ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ ПЕРЕХОДУ ДО ДЕМОКРАТІЇ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНО–СХІДНОЇ ЄВРОПИ (НА ПРИКЛАДІ ПОЛЬЩІ, УГОРЩИНИ ТА СЛОВАЧЧИНИ) :

Краткое содержание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Гайданка Євгеній Іванович

УДК 321.7. 001.36 [439+438+437.6]

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

МОДЕЛЕЙ ПЕРЕХОДУ ДО ДЕМОКРАТІЇ

КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНО–СХІДНОЇ ЄВРОПИ

(НА ПРИКЛАДІ ПОЛЬЩІ, УГОРЩИНИ ТА СЛОВАЧЧИНИ)

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:          кандидат політичних наук, доцент

                                               Остапець Юрій Олександрович,

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»,

декан факультету суспільних наук,

завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти:           доктор політичних наук, професор

Романюк Анатолій Семенович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

професор кафедри політології

кандидат політичних наук, доцент

Доцяк Ігор Іванович,

                                                               Прикарпатський національний університет

                                                               імені Василя Стефаника,

                                                               доцент кафедри політології

Захист відбудеться «27» січня 2012 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301., тел. 239-44-62.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий «26» грудня 2011 р.

 

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                            О.М. Сорба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розпад авторитарної суспільно-політичної системи на зламі ХХ–ХХІ століть поклав початок системним перетворенням у різних регіонах Європи. Трансформаційні процеси політичного, економічного та соціально-культурного характеру, що розпочалися у посткомуністичних країнах стали в подальшому наймасштабнішим етапом переходу до демократії у світі. У результаті успішного здійснення демократичного транзиту у більшості країн Центрально-Східної Європи відбувся перехід від авторитарних політичних режимів до демократії, від адміністративно-командної до розвинутої ринкової економіки. Країни, яким вдалося завершити перехід до демократії зуміли консолідувати демократію, створити ефективний механізм функціонування розвинутого громадянського суспільства, ввійти у світове демократичне співтовариство.

Беззаперечно, що Польщу, Угорщину та Словаччину слід віднести до поставторитарних країн, яким у процесі демократичного переходу вдалося досягти кінцевої стадії демократичного транзиту – консолідації демократії у політичному сегменті та суспільстві загалом. Станом на сьогодні у трьох країнах ефективно функціонують основні інституційні складові демократичного режиму – багатопартійність, вільні та демократичні вибори, конституційний механізм відповідальності у системі вищих органів державної влади, відносна незалежність судової системи, громадянське суспільство, забезпечення політичних прав і громадянських свобод особи, розвинуте місцеве самоврядування.

Однозначно актуальним є для сучасної України польський, угорський та словацький досвід демократичного переходу. Подібність посткомуністичних трансформаційних процесів між Україною та вищезазначеними країнами полягає, у першу чергу, в історичних передумовах системно-процедурних перетворень: довготривале перебування і розвиток у складі авторитарно-тоталітарних імперій та зовнішні впливи на початок демократичних трансформацій наприкінці 1980-х років. Разом з тим, при аналізі трансформаційних процесів у посткомуністичних країнах необхідно чітко розмежовувати специфіку вітчизняних демократичних перетворень та відповідних процесів у Польщі, Угорщині та Словаччині. Хоча методи розв’язання проблем і вирішення конфліктів серед країн Центрально-Східної Європи можуть бути корисними й для сучасної України у контексті успіхів та невдач демократичного реформування.

Дослідження та врахування успішного демократичного переходу країн Центрально-Східної Європи дозволить Україні уникнути проблем із оптимізацією функціонування політичної системи та пристосуванням соціально-економічної сфери до демократичних стандартів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується із комплексною науково-дослідною темою кафедри політології факультету суспільних наук ДВНЗ «Ужгородський національний університет» – «Трансформаційні процеси в країнах Центральної та Східної Європи».

Мета дисертаційної роботи – виявити і дослідити передумови, шляхи і структури переходу до демократії поставторитарних Польщі, Угорщини та Словаччини крізь призму концептуальних теоретико-прикладних моделей демократичного транзиту.

