КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ШКІЛЬНИЦТВА (1917–1920 рр.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження проблеми, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами та темами, визначено мету і завдання наукового пошуку, об’єкт, предмет і методи дослідження, окреслено його хронологічні межі. Значну увагу приділено характеристиці джерельної бази роботи, обґрунтуванню наукової новизни, теоретичного значення дослідження. Наведено дані про апробацію та впровадження здобутих результатів, публікації з теми, подано інформацію про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи досліджуваної проблеми» висвітлено ступінь дослідженості, обґрунтовано причини, соціально-політичні та педагогічні передумови виникнення культурно-просвітницьких товариств в Україні (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.), розкрито провідні напрями та методи дисертаційного дослідження.

Вивчення джерельної бази дало можливість встановити, що весь масив історіографії за темою дисертаційного дослідження можна розділити на декілька періодів: І – перші дослідження, в яких висвітлено окремі аспекти досліджуваної проблеми (1917−1920 рр.); ІІ – праці радянської доби (до 1991 р.); ІІІ – наукові розвідки  часів незалежної України.

Висвітлення питань реформування української освітньої системи у 1917− 1920 рр. розпочалось у різних періодичних виданнях, що виходили друком у цей період. Перші згадки про ТШО в літературі зустрічаються саме в періодиці досліджуваного періоду, таких виданнях як: «Вільна Українська Школа», «Нова Рада», «Робітнича газета» та ін. 

До першої групи літературних джерел, які висвітлюють проблеми реформування і розвитку освіти можна віднести науково-історичні, педагогічні твори представників національно-визвольного руху, які брали участь у революційних подіях періоду 1917−1920 рр., та освітніх діячів, які були причетні до реформування освіти цього періоду. Це твори В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Дорошенка, О. Дорошкевича, В. Дурдуківського, О. Музиченка, С. Постернака, С. Русової, С. Сірополка, І. Стешенка, П. Холодного, Я. Чепіги, С. Черкасенка. Хоча ці роботи деякою мірою носили суб’єктивний характер, адже кожен автор відображав своє власне ставлення до подій, учасниками яких вони були, але їх праці базувалися на національно-демократичних підходах щодо висвітлення розвитку і реформування освіти в зазначений період.

Аналізуючи розвиток українського шкільництва в період революційних перетворень 1917−1920 рр., ці автори частково торкалися діяльності й Товариства шкільної освіти, яке виникло на початку цих подій.

Початок науковій розробці теми покладено роботою С. Постернака «Із історії освітнього руху на Україні за часів революції 1917−1919 рр.». Автор, висвітлюючи головні проблеми реформи школи за часів Центральної Ради, подав фактичні матеріали щодо діяльності Товариства шкільної освіти за період, поки в Україні не існувало керівного державного органу з питань освіти. Але слід зазначити, що ці відомості подані С. Постернаком у стислій оглядовій формі.

Відомий дослідник історії освіти С. Сірополко  у книзі «Історія освіти на Україні» оглядово подав діяльність ТШО до часів утворення Генерального секретаріату, підкреслив керівну роль фундаторів Товариства – І. Стешенка,                П. Холодного.

До окремої групи слід віднести дослідження про розвиток національної школи та діяльність Товариства шкільної освіти під час денікінської окупації України. У літературі досліджуваного періоду висвітлення окремих питань цієї теми можна знайти в роботах українських істориків, педагогічних діячів, учених:                              О. Дорошкевича, О. Доценка, С. Єфремова, С. Сірополка.

Важливим документом з точки зору достовірності викладеної інформації про ТШО став звіт Ради Товариства про його діяльність за вказаний період: «Справоздання Ради Товариства шкільної освіти з дня 26-го вересня 1919 р. по                  1-е січня 1920 р.». Це єдина праця, яка повністю відображає діяльність Товариства шкільної освіти в період денікінщини.

Аналіз літературних джерел першого періоду засвідчує, що вони охоплюють незначну кількість. Однак, саме ця група джерел стала тією базою, відштовхнувшись від якої, сучасні дослідники історії освіти по-новому підійшли до вивчення даної проблеми.

Дослідження другого періоду показали, що в літературі, яка побачила світ у радянський період, були відсутні матеріали, пов’язані з діяльністю і досягненнями українських урядів та культурно-освітніх організацій у культурному будівництві 1917−1920 рр. Діяльність ТШО, його фундаторів, діячів не висвітлювалася взагалі. 

