СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ У ПОЛЬЩІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність вибору теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами й темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет та методи наукового пошуку; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про впровадження, апробацію результатів, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні засади проблеми соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями» – з’ясовано стан дослідженості проблеми соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями у Польщі та Україні; уточнено сутність ключових понять дослідження; висвітлено процес становлення та розвиток соціального виховання осіб з обмеженими можливостями в історичному контексті

Історіографічний аналіз та узагальнення праць українських та польських науковців з проблеми дослідження здійснено за такими напрямами: компаративістські дослідження (С. Ананьєв, О. Галус, О. Заболотна, С. Когут, Н. Лавриченко, О. Локшина, М. Пирогов, С. Русова, А. Сбруєва, К. Ушинський, Г. Шумський); теоретико-методологічні аспекти соціального виховання та соціалізації особистості, спеціальної та інтеграційної освіти (Ю. Богінська, В. Бондар, М. Гулда, А. Ільченко, Н. Лавриченко, М. Монтессорі, Н. Москвичова, Ю. Парунова, І. Рогальська, С. Савченко, І. Соколянський, М. Тишковa О. Хорошайло, Н. Шанідзе, Г. Дрижаловська); проблеми педагогічної роботи з сім’ями, які мають дітей або молодь з обмеженими можливостями (Н. Грабовенко, Е. Гуральчик З. Кавчинська-Бутрим І. Немець, І. Нестайко, І. Обуховська А. Сакович-Боборико); основи професійної реабілітації та соціального захисту (Р. Боровський, Д. Гораєвська, Г. Журав, О. Лесько, Н. Мирошніченко В. Нечипоренко, А. Островська, Й. Сікорська) тощо.

У роботі уточнено сутність ключових понять дослідження, таких як: «особа (діти та молодь) з обмеженими можливостями», «соціальне виховання», «соціальне виховання осіб (дітей та молоді) з обмеженими можливостями», «педагогічні умови соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями». Крім цього, поряд з аналізом «первинних» ключових понять дослідження, названих вище, ми здійснили аналіз «вторинних» корелюючих понять («соціалізація», «інтеграція», «інклюзія»).

Здійснивши різноаспектний аналіз термінів на означення досліджуваної категорії дітей та молоді, у своїй науковій праці ми використовуємо поняття «особа з обмеженими можливостями», в тому числі «діти та молодь з обмеженими можливостями» у контексті соціальної обмеженості особистості, що виникла внаслідок фізичних, психічних чи медичних порушень організму і виникнення суспільних умов, які звужують і обмежують виконання соціальних ролей та самореалізацію згідно з життєвими нормами.

Під поняттям соціальне виховання осіб (дітей та молоді) з обмеженими можливостями розуміємо складний, багатоступеневий процес впливу комплексних заходів соціальних інститутів та створених ними педагогічних умов, найбільш сприятливих для повноцінного функціонування особистості з обмеженими можливостями в суспільному житті і відповідно реалізації нею особистісних цілей шляхом подолання моральних, фізичних, соціальних перешкод та виконання суспільних ролей, досягнення її соціалізації і професійної активності.

У нашому дослідженні ми розглядаємо педагогічні умови соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями як систему спеціальних комплексних планомірних дій, спрямованих на стабілізацію і розвиток внутрішніх (духовних) та зовнішніх (соціальних) якостей особистості, засвоєння індивідом необхідних життєвих навичок шляхом залучення його до активної соціальної діяльності через основні інститути соціалізації особистості – сім’ю, освіту, релігію, громадські організації.

У ході дослідження з’ясовано ставлення соціуму та еволюційний розвиток соціального становлення особи з обмеженими можливостями в історичному контексті у єдності п’яти історичних періодів, а саме: 1-й період – «знищення» (VI–ІІІ cт. до н.е. – V cт. н.е.), для якого характерною ознакою стало знищення осіб з обмеженими можливостями в різних суспільних-культурних формаціях під час певного історичного відрізку: від первісної культури до Середньовіччя; 2-й період – «ізоляції» (V ст. – XV ст.), що характеризується дуальним ставленням до означеної категорії, що ґрунтувалося на релігійних догмах та положеннях Аристотеля, відсутності цілеспрямованого впливу виховання, за якого людина могла розраховувати тільки на свої власні можливості; 3-й період – «гуманізму» (XV ст. – початок ХХ ст.) – зміна політики суспільних відносин та швидкі темпи розвитку науки сприяли поширенню сенсуалізму та підвищеній зацікавленості до процесу навчання та виховання осіб з обмеженими можливостями; 4-й період – «оновлення» (початок ХХ – 90-ті роки ХХ ст.) – характеризується змінами в організації системи освіти у Польщі, підґрунтям яких стало прийняття законів про обов’язкове навчання осіб з обмеженими можливостями, та розвиток соціального виховання у контексті поглиблення спеціальних наук; 5-й період – «інтеграції» (90-ті роки ХХ ст. – до сьогодення) – характеризується глибокими змінами у реформованій соціальній політиці Польщі по відношенню до осіб з обмеженими можливостями, переходом від сегрегації через інтеграцію до інклюзії, що сприяє розвитку нового демократичного суспільства з рівними правами та можливостями кожної особистості для реалізації власного потенціалу.

