ФОРМУВАННЯ ГУМАННИХ СТОСУНКІВ У СТУДЕНТІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ І–ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь розробленості проблеми, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, теоретико-методологічну основу та методи дослідження, розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження, представлено перелік публікацій, дані про структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Теоретичні основи дослідження проблеми формування гуманних стосунків” – здійснено аналіз стану розробленості проблеми гуманності у філософській та психолого-педагогічній літературі; уточнено сутність поняття “формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації”; обґрунтовано важливість формування у студентської молоді таких гуманних особистісних якостей, як великодушність, товариськість, тактовність; охарактеризовано зміст педагогічних факторів формування гуманних стосунків у студентів.

Розуміння поняття “гуманність” має глибоку історичну традицію. Кожна епоха пропонувала власне філософське бачення проблеми гуманізму, змінюючи при цьому пріоритетні аспекти цього поняття відповідно до суспільно-моральних вимог і прагнень. У працях мислителів Античності (Квінтіліан, Клеобул, Лукрецій, Протагор, Сократ) загальною об’єднуючою рисою є прихильність до ідеї всеохоплюючої любові, згідно з якою людина вважалася центром Всесвіту; період Середньовіччя (П. Абеляр, А. Блаженний, С. Боецій, І. Золотоустий) характеризується гуманністю вчення вищої соціальної справедливості й чесноти стосовно людини, її духовного розвитку; епоха Відродження (Дж. Боккаччо, Т. Мор, Ф. Петрарка, Е. Роттердамський) стала пробудженням внутрішньо сформованої особистості,
у якої гармонійно поєднуються душа і тіло; мислителі Нового часу (Г. Гегель, І. Кант, М. Ломоносов, Г. Сковорода) стверджували, що людина може знайти сенс у житті завдяки вдячності та доброті.

Поняття “гуманність” стало предметом вивчення різних наук: філософії (як сенс буття, місце людини у світі), психології (як важливий аспект самосвідомості, Я-концепції особистості), педагогіки (як елемент виховання, без якого неможливе становлення самодостатньої особистості) тощо.

Теоретичним підґрунтям нашого розуміння гуманності як наукової проблеми є положення про самоцінність особистості та взаємозалежність психіки, свідомості й діяльності людини (Л. Божович, С. Гончаренко, О. Леонтьєв, А. Маслоу, А. Петровський, К. Платонов, К. Роджерс, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Е. Фромм). Зокрема, ідеал особистості, за теорією А. Маслоу, К. Роджерса, – це самоактуалізована людина, яка є гуманною (піклується про інших, завжди готова їм допомагати) і духовно розвиненою (її духовні та моральні цінності переважають над матеріальними).

Узагальнивши сучасні наукові підходи до визначення сутності поняття “гуманність”, наскрізною ідеєю нашого дослідження визначено твердження про людину як найвищу суспільну цінність, індивіда, котрий має право й прагне будувати власну долю, робити високоморальний вибір у своїх інтересах і на користь інших.

Установлено, що гуманність – інтегрована якість, що відображає систему ставлень особистості й виявляється у відповідних соціально значущих вчинках. Розвиток гуманності, в якій втілюється єдність свідомості, почуття і поведінки, передбачає вибудовування ціннісних орієнтирів особистості, що стимулюють її до моральної діяльності й відповідних способів поведінки.

Теоретичною основою дисертаційної роботи є положення особистісно орієнтованого виховання, відповідно до яких у центрі уваги психологів й педагогів має стояти дитина чи молода людина як творець самої себе, свого життя, системи особистісних цінностей, що відображають творчу сутність кожного і є запорукою самореалізації, здатності обирати моральні життєві орієнтири (Ш. Амонашвілі, І. Бех, В. Білоусова, О. Вишневський, В. Киричок, О. Киричук, С. Сенатор, О. Сухомлинська, В. Тугаринов, К. Чорна). Учені стверджують, що процес становлення особистості залежить від якості її виховання, і наголошують на необхідності цілеспрямованого розвитку позитивних можливостей та настроїв людини.

З’ясовуючи особливості гуманного виховання підростаючої особистості, ми поділяємо наукову позицію І. Беха, що лише правильно організований особистісно орієнтований виховний процес дає змогу розвивати духовні сили і формувати гуманістичне розуміння способів буття індивіда. Це можливо за умови чуйного, доброзичливого, емпатійного ставлення дорослих до дитини чи молодої людини.