Із проголошенням незалежності України розпочинається третій період у розвитку української історіографії з вивчення невідомих подій, періодів з історії України, у тому числі, пов’язаних з розвитком освіти періоду визвольних змагань, діяльністю громадських організацій, товариств, серед яких і ТШО.

До літературних джерел третього періоду з даної тематики можна віднести дослідження сучасних авторів, таких як: Л. Березівська, О. Завальнюк, О. Зубалій, М. Кукурудзяк, О. Любар, В. Майборода, С. Майборода, Л. Медвідь, Д. Рященко, О. Сухомлинська, Ю. Телячий та ін.

Книга Л. Березівської «Освітньо-виховна діяльність київських просвітницьких товариств» подає найширшу інформацію про Товариство шкільної освіти. В ній у стислій формі охарактеризовано основні напрями роботи Товариства за часів Центральної Ради. Але, на жаль, автор не торкнулася діяльності ТШО протягом інших періодів його існування .

О. Завальнюк, Л. Медвідь у своїх роботах наводять  маловідомі факти із життя освітніх діячів – членів Товариства шкільної освіти: І. Огієнка, В. Прокоповича,                І. Стешенка, Ф. Сушицького, П. Холодного та інших. У нарисах зустрічаються матеріали, пов’язані з діяльністю ТШО. У статті Т. Пікалової, Н. Сорочан автори здійснюють спробу дати загальну характеристику резолюцій перших учительських з’їздів, розкрити їх значення для відродження української школи, показати роль Товариства шкільної освіти у підготовці й проведенні вчительських форумів. Діяльності Товариства шкільної освіти за часів Добровольчої армії присвячені роботи українських істориків Е. Мельника, Л. Потапової, А. Процика. 

Слід зазначити, що у цих працях є лише побіжна інформація про діяльність ТШО у контексті загального аналізу організації освітньої справи в Україні в період національно-демократичної революції. Це дає підстави стверджувати, що діяльність ТШО досі не стала предметом ґрунтовного дослідження.

Таким чином, вивчаючи історіографію культурно-освітньої діяльності  Товариства шкільної освіти у контексті розвитку українського шкільництва (1917−1920 рр.), досліджено, що, незважаючи на заслуги Товариства у розвитку української освіти на початку ХХ ст., його широку популярність в зазначений період, у літературних джерелах відсутній комплексний аналіз його науково-педагогічної та практичної діяльності.

Аналіз історико-педагогічних джерел вказує на те, що кінець ХІХ і початок ХХ ст. стали для українців Наддніпрянської України періодом протистояння із владою за збереження національної культури. Певна лібералізація життя в країні активізує діяльність демократичної частини суспільства, котра починає виступати за впровадження загальної освіти, засуджує становість школи, тілесні покарання, ранню професіоналізацію, вимагає автономії вищої школи тощо. Вперше в історії Російської імперії педагогічні проблеми широко обговорюються громадськістю, більше того – вони стають предметом громадських ініціатив, життя країни збагачується на нове явище – громадсько-педагогічний рух.

Масовість учасників просвітницького руху української інтелігенції призводить у містах до логічної заміни поодинокої індивідуальної культурницької роботи на діяльність цілих об’єднань – громад. У громадах відбувалося становлення майбутніх діячів просвітницького руху: вчителів, учених, лікарів, які поступово перетворювалися на національних діячів. Громадівці стали пізніше членами багатьох просвітницьких організацій. Діяльність громадівців, багатьох представників української інтелігенції підготувала ґрунт для появи на арені громадської просвітницької ініціативи національних (українських) організацій (товариств).

Значний архівний матеріал та напрацювання попередників дали змогу визначити основні типи громадських організацій: 1) культурно-просвітницькі, що ставили за мету сприяти розвитку певних видів освіти чи просвіти народу взагалі; 2) педагогічні товариства, які розробляли питання педагогічної теорії, її впровадження у шкільну практику, популяризували свої досягнення в галузі педагогіки; 3) професійні вчительські організації, які сприяли розв’язанню правових, професійних, моральних та матеріальних проблем учительства, а також популяризації своєї професії.

Кожним напрямом діяльності товариств займалися окремі комісії, комітети та відділення. У створених при товариствах комісіях (шкільна, лекційна, бібліотечна, видавнича) проводилася серйозна науково-дослідницька та громадсько-просвітницька робота.

