ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету, задачі, теоретико-методологічну основу та методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача; подано відомості про впровадження і апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – „Профілактика девіантної поведінки старшокласників у діяльності учнівського самоврядування” – здійснено аналіз філософських, педагогічних і психологічних напрацювань з означеної проблеми; висвітлено теоретичні основи та уточнено виховні можливості учнівського самоврядування (далі – УС) з проблеми профілактики девіантної поведінки.

Девіантна поведінка (далі – ДП) – це система вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (І. Кон); складне соціально-педагогічне явище, яке визначається як індивідуально-віковими й психологічними особливостями неповнолітніх, так і специфікою їхнього життєвого середовища, станом міжособистісного спілкування, характером сімейних і внутрішньогрупових стосунків.

Аналіз науково-методичних джерел засвідчив великий інтерес науковців з різних галузей знань до вивчення проблеми девіантної поведінки: філософи (О. Дробницький, А. Скрипник, М. Каган) досліджують феномен ДП крізь призму системного підходу до аналізу соціальних явищ із позицій принципів історизму і детермінації; медики (О. Личко, К. Леонгард, В. Менделевич) висвітлюють проблеми девіацій поведінки особистості у ракурсі медико-біологічних чинників, поведінкових і психічних розладів відповідно до медичних критеріїв та класифікацій хвороб; правознавці (Ю. Антонян, В. Кормщиков, В. Кудрявцев) розглядають ДП крізь призму порушень правових норм та їх попередження; психологи (Ф. Гобечія, Л. Шнейдер) досліджують психологічні детермінанти поведінкових відхилень; соціологи (М. Солдатов, Н. Дж. Смелзер) вивчають девіації в контексті теорій аномії, стигматизації, соціальних ролей та соціальних очікувань, соціальної дезорганізації, культурних і соціальних норм; педагоги звертають увагу на порушення моральних, етичних, поведінкових норм у мікросоціальному середовищі (А. Невський, Л. Філонов), відхилення у процесах соціалізації, на проблему соціальної адаптації неповнолітніх (Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, І. Звєрєва), розробляють методичні засади корекційно-профілактичної діяльності (Ю. Клейберг) і систему профілактики правопорушень підлітків (В. Оржеховська)
у ЗНЗ.

Профілактика девіантної поведінки – це сукупність активних дій з попередження певних негативних проявів у поведінці та заходів зі збереження стану благополуччя людини.

Визначальним для нашого дослідження є положення сучасних дослідників (А. Басов, І. Бех, С. Немченко, М. Попов, Н. Фоміна) про необхідність профілактики ДП у старшому шкільному віці та залучення до цієї діяльності самих старшокласників через систему учнівського самоврядування (В. Бочкарьов, Б. Братусь, М. Ковальчук).

З’ясовано, що наприкінці ХХ століття проблема профілактично-виховного впливу учнівського самоврядування на становлення підростаючої особистості в філософській, соціологічній й психолого-педагогічній літературі висвітлювалася різнобічно: розкривалися значення УС для набуття досвіду управлінської діяльності (В. Афанасьєва, Н. Крилова, Л. Філонов), роль УС у формуванні соціальної відповідальності старшокласників у позанавчальній діяльності (В. Тернопільська) і у навчально-виховному процесі сучасної національної школи (Б. Набока,); загальні проблеми організації діяльності УС (О. Вірменська); формування соціальної активності (С. Карпенко), соціальної зрілості (Я. Безродна), соціально значимих якостей особистості (А. Костюченко) в умовах УС тощо.

На основі аналізу зазначених наукових розвідок уточнено зміст поняття „учнівське самоврядування” як діяльність учнів з аналізу, планування та організації життя учнівського колективу ЗНЗ, спрямована на створення сприятливих умов для конструктивної взаємодії й вирішення соціально значущих завдань, що реалізуються у партнерстві з дорослими членами шкільної спільноти.

