УКРАЇНСЬКА ПРОБЛЕМА У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ПРОВІДНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ ПЕРІОДУ 1914-1923 рр.

Краткое содержание

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ФЕДІВ ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 327(4-15):94(477) „1914/1923”

УКРАЇНСЬКА ПРОБЛЕМА У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ПРОВІДНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ

ПЕРІОДУ 1914-1923 рр.

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2012

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник:	кандидат політичних наук, доцент Макар Віталій Юрійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри міжнародних відносин
Офіційні опоненти:	доктор історичних наук, професор Фісанов Володимир Петрович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародної інформації
	доктор політичних наук, доцент Монолатій Іван Сергійович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, професор кафедри політології

Захист відбудеться «21» вересня 2012 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий «_17___» серпня  2012 р.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради                                       П.М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З проголошенням незалежності України наприкінці ХХ ст. відбувається жвавий пошук шляхів об’єктивно-наукового висвітлення процесів українського державотворення. Процес не з легких, якщо мати на увазі ту спадщину, яка дісталася сучасним суспільствознавцям. Тривалий час українському народові намагалися нав’язати ідею його неспроможності самостійно вирішувати проблему становлення та розвитку своєї державності, наголошуючи на тому, що факт проголошення Україною незалежності є наслідком збігу зовнішніх обставин без ролі внутрішнього елементу. Саме тому необхідно показати витоки, довготривалість і послідовність ідеї незалежності українського народу, взаємовплив зовнішньо- та внутрішньополітичних процесів.

Перша світова війна спричинила розпад чотирьох імперій: Австро-Угорської, Німецької, Османської та Російської, а післявоєнні облаштування 1919 – 1923 рр. визначили трансформацію Віденської міжнародної системи та сприяли утворенню низки нових незалежних держав на європейських теренах. Основною причиною війни стало прагнення великих країн перерозподілити світ. Питання ж етнічних меншин у Центрально-Східній Європі ще більше посилили суперечності, що виникли між двома ворогуючими блоками. Закономірним було бажання правлячих кіл ворогуючих держав залучити на свій бік народи, які вступили у війну задля досягнення національного самовизначення. 

У повоєнний період європейські держави зверталися до української проблеми тому, що територія України була у центрі воєнних дій, і українські землі часто використовувалися з метою вирішення геополітичних суперечок. Водночас 1914 – 1923 рр. вважаються періодом активної боротьби українського народу за своє місце на міжнародній арені. При цьому 1917 –1918 рр. були найуспішнішими щодо боротьби українського народу за свою державність, адже саме в цей період українська держава заявила про себе на міжнародній арені.

Тому важливим є дослідження зовнішньої політики провідних європейських держав щодо вирішення української проблеми у Першій світовій війні та по її завершенні й аналіз внутрішньополітичної ситуації на українських землях у воєнні роки та вміння українських політичних сил використовувати зовнішні фактори в процесі державотворення. 

У контексті постановки наукової проблеми зовнішня політика провідних європейських держав стосовно української державності періоду Першої світової війни залишається контроверсійним питанням і на сучасному етапі формування стосунків України з країнами Європейського Союзу.

Попри існування окремих вагомих праць, присвячених різним аспектам значення української проблеми у політиці держав-учасниць Першої світової війни, висвітлення аспекту ролі української проблеми у зовнішній політиці провідних європейських держав періоду 1914 – 1923 рр. є недостатнім, що актуалізує значення пропонованого наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами та темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідницької роботи кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича – ,,Суспільно-політичні проблеми сучасних міжнародних відносин” (0112U000318).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідити українську проблему у зовнішній політиці провідних європейських держав періоду 1914 – 1923 рр.

Поставлена мета визначила необхідність розв’язання наступних завдань:

-  вивчити зовнішньополітичні передумови, які зумовили політику провідних європейських держав (Німеччини, Австро-Угорської імперії, Франції та Великої Британії) щодо української проблеми у 1914 – 1923 рр.;

-  дослідити основні внутрішньополітичні чинники, які визначали ставлення правлячих кіл європейських держав до представників українських політичних формувань;

-  проаналізувати еволюцію ставлення блоку Центральних держав та Антанти до проблеми вирішення питання стосовно долі українських земель;

-  визначити позиції українських політичних сил на міжнародній арені у процесі відстоювання національних інтересів шляхом аналізу впливу політичних, економічних, військових і соціальних чинників на формування української проблеми у зовнішній політиці європейських держав;

-  проаналізувати післявоєнні зміни на міжнародній політичній арені 1919 – 1923 рр. та визначити їхній вплив на ставлення європейських держав до остаточного вирішення статусу західноукраїнських земель.

Об’єктом дисертаційного дослідження є події воєнно-політичного протиборства в Європі на початку ХХ століття.

Предметом дисертаційного дослідження є українська проблема у зовнішній політиці провідних європейських держав періоду 1914 – 1923 рр.