Доведено, що процес формування гуманних стосунків – це насамперед організація взаємин людей, що починається з побудови найпростіших моделей гуманної поведінки. У роботі уточнено сутність поняття “формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації” як процесу педагогічного впливу на пізнавально-емоційну сферу молодих людей, спрямованого на спонукання вихованців до безумовного вияву ними в різних життєвих ситуаціях певних моральних якостей, а саме: великодушності, товариськості, тактовності.

Установлено, що великодушність – моральна якість особистості, яка виявляється у душевній самоцінності особистості, її моральній позиції й позитивному ставленні до оточуючих, зокрема у доброзичливості, умінні пробачати тощо. Великодушність передбачає здійснення особистістю відповідних моральних вчинків на основі етичних знань про значущі для кожного цінності.

Товариськість визначено як моральну якість особистості, що забезпечує належний порядок людського співіснування в групі людей, пов’язаних певною спільністю (походженням, становищем у суспільстві, інтересами, цілями тощо) і характеризується приязним, привітним ставленням до оточуючих, умінням спілкуватися. Товариськість передбачає усвідомлення людиною свого соціального статусу й прояв моральних чеснот у ставленні до інших.

Тактовність – моральна якість особистості, що визначається почуттям міри і здатністю людини правильно розуміти або оцінювати явища дійсності, поведінку інших. Тактовність пов’язана з вмінням здійснювати внутрішній самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральний обов’язок і виконувати його.

Навчальні заклади І–ІІ рівнів акредитації забезпечують за досить короткий час навчання (3–4 роки) підготовку фахівців середньої ланки, задіяних у промисловості, сільському господарстві, у галузях охорони здоров’я, торгівлі, транспортно-комунікаційного обслуговування, новітніх інформаційних технологій. З’ясовано, що студенти навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації – це молоді люди віком від 15 до 20 років, які мають певний рівень неспокою та неврівноваженості через хаотичні життєві прагнення, амбітність тощо. Тому навчально-виховний процес у таких закладах, й зокрема виробнича практика, що має за мету формування моральних якостей особистості, сприяють розумінню студентами цінності іншого, мотиву гуманної поведінки, стимулюють самостійність й працездатність молодої людини, позитивно впливають на її розумові здібності та риси характеру.

Визначено й охарактеризовано ключові педагогічні фактори формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації: навчально-пізнавальна діяльність, трудова діяльність, діяльність, що пов’язана із процесами самовдосконалення та самовиховання особистості студента, педагогічна комунікація, виховне середовище. Зроблено висновок, що розвиток
морально-духовної сфери особистості студента однаковою мірою залежить від кожного з цих факторів, які, у свою чергу, забезпечують функціонування цілісного навчально-виховного процесу, спрямованого на формування гуманних стосунків у студентів.

У другому розділі – “Експериментальна технологія формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації” – визначено компоненти, критерії, показники, рівні прояву гуманних стосунків, представлено методику та результати констатувального етапу експерименту, розроблено технологію формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації, висвітлено результати формувального етапу експерименту.

На констатувальному етапі дослідження визначено компоненти (когнітивний, емоційно-ціннісний, вчинковий), критерії та показники прояву гуманних стосунків у студентів (пізнавальний: розуміння змісту понять “гуманність”, “великодушність”, “товариськість”, “тактовність”; усвідомлення значення гуманних стосунків для особистості та способів їх прояву; знання правил співпраці та спілкування у студентській групі; мотиваційний: бажання проявляти великодушність, товариськість, тактовність; прагнення до вибору стилю співпраці в міжособистісному спілкуванні; діяльнісно-практичний: уміння проявляти великодушність, тактовність, товариськість, співпрацювати у студентській групі).

До складу експериментальної групи (ЕГ), що налічувала 156 осіб, увійшли студенти Вінницького транспортного коледжу та студенти Вінницького коледжу Національного університету харчових технологій, які навчаються за спеціальностями “Технік лісового господарства”, “Технік-будівельник”, “Технік з аварійно-рятувальних робіт”, “Автоматизація підприємств і цивільних споруд”, “Організація виробництва”; до контрольної групи, кількістю 146 осіб, увійшли студенти тих самих коледжів спеціальності “Технік з обслуговування та ремонту залізничних споруд та об’єктів колійного господарства”, “Технік-механік”, “Обслуговування комп’ютерних систем і мереж”, “Обслуговування автомобілів та автомобільних двигунів”. Студенти контрольної та експериментальної груп мали приблизно однаковий рівень інтелектуального розвитку (стан успішності)
і ставлення до навчально-виховного процесу.

