначається на її подальшому розвиткові в межах політичної науки.

Наукове значення хронополітики обумовлено також масштабністю сьогоднішніх політичних трансформацій, транзитних перетворень політичних режимів, що мають свою логіку та просторово-часові траєкторії розвитку, які потребують ефективного пояснення та подальшого прогнозування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної теми філософського факультету №06БФ041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціо-гуманітарного знання».

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття особливостей сучасних концепцій хронополітики. Відповідно до поставленої мети та з урахуванням необхідності забезпечення виходу на новий рівень теоретичного осмислення проблеми у дисертації сформульовано такі основні задачі:

-       дослідити еволюцію знання про часовий вимір політики;

-       з`ясувати сутність хронополітики та її основних складових;

-       побудувати евристичну модель хронополітики;

-       проаналізувати сучасні концепції хронополітики та виявити їх характерні особливості;

-       систематизувати сучасні концепції хронополітики відповідно до теоретичних напрямів (традицій) сучасної політичної теорії та історичних типів наукової раціональності;

-       виявити практичне значення виокремлених в сучасних концепціях хронополітики теоретичних конструктів для вітчизняної політичної науки.

Об`єктом дисертаційного дослідження виступає хронополітика як галузь знань про часовий вимір політики.

Предметом дисертаційного дослідження є особливості сучасних концепцій хронополітики.

         Методи дослідження. Методологія дисертаційного дослідження ґрунтується на загальнонауковому розумінні часу як компонента теоретичного знання, елемента, необхідного для реалізації функцій пояснення та прогнозування в предметних областях будь-яких спеціалізованих наукових дисциплін.

         Методологічну основу систематизації сучасних концепцій хронополітики в цьому дисертаційному дослідженні складає також концепція рівнів (форм, діапазонів) темпоральності.

         Історико-філософський метод дав змогу простежити еволюцію знання про часовий вимір політики. Це дозволило зрозуміти подальшу логіку розвитку хронополітичних ідей в політичній теорії.

         За допомогою системного підходу дисертантом було виокремлено та систематизовано сучасні концепції хронополітики відповідно до напрямів (традицій) сучасної політичної теорії та історичних типів наукової раціональності.

         Завдяки використанню метода моделювання було створено авторську модель хронополітики на основі виокремлення сфер (областей) знання про часовий вимір політичної реальності та їх взаємозв`язку.

         Метод аналітичного порівняння дав змогу розкрити специфічні особливості сучасних концепцій хронополітики, що дозволило узагальнити їх відповідно до побудованої в дисертаційному дослідженні моделі «темпорального квадрату».    

      Наукова новизна отриманих результатів полягає як у постановці проблеми, так і у способі її розв`язання. Дисертаційне дослідження є першою у вітчизняній політичній науці спробою аналізу сучасних концепцій хронополітики та виокремлення їх особливостей.

Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

-       на новому науковому рівні здійснено авторське виокремлення історичних форм хронополітичного знання. Такими історичними формами знання про час і політику є домодерна, модерна та постмодерна. Домодерна форма хронополітичного знання включає в себе міфологічні уявлення про час та політику («антична хронополітика»), що знаходять свій вияв в міфології народів, які належать до «вісьового часу». В подальшому ця форма хронополітичного знання актуалізується в Середньовіччі та пов`язана безпосередньо з теологічним вченням («християнська теологія хронополітики»). Модерна форма хронополітичного знання актуалізується з появою націй-держав і пов`язана з їх еволюційним розвитком. Ця історична форма тематизує проблеми ускладнення морфології політичної системи, накопичення історичного досвіду націями-державами, актуалізує ідею прогресу, переходу від одного рівня розвитку до якісно нового тощо. Постмодерна історична форма хронополітичного знання звертає свою увагу на процеси якісної трансформації (біфуркації) політики та політичних структур, продукуючи нові моделі розвитку світ-системи, що перебуває у стані перманентної невизначеності. Кожен етап розвитку історії політичної думки характеризується включенням до «арсеналу» свого розгляду притаманних відповідним історичним формами хронополітичного знання характеристик;  

-       набула подальшого розвитку ідея щодо «пластів» знання про час та політику, завдяки чому було уточнено та поглиблено розрізнення розуміння поняття «хронополітика» у широкому та вузькому значеннях. Такими «пластами» про час та політику є політика часу (1); час в політиці (2); час політики (3). Політика часу -  це область знання темпоральної політології, що включає в себе комплекс питань щодо управління часом, цим важливим політичним ресурсом, співвідношення соціального розвитку та політичних змін («політичної синхронізації»). Час в політиці – це найбільш різнорідний та суперечливий міждисциплінарний пласт, який об’єднує дослідження з питань політичного, соціального, історичного, юридичного часу, макросоціальної динаміки, а також соціально-психологічні дослідження сприйняття часу, вивчення ролі історії та історичної свідомості в політиці (політичні оцінки та інтерпретації історичних подій, політична пам`ять). Час політики - це область знання темпоральної політології, що акцентує увагу на специфіці політичної мінливості (динамічних політичних змін). Запропоновано авторське тлумачення хронополітики у широкому розумінні як темпоральної політології. Темпоральна політологія - це новий напрям сучасної політичної науки, предметом дослідження якого є вивчення політичних часів (темпоральностей) в багатоманітності їх форм (рівнів, діапазонів) у всіх виявах політичної реальності. Хронополітика у вузькому розумінні – це оперативно-тактичні дії політичних акторів у часі для досягнення певних політичних цілей та  дивідендів;

