ФОРМУВАННЯ У СТАРШОКЛАСНИКІВ ПОНЯТТЯ ПРО ДУХОВНІ ОРІЄНТИРИ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет, об’єкт, мету і завдання дослідження, сформульовано його гіпотезу, схарактеризовано методи та етапи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, а також подано відомості про апробацію дослідження.

У першому розділі «Науково-методологічні засади формування поняття про духовні орієнтири творчості письменників в учнів старшої школи» проаналізовано розгляд проблеми формування духовності у філософській, психологічній, педагогічній та методичній літературі. Вивчення науково-методичних засад досліджуваної проблеми засвідчує, що до неї зверталися вчені різних галузей, зокрема, філософи різних історичних епох (Платон, Аристотель, Цицерон, Р.Декарт, І.Кант, Г.Сковорода, П.Юркевич, Л.Фейєрбах, М.Бердяєв, В.Соловйов, С.Пролєєв, С.Кримський, С.Подмазін та ін.) зосереджували увагу на важливості для людини особистісного духовного становлення. Людина має осмислити світ як єдине ціле, розвинути власний розум і душу, осмислити себе як розумну істоту, виховати в собі прагнення до пізнання людської сутності, совісті, моральності, прагнення людини до самовиховання, самовдосконалення. Сенс людської духовності пояснює теза «пізнай самого себе», яку ще в античності започаткував Сократ і розвинув відомий український філософ Григорій Сковорода.

У розділі встановлено, що наприкінці  ХХ ст. зростає інтерес до пояснення духовності з позицій психології. Учені-психологи І.Бех, І.Кон, Г.Костюк, Р.Нємов, С.Рубінштейн, П.Якобсон намагаються представити духовність як високу моральність, розвинену інтелектуальність, необмежені творчі здібності. Найповніше духовність виявляє себе у спрямованості інтересів, нахилів людини  до пізнання та створення особливого виду  цінностей – духовних. Усі  духовні цінності людства психологи поділяють на загальнолюдські та особистісно-індивідуальні. До загальнолюдських відносять красу, добро, любов та знання (істину). Особистісно-індивідуальні – це інтереси, погляди, переконання та ідеали окремої людини.

Психолого-педагогічною наукою доведено, що становлення особистості відбувається у шкільному віці, саме в цей час формуються самосвідомість та духовно-моральні якості людини. Водночас психологи Г.Костюк, С.Рубінштейн, П.Якобсон доводять, що в учня формується власний духовний світ внаслідок усвідомленя ним  духовних  орієнтирів письменника та його творчості.

У дослідженні за аксіому взято твердження про те, що людина має величезний потенціал свого духовного збагачення, однак у процесі навчання й виховання він реалізовується частково, оскільки не створено оптимальних умов для цього. Досягнення певного рівня естетичного й морального розвитку потребує глибоких і міцних знань, умінь і навичок учнів, а також належної сформованості їх емоційної сфери.

На важливості формування духовно багатої, морально вихованої особистості наголошують педагоги Я.Коменський, К.Ушинський, С.Русова, Г.Ващенко, І.Огієнко, В.Сухомлинський, Ю.Бабанський та ін. Споконвіку народна педагогіка передбачала виховання  людини з позицій добра, справедливості, людської гідності та національної самосвідомості. Необхідною умовою та складовою частиною національного виховання є духовний розвиток особистості, здатної максимально виявляти свої здібності, проявляти емпатію, прагнути до творчості. Правильно поставлене національне виховання забезпечує високу духовність особистості, патріотизм і моральність.

Значна увага духовним орієнтирам творчості письменників приділяється в сучасному літературознавстві. Українську літературу вчені І.Дзюба, Г.Клочек, О.Ковальчук, А.Козлов, В.Марко, Н.Шляхова, Г.Штонь та ін. трактують як один із дієвих засобів формування особистості. Творчість кожної епохи по-своєму осягає й конкретизує поняття «духовність», «гуманізм», «людяність», проте, незважаючи на особливості часу, талановиті письменники завдяки своїй високій духовно-інтелектуальній чутливості не втрачають орієнтації на визначальні загальнолюдські цінності. Прийоми творення образів, характерів і ситуацій у літературі мають потужний духовний  потенціал. Це орієнтири правдивості й глибини відображення життя, спрямованості поведінки й діяльності людини на добротворення, на створення й збереження ідеалу, гармонії, прекрасного й усього того в житті людей, що сприяє їх формуванню, розвиткові й розквіту.

Аналіз праць методистів В.Водовозова, В.Стоюніна, В.Острогорського, Т.Бугайко, Ф.Бугайка, О.Мазуркевича, Н.Волошиної, Б.Степанишина, Є.Пасічника, Г.Токмань показує, що методологічною основою розв’язання проблеми формування поняття про духовні орієнтири  творчості письменників є ідея злиття воєдино знань з почуттями та життєвим досвідом учнів.

Без усвідомлення духовних орієнтирів творчості письменників неможливо глибоко осягнути художній твір як духовне надбання суспільства, адже життєва правда в мистецтві не існує поза індивідуальним баченням світу, яке властиве кожному талановитому митцеві.