Товариства відрізнялися за масштабами, спрямованістю, формами роботи. Проте у їхній діяльності було багато спільного. Майже всі товариства мали свій статут, програму діяльності, складалися з дійсних та почесних членів. Ці організації існували за рахунок членських внесків, пожертвувань, зібраних коштів після лекцій, літературних і музичних вечорів, театральних вистав, продажу виданої літератури.

У ході наукового пошуку встановлено періоди розвитку просвітницьких товариств України  кінця ХІХ – початку ХХ століття: 1-й період – 50-і − 70-і рр.              ХІХ ст. – період виникнення перших просвітницьких об’єднань; 2-й період –           80- і рр. ХІХ ст. – 1905 р. ХХ ст. – період інтенсивного розвитку товариств різних напрямів діяльності (наукових, педагогічних, просвітницьких); 3-й період – 1905 – 1917 рр. – це роки перших досягнень прогресивної української інтелігенції, яка, скориставшись послабленням реакції, повела відкриту боротьбу за українську школу в існуючих і новостворених національних товариствах; 4-й період – 1917–             1920 рр. – період практичного втілення освітянських планів, це час відкриття  реальних можливостей для розвитку народної освіти на національній основі і початок нового періоду у діяльності просвітницьких товариств.

У дисертації показано, що соціально-економічні та суспільно-політичні умови, досвід зарубіжної та прогресивної російської й української педагогіки, громадсько-педагогічні пошуки, рівень національної самосвідомості української інтелігенції, духовно-культурне становище, інтереси й потреби, національно-визвольна боротьба українського народу зумовили появу у кінці XIX – на початку ХХ століття культурно-просвітницьких товариств.

Методологічні підходи до пізнання досліджуваної теми визначилися специфікою об’єкта та предмета дослідження, його метою й завданнями.

Для проведення наукового аналізу і теоретичного узагальненням змісту просвітницької та науково-педагогічної діяльності ТШО розроблено програму дослідження, яка включала наступні етапи: 1-й – збирання, опрацювання, аналіз джерел, що стосуються культурно-освітньої діяльності Товариства шкільної освіти; 2-й – формування мети, наукових завдань, вибір об’єкту, виділення сукупності ключових проблем, що потребували вирішення під час дослідження; 3-й – відбір методів дослідження, розробка наукових і методичних підходів щодо вирішення завдань дослідження, конструювання попередніх висновків їх адаптування й уточнення, побудова узагальнюючих висновків; 4-й – узагальнення й аналіз одержаних результатів та обґрунтування рекомендацій з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність.

Така послідовність забезпечувала реалізацію принципу системності, оскільки результати, отримані на кожному з попередніх етапів, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення одержаних результатів і наукового обґрунтування шляхів досягнення мети дослідження.

 У другому розділі «Заснування, структура та основні етапи діяльності Товариства шкільної освіти» на основі широкого архівного та документального матеріалу, історико-педагогічної літератури досліджено історичний аспект становлення та розвитку ТШО, вивчено механізм формування складу Товариства та його Ради, з’ясовано джерела фінансування. Встановлено й охарактеризовано основні етапи діяльності Товариства шкільної освіти.

Детальний аналіз офіційних документів показав, що після перемоги Лютневої революції з лютого до червня 1917 р. влада належала Тимчасовому уряду. Весною і на початку літа 1917 р. в Україні не існувало національного державного органу, який керував би справами освіти. Опікуватися освітою у м. Києві почало українське вчительство. Серед освітніх товариств, що відіграли велику роль в організації української школи в означений період, було Українське Товариство шкільної освіти.

Перші установчі збори ТШО відбулися 10 квітня 1917 р., на них був затверджений Статут, окреслено завдання Товариства, а саме: створення шкіл різних типів; допомога в утворенні шкіл іншим інституціям, урядовим і громадським, а також окремим особам, розробка принципів організації шкіл і складання зразкових програм вивчення різних книжок; скликання педагогічних й освітніх з’їздів; організація науково-педагогічних курсів, лекцій, вистав, музеїв й інших заходів, що стосувалися навчання і виховання в українській школі. Головою Товариства шкільної освіти був обраний І. Стешенко, заступником – П. Холодний.