Досягнення мети дисертаційного дослідження реалізується через вирішення таких наукових завдань:

1)    систематизувати теоретико-методологічні засади дослідження демократичних переходів у порівняльній політології;

2)    визначити та охарактеризувати оптимальну для дослідження поставторитарних трансформаційних процесів емпіричну методологію моніторингу світової демократії, яка використовується міжнародними          дослідницькими центрами та окремими науковцями;

3)    дослідити еволюцію авторитарного режиму в Польщі, Угорщині та Чехословаччині і визначити передумови їх лібералізації;

4)    визначити системні зміни та супровідні соціально-політичні фактори, які мали місце в польському, угорському та чехословацьких соціумах у процесі лібералізації авторитарного режиму;

5)    з’ясувати ґенезу політичного плюралізму, еволюцію політичної системи, конституційного реформування, розвиток багатопартійності, інститутів парламентаризму та президентства в Польщі, Угорщині, Словаччині за умов становлення демократичного політичного режиму;

6)    узагальнити польський, угорський та словацький досвід переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, процес входження до провідних міжнародних організацій західноєвропейської демократії та розвиток громадянського суспільства;

7)    провести компаративний емпіричний аналіз поставторитарних трансформаційних процесів, беручи за основу методологію дослідження провідних міжнародних та регіональних центрів.

Об’єктом дисертаційної роботи є перехід до демократії країн  Центрально-Східної Європи на прикладі Польщі, Угорщини та Словаччини.

Предметом дослідження виступають особливості переходу до демократії у Польщі, Угорщині, Словаччині в форматі теоретичних та емпіричних моделей демократичного транзиту; порівняння передумов переходу до демократії та системні перетворення в політичній, економічній та соціально-культурній сферах на різних стадіях демократичного транзиту: лібералізації, демократизації, консолідації демократії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період під час якого відбулись системні та процедурні перетворення у Польщі, Угорщині та Словаччині: від часу встановлення тоталітарних комуністичних режимів у цих країнах (кінець 1940-х – 1950-ті рр.), транзитом через початок демократичних трансформаційних процесів за умов авторитаризму (1980–1990-ті рр.), до сучасних подій – останніх тенденцій суспільно-політичного розвитку (2011 р.). У цьому контексті слід зробити два основні уточнення:

1. Акцент у дослідженні був зроблений на останні тридцять років              розвитку Польщі, Угорщини та Словаччини (Чехословаччини) (1980–2011 рр.). Оскільки саме у визначений період й відбулися процеси ерозії авторитарного режиму, розпочалась системна трансформація та завершилась розбудова демократичних національних держав.

2. Кінцевий хронологічний етап дослідження визначається проведеними останніми виборами до вищих органів державної влади у досліджуваних країнах (Польща – 2011 р. (вибори до Сейму), 2010 р. (вибори Президента); Угорщина –  2010 р. (вибори до Державних Зборів); Словаччина – 2009 р. (вибори Президента), 2010 р. (вибори до Національної Ради)) та емпіричними показниками рівня демократичності Freedom House за 2011 р.

Методологічна основа. Мета та завдання дисертаційного дослідження зумовили застосування комплексного підходу до аналізу поставторитарних трансформацій. Сутність цієї методології полягає у синтезі теоретичних та емпіричних засобів аналізу демократичного транзиту.

Для аналізу суспільно-політичної динаміки в Польщі, Угорщині та Словаччині на різних стадіях переходу до демократії використані ряд методологічних підходів представників порівняльної політології. Передусім це теоретичні моделі переходу до демократії, розроблені зарубіжними науковцями: 1) модернізаційна модель;                     2) транзитологічна модель, у рамках якої виділено первинну школу транзитології, другу транзитологічну школу та третю школу транзитології. До останнього дослідницького напряму належать такі дослідницькі концепти: політичний елітизм, си­стем­­ний структуралізм, культурницько-ін­формаційний, зовнішньополітичний та економічний напрями; 3) новітня теоретико-прикладна транзитологічна модель.

Виходячи зі специфіки теоретико-методологічної бази дисертації, були використані й відповідні методи. Аналізуючи передумови та предмет демократичного транзиту в Польщі, Угорщині та Словаччині, застосовувались системний, інституціональний, структурно-функціональний та порівняльний методи наукового дослідження.

Системний метод дав змогу проаналізувати процес поставторитарної трансформації як цілісний механізм, що складається з чітко визначених елементів, які між собою взаємно доповнюють один одного. До таких елементів слід віднести системні перетворення у політичній, економічній та соціокультурній сферах.

Завдяки інституціональному та структурно-функціональному методам вдалося проаналізувати особливості становлення, розвитку і взаємодії владних структур та ключових елементів політичної системи колишніх автократій за умов переходу до демократії.

Порівняльний метод застосовується в межах всієї роботи для порівняння однотипних явищ і процесів при переході поставторитарних країн до демократії та з’ясування особливостей і закономірностей демократичного транзиту в кожній із досліджуваних країн і посткомуністичної трансформації загалом.

Оскільки дисертаційне дослідження носить порівняльний теоретико-прикладний характер, значна увага приділяється політологічному аналізу наявного емпіричного матеріалу.

