ПОЛІТИЧНА ГЕРМЕНЕВТИКА ЯК МЕТОД ПОЛІТОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання, окреслено об’єкт та предмет, описано методику дослідження, визначено наукову новизну роботи, вказане практичне значення отриманих результатів та їх апробацію, наведені дані про структуру роботи.

Перший розділ «Теоретичні та методологічні засади вивчення політичної герменевтики» присвячено розгляду джерельної бази та стану наукової розробленості теми в науковій літературі, а також визначенню основних напрямів теоретичного осмислення політичної герменевтики у різних галузях сучасного наукового знання, визначено методологічні засади аналізу методичної ролі політичної герменевтики у дослідницькому процесі в межах сучасної політичної науки.

У першому підрозділі «Історичні форми герменевтичної дослідницької практики та політичний контекст» проаналізовані дослідження, які розкривають проблеми політичної мовленнєвої діяльності крізь призму процесу здобуття та використання знань окремими індивідами та групами, важливим чинником якого виступає герменевтичний метод. Перші герменевтичні осмислення текстів виникли як відповідь на запити грецької педагогіки та з необхідності тлумачення літературних, філософських, історичних, релігійних текстів і юридичних законів. Сам термін «герменевтика» походить від імені Гермеса, який вважався богом пізнання землі й неба. Саме розділення зовнішньої оболонки та прихованого змісту стало суспільною вимогою щодо античної герменевтики, як однієї з найперших форми дослідницької практики. Вона була спрямована на переклад-витлумачування.

Наступною формою, яка істотно вплинула на вироблення герменевтичного методологічного стандарту слід вважати релігійну біблійну екзегетику. Наслідками її застосування стало поширення уявлення про прихований зміст священних текстів.

Подальше удосконалення герменевтичного методологічного стандарту характеризується розвитком класичної філологічної герменевтики, запровадженої до наукового обігу Ф. Шлейєрмахером. Історичною формою герменевтики, яка наблизила дану практику пізнання до інструменту політологічного дослідження, слід вважати наукову герменевтику В. Дільтея, а також розуміючу соціологію Г.Зіммеля та М. Вебера. Досягненням цієї форми слід вважати прийняття дихотомії природничих наук і наук про дух (гуманітарних наук). Оскільки предметною основою гуманітарних наук є текст, то потужними засобом аналізу гуманітарних явищ виступає мова. У багатьох герменевтичних концепціях мова оголошується осередком всіх гуманітарних проблем. Політологічне застосування герменевтичної практики має враховувати й структуру та контекст її дослідницького поля.

Другий підрозділ «Загальнофілософські передумови політичної герменевтики як методу»  присвячений розгляду герменевтичних передумов політичного пізнання, які походять від специфіки розвитку філософських моделей мислення. Пізнання політики в даному підрозділі виступає як сукупність всіх дослідницьких практик (в тому числі теоретичної та прикладної політології) в межах яких існують особливі методи, які разом з особливим предметом, що відрізняється від предмета точних наук, визначають специфіку, якісну відмінність політичного пізнання від природничо-наукового.

У західноєвропейській філософській традиції проблематика мови вивчається поряд із проблематикою свідомості. Досвід філософських досліджень в цьому напрямі демонструє, що найважливішим питанням є стосунки суб’єкту інтерпретації та тексту як об’єкту. Започатковане І. Кантом переосмислення суті природи стало фундаментальною основою для нових пошуків в цьому напрямку. Використовуючи кантівські досягнення, М. Гайдеґґер зробив вдалу спробу створити нову онтологію, засновану на постулаті, що людина за своєю суттю є буттям-у-світі. Специфічною передумовою застосування політичної герменевтики як методу є також політична дія. Вона є єдиним видом людської діяльності, яка не має під собою жодних мотивів та причин, окрім першопричин (Г. Арендт), що є радше трансценденціями, аніж рисами людського буття. Специфічність політичної дії дозволяє сприймати останню як прояв спонтанності та спроможності людини започатковувати абсолютно нове – саму себе. Як науковий метод герменевтика формується з розвитком філології і інших гуманітарних наук. В ході довгої історії цих наук в них складаються особливі методи збагнення їх предмету, до яких можна віднести історичний, психологічний, феноменологічний, логіко-семантичний, герменевтичний, структуралістський і деякі інші. Герменевтика, яка орієнтована спочатку на осягнення сенсу тексту, причому збагнення його немов би «зсередини», виходячи з нього самого, відволікаючись від соціально-історичних, психологічних і інших чинників, займає особливе положення в гуманітарному пізнанні. Г. Шпет, який був учнем Е. Гуссерля, спробував з'єднати феноменологію з підходом герменевтики. Особливу роль герменевтики в сучасній філософії Г.-Х. Гадамер пов'язує з тим, що остання не є прямим і безпосереднім продовженням класичної філософської традиції, а усвідомлює «своє відмежування від класичних зразків». Розвиток герменевтики Г.-Х. Гадамер бачить в межах «онтологічного повороту герменевтики до дороговказної нитки мови».