В умовах кардинальних змін у суспільстві (політичних, соціальних, економічних) проблема формування духовності в учнівської молоді досить актуальна.  Вагомі можливості для розв’язання цієї проблеми надають уроки літератури, виховний потенціал високохудожніх творів. Література як мистецтво слова є одним із вагомих засобів формування особистості, спрямування її до ціннісних орієнтацій, оскільки головна особливість мистецтва і полягає в тому, що воно не тільки відтворює найрізноманітніші сторони життя людини, а й безпосередньо звернене до неї, до її внутрішнього світу.

У дисертації обґрунтовано, що важливим для методики вивчення  літератури є розгляд духовності як літературознавчої категорії, як обов’язкової умови характеристики  персонажів художніх творів і водночас як одного з чинників, що зумовлює особливості розвитку сюжету та зображення вчинків персонажів з погляду їх спрямованості на добро і добротворення. Формування поняття про духовні орієнтири творчості письменників на уроках української літератури в учнів старшої школи має враховувати виражені в особі письменника ідеали нації, її високий інтелектуальний розвиток.

На основі аналізу праць філософів, психологів, педагогів, літературознавців, учених-методистів констатовано, що українська національна духовність – це історично сформована система духовних багатств народу, яка відображає найвищі цінності його національної душі, характеру, світогляду, моралі, ідеології, національної самосвідомості. Особистість митця і його творчість не тільки може служити зразком для розуміння українського національного характеру, його внутрішньо-почуттєвої структури, національного світовідчуття й світобачення, а й стати взірцем для наслідування, для формування в учнів відповідних духовних орієнтирів.

У другому розділі «Констатувальний експеримент з проблеми формування у старшокласників поняття про духовні орієнтири творчості письменників» проаналізовано відображення завдань формування в учнів поняття про духовні орієнтири творчості письменників у чинних програмах та підручниках з української літератури для середніх загальноосвітніх шкіл, подано результати анкетування, що проводилося серед учнів з метою з’ясування рівня усвідомлення ними поняття про духовні орієнтири творчості письменників, та аналіз відповідей старшокласників на запитання.

Аналіз змісту підручників та програм з української літератури показав, що зі здобуттям Україною незалежності їх автори почали звертатися до проблеми формування духовного світу учнів. Однак інформація про духовні  орієнтири творчості письменників у проаналізованих програмах та підручниках недостатня. Відсутня система чітко визначених духовних орієнтирів, на які мали б спиратися вчитель і старшокласники, характеризуючи постать того чи іншого автора. У добірках запитань та завдань, що містяться в підручниках, складно знайти запитання, які б спонукали учнів замислитися над духовними орієнтирами творчості митців.

На основі анкетування, опитування учнів та ана­лі­зу на­у­ко­вої літератури було визначено, що духовними орієнтирами творчості митця, які школяр обере для себе взірцем у житті, мають бути висока громадянська мужність, здатність відстоювати власні переконання; глибока порядність, чесність, гідність; добротворчість, гуманність у ставленні до всіх живих істот на планеті; здатність до емпатії, співчуття й співпереживання; розвинений інтелект, уміння орієнтуватися в здобутках вітчизняної та світової науки й культури; мистецький смак, розуміння краси, здатність відчувати прекрасне.

Результати анкетування, контрольних творів, усного опитування та ана­лі­зу на­у­ко­вої лі­те­ра­ту­ри дали змогу визначити критерії для діагностування усвідомлення учнями духовних орієнтирів творчості письменників, які мо­ж­на умовно по­ді­ли­ти на три гру­пи:

1. Кри­те­рії, що до­по­ма­га­ють ви­зна­чи­ти рі­вень володіння понятійним апаратом; 2.  Кри­те­рії, що до­по­ма­га­ють ви­зна­чи­ти  рівень осмислення школярами духовних орієнтирів творчості письменників; 3. Кри­те­рії, що до­по­ма­га­ють ви­зна­чи­ти рі­вень сфо­р­мо­ва­но­с­ті духовних орієнтирів самих учнів, реалізацію їх духовно-моральних переконань.

Відповідно до цих критеріїв було визначено три рівні осмислення учнями поняття духовних орієнтирів творчості письменників:

Високий рівень – учні вільно володіють поняттєвим апаратом, дають визначення духовності, духовних орієнтирів, правильно визначають духовні орієнтири автора та його твору, місце письменника в літературному процесі, виявляють значний інтерес до проблеми.

Середній рівень – старшокласники в основному правильно розуміють  поняття духовності, духовних орієнтирів, проте коло їх понять обмежене; вони хибно тлумачать духовні орієнтири персонажа на основі аналізу його дій, вчинків, не заглиблюються в суть порушуваних у творі проблем.

Низький рівень – учні виявляють повне або часткове нерозуміння  поняття духовності, байдуже ставляться до проблем, порушуваних у творі, не можуть визначити  духовних орієнтирів творчості письменника.