-         запропоновано авторську концептуальну модель хронополітики у вигляді «темпорального квадрату», що ґрунтується на дихотомії «теоретичне - практичне» в політичній науці. Зміст цієї концептуальної моделі полягає в репрезентації чотирьох ключових напрямів сучасних хронополітичних досліджень, а саме - хронополітології, хронополітики (у вузькому значенні), кайрополітології та кайрополітики. Автором запропоновано такі визначення нових напрямів сучасної політичної теорії: хронополітологія – це концептуально-методологічне осмислення теорій та концепцій політики часу / часів в політиці / часу політики; хронополітика (у вузькому розумінні) – це оперативно-тактичні дії політичних акторів у часі для досягнення певних політичних цілей та дивідендів; кайрополітика – це власне акт дії політичних акторів, що відбувається в момент якісної зміни політики; кайрополітологія – це концептуально-методологічне осмислення політики часу трансформації / політики трансформації в часі / часу політики трансформації;

-       вперше у вітчизняній політичній науці розкрито сутність сучасних концепцій хронополітики та виокремлено їх характерні особливості. З`ясовано, що концепція хронополітики М. Ільїна полягає в «еволюційній морфології політичної системи» («Повсякденність, Історія та Хронос») і належить до хронополітології, а концепція хронополітики Дж. Модельскі розкривається в його теорії «довгих хвиль світової політики» та належить до хронополітики (у вузькому розумінні). В основі концепції хронополітики Ф. Броделя лежить розроблений ним методологічний принцип множинності рівнів (форм, діапазонів) часу. Концепція Ф. Броделя належить до хронополітології, а концепція хронополітики І. Валерстайна, що розкривається ним у теоретичному конструкті «TimeSpace Realities» – кайрополітології відповідно до побудованої в дисертаційному дослідженні моделі хронополітики. Концепція хронополітики П. Вірільйо належить до хронополітики (у вузькому розумінні) і розкривається в його «дромології», тоді як в основі концепції хронополітики Дж. Розенау лежить його ідея щодо «турбулентності світової політики», що вписана до кайрополітики відповідно до напрямів сучасних хронополітичних досліджень;

-         запропоновано авторську систематизацію сучасних концепцій хронополітики відповідно до напрямів (традицій) політичної теорії та історичних типів наукової раціональності. Поглиблено розуміння зв`язку між історичними типами наукової раціональності та сучасними напрямами політичної теорії, що уможливлює цілісне та несуперечливе сприйняття хронополітики науковою спільнотою. Концепції хронополітики М. Ільїна та Дж. Модельскі відображають класичний тип наукової раціональності в контексті неоеволюційного напряму політичної теорії. Некласичний тип наукової раціональності розкрито в концепціях хронополітики Ф. Броделя та І. Валерстайна, що належать до світ-системного аналізу (критичної теорії) політичної науки. Постмодерністська традиція політичної теорії та постнекласичний тип наукової раціональності відображено в концепціях хронополітики П. Вірільйо та Дж. Розенау;    

-       вперше до наукового обігу вітчизняної політичної науки введено такі теоретичні конструкти як «темпоральна політологія», «хрономакрополітика», «довгий цикл глобальної політики», «еволюційна морфологія політичної системи», «парадокс інопланетянина», «дромократія», «турбулентність світової політики». Ці конструкти істотно збагачують як хронополітичне знання, так і вітчизняну політичну теорію, уможливлюючи та інтенсифікуючи подальше теоретичне осмислення політичної динаміки.   

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати (з`ясовані особливості сучасних концепцій хронополітики) завдяки їх систематизації відповідно до теоретичних напрямів сучасної політичної науки, історичних типів наукової раціональності та сфер (областей) дослідження темпоральної політології) представляють собою теоретично-методологічний базис для розгортання прикладних досліджень в різних сферах політичного життя, розширення меж поля досліджень політичної динаміки в сучасній політичній  науці.

Окрім цього, отримані результати можуть бути використані як основа для подальших досліджень у сфері політичної теорії, сучасного політичного процесу та історії політології.

Представлений та організований в роботі матеріал може послугувати основою розробки проблемно-орієнтованих лекційних курсів з політичної теорії, історії політології, хронополітики та навчальних курсів геополітичного циклу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційної роботи викладено в доповідях на наукових конференціях, а саме: на Міжнародній науковій конференції «Людина-Світ-Суспільство» (до 175-річчя Філософського факультету) (Київ, 21-22 квітня 2009 р.); на ХVIІ Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» (Москва, 12-15 апреля 2010 г.); на Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету – 2010» (Київ, 21-22 квітня 2010 р.); на І Міжнародній науковій міждисциплінарній конференції «Час у дзеркалі науки» (Київ, 19 березня 2011 р.); на ХVIІI Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» (Москва, 11-15 апреля 2011 г.); та на Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету – 2011» (Київ, 20-21квітня 2011 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 7 авторських публікаціях, із них - 3 наукові статті у фахових наукових виданнях (без співавторства), затверджених ВАК України та 4 тезах – у матеріалах наукових конференцій.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації складає 204 стор. Список використаних джерел нараховує 230 найменувань на 24 стор.