За результатами вивчення наукового доробку П. Вербицької, А. Костюченко, А. Макаренка, З. Пойманової, О. Прутченкова розкрито виховні можливості УС: створення умов для розвитку суб’єктності учнів; добровільність залучення учнів до варіативних видів соціально значущої діяльності, задоволення їхніх потреб
у самовизначенні й самореалізації; сприяння опануванню вміннями конструктивного вирішення конфліктних ситуацій; формування готовності учнів до самозахисту своїх інтересів за усвідомлення власної соціальної захищеності; вправляння у набутті досвіду відповідальної поведінки; сприяння виробленню позитивного ставлення старшокласників до найближчого соціального оточення
й суспільної діяльності.

Підсумовано, що сприятливість УС для профілактики проявів девіацій
у поведінці старшокласників зумовлена: інтегруванням виховних впливів значимих дорослих і референтних однолітків; умотивованістю учнівського активу до суб’єктної участі в організації профілактичної діяльності УС; соціальним замовленням держави і суспільства органам УС.

Теоретичною основою профілактики девіантної поведінки старшокласників
у діяльності УС є парадигма особистісно орієнтованого виховання (Г. Балл, І. Бех) та закономірності профілактично-виховної діяльності у старшому шкільному віці (М. Ковальчук, М. Рожков). Ці закономірності полягають у взаємозв’язку і взаємозалежності процесу профілактики й залученості до нього школярів; залежності ефективності профілактики від варіативності її змісту; взаємозв’язку результативності профілактичної роботи та опосередкованого характеру профілактичних заходів.

Дисертаційна робота ґрунтується на концептуально-методичних ідеях профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, сутність яких полягає у тому, що ефективний педагогічний вплив на старшого підлітка опосередкований впливом референтної для учня групи чи дитячо-дорослої спільноти (В. Афанасьєва, В. Бочкарьов, М. Москаленко, В. Оржеховська).

Доведено, що відповідним чином організована діяльність УС уможливлює реалізацію педагогами і старшокласниками основних специфічних функцій профілактики (превентивної, прогностичної, комунікативної, організаторської, захисної, компенсаторної), оскільки: забезпечує задоволення сутнісних потреб старшокласників у самовираженні, самовизначенні, самореалізації; надає необмежені можливості для вправляння учнів у просоціальній поведінці, засвоєння соціального досвіду; забезпечує залучення кожного учня, у т. ч. з відхиленнями у поведінці, до соціально значимої діяльності у ЗНЗ; попереджує і перешкоджає „випадінню” окремих учнів з-під впливу виховного колективу, залучає їх до відносин „відповідальної залежності”; сприяє успішному розв’язанню суперечностей між соціально позитивними інтересами і потребами учнів та особистісними проблемами, відхиленнями в поведінці, що заважають самореалізації підростаючої особистості.

У дисертації профілактику девіантної поведінки старшокласників
у діяльності УС визначено як запобігання чи подолання проявів девіацій поведінки учнів 10–11-х класів шляхом вироблення ними просоціальних способів поведінки, набуття досвіду конструктивного розв’язання проблемних ситуацій і прийняття відповідальних рішень під час партнерської взаємодії педагогів і старшокласників
у соціально значущій діяльності УС.

Предметом нашої дослідницької уваги стали найбільш поширені у середовищі старшокласників прояви девіацій: вживання алкогольних напоїв, тютюнопаління, лихослів’я, порушення правил шкільної поведінки.

Теоретико-методичним підґрунтям організації профілактики девіантної поведінки старшокласників у діяльності УС було обрано підхід ціннісної альтернативи, активно-конструктивну стратегію і метод „рівний–рівному”. Відповідно, наскрізною ідеєю нашого дослідження є твердження, що профілактична діяльність УС має бути спрямована на мотивацію старшокласників до активної роботи над собою, залучення учнів до конструктивної взаємодії з іншими суб’єктами профілактичної діяльності, а сам старшокласник – розглядатися як суб’єкт впливу, який більше здатний до саморефлексії й саморегуляції, активної зміни навколишнього середовища, ніж до пасивної реакції на нього.