Огляд масиву літератури  здійснено у третьому підрозділі, що має назву «Політична та правова герменевтики: спільність горизонтів та відмінність предметів». Політична герменевтика виступає перспективним напрямом методологічного розвитку сучасної політології. Розкриття історичних підвалин розвитку політичної герменевтики вирішує  проблему первинного сенсу даного дослідницького підходу. Прояснення ретроспективного змісту герменевтичного вивчення політичних текстів є необхідним також з точки зору встановлення його основних характеристик наявного стану та перспектив у зв’язку з сучасною предметною сферою політичної науки. Встановлення первинного модусу поняття «політичної» та «правової» герменевтики дає можливість орієнтації сучасних досліджень з методології дослідження феноменів політичної комунікації в сучасній політичній науці.

Роботами, в яких порушено зазначену проблематику, є роботи Г. Богіна, Г.Гадамера, М. Грачьова, М. Фуко. Ці автори висувають питання застосування герменевтичного методу на предметному полі спеціалізованих гуманітарних дисциплін, однією з яких є й політична наука. Завданнями роботи з викладу сутності політичної герменевтики як методу політологічного дослідження відповідають концептуальні надбання П. Сітона, М. Сандела, Ч. Тейлора. Заслуговує на увагу також вивчення історичних витоків застосування поняття «політична герменевтика» у концепціях Ф. Лібера, К. Топпера, М. Роджерса, а також правових та політичних предметних сфер даної методології у роботах Х. Піткін, В. Аутвайт, В. Острома, Ф.Нойманна. Герменевтика була вперше позначена Ф.Лібером як забезпечення інтерпретаційної основи для цієї «особливої американської» політичної та правової практики. Політична та правова герменевтика Ф. Лібера виступає чинником сполучення правових аспектів політики та владно-організаційної діяльності.

У четвертому підрозділі «Методологія та методика дослідження» викладено обґрунтування методології, у відповідністю з настановами якої відбувається застосування комплексу методів для дослідження політичної герменевтики як методу політологічного дослідження.

Враховуючи викладені вище методологічні передумови дослідження політичної герменевтики як методу політологічного дослідження, слід вказати основні інструменти, за допомогою яких була реалізована мета даної роботи. Це, зокрема, системний метод, який був використаний для створення цілісного уявлення щодо функціонування структури політичної герменевтики як методу політологічного дослідження. За допомогою системного аналізу було здійснено синхронізацію герменевтичної дослідницької практики та пріоритетів розвитку політичної системи, які є провідними та базовими з точки зору природничо-наукової парадигми політологічного дослідження.

Нормативно-ціннісний метод має дозволити встановити ціннісну структуру та систему координат авторського підходу до осягнення контексту мовленнєвої діяльності. За його допомогою було також проаналізовано критерії політичної нормотворчості, які слугують основою оцінювання політичних фактів, подій та явищ з точки зору їх цінності для розвитку суспільства.

Історичний метод забезпечує врахування часових імперативів продукування політичного тексту, а також основні ретроспективні моделі співвідношення стильової оболонки та смислотворення.