Встановлено, що за активної участі Товариства шкільної освіти закладено першу українську гімназію, воно взяло в свої руки українізацію школи в Україні, влаштувавши в 1917 р. перші курси українознавства для вчителів по всій Україні, розробило основні положення реформи шкільної освіти, дбало про термінологію, видання шкільних книжок. Отже, до часу утворення першого українського Міністерства освіти Товариство стало найвищою інституцією в справах українського шкільництва, а після створення Генерального Секретаріату освіти Рада Товариства повним складом увійшла до Генеральної шкільної ради, яка працювала як дорадчий орган при Секретаріаті освіти.

Аналіз архівних документів дав можливість зробити висновок, що діяльність ТШО будувалась відповідно до «Статуту Українського Товариства шкільної освіти». З’ясовано, що, згідно зі Статутом, право вступу до ТШО мали вчителі та прихильники шкільної освіти. Члени Товариства поділялися на дійсних, почесних, довічних. Справами Товариства керували загальні збори його членів, а потім –  обрана на два роки  Рада, що перебувала в Києві.

Проведений у динаміці аналіз структури та складу Ради Товариства  показав, що склад Ради залишався незмінним – голова, його заступник, шість членів Ради, які обиралися на загальних зборах за більшістю голосів, та три кандидати до Ради. На зборах обиралася також на один рік Ревізійна комісія із трьох членів Товариства та двох кандидатів.

Механізм формування складу Товариства, його комісій залежав від політичних обставин, в яких працювали члени ТШО. Задля збереження української школи Рада Товариства, згідно зі Статутом, створювала нові комісії, змінювала завдання їхньої діяльності, сфери впливу. У різні роки існування ТШО змінювався склад членів Товариства, Ради.

У процесі наукового пошуку опрацьовано першоджерела, які надали можливість з’ясувати основи матеріальної бази діяльності ТШО та виокремити джерела його фінансування: обов’язкові членські внески; добровільні пожертвування; прибутки від видавничої діяльності Товариства; збори від концертів, вистав, лекцій, що влаштовувались Товариством, а також допомогу від різних громадських та урядових установ. Грошовими витратами Товариства керували загальні збори його членів та Рада.

У дисертації на основі аналізу протоколів загальних зборів, Ради Товариства, листування ТШО та інших архівних документів виділено такі періоди його діяльності: 1-й період – утворення  ТШО, його активна організаційно-педагогічна та просвітницька діяльність в період Центральної Ради (квітень 1917 – квітень                 1918 рр.); 2-й період – послаблення педагогічно-просвітницької діяльності, видавнича діяльність ТШО в період Гетьманату та Директорії (квітень 1918 – вересень 1919 рр.); 3-й період – організаційно-педагогічна діяльність ТШО в умовах боротьби за збереження української школи в часи денікінської окупації (вересень –  грудень 1919 року); 4-й період – просвітницька та науково-педагогічна діяльність ТШО в умовах перших років радянської влади (грудень 1919 – грудень 1920 рр.).

Використовуючи широкий фактичний матеріал, в роботі проаналізовано діяльність ТШО протягом вказаних періодів. Встановлено, що ТШО – позапартійна культурно-освітня інституція, яка не переслідувала жодних політичних завдань, а свою головну мету вбачала у проведенні українізації школи.

Третій розділ «Культурно-освітня діяльність Товариства шкільної освіти» присвячений дослідженню основних напрямів, змісту, форм і методів діяльності ТШО, а також можливостям творчого використання теоретичних ідей і практичного досвіду Товариства в сучасних умовах.

Під час дослідження спадщини Товариства шкільної освіти виділено основні напрями його культурно-освітньої діяльності: організаційно-педагогічна діяльність з розбудови української національної школи, науково-педагогічна і видавнича діяльність.

Від початку свого заснування Товариство шкільної освіти своїм завданням поставило розбудову та захист української школи, плекання національних кадрів та виховання національно зрілих молодих людей. Йому при підтримці Центральної Ради в перші місяці 1917 р. вдалося відкрити одну з перших українських гімназій в м. Києві. Не маючи змоги одержати асигнування на гімназію від уряду і бажаючи зберегти більшу самостійність і незалежність гімназії, діячі ТШО відкрили її на власні кошти та кошти заможних людей. Це був приватний заклад, але з правами державної гімназії. Члени Товариства не тільки фінансово підтримували гімназію ім. Т. Шевченка, а й опікувалися її справами.