У другому розділі – „Дослідження стану профілактики девіантної поведінки старшокласників у діяльності учнівського самоврядування” – охарактеризовано логіку організації експериментальної діяльності та її методику, окреслено хід педагогічного експерименту (констатувальний, формувальний і контрольний етапи) та результати його першого етапу.

Враховуючи теоретичні положення Г. Даниленка, Н. Зимівець, М. Рожкова та інших науковців, нами визначено критерії ефективності профілактики девіантної поведінки у діяльності УС та відповідні показники: сформованість просоціальної поведінки старшокласників (знання і розуміння суспільних норм, правил шкільного співжиття, своїх прав і обов’язків; домінантність позитивних смисложиттєвих мотивів і орієнтирів; мінімізація проявів девіантної поведінки); готовність активу УС до організації профілактичної діяльності (обізнаність щодо ризиків ДП для розвитку особистості та способів організації профілактичної діяльності; бажання сформувати комунікативні та організаторські уміння для профілактичної діяльності; уміння організовувати профілактичну діяльність); активність участі старшокласників у профілактичній діяльності (обізнаність із діяльністю УС та основами профілактичної діяльності, бажання брати участь у профілактичній діяльності; частота участі у заходах з профілактики ДП) та рівні вияву показників (достатній, середній та низький). Встановлено, що ефективність профілактики девіантної поведінки старшокласників у діяльності УС можлива за умови статистично значимого зростання показників за усіма критеріями.

Для діагностування рівнів вияву зазначених вище показників на констатувальному етапі експерименту було використано сукупність методик: методика „Учнівське самоврядування у моїй школі” (авторська модифікація методики „Демократизація моєї школи”), методика „Визначення рівня сформованості ціннісних орієнтацій” (модифікація М. Рокича), методика „Мотиви участі учнів у справах класного і загальношкільного колективу” (модифікація О. Лішиної), методика „Комунікативні і організаторські схильності – 2” (модифікація А. Грецова), опитувальник щодо способу життя старшокласників, розроблений науковцями Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України, включене спостереження, пряме ранжування й експертне опитування.

Експериментальною базою дослідження стали навчальні заклади м. Жовті Води, Дніпропетровської області (НВК „Перспектива”, ЗОШ № 8, НВК „Дивосвіт”, гімназія імені Лесі Українки: 394 учні, 37 педагогів); м. Київ (СШ № 200, ЗОШ № 197, гімназія № 34 „Либідь”: 406 учнів, 32 педагоги); Харківська область (31 ЗНЗ обласного центру і області, 1052 учні, 85 педагогів). До складу експериментальної групи (ЕГ) увійшло 157 старшокласників СШ № 200 імені Василя Стуса
м. Києва, контрольної групи (КГ) – 149 учнів 10–11-х класів ЗОШ № 197 м. Києва. Усього на різних етапах дослідженням було охоплено 1852 учні 10–11-х класів,
154 педагоги.

Дослідження стану профілактики девіантної поведінки старшокласників
у діяльності УС виявило, що про реалізацію в їхніх ЗНЗ профілактичних програм
і проектів зазначила більшість опитаних педагогів (63 %). Разом з тим тільки 24 % старшокласників підтвердили свою участь у них, а відсоток тих, хто був ініціатором і організатором їх проведення, становив лише 7 %. Як педагоги, так і старшокласники не змогли чітко назвати форми профілактичної роботи, до організації яких причетні органи УС. З’ясовано, що заходи з профілактики ДП ситуативні, а їхній зміст звужується до інформування про негативні наслідки ДП для фізичного здоров’я учня (79,8 % відповідей). Водночас старшокласники виявляють неабиякий інтерес до участі в заходах, організованих однолітками, а особливо до розроблення і реалізації соціальних проектів (71,4 %), проведення тренінгів (61,2 %).