 Використання гіпотетико-дедуктивного методу дозволило здійснити побудову базового уявлення та попередньої моделі результатів застосування герменевтичного дослідницького інструментарію в основних предметних сферах сучасної політичної науки, а також зробити добір основних ідей та чинників обґрунтування даних гіпотез.

Філософський досвід показав, що в розвитку герменевтики як теорії інтерпретації відбулася потрійна універсалізація: по-перше, предмета розуміння (від тексту вимовленого усно й написаного через твори й культуру до розуміння людини і його миру); по-друге, діяльності розуміння (від практичного вміння тлумачення, його канонів, мистецтва розуміння, філологічних прийомом і методів гуманітарних наук до способу пізнання). По-третє, універсалізація самої герменевтики – від філологічних правил і теорії тлумачення, допоміжної області теології або права до методів гуманітарних наук і епістемології та онтології.

Таким чином, можна зробити висновок, що в політичній науці, поряд з широким використанням пояснювальних методів, все більше починають застосовуватися «розуміючі методики», «індивідуальні методи», спрямовані на розуміння людини, її внутрішньої суті, визначення внутрішніх мотивів діяльності і в цьому - значна заслуга політичної герменевтики.

При використанні герменевтичних методів в політологічному дослідженні політика розглядається з погляду з'ясування значення і смислу її феноменів для суб'єкта, визначення структури цінностей, якою він керується в цьому світі. Саме політична герменевтика займається пошуком смислу та значення у світі політичного.

Другий розділ «Політична герменевтика в дисциплінарній структурі сучасної політичної науки» спрямовано на аналіз підвалин та чинників, які визначають природу та сутність політичної герменевтики як методу політологічного дослідження, укоріненого у структурних компонентах сучасної політичної науки. У розділі розкривається потенціал політичної герменевтики як методу дослідження як у політичній теорії, так і під час її застосування для вивчення окремих дисциплін.

У першому підрозділі «Політично релевантні конотації герменевтичної дослідницької практики» здійснено огляд теоретичних передумов визначення змісту поняття політична герменевтика в провідних дослідницьких контекстах сучасної політичної науки. Зокрема, встановлено смислове навантаження політико-герменевтичного методу під час політологічного дослідження правового підґрунтя політики. В підрозділі визначено відмінність між правознавцем-вченим та практикуючим юристом у такий спосіб, що юрист розуміє значення закону переважно в межах конкретної справи, вчений-правознавець, навпаки, скоріше прагне визначити значення закону, розглядаючи цілу низку ситуацій його застосування.

Новий рівень співвідношення герменевтичного пізнання правової реальності запропонований у період тріумфу політичного радикалізму та де- конструктивізму у 1960-х роках. В роботах С. Розена, Т. Перрі, Ф. Даллмайра стверджується, що суцільна критика модерністської пізнавальної традиції, яскравим виразом якої є течія постмодернізму, призводить до зниження статусу об’єктивного розуму на користь довільності практичного життя, а також зменшення значення когнітивної істини на користь спонтанності. На думку британських вчених Р. Мейхью та Дж. Малпаса, теорія осягнення істини замінюється інтерпретацією (яка є фікцією, замаскованою під теорію). Згідно С. Розена, залучення герменевтики до політики походить від її співучасті з політикою з позиції сили, що є більше-менш відвертим підтвердженням ніцшеанської «волі до влади». У політичних умовах, застосування повчальної герменевтики є виразом побоювання сильної і репресивної природи істини, що є властивим середньому класу.

Вплив політичних чинників на формування змістів суспільно-орієнтованих текстів розкривається також за допомогою нового напряму філософської герменевтики – нормативної герменевтики, перспективність якої підкреслюють вітчизняні вчені.

Аналіз інтерпретованого потенціалу норми доводить актуальність семантичного підходу до ідеальної реальності. Розуміння перманентно націлене на семантичний потенціал явища. Семантичне ядро будь-якого тексту міститься не в самому тексті, а в духовності суспільства.