На початку 1917−1918 н .р. у м. Києві відкрито 16 українських початкових шкіл. Ініціювали цю справу Товариство шкільної освіти і Генеральний Секретаріат освіти, а міська Дума дала згоду на їх відкриття. Саме на кошти Товариства шкільної освіти у вересні 1917 р. у Києві була відкрита друга гімназія імені Кирило-Мефодіївського братства та третя українська гімназія.

Важливе значення для розбудови української школи мали два Всеукраїнські учительські з'їзди, організовані членами ТШО. З’їзди взяли курс на українізацію шкільної освіти та виробили програму розвитку нової школи в Україні – національної не лише за формою, а й за змістом. Вона планувалася єдиною, загальноосвітньою, обов’язковою, безкоштовною і світською.

Перед Товариством Шкільної Освіти постало завдання українізації школи, ліквідації тієї безсистемної й безладної організації освіти в Україні, що дісталась їй у спадок від минулого, і створення єдиної національної системи освіти. На виконання рішень з’їздів комісії, що були створені при ТШО, розробили основні теоретичні положення розбудови української школи за новими принципами, програмами, змістом й організаційною структурою; розпочали друкувати  шкільні підручники та методичну літературу. Основні напрацювання Товариства шкільної освіти було взято Генеральним Секретаріатом освіти, а потім Міністерством Народної Освіти за основу проекту єдиної школи.

Після того як Україна стала на шлях будівництва власного державного життя і про справи української школи почало дбати Міністерство освіти робота ТШО була спрямована на поступове наповнення шкіл новими підручниками і художньою літературою, які відповідали духу і змісту нової української школи.

Коли денікінським урядом українська школа та освіта були оголошені приватною справою і позбавлені державної підтримки, тоді керівництво справами освіти знову взяла на себе громадська організація – Товариство шкільної освіти. У цей скрутний час українці згуртувалися навколо ТШО, українська громадськість матеріально підтримала національну школу, не дала їй загинути. ТШО за власні кошти утримувало українські школи, забезпечувало їх паливом, меблями, помешканням, підручниками. Товариство допомагало коштами та книжками всім, хто до нього звертався: бурсам, притулкам та навіть садкам, які опинилися у тяжкому становищі.

З приходом радянської влади ТШО продовжило планомірну роботу з розвитку української школи. Позбавившись важкого обов’язку матеріального утримування української школи, воно всю свою увагу звертає на теоретичну розробку основ українського шкільництва й постачання української школи, вчителя відповідною літературою, потрібною в умовах нової трудової школи. Товариство залишило за собою право засновувати експериментальні трудові школи як реалізацію теоретично-педагогічних поглядів Ради Товариства. ТШО співпрацювало з радянськими органами управління освітою в питаннях розбудови української школи, розробки планів розвитку освіти.

Отже, Товариство шкільної освіти відіграло велику роль у справі відродження української школи, заклало наукові основи її українізації, створило єдину цілісну систему освіти, що мала бути побудована за новими принципами, програмами, змістом і відповідала б інтересам українського народу. 

Після заснування Товариства в 1917 р. одним із завдань стало проведення Всеукраїнських учительських з’їздів.

Опрацьовані джерела дають можливість зробити висновки, що Товариство шкільної освіти ініціювало, здійснило підготовку й проведення першого вчительського з’їзду. Робота з’їзду відбувалась протягом двох днів – 5 і 6 квітня 1917 року в Києві за участю делегатів майже від усіх губерній України. Головою з’їзду було обрано члена ТШО Ф. Сушицького, замісником голови – І. Стешенка.

Перший Всеукраїнський учительський з’їзд прийняв ряд постанов, що визначали шляхи здійснення українізації школи.

10−12 серпня відбувся другий Всеукраїнський учительський з’їзд. Як і раніше, підготовку з’їзду провело Товариство шкільної освіти. На з’їзд прибули переважно вчителі народних шкіл. Головували на з’їзді члени ТШО І. Лещенко і П. Іваницький.

Постанови другого з’їзду значно поглибили й  конкретизували рішення першого. Якщо на першому з’їзді було покладено початок організації єдиної школи в Україні, то в серпні вже були визначені основні риси цієї школи.