Установлено, що практично в усіх ЗНЗ існують постійно діючі підрозділи органів УС з проблем профілактики (центри здоров’я, комісії захисту прав дитини, ради профілактики тощо), керівництво якими здійснюють переважно дорослі (педагог-організатор, соціальний педагог, класні керівники).

Дослідження рівнів вияву показників критеріїв ефективності профілактичної діяльності УС на констатувальному етапі експерименту засвідчило:

– знання і розуміння суспільних норм, правил шкільного життя виявили на низькому рівні 67,1 %; на середньому – 26,6 % і на достатньому – 6,3 % старшокласників ЕГ і 66,8; 26,5; і 6,7 % старшокласників КГ відповідно;

– обізнаність щодо ризиків девіантної поведінки для розвитку особистості виявили на низькому рівні 48,4 %; середньому – 42,4 %; достатньому – 9,2 % старшокласників ЕГ й 47,9; 43,2; 8,9 % старшокласників КГ відповідно;

– мінімізацію проявів девіацій у поведінці виявили на низькому рівні 63,8 %, середньому – 24,5 %, достатньому – 11,7 % старшокласників ЕГ й 64,3; 23,9; 12,1 % старшокласників КГ відповідно;

– усвідомленість значення просоціальних імперативів і мотивів участі виявили на низькому рівні 71,3 %, середньому – 20,6 %, достатньому – 8,1 % учнів ЕГ й 70,8; 21,4; 7,8 % старшокласників КГ відповідно;

– сформованість мотивів участі у заходах УС виявили на низькому рівні 72,1 %; середньому – 21,5 %; достатньому – 6,4 % старшокласників ЕГ й 72,4; 20,9; 6,7 % старшокласників КГ відповідно;

– інтенсивність власної участі у профілактичній діяльності УС виявили на низькому рівні 71,5 %; середньому – 24,2 %; достатньому – 4,3 % старшокласників ЕГ й 72,1; 23,3; 4,6 % старшокласників КГ відповідно тощо.

За результатами констатувального етапу експерименту визначено ряд причин недостатньої ефективності профілактики ДП у діяльності УС, ключовими серед яких є: використання педагогами застарілих, не привабливих для старшокласників і не відповідних їхньому віку та сучасним реаліям форм профілактики; ігнорування необхідності мотивації старшокласників до участі в соціально значущій діяльності; неготовність активу УС до організації профілактичної діяльності тощо.

У третьому розділі – „Дослідно-експериментальна перевірка організаційно-педагогічних умов профілактики девіантної поведінки старшокласників” – описано складові структурно-функціональної моделі профілактики девіантної поведінки старшокласників у діяльності УС, розкрито зміст, форми, методи і організаційно-педагогічні умови ефективності такої діяльності; висвітлено перебіг експериментальної роботи та представлено результати формувального етапу експерименту.

Дослідно-експериментальна робота на формувальному етапі експерименту здійснювалася на основі структурно-функціональної моделі профілактики девіантної поведінки старшокласників у діяльності УС, складовими якої є:
мета, завдання, суб’єкти, підходи і принципи профілактичної роботи; зміст, форми, методи та організаційно-педагогічні умови забезпечення її ефективності; прогнозований результат (рис.). Завдання цього етапу: залучення
старшокласників до партнерської взаємодії, збагачення суб’єктного досвіду в соціально значущій діяльності УС; стимулювання мотивації до участі у профілактичних заходах; сприяння усвідомленню старшокласниками просоціальних способів поведінки.

Для вирішення вищезгаданих завдань визначено організаційно-педагогічні умови профілактики девіантної поведінки старшокласників у діяльності учнівського самоврядування: стимулювання взаємодії суб’єктів профілактичної діяльності шляхом розв’язання ситуацій соціально-морального вибору; підготовка педагогів та активу учнівського самоврядування до організації профілактичної діяльності; створення й реалізація соціальних проектів профілактичної спрямованості.