У дослідженні використано такі діагностичні методи: спостереження, бесіди зі студентами на морально-етичні теми, модифікований тест за І. Юсуповим для визначення рівнів емпатійного сприйняття, авторська анкета для студентів для визначення розуміння якості гуманності, інтерв’ювання, авторський опитувальник для визначення пріоритетних стилів спілкування у групі, аналіз творчих робіт.

Якісний аналіз даних, отриманих в результаті констатувального етапу експерименту, став підґрунтям для визначення рівнів прояву гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації: достатнього, середнього, низького.

Достатній рівень появу гуманних стосунків (КГ – 8,2 %, ЕГ – 9,7 %) мають студенти, які розуміють зміст гуманності, великодушності, товариськості, тактовності, а також способи прояву гуманних взаємин; вони знають кодекс співпраці та правила спілкування в групі, усвідомлюють значення гуманних стосунків для особистості. Такі студенти критичні та самокритичні, можуть проявлятися гнучкість та визнавати свої помилки, здатні в разі обґрунтованої потреби змінити власну думку, прагнуть до співпраці в міжособистісному спілкуванні, уміють виявляти емпатію, гуманно взаємодіяти з іншими студентами, викладачами.

Середній рівень прояву гуманних стосунків (КГ – 23,3 %, ЕГ – 26,2 %) виявляється у студентів, які не можуть чітко розкрити зміст понять “гуманність”, “великодушність”, “товариськість”, “тактовність”, проте здатні осмислити умови, завдяки яким з’являються їхні власні емоційні переживання й переживання інших людей. Такі студенти визначають гуманні орієнтири взаємодії з іншими за допомогою викладача й переважно обирають співпрацю як стиль спілкування; періодично проявляють емпатію й уміння гуманно взаємодіяти у студентській групі.

Низький рівень прояву гуманних стосунків (КГ – 68,5 %, ЕГ – 64,1 %) мають студенти, які не розуміють змісту понять “гуманність”, “великодушність”, “товариськість”, “тактовність”; уявлення про формування гуманних стосунків у них суперечливі. Такі студенти не знають кодексу співпраці та правил спілкування в групі; не мають бажання допомагати іншим у ситуаціях навчання, побуту, гри; не вміють проявляти великодушність, тактовність, товариськість та емпатійне ставлення до оточуючих; їм важко співпрацювати в групі однолітків.

Отримані результати засвідчили необхідність створення технології формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації, метою якої є стимулювання вияву вихованцями великодушності, товариськості й тактовності у різних життєвих ситуаціях.

Основні завдання технології формування гуманних стосунків полягають у: сприянні усвідомленню студентами сутності гуманності та способів прояву гуманних стосунків; забезпеченні суб’єктивності в спілкуванні; виробленні умінь взаємодопомоги учасників навчально-виховного процесу; розвитку здатності студентів до морального вибору на користь вияву великодушності, тактовності, товариськості шляхом цілеспрямованого впливу на їхню пізнавально-емоційну сферу; залученні студентів до різних видів діяльності (навчальна, позанавчальна, виробнича) для формування умінь прояву гуманних стосунків.

Для впровадження дослідницької технології було створено ряд педагогічних умов:

–     використання потенціалу навчальних дисциплін і виробничих практик для формування гуманних стосунків;

–     забезпечення активної позиції студентів у навчально-виховному процесі;

–     створення позитивного морально-психологічного клімату в студентській групі, а також при проходженні студентами виробничої практики;

–     використання різних форм, методів і прийомів, що сприяють формуванню гуманних стосунків у студентській групі;

–     підготовка викладачів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації до формування гуманних стосунків у студентської молоді.