 Фундатором плану «Проекту Єдиної школи на Вкраїні», який ліг в основу розбудови української освіти, було Товариство шкільної освіти. Протягом 1917 р. історичною, філологічною, природничо-географічною, математичною комісіями ТШО були розроблені термінології, правопис, підручники, а також основні науково-теоретичні засади національної освіти і виховання, що лягли в основу проекту єдиної школи.

Велика увага приділялася в постановах з’їздів підготовці кадрів українських учителів. Виконуючи рішення з’їздів, Товариство шкільної освіти при підтримці Всеукраїнської Учительської Спілки розпочало роботу з підготовки літніх курсів українознавства для вчителів. З цією метою для вчительських курсів комісії Товариства склали правопис, арифметичну, граматичну, географічну та інші термінології. За допомогою місцевих самоврядувань Товариством шкільної освіти влітку 1917 року було організовано до сотні вчительських курсів, через які було перепідготовлено кілька десятків тисяч учителів. 

 У складний для українського шкільництва час денікінщини ТШО продовжило педагогічну діяльність. При Товаристві було створено спеціальну педагогічну комісію, яка займалася розробкою програм для українських шкіл і педагогічною допомогою школам у їх щоденному житті; укомплектуванням шкіл підручниками; забезпеченням учительським персоналом; відкриттям нових шкіл і класів-комплектів;  популяризацією ідеї української школи.

Нового змісту й значення набрала діяльність педагогічної комісії з приходом радянської влади. Для вирішення освітніх проблем Радою ТШО було створено підкомісії педагогічної комісії: шкільна,  вищої школи, позашкільна, українського правопису.

Так, шкільна комісія розробила загальні принципи трудової школи, виробила програми навчання для шкіл І-го і ІІ-го ступеня, дитячого садка, перших п’яти років навчання і приступила до розробки програм для 6-го і 7-го року навчання. Розроблено план учительських курсів для вчителів шкіл ІІ-го ступеня і для сільських шкіл, статут курсів оповідачів. Результатом науково-теоретичної діяльності цієї комісії було видання збірки «Трудова школа». Комісія у справах вищої школи накреслила план широкої діяльності в галузі українського вищого шкільництва не тільки на Наддніпрянській Україні, а й у Галичині.  Комісія брала участь в обговоренні проектів вищої школи, вироблених комісіями Українського Університету, виробила власний проект вищої школи. Члени комісії з питань позашкільної освіти розробили загальні підстави позашкільної роботи, проект позашкільного факультету, нариси шкіл для Робітничо-селянського Університету і селянської Академії. Комісія ТШО з удосконалення українського правопису співпрацювала з відповідним відділом Української Академії Наук над створенням правопису. Її члени поставили цю проблему на філолого-теоретичну і педагогічну основу і в складанні правопису врахували діалекти кожного регіону. Наслідком цієї роботи стало внесення багатьох змін в діючу на той час фонетику та морфологію. Новий правопис хоч і мав певні недоліки, проте «уніфікував» мову, запроваджував загальні правила її вживання.

Опрацьовані архівні документи дали змогу встановити, що в роботі комісій ТШО брали участь відомі педагоги, освітні діячі, вчені м. Києва: В. Артоболевський,  П. Басараб, О. Гермайзе, О. Голоскевич, О. Грушевський, В. Дога, О. Дорошкевич,          В. Дурдуківський, А. Корчак-Чепурківський, А. Кримський, С. Єфремов, А. Лещенко, Т. Лубенець, В. Науменко, І. Огієнко, В. Петрусь, В. Підгаєцький, С. Постернак,               В. Прокопович, П. Тутковський, Ф. Сушицький, П. Холодний, Я. Чепіга,                              С. Черкасенко, К. Шило, Н. Шульгіна-Іщук, О. Яната.

Одним із найважливіших напрямів просвітницької діяльності ТШО в 1917−1920 рр. було створення шкільних підручників українською мовою.

Всеукраїнськими учительськими з’їздами були поставлені вимоги до предметних комісій при Товаристві шкільної освіти: розробити нові українські підручники й узгодити єдині термінології. Комісіями ТШО була складені математична, граматична, географічна термінології, програми з арифметики, алгебри, геометрії, в яких давалася не тільки термінологія, але й фразеологія; написані підручники та збірник задач з арифметики, хрестоматія для старших класів гімназій.