Здійснено аналіз нормативно-правового забезпечення соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями у Польщі. По-перше, основних міжнародних документів, що стосуються осіб з обмеженими можливостями, а саме: документів Ради Європи та Організації Об’єднаних націй. Визначено основні напрямки діяльності стратегічного Плану (2006-2015) Ради Європи
в інтересах осіб з обмеженими можливостями, головним принципом якого є відповідальність усього суспільства перед громадянами завдяки зусиллям, спрямованим на виховання здорового способу життя та створення відповідних організаційних установ, діяльність яких попереджатиме виникнення явища обмеженості у суспільстві. По-друге, проаналізовано найбільш вагомі нормативно-правові документи, що забезпечують правовий захист означеної категорії населення в Польщі за двома основними групами: законодавчі документи, що регулюють діяльність соціальної роботи, спрямованої на допомогу та захист осіб з обмеженими можливостями; юридичні акти, що забезпечують рівність у здобутті освіти, навчання та виховання на різних рівнях дітьми та молоддю з обмеженими можливостями.

Розкрито специфіку діяльності Бюро Державного Уповноваженого у справах осіб з обмеженими можливостями як основної інституції державного контролю в Польщі, що охоплює п’ять відділів: департамент з професійної реабілітації та надання соціальної допомоги; департамент соціальної реабілітації; департамент координації Національного фонду реабілітації осіб з обмеженими можливостями; департамент контролю правил з інвалідності; департамент з питань програм, аналізу та міжнародного співробітництва.

У другому розділі – «Педагогічні умови соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями у Польщі» – визначено педагогічні умови соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями у Польщі відповідно до впливу на формування особистості таких соціальних інститутів, як сім’я, релігія, освітні та професійно-реабілітаційні заклади, громадські організації.

Встановлено, що задоволення основних психологічних потреб дітей та молоді з обмеженими можливостями, що мають вирішальне значення для подальшого життя дитини (відповідний психологічний клімат; контакт з людьми як близького, так і далекого оточення; активність; відчуття зростання та розвитку; краса та ідеал; індивідуалізація; акцептація батьками; контакти з іншими дітьми; догляд, допомога і одночасне забезпечення самостійності; визнання, незважаючи на відмінність, як повноцінної людини тощо) відбувається у найближчому оточенні особи з обмеженими можливостями – у сім’ї.

З’ясовано, що у Польщі за підтримки уряду успішно реалізується ряд програм локальної активності, згідно з якими сім’ї з дітьми, що мають обмежені можливості, отримують підтримку, допомогу, а також відповідну медичну та педагогічну освіту. Серед яких – програма «Пілотаж: Рання, багатоспеціалізована, комплексна, скоординована і безперервна допомога дитині, що перебуває під загрозою обмеженості та її сім’ї».

У польській практиці однією з форм спонукання батьків, що виховують дітей або молодь з обмеженими можливостями, до активної життєвої позиції є педагогізація батьків. Оскільки саме батьки, маючи відповідні знання, можуть найкращим чином впливати на процес виховання та реабілітації дитини. Педагогізація батьків впроваджується у двох основних формах (інформаційні й виховні поради та надання освіти батькам з реабілітації дитини вдома) та реалізується через освітні й релігійні інститути, об’єднання батьків, служби здоров’я, організації осіб з обмеженими можливостями.

Доведено, що необхідною умовою соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями в польському суспільстві є їх залучення до релігії.
У роботі здійснено аналіз змісту соціально-педагогічної релігійної концепції, соціальних функцій християнської релігії (католицизму) та методи релігійного впливу на внутрішній світ людини, її самореалізацію у духовному просторі. Досліджено діяльність соціально-релігійного осередку Карітас Архієпархії Гнєздинської (м. Гнезно, Польща) як ефективної організаційної форми соціального виховання осіб з певними вадами у навколишньому середовищі. З’ясовано, що одним з провідних методів духовного виховання є молитва, яка навчає зібраності, зміцнення уваги через різного виду вправи, розуміння себе, своєї індивідуальності, гармонії внутрішнього світу з навколишнім, розкриття власних здібностей дитини та молоді з обмеженими можливостями.