Другий підрозділ під назвою «Політична герменевтика як новий обрій політичної теорії» зосереджено на окресленні загальних передумов, варіантів та альтернатив застосування політичної герменевтики як чиннику розвитку сучасної політичної теорії. У підрозділі вказано, що прихильники домінуючих підходів до політичних досліджень неправильно розуміли природу значення суспільно-політичних дій і застосування цього значення для пояснення політичного життя. В наслідок цього, попри динамічний розвиток емпіричних підходів, розуміння природи і важливості значення політичного життя та інтерпретативного політичного дослідження перебувало у стані застою. Як наслідок, не дивлячись на те, що емпіричні та раціоналістичні методи пояснення охоплюють багато аспектів політичного життя, вони дають не завжди точне уявлення або нехтують  важливими політичними явищами та/або складовими державної політики. Інтерпретаційні методи пояснювальної теорії натомість пропонують перспективу конкуренції та/або додаткової перспективи для пояснення політики.

Розбіжності між традиційною політичною теорією та інтерпретативним політологічним дослідженням є важливими для розуміння сутності та перспектив політичної герменевтики як методу політологічного дослідження. Не дивлячись на фундаментальне значення вказаних змін, багато політологів, причетних до інтерпретаційної діяльності, стверджували, що інтерпретація є діяльністю, що здійснюється після факту або має вираз в термінах співчуття або як джерело інтуїції, яка має тільки евристичне значення.

З появою емпіричного підходу у політичній науці, який ґрунтувався на позитивістській філософії науки, питання розуміння та інтерпретації набуло ширшого розголосу наприкінці 1960-х та на початку 1970-х років. Згодом проявилися дві тенденції, які поставили під сумнів адекватність емпірико-біхевіористського образу політики. По-перше, критики встановили, що біхевіоризм не в змозі запропонувати адекватне відображення деяких з найголовніших вимірів політики. Герменевтично-інтерпретаційне бачення зв'язку між поясненням і моральною оцінкою можливо краще зрозуміти на основі контрасту до тлумачення нормативного дискурсу. Подібно до розуміння значення в термінах суб'єктивних намірів акторів, характерного для емпіричних та раціоналістичних теорій, прибічники інтерпретаційного підходу вже створили опис нормативних проблем в значній мірі в термінах суб'єктивних значень або преференцій політичних акторів.

Третій підрозділ «Герменевтичні перспективи спеціальних політологічних дисциплін» присвячено визначенню обставин, за яких політична герменевтика зумовлює використання практик інтерпретації та тлумачення в окремих політологічних дисциплінах. Викладаються підстави вивчення соціального та історичного контексту суб’єктної діяльності в політико-комунікаційній сфері.

Перебіг розвитку основної течії політичної науки суперечить герменевтично-інтерпретаційній парадигмі в основному в питанні оцінкових якостей мови. Кожна реальна мова має свої оцінкові словники. Деякі з них можуть бути описані як слабкі, тобто такі, що конституюють переважно суб’єктивні преференції. Слабка оцінка не залежить від якісної оцінки бажаної речі. Вона нічого не вимагає від однієї альтернативи, (щоб одні артикульовані причини або обґрунтування за одну альтернативу проти іншої) крім факту надання преференції.

Питання інтерпретації в сучасних соціальних та політичних дослідженнях обов'язково повинне розглядатися у контексті співчуття і інтерпретації суб'єктивного значення політичної дії поряд та на одному рівні пріоритетності з епістемологічними проблемами. Інтерпретація – не просто інструмент в спорядженні інструментів пояснення. Її акцент на важливості мови і складного соціально-культурного фону, на виразному вимірі мови в моральній оцінці, її концепція політичного дослідження, як практичного розуму, і його види оцінкових елементів, властивих політичному поясненню, розглядаються як альтернатива емпірично-раціоналістичним підходам до політичного аналізу. Багато політологів переконані, що розвитком політології як наукової дисципліни потрібно управляти проблемним чином. Важливість герменевтики для аналізу політики походить від її фокусування на застосуванні інтерпретаційного процесу до вивчення людської діяльності та її результатів (текстів). Герменевтичне коло є не стільки специфічною методологією, скільки структурою для спрямування  методів до вивчення різних видів політичних текстів.

У третьому розділі «Предметні галузі застосування аналітичного потенціалу політичної герменевтики» проведено аналіз основних предметних напрямів та специфіки застосування методичного потенціалу політичної герменевтики, встановлено критерії відповідності даних предметних сукупностей характеру та можливостям герменевтичної практики пізнання.