Емпірична база дослідження складається з:

– індексів виміру рівня демократизації та супровідних процесів (дослідницькі центри Freedom House, Bertelsmann’s Fоund, World Audit);

– даних прикладних соціологічних досліджень з вивчення громадської думки сприйняття демократії (дослідницька програма «Барометр нових демократій» Х.Херпфера);

– результатів парламентських виборів у поставторитарний період (1990–               2011 рр.) згідно даних Національного Виборчого Бюро (Польща), Національ­ної Виборчої Комісії (Угорщина), Статистичного Управління (Словаччина);

– показників макроекономічного розвитку досліджуваних країн: динаміка зміни рівня ВВП, безробіття та інфляції (1993–2010 рр.). Використані дані Центрального Статистичного Управління (Польща), Центрального Бюро Статистики (Угорщина), Статистичного Управління (Словаччина).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

 Вперше:

–    у відповідності до концептуальних положень теорії модернізації та транзитологічної парадигми розроблено комплексну модель дос­лід­ження процесу переходу до демократії поставторитарних Польщі, Угор­щини та Словаччини. Дана модель є порівняльною теоретико-прикладною конструкцією, оскільки включає два дослідницькі рівні: 1) статичність – аналіз демократичного транзиту на основі чіткої струк­тури, яка обов’язково складається з послідовних етапів; 2) ди­на­мічність – розгляд трансформаційних процесів у контексті системних змін у політичному сегменті та суспільстві загалом. Таким чином, було визначено, що процес успішної поставторитарної трансформації на практиці проходить у відповідності до процедурних вимог теорії модернізації, які є дієвими для проведення порівняльного дос­лідження на кожній стадії демократичного транзиту;

–    встановлено, що для транзитологічної парадигми довготривалий час була характерна предметна обмеженість у дослідженні переходів до демократії країн Центрально-Східної Європи. Головний дослідницький акцент у вивченні специфіки посткомуністичних трансформацій робиться на компаративному аналізі процесу системного переходу до демократії країн регіону за двома основними напрямами: 1) теоретичний – визначення обов’язкових процедурних вимог необхідних для успішного проходження стадій демократичного транзиту, передусім проведення в країні легального реформування на основі принципу суспільної легітимності та врахування регіональної специфіки перехідних країн; 2) прикладний – проведення емпіричного зрізу у формі індикаторів демократичного розвитку в усіх суспільних сферах перехідних країн;

–    на основі порівняльного аналізу теоретичних моделей переходу до демократії визначено, що демократичний транзит у Польщі, Угорщині та Словаччині відбувся згідно трьохфазової моделі демократичного переходу, яка включає такі складові: лібералізація, демократизація та консолідація демократії. Всі три етапи проходили послідовно в усіх сферах суспільства, і кінцевим результатом став демократичний тип політичного режиму. У хронологічному вимірі це такі історичні фази: Польща – лібералізація (1981–1989 рр.), демократизація (1989–1998 рр.), консолідація демократії (1997–2004 рр.); Угорщина – лібералізація (1985–1989 рр.), демократизація (1990–1998 рр.), консолідація демократії (1998–2004 рр.); Словаччина – лібералізація (1985–1990 рр.), демократизація (1990–2002 рр.), консолідація демократії (1998– 2004 рр.);

–    виявлено основні особливості демократичного транзиту в Польщі, Угорщині та Словаччині. Суттєвий вплив на успіх демократичних перетворень мають політичні та соціально-економічні передумови переходу до демократії. Для кожної країни були характерними системні політико-економічні кризи комуністичної моделі врядування: Польща (1970 р., 1976 р., 1980 р.), Угорщина (1956 р.), Чехословаччина (1968 р.). Відповідно стагнаційні та кризові суспільні явища заклали міцну соціально-політичну основу для ерозії авторитарного управління наприкінці ХХ ст.;