На основі аналізу зарубіжного досвіду визначено чітку мережу освітніх та професійно-реабілітаційних закладів як важливих інститутів соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями у Польщі: центри ранньої допомоги; навчально-виховні центри; спеціальні відділення освітніх закладів та школи; інтеграційні дошкільні заклади; загальноосвітні школи з інтеграційними класами; професійно-технічні вузи; спеціалізовані психолого-педагогічні консультації тощо.

Проаналізовано основні нормативно-правові документи, що регулюють процес соціального виховання дітей та молоді в освітніх закладах Польщі, серед яких: Декрет «Про шкільний обов’язок» (1956) (Dekret o obowiązku szkolnym), Закон «Про розвиток освіти та виховання» (1961) (Ustawa o rozwoju systemu oświaty i wychowania), Закон «Про систему освіти» (1991) (Ustawa o systemie oświaty), Закон «Про професійну та соціальну реабілітацію та надання роботи особам з обмеженими можливостями» (1997) (Ustawa o rehabilitacji zawodowej i społecznej oraz zatrudnianiu osób niepełnosprawnych) та ін.

Встановлено, що основними завданнями реформованої системи спеціальної освіти в Польщі є: забезпечення умов реалізації шкільних обов’язків; відкритий характер освітньої системи; підтримка розвитку учнів; розробка програм, що відповідають індивідуальним потребам учня; пристосування професійної освіти; доступність освітніх архітектурних будівель; забезпечення повного контакту з сім’єю.

Ключовими у соціальному вихованні дітей та молоді з обмеженими можливостями у Польщі є процеси інтеграції та інклюзії, метою яких є створення в закладах освіти сучасних педагогічних умов, надання всім учням можливості найбільш повноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства з метою соціального виховання особистості з обмеженими можливостями в навколишньому середовищі.

На прикладі Майстерень професійної терапії м. Гнєзно (Warsztat Terapii Zajęciowej) доведено обов’язкову потребу професійної реабілітації як необхідної педагогічної умови соціального виховання особи з обмеженими можливостями, насамперед молоді, що забезпечує підготовку до виконання обов’язків щоденного життя, розвиток основних та спеціальних можливостей, професійних навичок тощо. Результати дослідження підтвердили, що активна участь на заняттях у закладах такого типу позитивно впливає на розвиток і поліпшення підготовки кожного учасника процесу, стимулює його соціальну активність, яка зумовлює інтеграцію в середовище та сприяє підвищенню рівня соціальної вихованості.

Проаналізовано досвід діяльності польських громадських організацій та об’єднань як важливої педагогічної умови соціального виховання дітей та молоді
з обмеженими можливостями, діяльність яких регламентується такими основними правовими документами, як: Закон «Про фонди» (1984), Закон «Право на об’єднання» (1989), Закон «Про громадську користь та волонтерство» (2004) та ін. Серед найбільш відомих польських громадських об’єднань, основною метою яких
є створення належних умов для соціального виховання та акцептації дітей та молоді з обмеженими можливостями: Польське товариство боротьби з інвалідністю, Польське товариство на користь осіб з розумовою недостатністю, Національна польська Федерація осіб з вадами руху, Товариство друзів дітей «Ми разом», Державний фонд реабілітації осіб з обмеженими можливостями та його програми: «Студент ІІ – продовження освіти осіб з обмеженими можливостями», «Юніор», «Дистанційна та інші форми зайнятості осіб з обмеженими можливостями», «Комп’ютер для Гомера», «Рання допомога дітям з обмеженими можливостями», «Підтримка міжнародних спортивних заходів для людей з обмеженими можливостями на території Польщі» та ін.

Встановлено, що соціальне виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями, підтримка у професійній та особистісній реалізації, дотримання прав та свобод наразі є одним із найважливіших завдань суспільства, виконання яких залежить як від активності самої особистості, так і від відповідних педагогічних умов, з-поміж яких виокремлюємо такі: вплив сім’ї як основного інституту соціалізації дітей та молоді з обмеженими можливостями, що є основним середовищем їх підтримки та забезпечення соціального функціонування; соціально-педагогічна релігійна концептуальна діяльність, що охоплює всі сфери духовного та соціального буття людини; розвиток освітньої політики, спрямованої на рівність доступу до закладів освіти, популяризацію ідеї інклюзивної освіти як нової альтернативної форми освіти та виховання дітей з обмеженими можливостями; забезпечення безперервної освіти дітей та молоді з обмеженими можливостями; цілеспрямована діяльність закладів системи професійної реабілітації; соціально-виховна спрямованість діяльності громадських організацій, об’єднань осіб з обмеженими можливостями.