Перший підрозділ «Політико-герменевтичне дослідження політичного дискурсу» зосереджено на  викладі  змісту одного з фундаментальних аспектів застосування герменевтики для дослідження політичних текстів. У відповідності з цим призначенням політична герменевтика виступає не тільки бажаним та дієвим засобом дослідження політико-комунікативної сфери, але й наявним способом реалізації політичної дієздатності громадян демократичного суспільства.

У підрозділі обґрунтовується, що політична герменевтика може бути застосована при аналізі існуючих структурних елементів політичної реальності: політичної комунікації, значення політичної діяльності (демонстративних актів) як істотного аспекту політичного процесу. Перспективною політична герменевтика є при аналізі справжнього характеру політичних відносин, які рідко стають надбанням громадськості. Політична герменевтика виступає засобом редукції фундаментально розгалуженої герменевтичної теорії на предметне поле політичної науки. Політична герменевтика виступає також чинником витлумачення предметної сфери сучасної політології. Вона опановує ті предметні аспекти, що залишаються поза межами класичної гносеологічної парадигми. Поряд із епістемологічними аспектами комунікативної теорії, політична герменевтика формує нову альтернативну політологічній методології сучасності.

Герменевтичне відображення політичного простору здійснюється шляхом рефлексії, синтетичного осягнення політичної організації суспільства. Політичний простір як категорія дозволяє зафіксувати єдність змісту і форми політичного процесу в його сталому, придатному до вимірювання абстрактному зображенні. Усвідомлення політичного простору здійснюється у формі моделей, алгоритмів, ідеальних конструкцій, що типізуються, стереотипів, архетипів і т.ін.

Другий підрозділ «Застосування політико-герменевтичного підходу до аналізу сучасної політичної культури» спрямовано на прояснення конкретних механізмів герменевтичної дослідницької практики в галузі політико-культурного тла суспільства.

На думку автора, адекватність методологічної  озброєності сучасної політичної науки істотно залежить від якості опанування сутністю предмета дослідження. Політико-системна парадигма виконала важливу місію розкриття матеріальної структури політики, визначення функціонального навантаження основних політичних інститутів, а також характеристики динамічного розвитку системи в цілому. Роль політико-герменевтичної парадигми полягає у встановленні змісту традиційних системних характеристик політичного життя.

Проблемність, вирішенню якої повинна сприяти дана дисертація, випливає як із стану сучасної політичної науки в цілому, так і в зв’язку із специфікою політологічної предметної сфери. Перший (стан політичної науки) характеризується потребою розширення методологічних горизонтів за рахунок новітніх перспективних напрямів пізнання світу політики. Дані напрямки мають місію розкриття та уточнення позараціональних та некласично-гносеологічних аспектів політичної сфери. Друга (предметна сфера) перебуває у стані стрімких непрогнозованих змін, що залишаються за межами традиційних методологічних підходів. Серед зазначених змін провідне місце посідають одномоментні трансформації масової політичної свідомості, які не можуть бути спрогнозовані поширеними засобами соціологічних опитувань, особливості ідеологічного обґрунтування позицій політичних сил, яки не вкладаються у традиційні схеми класичних ідеологій, встановлення тенденцій розвитку політичного дискурсу демократичного суспільства, що функціонує у становищі постмодерну. Вказані проблеми придатні для дослідження за допомогою парадигми політичного розуміння, що базується на більш розвиненій традиції філософської герменевтики.