–    в емпіричному вимірі визначено основні тенденції демократизації Польщі, Угорщини та Словаччини на кожному етапі трансформа­цій­ного процесу. Станом на 2011 р. всі три країни входять до групи кон­солідованих демократій, хоча в процесі демократичного транзиту виокремились такі процедурні особливості: 1. Польська Республіка – найбільш стабільними у сфері демократичного реформування є робота органів державної влади, розвиток громадянського суспільства, незалежність судової системи;            проблемні сфери – достатньо високий рівень корупції, короткотривалий (не більше 1–2 рр.) спад рівня демократичності виборчої системи та свободи ЗМІ. 2. Угорська Республіка – протягом 1997–2009 рр. для країни характерний успіш­ний перехід до демократії з найбільш суттєвими успіхами у сфері   незалежності судової системи і розбудови громадянського суспільства, та незначними проблемами зі ступенем демократичності роботи державних органів управління, високим рівнем корупції і свободою ЗМІ; у період 2010–2011 рр. в країні відбувся найбільш значний відхід від де­мократичних принципів у поставторитарну добу, особливо це сто­сується свободи ЗМІ та рівня корупції. 3. Словацька Республіка – характерними є найгірші показники демократичності суспільства у по­рівнянні з Польщею та Угорщиною (протягом 1996–1998 рр. Словаччи­на входить до групи частково демократичних країн). Найбільш проб­лемними на шляху до демократії є демократичний розвиток свобо­ди ЗМІ, незалежність судової системи, високий рівень корупції;  успі­хи демократії – становлення громадянського суспільства та демо­кратичність виборчого процесу.

 Уточнено та доповнено:

–    стадія лібералізації у поставторитарних країнах являє собою широкомасштабний процес спрямований на руйнацію комуністичних владних та суспільних інститутів, а початкові демократичні перетворення розпочались під впливом історичних та культурних традицій. Для Польщі, Угорщини та Чехословаччини характерним був достатньо ліберальний у порівнянні з радянськими республіками тип політич­ного режиму. Тому кардинальні політичні та економічні реформи розпочались у країнах відразу після закінчення перемовин між новою та старою політичними елітами, які носили мирний характер;

–    твердження щодо пріоритетності розбудови демократичних інститутів у політичній сфері для загального успіху демократичного транзиту. У всіх трьох поставторитарних країнах демократизація розпочалась із проведення перших вільних парламентських виборів та закінчилась встановленням демократичних принципів врядування на місцях. У контексті оптимізації управління органів влади центральне місце належить конституційному реформуванню країн, становленню багатопартійності та розвитку інституту парламентаризму;

–    положення про успішне завершення системної демократичної трансформації на стадії функціонування відкритого суспільства та євроатлантичній інтеграції. Після розбудови демократичних владних інститутів у Польщі, Угорщині та Словаччині, завершується демократичний перехід шляхом функціонування розвинутої ринкової економіки, євроінтеграції та розвитку громадянського суспільства. Характерно, що стадія консолідації демократії розпочинається в усіх трьох країнах ще під час етапу демократизації, після проведення декількох вільних парламентських виборчих кампаній та загальної стабілізації політичної системи;

–    спільність демократичного транзиту загалом та окремих аспектів демократизації зокрема, що свідчить про єдину модель переходу до демократії поставторитарних Польщі, Угорщини та Словаччини. Всі три країни вийшли з комуністичного табору, мирним шляхом відмо­вились від авторитарних засад суспільно-політичної організації та, в результаті трансформації, досягли режиму консолідованої демократії.

Теоретичне та практичне значення. Дисертаційне дослідження є доповненням концепцій демократичного транзиту і, водночас, являється комплексним аналізом трансформаційних процесів на посткомуністичному просторі. Окремі положення дисертації можуть бути використані при викладанні загальних та спеціальних політологічних дисциплін (порівняльна політологія, транзитологія, теорія демократії тощо); при написанні монографій та з проблематики дослідження поставторитарних транзитів; при складанні навчально-методичних посібників, навчальних програм та підручників.

Також результати дисертаційного дослідження можна використати для         проведення прикладних політологічних досліджень та вивчення вітчизняних особливостей демократичного реформування.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення і висновки роботи обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції «Країни Центрально-Східної Європи в модерну і постмодерну добу: теоретичні концепції і політичні реалії» (м. Ужгород, 2–3  жовтня 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Україна: шляхи формування державно-національної цілісності суспільства та утвердження духовної основи української цивілізації»            (м. Ужгород, 21–23 жовтня 2010 р.); IV міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми конструкції і розвитку форм самоорганізації людських спільнот» (м. Лондон – Київ, 21–28 квітня 2011 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи на рубежі ХХ – ХХІ століть: інституційний, соціокультурний та етнонаціональний вимір» (м. Ужгород, 28–29 квітня 2011 р.); ХІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модель, освіта, наука, культура і національна свідомість в умовах європейської інтеграції» (м. Київ, 13–14 травня 2010 р.); міжрегіональній науково-практичній конференції «Соціально-політичні трансформації в умовах реформування» (м. Івано-Франківськ, 18 травня 2011 р.).

Публікації. Основні результати і висновки дисертації опубліковані у дев’яти статтях, з них п’ять у фахових виданнях з політичних наук.

Структура дисертації. Робота складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, поділених на дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки, з них основна частина – 171 сторінка. Список використаних джерел складається із 362 позицій.