У третьому розділі – «Особливості соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями в Україні» – з’ясовано сучасний стан соціального виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями в Україні та визначено перспективи використання позитивного польського досвіду у вітчизняній практиці.

На ґрунті процесів демократизації та гуманізації в Україні нагальною потребою стало оновлення й розвиток сучасної державної політики, спрямованої на соціальне виховання дітей та молоді з обмеженими можливостями з метою забезпечення високого рівня інтеграції означеної групи у суспільство.

Здійснено аналіз основних нормативно-правових актів, що регулюють соціальну політику в Україні стосовно осіб з обмеженими можливостями та їх сімей, зокрема: Законів України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993), «Про охорону дитинства» (2001), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001), Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009–2015 роки (2009) та ін. З’ясовано, що, незважаючи на видимий прогрес у вирішенні проблем дітей та молоді з обмеженими можливостями,
в нормативно-правових актах, засобах масової інформації та інших друкованих джерелах досі використовується поняття «інвалід», що є точним у медичному аспекті, однак, некоректним у моральному.

Встановлено, що сьогодні в нашій державі по відношенню до сімей, які мають дітей з обмеженими можливостями, здійснюється соціальний захист шляхом надання комплексу соціальних послуг, впровадження інноваційних механізмів та напрямів підтримки родини; фахового соціального супроводу; впровадження програм підвищення кваліфікації фахівців закладів, які надають соціальні й реабілітаційні послуги дітям з обмеженими можливостями; залучення якнайширшого кола громадськості до вирішення проблем дітей з обмеженими можливостями та їхніх сімей. У результаті проведеного аналізу виокремлено основні проблеми українських сімей, що мають дітей з обмеженими можливостями: брак інформації; низький соціально-економічний рівень; незадовільні соціально-побутові умови; фінансові проблеми; брак часу на догляд за хворим; брак емоційного та психологічного зв’язку з хворим; низький рівень відповідних знань та умінь у сфері психолого-педагогічної та медичної реабілітації; брак участі в організації дозвілля тощо.

З’ясовано, що під впливом зарубіжного досвіду в Україні виросла зацікавленість питанням інклюзивної освіти. З 2000 р. проходить експеримент «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах», що започаткував рух назустріч інклюзії.

Проте недостатній рівень розробленості проблеми на правовому, методичному, матеріальному, соціальному та інших щаблях провокує палкі дискусії з приводу цієї проблеми між науковцями, державними службовцями, педагогами та пересічними громадянами. Своєрідною відповіддю на ситуацію, що склалася, стали проект «План дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах до 2012 року» (2009) та наказ «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання» (2010), що визначили такі напрями діяльності: удосконалення організаційно-правових засад запровадження інклюзивного навчання; упровадження інноваційних технологій та навчально-методичного забезпечення інклюзивного навчання; забезпечення умов для запровадження інклюзивного навчання та науково-пошукової діяльності; забезпечення архітектурної доступності до загальноосвітніх навчальних закладів різних типів відповідно до потреб осіб з обмеженими можливостями.

У дослідженні на прикладі освітніх навчальних закладів (зокрема, досвіду роботи та напрямів діяльності Центру соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями «Пролісок» і Центру професійної реабілітації дітей та молоді з обмеженими можливостями, м. Умань) показано розвиток процесу інклюзії
та проаналізовано механізми реалізації забезпечення професійного навчання і зайнятості осіб з обмеженими можливостями в Україні.

Також здійснено аналіз діяльності вітчизняних громадських і релігійних організацій, що створюють умови для гармонійного, особистісного та соціального розвитку осіб з обмеженими можливостями. Серед ряду позитивних моментів з’ясовано, що однією з причин, що гальмує розвиток таких організацій, є брак інформації про їхню діяльність серед здорового населення.

З метою здійснення порівняльної характеристики нами було визначено рівні соціальної вихованості дітей та молоді з обмеженими можливостями у Польщі та Україні.

Для цього було визначено критерії (емоційний, когнітивний та професійний) та їх показники, на основі яких схарактеризовано три рівні соціальної вихованості дітей та молоді з обмеженими можливостями: високий, середній, низький.

Дослідження проводилося на базі Центру соціальної та професійно-трудової реабілітації дітей і молоді (м. Умань, Україна) (24 респонденти) та майстерень професійної терапії (м. Гнезно, Польща) (22 респонденти). При порівняльному діагностуванні рівня соціальної вихованості осіб з обмеженими можливостями віком 16–18 років було використано метод опитування (бесіди, анкетування). Для досягнення більшої об’єктивності проводилось опитування та інтерв’ю з батьками і працівниками соціально-виховних закладів. Одержані результати дослідження відображені у табл. 1.