Політична герменевтика у процесі політологічного дослідження може отримати новий статус – особливої дослідницької парадигми, розвиток якої має забезпечити виведення на новий рівень дослідження низки істотних проблем, що зараз перебувають у стані стагнації. Насамперед, мова йде про цілісне сприйняття дискурсивної реальності політики, що складається з поліваріантних та різноспрямованих висловів, які мають різні значення та мету. Встановлення інтенцій суб’єктів політичного мовлення на основі раціонального дослідного інструментарію не завжди є можливим, тому необхідним є застосування практик розуміння. Такий метод отримує додаткове обґрунтування, оскільки значна частина суб’єктів політичного мовлення має виразні емоційно-чуттєві мотивації. Герменевтичний характер політичного дискурсу, що визначається відносно вузькою тематикою політики, також вимагає застосування політичної герменевтики як додаткової сукупності методів. Враховуючи, що герменевтична парадигма сучасності є сукупністю положень, що формують політико-герменевтичний дискурс, її застосування відповідає структурі предметної сфери. Вимогами політико-дискурсивної предметної сфери слід також вважати тематичну орієнтацію проявів вербального та текстуального політичного мовлення. Маючи пропозиційну природу, положення політичного дискурсу мають мету та раціональну обґрунтованість, розкриття яких є можливим за допомогою політичної герменевтики як комплексної парадигми. Важливою рисою політико-дискурсивної предметної сфери слід вважати її залученість до культурного та психологічного аспектів політики, що відзначаються значним ступенем ірраціоналізації. Пізнання даних аспектів вирішальним чином обумовлюється можливостями інтерактивного розуміння та здібностями дослідника проникнути у сутність досліджуваних явищ чуттєвими засобами. Можливість досягнення істотних наукових результатів в межах політико-герменевтичного дослідження є імовірним завдяки відсутності врахування в межах поширених та домінуючих теорій екзистенційних та гештальтних чинників, які обумовлюють політичні уподобання та дії.

У третьому підрозділі «Політико‑герменевтична перспектива вивчення політичної ідеології» розкрито значення практик інтерпретації та суб’єктного смислотворення для ідеологічних систем сучасності. Розглядається практика встановлення смислового та символьного змісту політичних ідеологій за допомогою герменевтичного кола.

Комунікація між ідеологічними масивами та герменевтичною методологічною позицією в політичній науці належить до області взаємних очікувань, інтерпретації мотивів, інтерсуб’єктивного розуміння, згоди відносно інтенцій, пропозицій і обов'язків. У сім'ї, у відносинах спорідненості, сусідства, у всіх традиційних суспільствах домінували норми інтеракції, тоді як підсистема цілераціональних дій займала підлегле положення. Разом з виникненням капіталізму відбулося різке розширення цієї підсистеми, вона поступово зайняла пануюче положення, аж до того, що підставами етики і права стали праця і еквівалентність обміну в ринкових відносинах. Зростання державного регулювання економіки сприяло збільшенню планово-адміністративного втручання спочатку в господарське і політичне життя, а потім в найрізноманітніші «життєві світи».

Політична ідеологія, маючи в якості своїх основних структурних елементів сукупність цінностей суспільно-політичного розвитку, програмні настанови, сформульовані на основі цієї системи цінностей, стратегію і тактику реалізації зазначених програмних настанов, робить вагомий внесок у структурування партійної системи України, надає діяльності політичних партій ознак цілісності та системності, чітко фіксує ту чи іншу концепцію розвитку суспільства та його політичної системи, прибічниками якої виступають як окремі політичні партії, так і найрізноманітніші соціальні групи, що утворюють громадянське суспільство.

Відмінності цих двох сфер відповідає відмінність номотетичних та герменевтичних наук, в яких застосовуються різні методи – «пояснення» і «розуміння». Ця давня класифікація наук, яка походить від В. Дільтея, з певними застереженнями приймається Ю. Габермасом, але він прагне дати їй інше обґрунтування, розробляючи вчення про «пізнавальні інтереси».

Ідейний модус політики розкривається політичною гермненевтикою за допомогою інтерсуб’єктивного проникнення до змісту етноментальних та авторо-центричних детермінант свідомості творця ідеологічного тексту. Глибокий ірраціоналізм та міфологічне підґрунтя національних ідеологічних доктринальних систем свідчить про вузькість кола інструментів, за допомогою яких можна осягнути базові чинники, що спонукають до їх виникнення та подальшого функціонування. Політична герменевтика, ґрунтована на концептуальності комунікативної теорії, щонайменше, спроможна виявити інтенціональні корені мотивації творення політичних ідей, застосовуючи морально-етичні критерії існування сучасного людства.