Рада ТШО залучала до видавничої роботи багато науковців, педагогів, культурних діячів, які допомогли написати та підготувати до друку підручники для української школи. Хоча не вистачало коштів та друкарських засобів, але Товариство знаходило підтримку в приватних осіб, органів місцевого самоврядування, брало дотації, позики в Секретаріаті та Міністерстві освіти. На кошти, виділені Генеральним Секретаріатом, ТШО будує власну друкарню. Це дало змогу Товариству розпочати масове видання літератури рідною мовою.

За часів Центральної Ради Рада Товариства шкільної освіти була координаційним центром, який керував роботою видавництв щодо видання шкільної літератури, через повітові земства вирішував питання забезпечення шкіл підручниками в потрібній кількості. Результати дослідження дозволяють відзначити, що всі справи, що стосувалися видавничої діяльності, розпочаті ТШО за часів Центральної Ради, були продовжені під час правління Гетьманату та Директорії.

Під час денікінської влади ТШО піклувалося про забезпечення шкіл різних ступенів підручниками, продовжило друкувати шкільну літературу, методичні посібники, наукові та науково-популярні твори, каталоги літератури для інших громадських організацій. Зі зміною денікінської влади радянською Товариство продовжило видавничу діяльність. При Товаристві діяв книжковий склад для розподілу книжок між українськими школами, завданням якого було забезпечити їх підручниками за найдешевшими цінами.

На основі вивчених архівних документів установлено, що Товариство шкільної освіти займалося виданням українських підручників при всіх урядах. Ним було видано граматичну, арифметичну, геометричну й географічну термінології в кількості 150 тисяч примірників, різних підручників – 225 тисяч.

Отже, провідними напрямами культурно-освітньої діяльності ТШО були: розбудова української національної школи; розробка питань розвитку української національної освіти, проектів єдиної та трудової школи в Україні, розвитку вищої школи; аналіз і розробка програм, підручників для шкіл різних ступенів; видання навчальної й дидактико-методичної літератури для національної школи; викладацька діяльність, робота в державних органах управління освітою членів Товариства.

Встановлено, що у роботі Товариства шкільної освіти використовувалися різноманітні форми та методи діяльності: участь в організації та матеріальній підтримці українських шкіл; організація курсів для вчителів та читання лекцій на них; участь членів ТШО в організації Всеукраїнських учительських з’їздів, роботі комісій з вироблення плану «Проекту Єдиної школи на Вкраїні», з питань затвердження нових українських підручників, у тематичних українських національних вечорах, концертах, наукових засіданнях (з нагоди вшанування пам’ятних дат, імен та подій); публікація праць з питань організації єдиної школи у вітчизняних часописах, журналах.

Зі зміною урядів, в нових політичних умовах змінювався зміст діяльності Товариства і відповідно форми і методи його роботи.

На початку 20-х років молода радянська влада змушена була зважати на авторитет ТШО серед українського народу. Та згодом новій владі, на жаль, діяльність ТШО стала не потрібна. З вересня до листопада 1920 року в приміщенні ТШО проводяться обшуки, частина його членів арештована, будинок Товариства на Іриненській № 4 передано військовій владі під бурсу для курсів Всеобучу, на майно накладено арешт. Хоча Товариство і намагалося реорганізувати свою роботу, зрештою, змушене було припинити свою діяльність.

Творчий підхід до використання здобутків ТШО, переосмислення їх до потреб сучасної національної української школи, на думку дисертанта, дасть можливість накреслити напрями роботи сучасної школи, які диктуються потребами сьогодення, а саме: 1) мобілізація громадських можливостей народу, залучення широкого кола громадян до доброчинної діяльності та меценатства в освіті; 2) переробка й оновлення навчальних планів і програм з урахуванням теоретичних принципів єдиної загальноосвітньої української національної школи, розроблених членами ТШО; 3) введення в навчальний процес загальноосвітніх навчальних закладів таких предметів, як українознавство, народознавство; 4) вивчення історико-культурної спадщини, традицій українського народу; проведення з учнями системних заходів історичного, літературного, традиційно-народознавчого характеру; 5) залучення учнівської молоді до розвитку народних традицій шляхом створення і забезпечення діяльності гуртків за інтересами, театральних студій; 6) відродження регіональних культурно-освітніх товариств, які могли б взяти на себе допомогу в становленні, у першу чергу, сільських шкіл, особливо початкових і неповних середніх, які сьогодні закриваються або знаходяться на межі закриття.