Хронологічні межі дослідження зумовлені процесом становлення української державності й остаточним вирішенням питання долі західноукраїнських земель та охоплюють період 1914 – 1923 рр. Нижня межа визначається початком Першої світової війни. Верхня межа зумовлюється остаточним вирішенням питання статусу Галичини на користь Польської держави на основі рішення Ради послів у березні 1923 р.

Географічні межі дисертаційного дослідження охоплюють українські території, які перебували на початку 1914 р. під владою Австро-Угорської та Російської імперій.

Методи дослідження. Специфіка об’єкта і предмета дисертаційної роботи визначила потребу комплексного використання низки підходів та методів, які забезпечили дослідження концептуальних основ зовнішньої політики провідних європейських держав щодо української проблеми періоду 1914 – 1923 рр. В основу даних підходів та методів дослідження покладено принципи наукової об’єктивності та системності, раціональності наукового пошуку.

Системний підхід у дослідженні зовнішньої політики європейських держав щодо української проблеми забезпечив отримання загальної картини тогочасних подій, беручи до уваги погляди двох протилежних блоків, адже кожна окремо взята країна була частиною певного воєнного блоку і загалом всі країни перебували в стані війни. Важливим також є дослідження не лише поглядів європейських урядів стосовно долі України, але і поглядів українських політичних лідерів, які загалом і визначали політику двох блоків стосовно України. Вони були основними каналами постачання інформації про національно-визвольний рух на українських землях по обидва боки фронту.

Методи системного аналізу та структурно-функціонального аналізу дали змогу докладно дослідити генезис зовнішньої політики провідних європейських держав щодо України та ставлення українських політичних сил до вирішення української проблеми на міжнародній арені.

Порівняльний метод відіграв важливу роль при порівнянні планів і політики провідних європейських держав щодо української проблеми по різні боки фронту.

Дійовий метод дав змогу розглянути політику провідних європейських держав та українських сил як циклічний процес, що має послідовні етапи: визначення мети діяльності, прийняття рішень, організація мас і мобілізація ресурсів на їх здійснення, регулювання діяльності, облік і контроль, аналіз отриманих результатів та постановка нових цілей і завдань.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобами їх розв’язання.

Уперше отримано:

-  порівняння зовнішньої політики ворогуючих блоків стосовно значення української проблеми у 1914 – 1923 рр. з одночасним аналізом впливу політичних рішень українських сил на формування політики Німеччини, Австро-Угорської імперії, Франції та Великої Британії щодо України;

-  формулювання зовнішньополітичних позицій країн Антанти та Центральних держав стосовно української проблеми на основі теорії прийняття політичних рішень.

Удосконалено:

-  тематику дослідження ролі українських земель у політиці Антанти та блоку Центральних держав впродовж Першої світової війни та по її завершенні.

Дістало подальший розвиток:

-  дослідження закритих раніше від науковців архівних джерел, що дало можливість опублікувати позиції українських та іноземних політичних діячів, які відстоювали інтереси українського народу і не завжди були почуті.

 Практичне значення отриманих результатів визначається науковою новизною, актуальністю і полягає у можливості їх застосування у науково-дослідних, навчальних та прикладних цілях. Зокрема, представлені дисертаційні матеріали можуть стати у нагоді при розробці та викладанні базових дисциплін і спецкурсів для студентів у вищих навчальних закладах, зокрема таких, як: „Нації та націотворення”, „Теорія міжнародних відносин”. Також можуть бути використані органами законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, засобами масової інформації у їх практичній діяльності, спрямованій на формування нового політичного знання в українській державі, яка на сьогодні виступає активним суб’єктом європейської політики. Міністерство закордонних справ може використовувати результати даного дисертаційного дослідження для розробки поглиблених аналітичних розробок у царині міжнародних відносин ХХ століття.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Зміст та окремі положення дисертації апробовано автором на міжнародних („Актуальні проблеми зовнішньої політики України”, Чернівці, 19 листопада 2010 р.; VII Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 140-річчю заснування першого Українського культурно-освітнього  товариства на Буковині „Руська бесіда”, Чернівці, 27 – 28 листопада 2009 р.; „Актуальні проблеми зовнішньої політики України”, Чернівці, 4 – 5 листопада 2011 р.; „Проблеми конструкції та розвитку форм самоорганізації людських спільнот”, Київ – Лондон, 21 – 28 квітня 2011 р.) та всеукраїнських („Сучасні соціально-гуманітарні дискурси”, Дніпропетровськ, 24 вересня 2011 р.; „Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень”, Луцьк, 10 –11 травня 2011 р.; „Сучасна освіта і наука в Україні: наукові здобутки, стан і перспективи”, Запоріжжя, 27 – 28 січня 2011 р.) наукових конференціях.

Окремі положення даного дослідження були висвітлені під час виступу перед науковцями та студентами Оттавського університету (м. Оттава, Канада) та під час інтерв’ю на канадському радіо CHIN Radio у лютому 2012 р.

Публікації. Теоретичні положення, основні результати та практичні пропозиції дисертаційного дослідження знайшли відображення у дванадцяти публікаціях, шість з яких надруковані у наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (359 найменувань) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 191 сторінку, з них основного тексту –  152 сторінки.