Технологія формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації побудована на принципах гуманізму, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, педагогічного співробітництва. Вона передбачає три взаємопов’язаних етапи:

навчальний (оволодіння знаннями з дисциплін гуманітарної, соціально-економічної, загальнокультурної, природничо-наукової, професійно-предметної підготовки. У процесі викладання основ філософських знань, культурології, соціології, історії, екології, основ управлінської та підприємницької діяльності увага акцентується на сутності взаємин, побудованих на розумінні, взаємодопомозі й повазі);

імітаційно-моделюючий (створення максимально наближених до життєвих реалій ситуацій, розв’язання яких дає змогу відтворити відповідний стиль поведінки. На цьому етапі передбачено впровадження цілеспрямованої виховної програми “Формування гуманних стосунків”);

практично-виробничий (організація власної професійної діяльності, знаходження спільної мови з керівниками та учасниками практики завдяки колективним формам роботи, взаємовідповідальності та самоорганізації). Експериментальна робота зі студентами на практично-виробничому етапі інтегративна, оскільки майбутній фахівець має можливість поєднувати отримані теоретичні знання і практичні професійні вміння і водночас спостерігати за діяльністю спеціалістів, котрі активно виявляють і підтримують гуманні стосунки.

Технологія формування гуманних стосунків у студентів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації впроваджувалася за допомогою програми виховної роботи “Формування гуманних стосунків”, мета якої – залучити вихованців до традиційних й інноваційних колективних та індивідуальних форм роботи, спрямованих на заохочення студентів до вияву великодушності, тактовності, товариськості. У рамках експериментальної програми виховної роботи зі студентами були проведені лекції: “Гуманність – духовне поняття”, “Почуття, що формуються у міжособистісній гуманній взаємодії (великодушність, товариськість, тактовність)”, “Формування почуття великодушності як ключової складової в міжособистісних стосунках”; бесіди: “Умій жити для людей”, “Роби добро не лише тоді, коли тебе бачать люди, але й тоді, коли нікому сказати слова подяки”, “Дружна група – яка вона?”; дискусії на морально-етичні теми: “Різні люди, різні взаємини”, “Гуманні стосунки – це архаїзми наших пращурів чи веління сьогодення?”, “Бути на Землі Людиною”. Студентам пропонувалося після усного обговорення відповідної теми написати твори-роздуми: “Розумію одне, а чиню по-іншому, всупереч власному сприйняттю”, “Чи існують гуманні стосунки у групі? На якій вони стадії розвитку?” тощо. У роботі з вихованцями використовувалися щирі, довірливі та відверті розмови, конфіденційність яких гарантувалася створеними разом зі студентами правилами співпраці та спілкування.

Особлива увага приділялася емпатійній взаємодії студентів з іншими. На заняттях у вихованців розвивалися уміння соціальної перцепції за допомогою таких форм і методів роботи, як: тренінги – “Сеанс великодушності”, “Не такий як усі”, “Добрі слова” тощо; проблемні ситуації – “Що б ви зробили, якщо…”, комунікативні ігри – “Комплімент”, “Стандартні етикетні ситуації”, “Що тебе в мені дратує”; перегляд художніх фільмів – “Хто, якщо не ми”, “Передай іншому”; робота зі щоденниками “Тутті-Фрутті”, в які студенти занотовували свої враження від побаченого і почутого, інформацію про особистісні зміни у власному світосприйнятті й поведінці.

Під час формувального етапу експерименту було проведено ряд заходів для підготовки викладачів навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації до формування гуманних стосунків у студентської молоді, а саме: круглі столи, тематичні засідання циклових комісій, бесіди з керівниками груп та виробничих практик про розроблені студентами правилами співпраці та спілкування, способи стимулювання студентів до прояву гуманних взаємин.

У результаті впровадження в навчально-виховний процес навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації експериментальної технології простежено позитивні зміни показників прояву гуманних стосунків у студентської молоді. Результати свідчать, що кількість студентів із достатнім рівнем прояву гуманних стосунків в ЕГ після формувального етапу експерименту зросла на 10,8 %, в КГ така динаміка становить 9,6 %, що на 1,2 % менше, ніж у студентів ЕГ. На 7,9 % збільшилася кількість студентів ЕГ із середнім рівнем прояву гуманних стосунків, на відміну від динаміки прояву гуманних стосунків у вихованців КГ (у цій групі вона 5,5 %, що на 2,4 % менше, ніж в ЕГ).

Частка студентів із низьким рівнем прояву гуманних стосунків в ЕГ зменшилася на 18,7 %, а в КГ – на 15,1 %, що на 3,6% менше, ніж в ЕГ. Хоча у контрольній групі відбулися певні зміни, однак динаміка показників нижча порівняно з експериментальною групою (табл.).